Залишитись на кораблі сучасності

Про засади стратегії підвищення конкурентоспроможності економіки України на інноваційно-інвестиційній основі

Поява цього допису викликана доволі широкою експлуатацією теми конкурентоспроможності політиками, фахівцями, журналістами. На превеликий жаль, спостерігається малокритичне використання порад іноземних організацій і фахівців. Запевняю читачів – багато співпрацював з нашими закордонними радниками та різними міжнародними організаціями. І сьогодні намагаюся на втрачати контактів з ними. Хочу висловити їм щиросердну подяку. Вони навчили нас не тільки абеткам сучасної економіки. Саме завдячуючи їх порадам ми, зрештою, будуємо сучасну і (хочу в це вірити) високоефективну економіку. Отже, дай Боже їм здоров'я, а нам вміння правильно використовувати ці іноземні поради та зауваження.

Однак! Повертаючись до «малокритичності» хочу звернути увагу читачів, що наші фахівці в основному копіюють чужі рекомендації без врахування наших соціально-економічних реалій. Наприклад, широко використовують дослідження World Economic Forum щодо конкурентоспроможності, котрі містять найбільш загальні оцінки стану справ. Ці оцінки, підкреслюю, як на мене, є справедливими. Спираючись на них можна і треба виробити всеосяжний план дій влади і нації щодо підвищення конкурентоспроможності. Він охоплюватиме десятиріччя. Де-ся-ти-річ-чя! Результатами його реалізації, можливо, скористаються наші нащадки. Але не наші сучасники. Він не дасть відповіді яким чином зберегти та примножити наші реально існуючи конкурентні переваги, розвиток котрих і може вже ближчим часом сформувати обличчя нашої нації як високоефективної та амбітної спільноти з прекрасним майбутнім. І крім того, створити умови для покращання життя вже завтра, не для наших далеких нащадків, а для наших дітей.



Спочатку про зміст цих слів «конкурентоспроможність економіки». Існує доволі багато визначень. Для конкретних умов України (молодої незалежної держави, котра тільки створює сучасну економіку) вважаю за доцільне прийняти за основу соціально-економічне визначення.

Конкурентоспроможність економіки - це її здатність виробляти продукти, реалізація котрих високими темпами формує додаткові джерела для розширеного відтворення виробництва та, відповідно, для розширеного відтворення особистості і, як похідна, для прискорення соціально-економічного розвитку.
Концентрація уваги на соцально-економічній складовій пояснюється у наступних рядках.



Для підвищення конкурентоспроможності економіки України на інноваційно-інвестиційній основі влада повинна робити наступне.

1. Переконати українську націю у фатальній важливості переводу нашої економіки на цей шлях. Роблю наголос на слові «фатальна». Адже через низький рівень життя нація вимирає та розбігається. Певна стабілізація чисельності народжуваних немовлят та, навіть, невелике її зростання, не може компенсувати високу смертність. Крім того, до 40% молоді мають наміри шукати щастя за кордоном. Виникають ножиці між потребами швидко зростаючої економіки, яскравими перспективами нарощування обсягів виробництва, з одного боку і здатністю нації забезпечити відтворення людських ресурсів потрібними темпами, з другого. Для кого ж ми будуємо незалежну Україну? Для можливих мігрантів з екзотичних країн? Що ж ми залишимо нашим онукам? Такий собі сучасний Вавилон? Нагадаю: загальновідомо, що саме інноваційно-інвестиційна модель розвитку дозволяє найбільш швидкими темпами наростити обсяги виробництва валової доданої вартості – головного джерела самофінасування соціально-економічного зростання – головного джерела розвитку особистості.

