«Особливості» національної української інфляції

Споживчі ціни за січень-вересень впевнено пробили планову річну стелю. План на 12-ть перевиконано за 9-ть місяців! Нагадує дострокові «перемоги» радянського соціалізму тільки навпаки. Така неординарна для економіки України подія (звикли до повільних змін цін?) викликала цілу зливу коментарів журналістів, політиків, фахівців. І це природно: чим вище інфляція, тим більше потерпають бідні українці. І не тільки. Вища інфляція => нижча конкурентоспроможність економіки України у цілому, відповідно, => усутужнення (ускладнення) зростання нашого добробуту=> уповільнення до фатально(небезпечно) низьких темпів зростання глобального статусу нашої нації.

Однак, гострота і важливість інфляційних іспитів не повинна штовхати на неправду. Аморально помилятися в оцінках причин та наслідків такого соціально вкрай неприємного явища – прискорення зростання цін. Саме тому автор оше-лешений деякими гучно поданими оцінками та застереженнями. Зокрема, спробами раптом та ще й зненацька перекласти всю провину на голови Нацбанку та чинного Уряду. Підкреслюю – чинних і НБУ, і Кабміну!

А чому ж не на геть усіх Фігаро виконавчої влади? Адже непорядно висловлю-вати своє ставлення до того чи іншого уряду без враховування надмірно частих «оновлень» цього вищого політичного органу виконавчої влади, котре паралізує волю міністрів (і чиновників!) до впровадження найбільш важливих (і, відповідно, болючих) зрушень: в економіці у цілому; у відносинах власності (на землю та на ЖКГ, наприклад); у трудових відносинах; у стосунках влади та бізнесу й влади та громадян? Леонід Кравчук встиг поміняти 3 прем’єри, Леонід Кучма – цілих 5 (щоправда, за 10 років!), а Віктор Ющенко вже на 3-го очильника уряду підняв руку за 2 роки (тільки за два роки!) царювання… Не можна не враховувати цих поспішних змін у результаті котрих професія прем'єра України стає ледь-ледь не масовою. Як перукар… офіціант… Можливо, ця ординаризація посади голови уряду є приємною ознакою становлення громадянського суспільства?

Емоційно та політично автори висловлювань отримують певні дивіденди. Але… на швидкоруч виліплені думки нічого не дають для приборкання інфляції. Мож-ливо, ці некоректні оцінки природи прискорення зростання цін є результатом того, що критики не можуть виборсатися з передвиборчих баталій, або просто знаходяться далеко за межами реальної економіки, або не помічають принци-пових змін в економіці та залишаються в обіймах наївного лібералізму перших років Незалежності України. Або просто беруться не за свою справу. Газові та ПеДеВешні викрутаси в них краще складалися…

Автор висловлює своє бачення проблеми подолання (зниження) інфляції в Україні, ґрунтуючись на спробі врахувати особливості формування її доволі високого рівня, підкреслюю, на сучасному етапі соціально-економічного розвитку.
Блокуючи можливі закиди з боку істеричних лібералів автор підтверджує свою упевненість у тому, що надмірна грошова пропозиція не може не живити при-скорення інфляції. Це – аксіома! Але…. Критично важливо зрозуміти які чин-ники сформували і формуватимуть надмірну грошову пропозицію. Адже сили небесні (або пекельні) не мають відношення до такої макроекономічної прози – надмірна пропозиція грошей… Якщо не знаєш що формувало і формує надмірну грошову пропозицію, то і виробити ефективні засоби приборкання зростання цін ну просто неможливо.

І ще один важливий момент: А чи реально забезпечувати у бурхливо зростаючий економіці усталений баланс пропозиції грошей та товарі і послуг? І чи тільки цим балансом забезпечується стабільність цін?



Кілька років тому соціально-економічні процеси в Україні набули принципово нової якості. Вони аж ніяк не схожі з нашим буттям 10-річної давнини та не вписуються у посібники з макроекономіки для кулінарних технікумів або музичних училищ. Йдеться про наступне:

1-ше. Років 5-ть тому назад українці більш-менш освоїли ринкові алгоритми життя – навчилися працювати та виживати в умовах вільного (більш-менш вільного!) підприємництва. І слава Богу!
Важко здобувалися ці навички. Втратили мільйонів 5-6 своїх громадян, але … навчилися. І, навіть, висока і зростаюча корупція не заважає нам підніматися швидкими темпами. Скептиків посилаю на забиті новенькими авто автомобільні шляхи та на огляд численної кількості класних будівель, котрі будувалися протягом останніх років і будуються у швидко зростаючих обсягах (і не тільки в Києві, між іншим!) та… Можна навести й інші приклади, але і цих достатньо.

