Чи накриє нас нова хвиля кризи, або чи довго ще українцям терпіти...

За всіх часів криза сприймалася як негативне явище, яке несе в собі загрози існування певному суспільству чи цивілізації в цілому. Але при всіх своїх негативах криза є невід’ємною складовою розвитку будь-якої країни і всієї цивілізації в цілому. Криза виконує діагностичну функцію в оцінці існуючої системи організації суспільства, вона найбільш чітко проявляє ефективність управліня країною і здатність нинішньої влади на подолання негативних явищ. Головною умовою подолання кризових явищ є консолідація країни під керівництвом політичної еліти для вироблення ефективних механізмів протидії кризи. Але якщо політична еліта не консолідується, а навпаки роз’єднується та розхитує суспільство, то це може привести до посилення негативних тенденцій чи взагалі до розпаду країни.

На жаль реаліїї економічного та соціального життя України сьогодні досить невтішні. Темпи економічного зростання України зменшуються, бюджет не доотримує належних коштів. Екс- міністр фінансів України Віктор Пинзеник заявляє, що дефіцит бюджета на даний момент – без малого 14% ВВП. Він відзначив, що прихованим «джерелом» дефіцита є «нереальні доходи». Щомісяця бюджет повинен отримувати 98% доходів. За перші пять місяців цього року доходи складають 72%, отримано тільки 66 млрд. (в минулому році – 72), недобір, відповідно – 12%. Тобто, говорячи про реальні цифри, бюджет недоотримає 25-30 млрд. грн. Пинзеник також відзначив, що з початку року в Україні надруковано 24 млрд. грн. Це призводить до того, що курс гривні знижується. Як правило влітку він був більш-менш стабільним, але цього року вона почала швидко дешевшати. За прогнозами експертів уже у вересні гривня може бути на рівні 10 грн/дол. За словами незалежного фінансового експерта Еріка Наймана основними причинами зниження курсу гривні на міжбанківському ринку є надлишок гривні, емісія якої почалася в кінці травня, купівля доларів банками, обслуговуючими НАК «Нафтогаз України» для забезпечення розрахунків за газ, що імпортується та негативний вплив на міжбанк спекулянтів, які прагнуть заробити на коливанні курсу гривні. Нацбанк пока не робить рішучих кроків по стабілізації гривні.

Рівень життя простого українця погіршується. Ціни на продовольчі та інші товари зростають з кожним місяцем, а зарплати залишаються на тому ж рівні. З 1 червня підвищилися тарифи на житлово-комунальні послуги для населення. Згідно з розпорядженнями мерії, нові тарифи на воду і опалювання для киян збільшуються приблизно удвічі. Якщо для багатія з мільярдними статками збільшення квартплати не впливає на сімейний бюджет, то для пересічного громадянина збільшення квартплати — це значний удар по сімейному бюджету (при середній зарплаті по країні близько 1500 грн. на місяць платити за двокімнатну квартиру 150 грн. чи 350 — дуже суттєва різниця). Вартість послуг за холодне водопостачання і водовідведення за наявності квартирного або будинкового лічильника затверджена у розмірі 3,02 грн за 1 кубометр (була плата 1,48 грн), за відсутності засобу обліку - 16,61 грн на 1 людину (була 8,14 грн). Вартість послуги за гаряче водопостачання і водовідведення за наявності лічильника складатиме 13,69 грн за 1 кубометр (було 7,38 грн), без засобу обліку - 47,92 грн за 1 людину (була 25,89 грн). Тариф на послугу з централізованого опалювання для населення за відсутності засобів обліку теплової енергії затверджено у розмірі 2,38 грн за 1 кв. м опалювальної площі на місяць (зараз 1,6 грн за 1 кв м на місяць). Основна шокуюча стаття витрат - утримання будинку і прибудинкової території. За це мешканці, наприклад, однокімнатної квартири в Святошино повинні платити в 8 разів більше. Саме квартплата зробила платіжки для багатьох просто непідйомними. Причому коефіцієнт, на який потрібно умножувати метраж квартири, в «хрущовках» інколи вищий, ніж в елітних новобудовах. Цей феномен влада пояснила кількістю квартир в будинку - чим їх більше, тим тариф менший. Тільки в реальності це не завжди підтверджується. Скажімо, в 100-квартирній «хрущовці» на Нивках коефіцієнт - більше 3 грн. за метр, а в царському будинку на Саксаганського, де лише 32 квартири, за метр треба заплатити лише 1,67 грн.