2. Виділяти необхідні ресурси (бюджетні гроші) для прискореного розвитку інноваційне результативних видів економічної діяльності, котрі згодом і мають забезпечувати левову частку приросту валової доданої вартості. Маю великі сумніви, що ближчими роками наша держава віднайде необхідні бюджетні кошти для радикального посилення впливу інноваційне-інвестиційної складової в нашому розвиткові. І справа не тільки у нашій бідності. Автор, як учасник реалізації деяких важливих пріоритетних програм розвитку, вбачає також і наступне: Слабка готовність бізнес-середовища для реалізації особливо ефективних проектів обмежуватиме можливості використання бюджетних коштів. І є живий приклад: Вже тривалий час банківська система України має значну надлишкову ліквідність – приблизно 10 млрд. грн. Тобто, гроші в банках є, а використати їх для кредитування соціально-економічно розвитку (прискореного зростання) банки і бізнес не можуть. Чому? Окреме і обширне питання. До нього ми ще повернемося у наступних публікаціях.

3. Радикально удосконалити регуляторний простір задля створення цілої системи гнучких стимулів самоврядного переходу науки, освіти, бізнесу на цей шлях. Наголошую: для самоврядного, без вказівок згори, виключно спираючись на власну ініціативу. Маю ледь не 40 років стажу роботи в реальній економіці і тому можу стверджувати, що, навіть за часів СРСР опора на самоврядність, на винахідливість людей давала чудові і стабільно позитивні результати. Сьогодні самоврядність піднімає цілі сектори нашої економіки: банки, торгові мережі, інформаційні технології та багато інших.



Ми йдемо в Європу, наша економіка потужного інтегрована у світові економічні стосунки. А світовий досвід показує, що найбільш значимі успіхи у впровадженні інноваційно-інвестиційній моделі розвитку конкурентоспроможності досягаються саме за рахунок удосконалення регуляторної політики.
Регуляторна політика є багатомірним і складним явищем. Стосовно впровадження цієї стратегії у будь якому випадку вона повинна мати, принаймні, 3 наступних компоненти.

Перша (базова) компонента. Створення рівнонапруженних розвитку різних видів економічної діяльності.
Регуляторна політика в Україні досі базується на необхідності створення однакових, рівнонапружених регуляторних правил для всіх без винятку видів економічної діяльності. Зокрема, нею передбачається впровадження та не-ухильне дотримання принципу рівнодоступності підприємців до ресурсів, вклю-чаючи й послуги держави. Такий підхід є, на перший погляд, для нашої країни загальновизнаним і принципово вірним. Більше того, вкрай бажано аби він наполегливо, послідовно і прозоро впроваджувався в життя. Маємо успіхи на цьому напряму. Не блискучі, але все ж таки йдемо вперед. Опонентів прошу звернути увагу на стрімке зростання доходів малого бізнесу. Ці доходи (формалізовані у показникові «прибуток та змішаний доход») зростають значно скоріше, ніж інші доходи населення.

Та все ж такий підхід не враховує реалії світової економіки. Річ у тім, що ринко-во розвинуті країни створюють спеціальні регуляторні умови для розвитку особливо значимих (для цих країн), високоефективних видів економічної діяльності, які здійснюються успішно завдяки національним конкурентним перевагам. Зрозуміло, що це, як правило, експортно орієнтовані види підприємництва. Як правило – це інноваційні та інвестиційне ефективні види економічної діяльності. Цим обумовлюється поява другої компоненти.

Друга компонента. Сприяння розвитку особливо ефективних видів економічної діяльності – національних конкурентних переваг.

Саме особлива увага до розвитку національних конкурентних переваг створила сучасних лідерів у тих чи інших секторах світової економіки. І протягом останніх десятиріч ці країни фактично диктують правила гри. І нема сили, котра б примусила ці країни повернутися до дотримання принципів рівності ведення бізнесів. Йдеться про країни-члени ВТО, куди ми ось-ось вступимо. Йдеться про країни з ліберальними економіками, які послуговуються нам як найкращі зразки запроваджуваного у нашій країні принципу рівності умов ведення різних бізнесів.

Який висновок iз цього випливає для України? Йдеться про те, що розвиваючи свої національні конкурентні переваги, ми не можемо не підкорятися правилам, котрі встановлені країнами - лідерами. Доповнюючи існуючу функціонально орієнтовану регуляторну політику, необхідно створити програмно орієнтовану цілісну регуляторну систему розвитку національних конкурентних переваг.