Розглянемо без коментарів пару графіків, котрі підтверджують тезу: «Українці більш-менш освоїли ринкові алгоритми життя».

Введення в експлуатацію житла



Імпорт наземних транспортних засобів (переважно авто) за січень-серпень.



2-ге. Набуті навички та вміння віддзеркалилися, у першу чергу, у динаміці зростання і обсягів виробництва, і заробітків (зарплата + прибуток та змішаний доход + доходи від власності отримані). Наголошую - заробітків також! За цим наголосом бажання автора привернути до конче важливого генератора (двигуна) сучасного загального механізму формування відносно високої інфляції. Чим більше грошей у людей (заробітки швидко ростуть) => тим легше вони йдуть на підвищення власних витрат =>тим скоріше зростають ціни.

Графік 1



Графік 2



Риторичне запитання: Можливо, задля уповільнення зростання цін кинемо гасло «Зарплаті – СТОП»? Можливо, спробуємо зупинити зростання зарплати, котра відсотків на 75 виплачується приватними (!) роботодавцями на вільному (!) ринку? І у такий спосіб зупинимо зростання цін?

І виплачується найманим працівникам, котрі де-факто самостійно виходять на ринок праці, самостійно пропонують свої робочі руки на ринку праці і на свій розсуд самостійно обирають роботу та рівень заробітків? Котрим держава не може дати ради у питаннях здобуття високої та сучасної кваліфікації? Котрих переважно вчать останні з могікан – кваліфіковані робітники підготовлені ще за часів Союзу РСР? Чи є в нас моральне право совати носа в гаманці цих наших громадян – найманих працівників – котрі своїми власними гіркими «дослідженнями» шукали свого місця в «соціальній» український державі?

І ще одне. Чи будемо зупиняти зростання доходів наших громадян котрі є опорою громадянського суспільства? Йдеться про зайнятих у малому та середньому бізнесі (показник - прибуток та змішаний доход)?

І про найболючіше. За останніми повідомленнями українські гастарбайтери тільки у році 2006 офіційно переказали в Україну 8,4 млрд. дол. США зароблених важкою (і часто-густо принизливою) працею за кордоном. Привертаю увагу – це тільки офіційна частина заробітків. З урахуванням тіньових схем українці скоріше всього переказали в нашу економіку приблизно 15 млрд. дол. США закордонних заробітків. Тобто, мільярдів 75 гривень. Тільки в одному (!) минулому році. І ці перекази також збільшують грошову пропозицію та, відповідно, створюють додатковий тиск на ціни. Та невже ж Нацбанк, реалізуючі задуми деяких українських економістів та політиків, повинен зупинити надходження цих заробітків аби через обмеження грошової пропозиції вийти на уповільнення зростання цін? Хто візьметься реалізувати таки людожерницьки підходи?

3-тє. Набуті навички та вміння відбилися, також, у швидкому розвиткові видів економічної діяльності котрі за часів радянського соціалізму або були у жалюгідному стані (банківські та фінансові послуги, торгівля, система харчування, ресторанний та готельний бізнес – наприклад) або взагалі майже не існували саме як вид підприємництва (реклама, інформаційні технології, посередницька діяльність – знов як приклад). І саме ці види економічної діяльності все частіше і частіше «витягують» темпи зростання економіки до більш-менш задовільних рівнів. І «притягують» закордонні позики та інвестиції!

І знов риторика: Можливо, заморозимо якім не будь указом ці процеси? Закриємо мережі супермаркетів, зупинимо розвиток банків… Грошова пропозиція зменшиться… Можливо і ціни зупиняться… Правда, товарів та послуг буде також менше… Так чи зупиняться ціни?

4-те. Особлива увага до наступного факту – піднявся та досить швидко розвивається малий та середній бізнес, котрий все яскравіше проявляє себе у якості двигуна розбудови ринкової демократії. Він розвивається попри всі недосконалості регуляторної політики. А на Заході, куди ми йдемо (нібито) вважають розвиток малого та середнього бізнесу в Україні важливим індика-тором становлення сучасної та зрозумілої для нього економіки у нашій неньці. Далі - його доходи без коментарів!

Графік 3 Доходи малого та середнього бізнесу



Графік 4.



5-те. Закордонний підприємець поволі (поступово) розібрався у наших досягненнях. Він усвідомив важливість того, що відбулося для розвитку свого бізнесу в Україні, зорієнтувався в наших блискучих (тут нема і каплі іронії – вірю в Україну!) перспективах та (вкрай важливо!) повірив в нас – повірив в українців…. Усвідомив нашу перспективність у контексті задоволення своїх власних амбіцій щодо заробляння грошей в Україні. Скільки коштує його довіра? Вважаю – вона безцінна, вона дорожча за все золото Світу. Зверніть увагу: нам довіряють попри політичний шкереберть, корупцію, недосконалу регуляторну політику, попри палке кохання до Росії і попри високу інфляцію!