Рівень безробіття також досить високий. За даними Держкомстату кількість зареєстрованих безробітних в Україні у червні цього року складає шістсот п’ятдесят вісім з половиною тисяч осіб. Це дві цілих і чотири десятих відсотка у відношенні до працездатного населення. З них півмільйона отримують допомогу по безробіттю. Але потрібно враховувати той факт, що ці цифри відображають офіційно зареєстрованих безробітих, а скільки їх не реєструється, це досить важко прорахувати.

Звичайно в першу чергу від цих негараздів страждають бідні верстви населення. За даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової в нашій країні близько 70 відсотків громадян відносяться до категорії бідних і лише декілька відсотків українців багаті. Україна має величезну розбіжність між бідними і багатими. Так, якщо ми порівняємо співвідношення показників 10% - найбіднішого населення, і 10% - найбагатших людей в різних країнах, то виявиться, що в країнах ЄС цей показник варіює в межах 1:5, 1:7; у Японії, - 1:4,5; в Україні нещодавно було 1:30, а зараз вже 1:40 і він тільки зростає! Такий величезний розрив означає не просто бідність; він спотворює психіку, породжує у «верхах» свавілля і беззаконня, а в «низах» - такі патології, як зневіра, втрата сенсу життя, заздрість, взаємна недовіра, стабільна депресія,агресивність. Найбагатші люди можуть дозволити собі все, а бідним іноді не вистачає навіть на харчування.

В цих складних умовах владні структури замість того щоб економити, часто перевитрачають кошти. Зокрема за даними Регламентного комітету Верховної Ради України у першому півріччі 2009 року Верховна Рада «проїла» майже весь свій річний бюджет. У бюджеті Ради 120 млн дефіциту. Депутати вже почали літати у борг. Їм почали затримувати зарплату! Не видають безкоштовно квартир. Це просто фільм жахів для депутатів. Не дай Боже ще з голоду помруть.

Регламентний комітет Верховної Ради України зобов`язав спікера Володимира Литвина звернутися до уряду з проханням виділити 97 млн. грн. на потреби депутатів. Про це повідомляє газета «Дело» від 9 липня 2009 р. №110(863) з посиланням на члена Регламентного комітету ВР Василя Кравчука. Частина парламентаріїв комітету запропонувала піти шляхом посилення лімітів використання коштів, хоча більшість депутатів з цим не згодні. Звичайно це ж не їхні гроші, а державні, які стягаються з кожного з нас у вигляді податків. Тому депутати спокійно отримують державні гроші, навіть тоді коли Верховна Рада не працює, наприклад під час блокування трибуни. Зокрема останнє блокування трибуни партією Регіонів зумовлене прагненням цієї партії внести зміни до держбюджету щодо підвищення соціальних виплат для населення України. Але знову ж таки при всіх добрих прагненнях парламентаріїв, потрібно знайти джерела надходжень для цих виплат, але де в в умовах кризи взяти ці гроші. Чи було б не краще, щоб депутати, які блокували трибуну, да й по можливості й всі інші перерахували всі гроші, які нараховані їм за ці дні, коли Верховна Рада не працювала, а можливо й за пару місяців на ці ж самі соціальні виплати. Тоді ми побачили б, що народні депутати спроможні на якісь реальні вчинки, а не просто на проголошування популістських гасел для задурманювання голів своїх виборців і заради отримання політичних дивідентів.

Що чекає Україну восени

В останні місяці у вітчизняних та зарубіжних ЗМІ все частіше зустрічається вислів «друга хвиля фінансової кризи». Передвісниками економічних неприємностей є величезні зовнішні борги, неповернення кредитів і початок президентської кампанії. Економіст інвестиційної компанії Astrum Investment Management Олексій Блінов передбачає осінній обвал гривні, ступор банківської системи, зростання безробіття, рекордний дефіцит бюджету. До того ж світові ринки, де в успішні часи українська металургія заробляла десятки мільярдів доларів в рік, все ще закриті для вітчизняної промисловості. Темпи падіння виробництва досить значні – 32%. Втрата вітчизняного ВВП – 20%. До кінця 2009 року українським компаніям і банкам доведеться віддати близько $13,5 млрд., пік погашення боргів припаде на серпень-вересень. "За ці два місяці належить погасити суверенні єврооблігації України і єврооблігації "Нафтогазу" (по $500 млн.), єврооблігації "Київстару" і Укрексімбанку ($266 млн. і $250 млн. відповідно), синдикований кредит ПУМБ на $154 млн. і інші запозичення. До того ж ще є опціон на дострокове погашення українських суверенних єврооблігацій на $700 млн. Це істотне навантаження на резерви НБУ і кошти Міжнародного валютного фонду", - підкреслив економіст Astrum Investment Management Олексій Блінов.