Особливий наголос. Така програмно орієнтована цілісна регуляторна система розвитку національних конкурентних переваг має виключати залучення бюджетних коштів на безповоротній основі. Вкрай бажано, аби такого залучення взагалі не було. Жорсткіше скажемо - лише в окремих випадках може дозволятися використання бюджетних коштів на поворотній основі (надання податкових кредитів або цільове фінансування). Ця ключова вимога підтверджується практикою використання спеціальних регуляторних умов у суднобудуванні. Розрахунки показують, що вона пристойно реалізовуватиметься і для розвитку інформаційних технологій.

Та якщо ми й надалі будемо заплющювати очі на світовий досвід розвитку національних конкурентних переваг, то просто їх втратимо. І найвисокотехнологічними підприємствами в нашій країні залишаться МакДональдси. Тим часом світові країни-лідери створили спеціальні регуляторні умови для розвитку суднобудування. Причому це не тільки заходи фінансово-кредитної підтримки, котрі є, наприклад, у Південній Кореї, Японії, Китаї, Сполучених Штатах Америки. Йдеться і про наявність спеціальних органів адміністрування розвитку морської індустрії. США та Фінляндія мають, наприклад, морські адміністрації (Maritime administration), котрі керують розвитком цих важливих національних конкурентних переваг. Принцип рівності тут порушено, але саме завдячуючи таким заходам, впровадження яких порушує принцип рівності, ці країни добилися блискучих наслідків у розвитку морської індустрії в цілому та суднобудування, зокрема. Південна Корея захопила 30—35% ринків суднобудування. Разом країни Південно-Східної Азії мають 80—85% цих ринків.

Сполучені Штати в середині 80 х років взагалі припинили будівництво цивільних суден. Будували тільки судна військового призначення. Потім була прийнята Програма Title XI щодо фінансування суден та проектів модернізації верфей. Вона допомогла підвищити міжнародну конкурентоспроможність американських верфей, прискорити зростання та модернізацiю торгового флоту США, гарантує банкам повернення позик приватного сектору, а також зниження плати за банківські кредити, амортизацію кредитів на 25 років, фінансування до 87,5% вартості проекту.

А управляє цією програмою морська адміністрація — підрозділ міністерства транспорту США. І це — тільки один приклад, як країна з суперліберальною економікою — США — підтримує розвиток своєї національної конкурентної переваги — суднобудування зокрема, та морської індустрії в цілому. Аналогічний приклад можна навести і по Фінляндії, і по інших країнах.

Запроваджені в Україні засоби регуляторної підтримки суднобудування були волюнтаристськи скасовані у лютому 2005 року. Як наслідок, отримано сумний результат: у Миколаєві, який називають столицею корабелів України, за даними соцопитування, більшість молоді не має навіть і наміру пов’язувати своє майбутнє із суднобудуванням.

Звичайно, молодь приваблюють так звані високі інформаційні технології. І це цілком закономірно. Та за сьогоднішнього законодавства ми ще дуже не скоро зможемо забезпечити робочими місцями у цій галузі усіх бажаючих.

Пригадаємо. 10 років тому такий нинішній гігант з виготовлення програмного забезпечення — Індія — мала в два рази менше програмістів, ніж ми сьогодні (приблизно 50 тисяч). А в Індії нині 254 тисячі програмістів, які працюють в ос-новному на експорт, що дає цій країні щорічно десятки мільярдів доларів.
Таємниця цього успіху дуже проста: Індія в кінці 90-х років створили спеціальні регуляторні умови для розвитку програмування. Так, соціальне навантаження на зарплату програміста складає там лише 12%. У нас же — 40%, і це підвищує вартість наших робіт до критичного рівня, тобто знищує всі конкурентні переваги. Якщо ми не вживемо відповідних заходів, то втратимо конкурентоспроможність, не втримаємося на світових ринках інформаційних технологій тощо.

І скільки це нам коштуватиме? Один програміст, як мінімум, за рік випускає продукції на 150—200 тисяч гривень (валової доданої вартості). 80% від цих сум (як не більше) становить заробітна плата. Який ще вид економічної діяльності в Україні може принести співставимі доходи? Адже в середньому по нашій державі виробіток валової доданої вартості у 5—7 разів менше.

