DataLife Engine > Книги > СОЦІАЛЬНА РИНКОВА ЕКОНОМІКА

СОЦІАЛЬНА РИНКОВА ЕКОНОМІКА

Норберт Нойгауз. Цінності Християнської Демократії

До попередньої глави

Ви, напевно, хочете покращити свою економічну ситуацію? Це є мікроекономічною проблемою, навіть якщо її вирішення залежить від макроекономічного контексту (економічної ситуації), а особливо від якості і ефективності рамкових умов інституцій, де здійснюється національна і міжнародна економіка. Сам концепт соціальної ринкової економіки є ефективною інституційною рамкою порядку.

Безпосередньо після Другої світової війни Західна Німеччина мала щастя отримати на вирішальні ключові посади в економічній політиці таких особистостей як Людвіг Ерхард, Мюллер-Армак та інших спеціалістів в галузі політичної економіки, які всі разом є представниками заснованої Вальтером Ойкеном Фрайбурзької ордоліберальної школи і пережили у своєму житті:

1) класичний капіталізм перед Першою світовою війною;
2) велику інфляцію (1923 р.);
3) велику рецесію (1929-1933 рр.);
4) централізоване управління економікою за часів Гітлера;
5) економічний крах Німеччини після Другої світової війни,
а також мали у своєму запасі великий і багатий практичний досвід в економічній політиці.

При відповіді на питання, чому два роки після закінчення війни економічна ситуація попри всі зусилля стількох людей скоріш погіршується, аніж покращується, Людвіг Ерхард швидко дійшов висновку, що справжньою причиною великих післявоєнних злиднів були не заподіяні війною величезні спустошення і натовп біженців, а невірна організація макроекономічного апарату виробництва. У 1948 році з допомогою грошової реформи та запровадженням вільної соціальної ринкової економіки він провів корінні реформи у Західній Німеччині і цим заклав фундамент для «німецького економічного чуда» 50-х років 20-го століття.

Вільний устрій суспільства та економіки

Соціальна ринкова економіка не є рецептом для швидкого збагачення! Соціальна ринкова економіка, насамперед, є філософія порядку, яка ставить людину у центр уваги. Вона є економічним устроєм вільного суспільства або, точніше кажучи, вільним устроєм суспільства і економіки.

Чому так важливо ставити акцент на подвійному аспекті суспільного і економічного устрою? Щоб змогти відповісти на це запитання, потрібно насамперед з’ясувати основне питання: що є змістом економіки?

Економіка не є самоціллю. Людина повинна займатись господарством і працювати. Вона займається господарством, щоб забезпечити базу свого існування. Якщо людина спочатку забезпечила себе виживанням і такими основними потребами як їжею, одягом, житлом, то тоді вона звертається до інших видів діяльності: подорожі, мистецтва і культури, комунікації, здоров’я, релігії і до питання про зміст життя, до захисту навколишнього середовища і т.д., коротко кажучи, людина потім робить гарнішим своє життєве середовище і звертається до розкриття своєї духовної особистості.

Матеріальні блага обмежені. Завданням людини є все далі відсувати лінію цієї обмеженості шляхом вторинної переробки, раціонального використання сировинних матеріалів і т.д. Технічний прогрес і творчість людини є у попиті. Але, зрештою, обмеженість ніколи не може бути повністю подолана, оскільки світ є обмеженим і навіть при матеріальних наддостатках наш час завжди залишатиметься обмеженим.

Звідси випливає наступне:

1) принцип економіки є основним принципом нашої раціональної праці, але
2) задоволення всіх потреб, усе матеріальне благополуччя зазнає краху через обмеженість нашого життя.

Кажуть так: «Похоронний саван немає кишень», тобто після смерті з собою нічого не забереш - чи може все ж дещо? – Дещо можна взяти з собою! Це є краса нашої душі, але це не економічна, а (загально)людська категорія. Тут йде звернення до змісту і реалізації життя.