У своєму травневому дослідженні, присвяченому вірогідності чергової хвилі фінансової кризи, аналітики міжнародної аналітичної компанії Citigroup Global Markets поставили Україну в низку найуразливіших у фінансовому відношенні країн світу, додавши, що вона входить до основної групи ризику з п'яти країн. Експерти ж німецького видання Business New Europe вважають, що падіння реального сектора економіки східноєвропейських країн може привести до другої хвилі кризи і в банківській системі - із-за зростання об'ємів безнадійних кредитів. Серед держав, де такий сценарій найбільш вірогідний німецькі фахівці називають Україну, Казахстан і Білорусь. Слід нагадати, що ще в в кінці 2008 року Організація Об'єднаних націй опублікувала спеціальну доповідь - прогноз світового економічного розвитку на 2009 рік. За даними економістів ООН, з чотирьох найбільших країн СНГ (Росія, Білорусь, Казахстан і Україна) світова економічна криза найбільшою мірою позначиться на показниках України, в якнайменшій - Білорусі. Зростання економіки нам практично не загрожує, зате безробіття і інфляція - навпаки (6% і 25% відповідно). Українські державні облігації (їх загальний об'єм порядка 105 мільярдів доларів США) вже зараз вважаються самими ненадійними, незважаючи навіть на те, що їх прибутковість заявляється на рівні 30% річних. Ще менше тішить величина вартості страховки від дефолту - CDS (кредитні дефолтні свопи) - для державних єврооблігацій України. У грудні 2008 року значення "українських" CDS вперше в історії (розраховується з кінця 2004 року) подолали відмітку в 3000 базисних пунктів. Це говорить про те, що якщо власник українських держоблігацій бажає застрахуватися від можливого дефолту емітента (в даному випадку це держава Україна), то він повинен буде заплатити банку-продавцю CDS 30% від номінальної вартості бондів. По суті, це означає, що іноземні інвестори оцінюють в 30% ризик того, що держава Україна не зможе або відмовиться виконати свої боргові зобов'язання. Гірші показники страховки від дефолту – CDS тільки у Еквадору, президент якого Рафаель Корреа відмовився виплачувати зовнішній борг держав, тобто оголосив дефолт. З держав європейського континенту гірше йдуть справи тільки в Ісландії. Але Ісландія - країна невелика і прогресивна в тому значенні, що вона не має, наприклад, гострої залежності від поставок дорого газу (основним джерелом енергії в Ісландії є безкоштовні природні гарячі джерела).

Посилює можливість дефолту і відтік іноземних інвестицій, зокрема в останні місяці 2008 року (жовтень-грудень) чистий відтік прямих іноземних інвестицій (ПІІ) з України склав 1,898 млрд дол, тоді як в третьому кварталі приріст склав 1,17 млрд дол, другому, - 3,553 млрд дол і першому - 3,365 млрд дол, зазначає "Інтерфакс-Україна". Від початку фінансової кризи лише ізраїльські компанії втратили на українському ринку близько півмільярда доларів Іноземні інвестори заявляють, що вони залишають Україну не лише через економічну кризу, але й через вкрай високий рівень корумпованості українських чиновників. Хоча прем’єр-міністр України заявила, що є ряд компаній, що здійснюватимуть інвестиції в Україну. Зокрема Юлія Тимошенко після зустрічі з представниками ділових кіл Японії зазначила, що ця країна підготувала для України майже 400 інвестиційних проектів на загальну суму 16 млрд доларів. "Це 29 великих інвестиційних проектів на загальну суму 6 млрд доларів і, крім того, проекти щодо "зелених" інвестицій, яких на сьогодні, за нашими даними, 358 таких проектів на загальну суму до 10 млрд доларів", - сказала Тимошенко.

Значно послаблює позиції України і нестабільність гривні. Один лише факт падіння гривні по відношенню до долара у кінці минулого року вже нагадує азіатський колапс 1997 року, коли з вигляду стабільні і сильні держави Південно-східної Азії - Таїланд, Індонезія, Малайзія і частково Китай - ураз відкотилися на економічні позиції 70-х років минулого сторіччя.

