DataLife Engine > Книги > ЩО ТАКЕ ПОЛІТИКА?

ЩО ТАКЕ ПОЛІТИКА?

Норберт Нойгауз. Цінності Християнської Демократії

До попередньої глави

Безперечно існує багато причин займатись політичною діяльністю. Одні бачать у політичному мандаті, у першу чергу, нагоду заробляти на цьому гроші, використовувати свій авторитет, впливати на процес приватизації у свою користь і т.д. Звичайно, що лише це одне не є легітимною підставою для заняття політикою. Іншим йдеться про амбіції, честолюбство, особисте визнання та кар’єру; це є цілком законним, але ще не солідним фундаментом, на якому може будуватись відповідальна політика. Інші, у свою чергу, йдуть у політику, щоб представляти конкретні інтереси; вони створюють громадські ініціативи, щоб досягти певних виділених цілей, провести конкретні заходи. Демократія живе також із зіткнення інтересів, у цьому відношенні ця мотивація є правильною і є поза критикою. А ще одні займаються політикою, навпаки, з усвідомленням своєї відповідальності за загальний добробут, оскільки вони хочуть брати участь у покращенні життєвого середовища і створювати гуманніший та багатший на шанси світ для себе і своїх дітей. Часто побутує така думка, що політика, мовляв, є чимось для спеціалістів. Мовляв, потрібно пройти навчання, щоб розуміти і робити політику; або в іншій крайнощі, начебто, політика є брудною справою, а тому вона є злом. На таке ставлення частково здійснив сильний вплив негативний досвід у часи тоталітаризму, де все було політизованим і жодна людина не могла уникнути політичної пропаганди.

Що ж таке, власне, є політика? Аристотель дає стисле і точне визначення політики: „Політикою є те, що стосується всіх”. Отож, політика не є спеціальною галуззю.

У політиці не йдеться (тільки) про те, щоб забезпечувати матеріальними потребами життя. У такому випадку це був би матеріально-соціалістичний концепт політики. І справді, у часи комунізму кампанії по збору урожаїв, виробничі баталії, „великі стрибки вперед” були головними темами внутрішньої політики; газети були наповнені відповідними пропагандистськими лозунгами. Це логічно випливає з визначення людини Карлом Марксом: „Людина як істота, яка працює у суспільстві.” Праця є життєвою необхідністю, а водночас, праця у найширшому смислі слова є також засобом, з допомогою якого людина сама себе розкриває. Але ефективність роботи є питанням організації, і менше політики. Але оскільки у соціалізмі/ колективізмі людина зводиться до суспільної праці, політикою стає все, що має справу з життєвими потребами. У цьому матеріальному відношенні свобода прирівнюється до можливості розпоряджатись благами, а економічний процес і функціонування системи проголошується найвищим політичним пріоритетом. Це проявляється знову у тому, що точка зору людини є вирішальною для інтерпретації того, що є і чим повинна бути політика . Тут знову підтверджується правильність тезису німецького філософа Йозефа Піпера , який одного разу сказав з цього приводу: „Хибний погляд на людину та на сенс її життя автоматично веде до неправильного розвитку суспільства, права, держави і має зворотній вплив на кожного з нас окремо.

На думку Ганнаг Арендт , у політиці йдеться не про збереження життя, а про вигляд та конструювання світу. Завданням політики є впорядкувати та конструювати людське співіснування як таке. Звичайно, що сюди належить як конструювання економічного устрою та політики економічного зростання і кон’юнктури, так і конструювання структурної та соціальної політики. Проте, це є лише аспекти впорядкування та конструювання людського співіснування. Політика не вичерпує себе в економічній політиці. Інші галузі, принаймні, є такими ж важливими: сімейна політика, правова політика, суспільна політика, культурна політика, політика захисту навколишнього середовища.

Предмет політики

Предметом політики є устрій співіснування. Цей устрій відбувається під закликом до загального добробуту, тобто, це устрій, який дає людині можливість розкрити себе, устрій, який відповідає природі людини. Під цим розуміється не тільки економічно-технічне, але й моральне, правове, суспільне і духовно-культурне розкриття людини.