Цим стає зрозуміло, що економіка має характер служіння. Вона знаходиться на службі окремої людини та суспільства, оскільки окрема людина як особистість може жити лише у прилаштуванні себе до інших людей: сім’я, колеги по роботі, церковна спільнота, місто або село і т.д. Людині доводиться розраховувати на кооперацію і спілкування, щоб вижити і розкрити себе. Своє найбільше щастя вона знаходить у справжній людській любові. Людина живе не хлібом єдиним! Тому економічна і суспільна політика, яка орієнтується на загальне благо, повинна ставити собі за мету надати устрою життя також духовного і морального змісту. Економічна політика не може розглядатись ізольовано як чиста фахова політика, навпаки, вона є частиною всеохоплюючої суспільної політики.

Суспільна політика має на меті створення устрою загального блага як такого, щоб кожна окрема людина отримала шанси на успішне життя і здійснення своїх особистих життєвих завдань у відповідності з економічними і культурними можливостями її часу.
Сьогодні в індустріальних країнах Заходу існує тенденція все підпорядковувати верховенству економіки, а всі сфери життя підпорядковувати вимушеній економічній необхідності. Ця однобокість може стати великою небезпекою для людини і суспільства. Цю тенденція визначається як «споживацтво»
.

Система чи порядок

Але повернімось на початок: соціальна ринкова економіка є філософією порядку! Порядок, що це? Протилежним поняттям порядку є система. Соціалістична планова економіка є економічною системою. Робились спроби все визначати наперед і всім управляти з допомогою планової системи подібно машині, де одна шестірня повинна точно прилягати до іншої, для того щоб машина працювала. Для свободи тут місця немає. Окрема людина стає слугою економіки і системи. Вона має діяти лише так, як її приписано. Названі перед цим критерії розкриття особистості і т.д. не відіграють при цьому ніякої ролі.

Порядок, навпаки, розуміється інакше. Тут дійові особи вільні. Кожний робить те, до чого він відчуває схильність, самостійно чи у добровільному об’єднанні з іншими людьми. Але для того, щоб не вибухнув хаос або щоб окремі люди не захопили владу в свої руки, потрібно мати чіткі правила гри, чітке поле гри (або рамки гри) і арбітра, який слідкує за тим, щоб правила гри також і дотримувались, а при нагоді він міняє поле і правила гри, якщо виникає така потреба.

Конкретно до нашої теми це можна висловити так: завданням держави і політики є формування такого суспільного і економічного устрою, в межах якого люди живуть і господарюють. З допомогою законів політика створює рамки і правила гри, управління реалізує рамкові умови і слідкує за дотриманням правил конкурентної гри. Гра відбувається на ринку за ринковими правилами гри, що означає вільне ціноутворення за попитом і пропозицією, а також відкриту конкуренцію.

Основні цілі соціальної ринкової економіки

Основними цілями соціальної ринкової економіки є свобода, соціальна безпека, продуктивність праці.

А) Свобода

Соціальна ринкова економіка поважає і підтримує принцип вільного розкриття особистості і самовизначення. Свобода споживання, свобода вибору робочого місця та власної економічної діяльності (це означає право на засновування власного підприємства) є важливими складовими частинами прав людини.

Ринок є тим місцем, де ця свобода може реалізовуватись. Ринок є демократією на практиці. Кожним прийняттям рішення щодо покупки споживач щоденно віддає свій голос, а пропозиція реагує на сигнали попиту. Ринок є більш демократичним, аніж політична демократія, оскільки ринок реагує не тільки на вотум більшості, але і намагається задовольнити всі потреби, які забезпечені достатньою купівельною спроможністю.

Проте:

1. Ринок сліпий. Як чистий механізм збалансування попиту і пропозиції він функціонує так само з хлібом і автомобілями, як і з наркотиками.
2. Учасники ринку хочуть обмежити свій ризик і, відповідно, більше заробити, тобто вони намагаються захистити себе різними легальними і нелегальними стратегіями від суворих законів ринку.