Хоча не потрібно занадто драматизувати ситуацію. Експерти звертають увагу на те, що безпосередньо державний борг країни - не великий (близько 12% ВВП). Основний же борговий "тягар" складають так звані корпоративні борги або борги українських підприємств. А їх об'єм вже критичний - за різними оцінками, від 80 до 100 мільярдів доларів США. Частина цих засобів запозичила під державні гарантії, частина - під активи. Значить, у разі банкрутства тих або інших структур, "крайньою" виявиться держава якому для здійснення всіх платежів доведеться або потрясти золотовалютний резерв або віддати борг власністю (верстатами, трубами, землею, акціями) або все-таки оголосити дефолт. Хоча потрібно зазначити, що біля третини всіх корпоративних боргів - це борги перед так званими офшорами і перед материнськими компаніями. В першому випадку кредитор і боржник - по суті, одна і та ж особа тільки представлене в різних іпостасях. В другому – ці компанії як близькі родичі, або добрі знайомі, які не хочуть псувати добрі відносини і тому в критичний момент підставлять "падаючому партнеру" плече - рефінансують або відстрочать платіж, або вигідно продадуть в "добрі руки".

Крім того не слід забувати і про стабілізаційний кредит МВФ в сумі 16,5 млд. доларів, який виділяється Україні. Значну частину літнього транша кредиту МВФ передбачається направити на виплату зовнішніх боргів держави (за інформацією Мінфіну, $1,5 млрд. з $2,8 млрд. другого транша кредиту фонду вже направлено до бюджету на відповідні цілі).

Хоча не потрібно сприймати допомогу МВФ як панацею. Зокрема Лауреат Нобелівської премії з економіки Джозеф Стігліц попередив, що кредити Міждународного валютного фонда можуть підірвати економіки Ісландії, Пакистана і України. За його словами, МВФ допустив цілий ряд помилок, починаючи з азіатської фінансової кризи 1997 года. "Вони наступають на ті самі граблі, що і в 97-м", - заявив Стігліц.

Екс- шеф-економіст Всесвітнього банку підкреслив, що процентні ставки МВФ є досить високими, а монетарна політика, що диктується фондом кризовим країнам, контрастує з фінансовою політикою, зорієнтованою на економічне зростання, яка здійснюється у Великобританії і Франції. "Гроші на таких умовах можуть послабити економіку і в кінчевому рахунку їх повернути буде важче ", - заявив він.

Зокрема МВФ також активно допомагав Аргентині, виділяючи значні коошти на підтримку економіку, але вимагав чіткого слідування його рекомендаціям. Що включали рецепти МВФ: приватизація держпідприємств, послаблене держрегулювання, понижені тарифи на імпорт і полегшений вхід в економіку транснаціональним компаніям. За узгодженням з МВФ була введена жорстка прив'язка курсу аргентинського песо до американського долара в пропорції 1:1. Спочатку все було добре - зростання виробництва, іноземні інвестиції, постійне підживлення з боку МВФ. Але саме ця доларова голка і стала смертельною для Аргентини. Більшість галузей промисловості не розвивалися, так як був дешевий імпорт - з внутрішнього ринку продукції майже повністю були витіснені технологічні аргентинські виробництва. Величезний зовнішній борг вимагав постійного надходження все нових і нових валютних коштів. До того ж в 2001 році високі урожаї зерна в світі сталі причиною зниження цін на зернові культури, що привело до різкого зменшення валютних надходжень до Аргентини. Зовні все виглядало, як різке погіршення кон'юнктури світового ринку. Країна виявилася на межі дефолту, а іноземні інвестори почали виводити свої гроші з аргентинської економіки. Обслуговування зовнішнього боргу стало тяжким тягарем для Аргентини - витрати по цій статті збільшилися з 2% ВВП в 1991 році до 10% ВВП в 1999. Аргентину на фоні найжорстокішої економічної депресії заполонила хвиля насильств - голодні бунти, грабежі і вбивства на вулицях, погроми магазинів і різних установ сталі звичайною справою. Країна занурилася в анархію, а мільйони людей зіткнулися з голодом і відсутністю питної води. Ще вчорашні представники середнього класу перетворилися на жебраків, які вже не думають про відвідування ресторанів і купівлю чергового дорого автомобіля в кредит, а турбуються про те, як нагодувати сьогодні своїх дітей. Подібна ситуація була і в Росії в кінці 90-х, яка перебувала в значній залежності від західних кредитів. Каталізатором кризи стала паніка на фінансових ринках Південно-східної Азії. В серпні 1998 року російський уряд оголосив про дефолт (у них співвідношення державного боргу до ВВП досягло взагалі 130%). На жаль певні негативні тенденції ми спостерігаємо і в Україні.