Мета політики

Метою політики ї мир. Але мир це не тільки відсутність насилля, він сягає набагато дальше. Мир подаровано лише тоді, коли повсюди здійснено справедливість. Це є ідеалом, який ніколи не може бути досягнутий на Землі, але попри це метою і завданням політики залишається працювати у цьому напрямку, створювати якомога справедливі умови для того, щоб люди могли жити і розкривати себе у мирі і свободі. Але ми маємо усвідомлювати, що не існує ідеальної дійсності і ще коли-небудь не буде. Кожен устрій, кожне утворення є недосконалим і тимчасовим. Кожна спроба створити остаточні відношення веде до порушення меж влади. Це є ілюзією всіх ідеологій, які мріють про ідеальний кінцевий стан, про рай на Землі і з цієї мети виводять узаконення примушувати інших сьогодні і зараз думати і жити у певний спосіб.

Політика немає нічого спільного з уявленнями про гармонію лівих і правих ідеологів. Ці ідеології у дійсності є не політичними. Політика означає боротьбу і суперечки не тільки відносно найкращого вирішення проблеми, але й відносно принципових питань, що саме показують в останній час, наприклад, дискусії про межі і можливості генної інженерії. У політиці, звичайно, йдеться також про дуже банальні питання розподілу, здійснення власних інтересів і т.д.

Чому кожен устрій недосконалий і тимчасовий? Основна причина полягає у свободі і творчості людей. Винаходи і нові техніки роблять можливим розвиток. Навколишнє середовище знаходиться у постійних змінах. Демографічні впливи, рухи мандрування та старіння постійно змінюють суспільство. Не в останню чергу дух часу та тенденції моди роблять свій вплив на відповідний спосіб мислення та дій.

Держава – центральний пункт політики

Політика ґрунтується на особистості, тобто людина у суспільстві залежить від інших і змагається з іншими. Але водночас вона є власна особистість „Я”, яка вільна визначати своє місцезнаходження у суспільстві і робити свій внесок у суспільне, культурне, духовне і економічне життя. Спосіб життя людини стає політичним, якщо цей спосіб стосується суспільства як такого – все у житті насамперед служить діловим цілям. Таким чином, політика є результатом плану та бажання багатьох людей, навіть якщо справжнім центром політики є держава або міжнародна співдружність країн. Держава є інституцією, наділеною монополією влади, яка уможливлює, впорядковує і гарантує устрій людського співіснування.

Політик конструює суспільне життя через закони, постанови, інструкції і стратегічно турбується про завчасну підготовку до життя відносно таких суспільних благ як вода, електроенергія, дороги, школи та інші проекти інфраструктури. Для фінансування він збирає податки. На противагу політику чиновник виконує службові обов’язки у рамках законів та постанов, які він втілює у життя і управляє на їх основі. Наскільки важливим є таке управління і безперешкодне функціонування державної та комунальної адміністрації, показав час розпаду Німецької Демократичної Республіки (НДР). Попри всі антипатії до управління та бюрократії підприємства змушені були констатувати, що без чітких правових рамок та без дієвого управління лише тільки почнеться хаос і стане неможливим впорядкований, швидкий і ефективний розвиток.

Політичні рішення є не тільки конструктивними. Вони мають за мету устрій людського співіснування і свідомо включають відношення і реакцію населення. Вони враховують відношення інтересів та влади, очікування, світобачення. Політичні рішення є упередженими. Вони дозволяють собі керуватись баченнями і є спонтанними. Вони кидають виклик відповідальності і обтяжені ризиками. Але вони завжди мають відношення до суспільства.