В обох випадках перед державою та суспільством, зокрема, перед суспільною думкою ставиться вимога, щоб у якості охоронців загального блага вони перешкоджали, з одного боку, появі шкідливої продукції (це має щось спільне з морально-етичним відношенням), а з іншого боку – гарантували відкриту і справедливу конкуренцію.

Сильна держава

Для досягнення вищезгаданої мети потрібно мати сильну державу, незалежних політиків, незалежну суспільну думку і вільних, упевнених у собі громадян, які є відповідальними за свої дії. Лише тоді існує гарантія, що окремі групи, які переслідують певні інтереси, не використовуватимуть державу за рахунок шкоди для інших учасників ринку.

Соціальна ринкова економіка не зводить роль держави до виконання функції нічного сторожа, як це робить капіталізм, а служить передумовою існування самосвідомої держави, яка орієнтується на загальне благо і гарантує соціальну функцію конкуренції.

Соціальна функція конкуренції

Економічна і соціальна функція конкуренції полягає:

1) в обмеженні влади;
2) в оптимальному розподілі факторів виробництва, що забезпечує найбільш продуктивне використання ресурсів;
3) у можливості всіх людей приймати участь в економічному житті (відкрита конкуренція) та мати свою долю у плодах праці, іншими словами: благополуччя широких мас, а не деякої невеликої кількості людей і
4) таким чином, у забезпеченні суспільного спокою.

Втручання, які відповідають вимогах ринку – це стратегічна формула політики формування економічного порядку

Втручання держави має право здійснюватись лише у відповідності з вимогами ринку. Цим ми дійшли до іншого важливого пункту. Заморожування цін, зарплат, регламентовані державою втручання в економіку з допомогою постанов, регулювання ринку або дотацій відчутно порушують ринковий механізм і призводять у кінцевому рахунку до ще більших втручань. Будь-яка політика державного втручання в економічне життя вимагає постійного самоствердження.

Саме наша демократія засобів масової інформації постійно наражає політиків на небезпеку опинитись через піар у ситуації, коли жага до діяльності є вже занадто великою, а вимоги окремих зацікавлених груп стимулюють цих політиків прагматично втручатись в економічне життя. Це є отрутою для вільної і соціальної ринкової економіки.

Правильні політико-економічні заходи завжди відповідають вимогах ринку і є «чистими» по відношенню до політики економічного порядку. Що це означає? Тут я повинен зробити більш детальніше пояснення:

Англійський філософ Томас Гоббс (1588-1679) узагальнив свій погляд на людину і суспільство одним реченням: «Людина людині вовк!». Як наслідок, держава повинна змушувати окрему людину робити не те, що вона дуже воліла б зробити, виходячи із своїх егоїстичних міркувань, а те, що відповідає загальному благу. Таким чином, постулюється принципове протиріччя між благом окремої особи та суспільним благом. З цього випливає наступне: з допомогою законів, приписів, указів та інших регламентацій управління вибудовується справжня авторитарна держава, яка здійснює інтенсивний нагляд, повчає та втручається в економіку, регламентуючи економічне життя країни. Отож, зберігається категорична недовіра щодо свободи.

І кожен намагається прослизнути через діри законів або забезпечити собі особливе ставлення до своєї особи через зв’язки, які доходять аж до корупції.

Це не відношення соціальної ринкової економіки. Остання виходить з того, що благо окремої людини і загальне благо не суперечать у принципі і навіть взаємно зумовлюють одне одного. Звичайно, можуть існувати конфлікти. Ці конфлікти виникають або 1) з причини моральних заблуджень окремої людини або 2) з причини недосконалості устрою.