Але хоча Україна і перебуває сьогодні в тяжкій соціально-економічній ситуації, але вона ще здатна подолати всі ці негаразди, якщо суспільство консолідується і політики вироблять ефективні механізми подолання кризи.

Нинішні політики на жаль займається тільки проголошенням своїх успішних планів по подоланню кризи і постійним звинувачуванням політичних опонентів у всіх гріхах і в тому, що саме вони своїми діями поглиблюють цю кризу. Складається просто парадоксальна ситуація: Президент звинувачує прем’єр-міністра, прем’єр-міністр – Президента, лідер партії Регіонів В. Янукович - і Президента і прем’єр-міністра, комуністи - Президента та всіх інших. Тобто всі політики нібито успішно борються з кризою, а вона від цього тільки міцнішає. Тому всі заходи сучасної політичної еліти по подоланні політичної кризи нагадують сюжет відомої басні Крилова «Лебідь, рак та щука», всі нібито щось роблять, а віз і нині там. Але наше українське суспільство це не віз і якщо ефективних дій влади не буде, то воно не стоятиме на місці, а скочуватиметься в прірву. Наші лідери повинні переступити через себе, показати зрілість політичного керівництва. Нам потрібно рівнятися на західних лідерів. Ангела Меркель співпрацює в Німеччині зі всіма. У Франції Ніколя Саркозі також знаходить спільну мову зі всіма, керуючись прагненням успішного розвитку країни. Вони є відповідальними лідерами і інтереси країни ставлять вище своїх власних інтересів та прагнень. Крім того в цих країнах існує розвинуте громадянське суспільство і громадськість просто змушує політиків виконувати свої обіцянки, будь-які порушення, навіть незначні швидко висвітлюються в ЗМІ і це може призвести навіть до відставки урядовця. Щодо відповідальності українських можновладців перед власним народом можна навіть і не згадувати. Ці «слуги народу» оточили себе всілякими привілеями і про народ навіть не згадують, хіба, що під час чергових виборів розкидають численні обіцянки. Скільки разів різні політичні сили обіцяли, що коли їх виберуть, то вони відмінять депутатську недоторканість, але як тільки проходили в парламент відразу забували про це. Сьогодні депутата Верховної Ради не можна притягнути до відповідальності, навіть коли він здійснить тяжкий злочин, навіть вбивство. Тільки Верховна Ради може надати такий дозвіл, а пока цей дозвіл вона надасть то депутат уже буде досить далеко, можливо навіть в іншій країні, згадаймо приклад з народним депутатом України Лозінським, якого розшукують до цього часу. А якщо цей депутат входить в якусь потужну фракцію, то вона взагалі може «відмазати» його, турбуючись про честь мундиру.

Можливим шляхом покращення якісного складу Верховної Ради є внесення змін до виборчого законодавства. Можливо варто застосувати змішану виборчу систему, чи пропоріційну систему з відкритими списками, в які включати представників з певних регіонів, щоб люди могли підтримувати тих політиків, яким довіряють і які реально будуть працювати в даному регіоні. А на місцевому рівні, як вважають більшість експертів, найбільш ефективною є мажоритарна система виборів депутатів місцевих рад. Обов’язково потрібно розробити механізми встановлення персональної відповідальністі кожного депутата перед виборцями і реальної можливості його відкликання, якщо він не виконує свої обіцянки. Тільки тоді в депутатський корпус вожді партій і блоків перестануть проштовхувати своїх персональних охоронців, водіїв, гейш і родичів. А ще в депутатських кріслах не повинні сидіти бізнесмени, які приходять до самого найвищого законодавчого органу країни з єдиною метою - вирішувати свої бізнес-інтереси. Крім того потрібно чітко виписати повноваження гілок влади, щоб вони в повній мірі відповідали за свої сфери діяльності і не дублювали функції один одного. Але знову ж таки чи проголосують нинішні депутати Верховної Ради за ці зміни, якщо вони зачіпають їхні інтереси.