Влада як основна категорія суспільства

Головною категорією політики є наявність можливості. Сума можливостей, які знаходяться у чиємусь розпорядженні, є владою. Межа політичного рішення знаходиться не у моральній заповіді, якою можна щось морально виправдати, ця межа не знаходиться у законі як такому, а лише виключно у тому, що перевищує її можливості. При цьому можна відрізняти суб’єктивні можливості або владу діяча від об’єктивної влади. Своїм вмінням, сміливістю, а також своїми недоліками політик може збільшити свою суб’єктивну владу або ж її зменшити; вона максимум відповідає його фактичним можливостям, які об’єктивно знаходяться у його розпорядженні на основі природи речей, конкретної контактної ситуації між людьми, технічно-економічної здійсненності, міжнародного стану, історичної ситуації або на основі політичної культури, тобто духу часу. Гарним прикладом є возз’єднання Німеччини. Сприятливий вітер часу дув лише якихось 4-5 місяців, протягом чого єдності можна було досягнути у міжнародному відношенні. Своїми рішучими, швидкими і послідовними діями федеральний канцлер Німеччини Гельмут Коль скористався знаменням часу і добився політичного рішення. Якби він завагався, то він би потрапив у вир першої війни у Перській затоці; тобто провідні політики більше не мали б часу знову займатись німецьким питанням. Очевидно, що єдність була б вже неможлива. Гельмут Коль усвідомив об’єктивні можливості і пустив у хід всі засоби, які суб’єктивно знаходились у нього в розпорядженні, щоб переконати, зокрема, Франсуа Міттерана та Михайла Горбачова у тому, що єдність Німеччини необхідна. Як провідний політик з багаторічним досвідом Гельмут Коль знав правила політичного мистецтва, які насамперед полягають у правильній самооцінці і точній оцінці ситуації. Дієвість, досвід, майстерність, тактика, здатність розгледіти ситуацію і розсудок є тими передумовами, які приводять у гармонію суб’єктивну і об’єктивну владу.

Політика і мораль

Якщо категорією політики є поняття можливого, то з точки зору політики хорошим є те, що можливе. Що є неможливим, – яким би ідеальним воно не було – то є поганим, оскільки воно руйнує фундамент можливостей політичного конструювання. Уявні бажання, ідеології, уявлення про святість земного світу, ідеалізм та моральна етика є кінець кінцем вираженням неполітичного мислення, оскільки ці категорії позбавлені межі можливого.

До політики належить розрахунок, тактика, закулісні переговори, а також пристрасть, захоплення і моральні переконання. Усвідомлення своєї відповідальності, бачення та воля до конструювання є тими ж рушійними силами, що й честолюбство, марнославство, гроші та прагнення до влади. Коротко кажучи, у політиці знаходяться всі хороші та погані властивості людини. Оскільки йдеться про солідні масштаби, конфронтація тут набагато сильніше, аніж в інших сферах. Політична діяльність також має щось спільне з боротьбою за життя. Борці опору проти тоталітарних режимів є красномовними свідками тому.

Коли категорією політики є поняття можливого, то мораль, мабуть, йде ззовні. Не політика само по собі є брудною; власна позиція політиків є вирішальною у питанні, чи проводити політику етичними масштабами чи ні. Але не тільки власна позиція політиків, а також і загальна політична культура формує стиль і зміст політичної дискусії. Діапазон сягає від взаємної доброзичливості, переповненої прагнення до компромісів аж до боротьби до останнього. Тут великий вплив має суспільна думка, особливо обнародувана думка, адже вона є на варті того, що у країні ще вважається можливим і дозволеним з моральної і естетичної точки зору по відношенню до змісту і методів політики. Не дарма існує вислів, що кожен народ має таких політиків і владу, на яку він заслуговує.

Свобода, здатність до компромісу, повага перед законом, розподіл влади, демократичні традиції, солідарність демократів в основних питаннях державності та суспільства, свідоме ставлення до суспільних благ є тими культурними надбаннями, які потребують постійного нагляду. Партії мають тут важливе завдання: з одного боку – шляхом внутрішньопартійного процесу відбору просувати компетентних осіб у якості тих кандидатів, які виступатимуть гарантією високих етичних вимог і створюватимуть з розсудком лад у суспільстві, а з іншого боку – у стосунках з політичними конкурентами при всій жорсткості суперечностей керуватимуться коректністю поведінки та повагою.

Політика вироджується, якщо до влади прагнуть заради самої влади, якщо влада стає не інструментом політики, а її змістом. Таким завершенням стає свавільне панування. Для обмеження такої спокуси велике значення мають регулярні вільні вибори, сильна опозиція, обмеження часу правління (наприклад, два виборчих періоди для американського президента). У цьому відношенні демократія хоча є і недосконалою, та все ж і надалі найкращою з усіх форм державного правління.

До наступної глави



Вернуться назад