Але що з цим можна зробити? Перш за все, уряд має зосередитися на створенні цілісної регуляторної системи розвитку національних конкурентних переваг. Га-даю, що суднобудування та морська індустрія мають неабияке право на них претендувати. А отримають вони в цьому випадку ліквідацію ввізного мита на імпортовані комплектуючи вироби, котрі не виробляються в Україні, ліквідацію податку на додану вартість на імпортовані комплектуючi вироби, котрі не виробляються в Україні. Запровадження державного гарантування (часткового!) кредитів іноземних банків, котрі надаються на будівництво суден на верфях України. Ці кредити дешевше кредитів українських банків, і можуть надаватися на триваліші терміни та в більших обсягах. Досвід Польщі є досить переконливим.

Перші з двох названих ідей були запроваджені в українську регуляторну прак-тику регулювання суднобудування ще протягом 2000— 2001 років та були ска-совані тільки у березні 2005 р. Завдяки цьому було отримано чудовий соціально-економічний результат. Тільки на заводі «Океан» він перевищив 400 мільйонів гривень (зарплата + платежі в бюджети). Було відновлено чисельність працюючих (по суднобудуванню). І, що вкрай важливо, лише після цього ми зрозуміли, які регуляції є ефективними, які не діють, а які просто шкідливі.

Сьогодні у нас є шанс швидкими темпами розвивати інформаційні технології (розробку програмного забезпечення). Їхнi експортні обсяги дуже швидко зростають (оцінка експертів — 50% щороку) і досягли вже кількох мільярдів гривень. За міжнародними оцінками, протягом найближчих років Україна впевнено ввійде в першу десятку країн-розробників програм. Для підтримки розвитку цього високотехнологічного виду економічної діяльності необхідно прийняти рішення про зниження соціального навантаження на зарплату, можливо, навіть, лише на перспективу! Це — світовий досвід, це — практика країн-конкурентів. Без прийняття такого політичного рішення інформаційні технології як вид економічної діяльності в Україні загинуть. Що ж стосується морської індустрії, то для відтворення для неї конкурентних переваг достатньо у якості першого кроку відновити діяльність координаційної ради при Кабміні (створена Віктором Януковичем у 2004 році, скасована Юлією Тимошенко через рік).

Третя компонента. Сприяння вирішенню гострих соціальних проблем.
Фатально загрозлива (для існування держави) демографічна ситуація має також і вкрай негативний вплив на розвиток конкурентоспроможності. Адже зменшення притоку кваліфікованих трудових ресурсів не може не знижувати потенційну конкурентоспроможність України. Навіть, супер успішний розвиток виробництва у цілому не вирішуватиме цю проблему. Цикл простого відтворення трудових ресурсів складає років 25. якщо сьогодні суттєво збільшиться кількість народжуваних немовлят, то в економіку вони прийдуть лишень років через 25. йдеться про те, що як самостійні працівники вони відбудуться через чверть сторіччя. І це стосується не тільки інженерів, а і робітників. Мій власний досвід говорить, що робітник більш-менш задовільної кваліфікації формується, принаймні, протягом 3-5 років. А самостійний, тим паче, бригадир лишень через років 5-10. За ці роки будь який успішний бізнес просто зникне з причини відсутності притоку робочих кадрів. Здається, що саме таке ми спостерігаємо у суднобудуванні України.

Таким чином, стратегія підвищення конкурентоспроможності економіки України не може не передбачати створення спеціальних регуляторних умов для суттєвого поліпшення демографічної ситуації.
Особлива тема – розвиток депресивних регіонів. Їх виведення на прийнятні темпи розвитку вирішуючи гостру соціальну проблему сприяє кращому відновленню трудових ресурсів – зростанню конкурентоспроможності економіки.

Віктор Лисицький,
Перший віце-президент Асоціації суднобудівників України «Укрсудпром»,
Член консультативної ради з питань інформатизації Верховної Ради України