Принижений Ющенко не возвеличить України...

„У день православного свята Успіння Пресвятої Богородиці Президент України Віктор Ющенко відвідав літургію в Києво-Печерській лаврі. У відправленні урочистого молебна взяв участь Митрополит Київський і всієї України Володимир”, - це повідомлення з’явилося на офіційному порталі Президента України. Здавалося б, нічого надзвичайного немає у тому, що глава держави відзначив свято з віруючими. Як би не одне „але”...

Віктор Ющенко поїхав до представників тієї конфесії, які напередодні цинічно, демонстративно проігнорували головне свято країни – День незалежності. Коли глава держави принижується, він принижує всю країну. І тут Віктор Ющенко немає права на християнське смирення – не той випадок! За його спиною – український народ, який має почуття національної гордості. Цей народ навіть витворив помісну національну церкву – Українську православну церкву Київського патріархату. Сповнену благодаттю ще Святого апостола Андрія Первозваного.

Предстоятель Української православної церкви, митрополит Володимир (Сабодан) не з’явився на жоден державний захід. Не було його в Батурині, де Віктор Ющенко відкривав відроджену гетьманську резиденцію, де колись московські війська втопили в крові мирне населення (тої Москви перед благодаттю якої тепер так схиляються „малоросійські” батюшки). Не прийшов митрополит на покладання квітів до пам’ятників видатним діячам нашого народу, не віддав їм шану, не відвідав парад разом із представниками майже всіх конфесій, де демонстрували військову гордість країни, не молився за Україну під склепінням Святої Софії, не завітав на прийом із нагоди дня народження нашої держави. Це викликає лише сум – бо не відають духовні поводирі, що творять! За інформацією, Віктор Ющенко не лише направив офіційне запрошення, але й особисто телефонував митрополиту Володимиру та запрошував взяти участь у заходах...

Відповідь виявилася більше ніж красномовною. Особливо, якщо врахувати поведінку Московського патріарха Кирила (Гундяєва) під час нещодавнього візиту. Нагадаємо, що зі всіх його багатослівних виступів і промов випливало лише одне, майже Валуєвське: автокефальної Української православної церкви не було, немає і бути не може... Глибокий аналітик Кирил (Гундяєв) просто впритул не помітив майже 15 мільйонів православних християн, які опинилися за межами Кремлівської канонічності.
Можливо, ігнорування державницьких заходів пов’язане з суб’єктивним чинником – здоров’ям митрополита УПЦ МП? Але ж для цього існує ціле військо преосвященійших і високопреосвященнійших владик, яких можна делегувати. Щоб бути до кінця об’єктивним, зазначимо – на одному із заходів таки був представник УПЦ Московського патріархату. Архієпископ Білоцерківський Митрофан прийшов на військовий парад... Мов військовий аташе іноземних країни, для яких є професійним завданням оцінити військову могуть чужої країни.

Напевно, Віктору Андрійовичу, після його уклінних запросин, керівництво УПЦ Московського патріархату знову висунуло заяложений аргумент, мовляв, не можемо молитися з іновірцями, розкольниками та єретиками. Аргумент старий і вже не актуальний. Адже ми пам’ятаємо, як цілком „канонічний” із Московської патріархії єпископ Анадирський і Чукотський Діомид (Дзюбан) минулого року піддав анафемі (тобто прокляв) Московського патріарха Алексія ІІ і тодішнього голову Відділу зовнішньоцерковних зносин МП Кирила (нині Патріарха) саме за діалог із представниками інших конфесій і єресь екуменізму! Невже Києво-Печерські владики хочуть бути святішими за Московського патріарха? Чи це просте лукавство?

Як би там не було постає питання: скільки глава країни буде принижуватися та шукати благодаті у владик, які вважають нашу країну чужою, не достойною її вшанувати, помолитися за її долю? Невже зізнання деяких архієпископів про те, що вони моляться за Президента України „зі скрипом” не є для нього відвертою образою – сигналом для витверезіння від наївної віри в те, що державно-церковну політику можна провадити на рівні „застільного сватання у Хоружівці”? Можливо час продемонструвати, що українській народ – це європейський і самодостатній народ? Якщо ж графік глави держави забивають такими принизливими заходами його „сантехніки” із комсомольським минулим, то тоді їх давно час відправити за належністю – рятувати комунальне господарство. А владикам потрібно переконливо нагадати, що все ж не варто розуміти свободу совісті, як свободу від совісті, як про це попереджав великий російський історик Василь Ключевський.

Юрій ДОРОШЕНКО,
журналіст, політолог