6-те. Довіра до нас – потенційно перспективних партнерів – лишень невеликою мірою матеріалізувалася у збільшенні прямих іноземних інвестицій. Виразніше вона проявилася у швидкому зростанні зовнішніх запозичень приватному сектору.

Йдеться про банки + підприємства (інші сектори за визначенням вживаних НБУ стандартів). Зовнішні запозичення приватному сектору сьогодні ледь не у 4 (чотири!) рази більше зовнішніх запозичень уряду та у 2 (два!) рази прямих іноземних інвестицій. Важлива поліпшення якості зовнішніх запозичень приватного сектору – сьогодні це на 2/3 довгострокові позики. А пару років тому назад вони, довгострокові позики складали тільки 1/3 обсягів коштів.

Доречи! Станом на 01 жовтня поточного року за рахунок зовнішніх позик економіці України надано більше 1/3 кредитів = ледь не 119 млрд. грн. І знов ця проклятуща риторика: Невже можна за це критикувати і у такий спосіб кривдити Нацбанк? Невже без цих 119 млрд. грн. наданих нашій економіці кредитів наше ж життя було б кращим?

Графік 5.



Графік 6



Графік 7



Графік 8



7-ме. Потужне надходження закордонних грошей до приватного сектору і завершило формування високих темпів зростання грошової пропозиції, котрі були започатковані зростанням заробітків.

«Нет худа без добра», но и добра без худа не бывает. Велика кількість м'ясної їжі може фатально зіпсувати підшлункову залозу. Абсолютно зрозуміло, що наша економіка не може не відгукнутися на таке щастя, на ці здобутки лідерів економіки України погіршенням інфляційних процесів: або зростанням цін, або уповільненням зниження темпів інфляції.

І ця обставина не є нашим відкриттям Америки. Автор дуже добре пам'ятає як ще років 10-ть тому назад добре відомі іноземні радники (Алекс Сундаков, Марек Домбровський, Андерс Ослунд, Джордж де Меніл та інші) суворо застерігали, що значні притоки закордонного капіталу у напіврадянську економіку України можуть радикально ускладнити боротьбу з інфляцією. «Напіврадянську» - економіку у котрій не завершені ключові, трансформаційні перетворення на шляху від соціалізму до капіталізму. Більшість з нинішніх опонентів НБУ та Уряду, не говорячи про тодішнього Голову Нацбанку Віктора Ющенко, мали можливість засвоїти ці, загальновідомі, між іншим, правила. Але… не засвоїли… Замало на граблі наступали… Не вміємо вчитися на чужих помилках… Вчимося тільки на своїх! Власних! Салошароварних та з горілочкою!

8-ме. Практично одночасно, паралельно зі швидким зростанням надходжень закордонних грошей в приватний сектор економіки України на світові ринки праці потужними колонами вийшли наші працівники - і кваліфіковані робочі, і не дуже, і робітники розумової праці, і «білі комірці», і «сині». За кордоном вони заробляють грошенят (а це десятки млрд. доларів щорічно!) на порятунок від вимирання своїх родин та здобувають (безоплатно!) навички роботи у ринкових економіках. Суперважливо для визначення рушіїв інфляції – працюючи за кордоном наші громадяни дізнаються: Чого… Вони… Варті?

9-те. Скорочення пропозиції робочої сили (за рахунок фатально високої смертності плюс відтік доволі активної частини працівників за кордон), з одного боку, та швидке нарощуванням обсягів виробництва загострило питання підвищення заробітної плати.

10-те. Роботодавці змушені радикально прискорити темпи зростання заробітної плати аби хоч трішечки вгамувати відтік працівників за кордон. Сотні сайтів рясніють тисячами пропозицій робочих місць. Неординарне для України явище! Років 5-7 тому назад, навіть, найпалкіші прихильники ринкової економіки і не мріяли про такий високий попит на наших трударів.
11-те. Швидке зростання заробітків сформувало ймовірність зростання споживчого попиту на товари та послуги та, відповідно, зростання цін. Чому тільки «ймовірність», а не саме зростання дізнаємося у кінці допису.

12-те. Незавершеність ключових, трансформаційних перетворень уповільнило темпи нарощування пропозиції товарів та послуг. Відповідно, сприяло та сприятиме зростанню споживчих цін у середньостроковій перспективі. Йдеться, наприклад, про відсутність ринку землі (стримується реформування сільського господарства та похідне швидке підвищення продуктивності праці в ньому за рахунок впровадження новітніх технологій), про майже радянське ЖКГ, про недосконалість регуляторної полі-тики щодо малого та середнього бізнесу, про корупцію (через непрозорість підготовки та прийняття владних рішень), про… перелік незавершених трансформацій є некоротким.