Чи можлива в Україні революція?
Але сьогоднішня криза вже не дає можливості владі надувати чергові мильні бульбашки обіцянок. Або політична еліта об’єднається і подолає кризу, або український народ, щоб вижити також консолідується і змете всіх політиків-паразитів, які нездатні нічого зробити.
Сьогодні як ніколи народ не довіряє владі. При чому частина населення навіть готова залучатися до незаконних форм протеста. За даними соціологічних досліджень, проведених в кінці грудня 2008 року Центром Разумкова, сьогодні в Україні досить потужно посилюються протестні настрої, частина населення готова вже вийти на вулиці, долучаючись навіть до незаконних форм протеста. До участі в незаконних формах протесту, пов'язаних з силовими або насильницькими діями, готові 10,8% громадян України, при цьому 4,6% - готові створювати незалежні від президента і уряду збройні формування.. За даними опитування, 17,5% респондентів упевнені, що візьмуть участь, або схильні до участі в хоча б одній з незаконних форм протесту: несанкціонованих мітингах і демонстраціях, блокуванню руху на дорогах і залізницях, вуличному безладді, створенні незалежних від президента і уряду озброєних формувань.

При цьому 10,8% українців готові до участі в акціях, пов'язаних з силовими або насильними діями, - блокуванні транспортних шляхів, вуличному безладді і створенні озброєних формувань. Окремо кількість тих, хто готовий до створення озброєних формувань, досягає 4,6%. До участі у вуличному безладді готові 7,1%, до блокування транспортних шляхів - 8,7% опитаних.

До участі в законних формах протесту - санкціонованих мітингах і демонстраціях, страйках і бойкотах, - готові 26,6% респондентів. Більш всього громадян (24,3%) упевнені, що візьмуть участь, або схильні до участі в санкціонованих мітингах і демонстраціях, 13,4% - готові бастувати, 10,8% - бойкотувати рішення адміністрацій і органів влади.

Дані факти свідчать про те, що в Україні назріває революційна ситуація. Тобто коли народ вже не хоче жити по старому, а влада не може управляти по старому і не здатна запропонувати щось нове і ефективне. І хоча ця революційна ситуація і не зможе перерости в революцію, так як український народ дуже миролюбний і толерантний і терпить до останього, але вона ставить перед українським суспільством завдання щодо зміни політичної еліти в цілому, ломки корупційних схем державного управління та економіки. А це завдання навряд чи під силу нашим cучасним політичним лідерам. В суспільстві все яскравіше проявляються авторитарні тенденції, тобто зневірившись у політиках, які постійно займаються здебільшого тільки з’ясуванням стосунків між собою, люди прагнуть підтримати сильного лідера, який зможе навести порядок у країні. Тому в Україні і починають з’являтися «нові політпроекти», які проявляться найближчим часом (блоки Гриценка, Смешка, Яценюка, Збітнева, тощо) і позиціонують себе як третя сила. Вже найближчим часом ми побачимо, кого з них підтримає народ, так як більшість із них будуть болотуватися в Президенти України. І дай Боже, щоб той, кого виберуть лідером нації зуміє все таки подолати всі ці негаразди, якщо буде ще не пізно.

Пост-криптум. Китайський ієрогліф, яким позначається криза, складається з двох частин. Одна з них означає небезпеку, а інша – можливості. Китайські мудреці вже в сиву давнину знали, що тільки від нас залежить по якому шляху йти, чи топтатися на місці і говорити як у нас все погано і нічого не робити чи все таки знайти і проявити ті позитивні можливості, які закладені у кризі. А сама головна можливість кризи полягає в тому, що вона висвітлює істинне обличчя кожного з нас і дає можливість в критичних ситуаціях найбільш повно проявити свій потенціал і свої людські якості. Якби складно і тяжко нам не було, але дуже важливо завжди залишатися людиною і допомагати ближньому. Прості українці, які завжди були дуже доброзичливими, щедрими і гостинними на відміну від своїх політичних лідерів у повній мірі проявляють взаємопідтримку і солідарність і це дає нам можливість подолати сучасні кризові негаразди. Тяжкий історичний досвід ми уже маємо, так як український народ на протязі свого розвитку проходив через дуже складні негаразди і труднощі, але виживавав і залишався переможцем. Ми повинні вірити в себе в свою країну, підтримувати один одного і тоді ми переможемо. Але головне залишатися разом, і тоді ніякі кризи нам не страшні.

Чупрій Леонід Васильович
доцент, кандидат філософських наук