В останньому випадку необхідно так змінити загальні умови і правила гри, щоб окрема людина у намаганнях здійснення своїх егоїстичних інтересів (це може бути прибуток, престиж, розкриття своєї творчості і т.д.) служила, водночас, і загальному благу (= стратегічна формула політики економічного порядку). Так, йдеться про те, щоб егоїзм упрягти до загального воза благ, щоб якомога швидше і впевненіше дійти не тільки до матеріального благополуччя, але й до створення суспільства з кращою мораллю, котре гарантує максимально можливе розкриття кожного.

Соціальна ринкова економіка є, таким чином, моделлю порозуміння на основі свободи.

У такому концепті від політика-економіста вимагається не впадати у гарячкову, інтервенціоністську активність і не плутати дієвість з діяльністю. Він скоріш стає «філософом», який уважно спостерігає за економічним процесом і два-три рази на рік регулює напрям розвитку з допомогою приведення у відповідність рамок устрою у залежності від ходу економічного процесу.

Б) Соціальна безпека

Основними цілями соціальної ринкової економіки є свобода, соціальна безпека і продуктивність праці. При цьому соціальна безпека є вираженням принципу універсального призначення благ світу для всіх людей. Це означає не ліквідацію приватної власності, як з цього зробили висновок при соціалізмі, а те, що економічний і суспільний устрій при дотриманні чесноти справедливості повинен дати всім людям можливість мати свою долю в економічному і суспільному прогресі.
Але соціальна політика не є вагоном-лазаретом ринкової економіки і не може цим обмежуватись, як це відбувається при капіталізмі.
Соціальна безпека означає:

Стабільність цін
Інфляція є обманом для вкладника банку, неповагою до праці та її вартості. Окрім того, інфляція веде до неправильного направлення капіталу, наприклад, шляхом обернення грошей на реальні цінності, які за нормальних умов не користувались би таким попитом. У часи інфляцій зростають банківські проценти, які перешкоджають інвестиціям. А ринок, навпаки, лише тоді функціонує справді ефективно, коли ціни є справжнім вираженням фактичної нестачі коштів.

Солідарність
Відповідними заходами коректується зумовлений ринком первинний розподіл прибутків через прогресивно-зростаючі податки, наприклад, щоб з допомогою перерозподілу (державна грошова допомога на дитину/ надбавка за багатодітність, житлова позика, допомога інвалідам, соціальна допомога і т.д.) дозволити всім мати свою долю в економічному прогресі незалежно від того, залучені вони у процес виробництва (найомні працівники, інвестори, підприємці) чи ні (діти, пенсіонери, інваліди і т.д.). З одного боку, відчислення з прибутків не можуть бути при цьому таким високими, щоб платники цих відчислень не втратили бажання працювати і не перейшли за кордон. З іншого боку, не можна припускатися помилки і будувати державу, яка повністю перебирає на себе функції забезпечення всезагального благополуччя, тому що така держава паралізує власну ініціативу людей та ініціативу соціально обділених людей. Тут згідно з принципом субсидіарності потрібно строго надавати допомогу задля самодопомоги. У Німеччині в останні десятиліття ми часто нехтували цим принципом, що додатково створює нам тепер економічні та політичні труднощі під ношею возз’єднання Німеччини і з огляду на демографічні зміни.

Але первинний розподіл прибутків, який спонтанно виникає на ринку як трудовий дохід або дохід з капіталу , повинен коректуватись тільки такими заходами, які відповідають вимогам ринку . Результатом є вторинний розподіл прибутків.

Цим також стає зрозуміло, що соціальне страхування у якості інструмента для перерозподілу не підходить, навпаки, воно повинно орієнтуватись на принцип оплати за працею, оскільки в інакшому випадку праця штучно дорожчатиме, що приховує у собі загрозу безробіття, тому що ринок чутливо реагує на зміни коштів факторів виробництва, тобто заробітної плати і процентів.
Важливо слідувати такому принципу: соціальна безпека повинна обмежитись основними гарантіями. Коли економічний рівень зростає, то людям потрібно надати право самим створювати собі додаткові гарантії з допомогою власних заходів, таких як, наприклад, страхування, створення власного майна і т.д.