Президенти України та часто оновлюванні ними (президентами!) Кабміни не приділяють мінімально необхідної уваги розвиткові національних конкурентних переваг України – наявних високоефективних видів економічної діяльності. «А при чому тут висока інфляція споживчих цін?» - може запитати читач. Відповідь дуже проста: «високоефективні» - це ті види економічної діяльності, котрі дозволяють з мінімальними витратами швидкими темпами нарощувати пропозицію товарів та послуг => сприяти зниженню інфляції. Тобто, цей розвиток допомагає збалансувати платіжоспроможний попит та пропозиції товарів та послуг і, як похідна, зупинити зростання цін. Світовий досвід показує: Активізація використання національних конкурентних переваг досягається головним чином за рахунок удосконалення регуляторного простору.

На світових ринках розвиток національних конкурентних переваг => сприяє укріпленню зовнішньоекономічного балансу товарів та послуг => сприяє ревальвації гривні => сприяє зниженню інфляції.
Україна має складну мікроекономіку – різноманітний набір видів економічної діяльності. Ця обставина не є нашою бідою. Це наше велике щастя. Адже це розмаїття закладає основу для створення високоефективної та стійкої до різних потрясінь, добре диверсифікованої економіки.

Однак, влада у ринковій економіці не має можливостей перейматися розвитком конкурентоспроможності тисяч видів економічної діяльності котрі має Україна. Влада має зосередитися на розвиткові видів економічної діяльності, котрі мають конкурентні переваги. Тобто, розвиток котрих з відносно невеликими зусиллями, без відчутних бюджетних безповоротних асигнувань дозволить радикально прискорити темпи формування додаткових джерел для розширеного відтворення виробництва та, відповідно, для розширеного відтворення особистості і, як похідна, для прискорення соціально-економічного розвитку.

Можна багато сказати з цього приводу. Однак, вписуючись у обмеження газетного допису зверну увагу лишень на створенні вкрай необхідних регуляторних та інших умов для використання дарованих Господом, наприклад, наступних конкурентних переваг:

1. Чорноземи – основа розвитку потужного кластеру АПК => нарощування виробництва високоякісного та дешевого продовольства => здешевлення робочої сили => підвищення цінової конкурентоспроможності економіки;
2. Чорне море – основа розвитку морської індустрії => додаткова пропозиція товарів та послуг, котрими людство успішно користується кілька тисяч років => сотні тисяч робочих місць з високою зарплатою => сприяння укріпленню зовнішньоекономічного балансу товарів та послуг => сприяння ревальвації гривні => зниженню інфляції;
3. Географія, розташування Україні на мапі – основа розвитку транспортного кластеру та інші.
А також для розвитку вже створених українцями конкурентних переваг:
1. Інформаційні технології – вихід на ринки високих технологій, поліпшення торгового балансу держави, виробництво товарів та послуг з високою часткою доданої вартості, укріплення гривні, зниження інфляції;
2. Літакобудування – аналогічно з інформаційними технологіями;
3. Виробництво озброєнь – танків та бронетехніки та інших. Результати якісно однорідні з результатами від розвитку інформаційних технологій.

Намагаючись бути об'єктивним хочу сказати, що чинний уряд Віктора Януковича зробив доволі рішучі кроки на шляху створення системи управління розвитком національних конкурентних переваг. Саме для цього уряд Віктора Януковича зосередився на впроваджені інноваційне-інвестиційної моделі. А після виборів: «Что день грядущий нам готовит? Его мой взгляд напрасно ловит…» Що готує нам зміна виконавчої влади…



Напевно, далеко не всі читачі знають наступний факт: Протягом доволі тривалого періоду (вимірюється роками) в Україні спостерігалося стійке перевищення пропозиції грошей над попитом на них. Стійке! І тривалий час!
Йдеться про майже традиційне значне перевищення коштів на корресподентських рахунках банків над обов'язковими резервами. Ці залишки коштів у кілька разів перевищували обов'язкові резерви. Різниця – надмірна ліквідність банків – коливалася на рівні (приблизно) 8-10 млрд. грн.! Щоденно!

А ціни на продукти харчування… стояли! Принаймні не були такими жвавими як у вересні. Чому ж вони (ціни на хліб, м'ясо…) рвонули навипередки вгору саме у цьому місяці???
Поміркований читач знайде відповідь сам!

Віктор Лисицький,
економіст