Наступний принцип: суспільна політика не вичерпує себе тільки ефективною соціальною політикою (у значенні однобічної політики, спрямованої на перерозподіл прибутків), а поширюється в залежності від рівня економічних показників також на інші сфери суспільного життя, таких як, наприклад, транспорт, охорона здоров’я, навколишнє середовище, освіта, наукові дослідження, культура, містобудівництво і т.д., тобто на всі сфери, які мають безпосередній зворотній вплив на конкретні умови життя людини і переконливо впливають також на суспільний і економічний клімат у народі . Але тут також завжди діють принципи політики економічного порядку та субсидіарності: держава повинна з допомогою заходів, які відповідають ринковим умовам, стимулювати незалежні суспільні сили самим приступати до виконання цих завдань.

Концепт соціальної ринкової економіки вкрай недовіряє бюрократичним і державним підходам до створення тотального матеріального благополуччя і принципово відхиляє будь-яку спробу проголошення всеохоплюючої компетенції держави. Звичайно, політики знову і знову підпадають під небезпеку політики популізму (це означає виступати благодійником за рахунок інших, зокрема, за рахунок платників податків). Тому для цього потрібні громадяни, які свідомі своєї відповідальності, повнолітні і свободомисляче налаштовані, щоб не потрапляти під опікунство з боку держави, коли нею регламентується економіка країни. Шлях держави, що опікується тотальним матеріальним благополуччям знову і знову є спокусою; цей шлях завжди здається зручнішим, але у кінцевому рахунку він неминуче веде до регламентування всіх сфер життя, до втрати свободи і до бюрократичного суспільства, в якому творчість і саморозкриття скоріше всього заважають.


В) Продуктивність праці

Продуктивність праці є третьою основною ціллю соціальної ринкової економіки. Йде мова про побудову ефективного економічного і суспільного устрою, який швидко і гнучко реагує на зміни у світі та миттєво реформує технічний прогрес з метою зростання добробуту.
Принцип продуктивності праці відповідає динаміці такої чесноти як справедливість, бо перед тим як щось розподіляти, потрібно щось створити. Але щось створюється лише тоді, коли той, хто повинен це зробити, також бачить і свій інтерес у тому, що він робить. Ми знову дійшли до стратегічної формули політики економічного порядку: впрягти до загального воза благ тих, що досягають високих результатів праці у здійсненні своїх власних інтересів.

Також державні управлінські структури і структури по прийняттю рішень повинні доводити свою продуктивність праці. Зазвичай, орієнтована на централізм бюрократична державна організація має у цьому плані труднощі. Тому тут також потрібно послідовно застосовувати принцип субсидіарності. Далекосяжне комунальне самоуправління гарантує у конкуренції міст і регіонів творчість, нововведення і простір для свободи.

Підсумок

Соціальна ринкова економіка є суспільною філософією порядку, в якій поєднались ліберальна традиція ринкової економіки з принципами християнського соціального вчення про людину і суспільство на благо людини. Концепту соціальної ринкової економіки дотримуватись не легко. Це не є збірником рецептів. Розумна політика економічного порядку вимагає ґрунтовного аналізу менталітетів і поведінки людей у даний для них час, чіткого уявлення вимог загального блага у відповідний історичний момент, багато творчості при створенні умов для порядку, непохитності перед особливими могутніми зацікавленими групами та багато терпіння і витримки щодо недалекоглядних і часто популярних, на вигляд «простих» рішень. Соціальна ринкова економіка не є справою невеликої групки технократів, навпаки, якщо вона хоча мати успіх, вона повинна ґрунтуватись на просторій злагоді впевненого у собі свободолюбного населення.

До наступної глави



Вернуться назад