DataLife Engine > Книги > СТАЛИЙ РОЗВИТОК

СТАЛИЙ РОЗВИТОК

Норберт Нойгауз. Цінності Християнської Демократії

До попередньої глави

Коли наприкінці 60-х років безпілотний космічний корабель покинув атмосферу Землі і здійснював політ навколо Місяця, він передавав на Землю знімки, які змусили людей здивуватись. Ці знімки не показували десь досі невідомий зворотній бік Місяця, ні, найбільш захоплюючі фотографії показують саму Землю: блакитну планету. Люди і не уявляли собі таку красу земної кулі, на якій вони живуть! Як блакитно-зелений смарагд Земля витала у Всесвіті.

У той самий час у західних країнах посилено проявляється зворотній вплив масової індустріалізації останніх ста років на навколишнє середовище: забруднення повітря, мертві річки, смерть лісам, а у додаток до цього ще і такий фактор як енергетична криза середини 70-х років. Поступово зростало усвідомлення, що наші ресурси обмежені, що ми живемо в ОДНОМУ світі, що незвичайні явища у навколишньому середовищі не зупиняються на кордоні країни, що ми живемо в одній великій екологічній системі і наша діяльність може мати зворотній вплив на всю цілісність; навіть зростало усвідомлення, що варто зберегти нашу землю як особливе, мабуть, навіть неповторне творіння у Всесвіті та відповідально ставитись до основ життя у власних же інтересах. Лозунг «Глобально мислити, локально діяти» виражає цей глобальний зв'язок.

ООН прийняла цю всесвітню проблематику з навколишнім середовищем на свій рахунок і у цілому ряді конференцій намагалась досягти всеосяжного консенсусу щодо деяких нагальних тем, таких як, наприклад, заборона фтор-хлор-вуглеводних для захисту озонового шару у стратосфері. Важливою віхою стала конференція у Ріо-де-Жанейро у 1992 році, зокрема, так звана «Агенда 21». Тут вперше на міжнародному форумі принцип сталості було названо головним критерієм розвитку.


Принцип «сталого розвитку»

Поняття «сталість» взято з лісівництва. У цій науці під цим розуміють таку форму дбайливого ведення господарства, яка дає можливість тому, щоб ліс постійно омолоджувався з своїх природних джерел і на перспективу приносив рівномірний прибуток.
Ця головна думка виявляє себе узагальнено у принципі сталості: йдеться про те, що у своїй діяльності людина усвідомлює екзистенціальну природу своєї життєвої основи, яку вона розкриває у своєму матеріальному середовищі. Блага, які дає їй природа, людина повинна використовувати, а не розтрачувати просто. Такі сировинні матеріали, які не відновлюються природою або не досягають своїх минулих об’ємів у потрібній мірі і з необхідною швидкістю, людина повинна використовувати тільки розважливо, по можливості утилізувати, а не просто бездумно витрачати (метал, енергія, мінеральні сировинні матеріали). Вона не повинна ставити до екосистеми вимоги, які вище можливостей самоочистки і саморегулювання, щоб не спричинити тривалі безповоротні збитки (закарстованість, зміни у розвитку паростків і т.д.). У широкому розумінні йдеться, таким чином, про те, щоб моральні вимоги щодо збереження творіння поєднати із завданням світового устрою. Якщо людина не хоче позбавити себе ґрунту, на якому вона живе, то у всіх людських процесах потрібно рахуватись з всеохоплюючою системою природи, яка прилаштована для людської діяльності. Наступні покоління мають також право на те, щоб застати навколишнє середовище неушкодженим і користуватись його ресурсами. Це було б явним порушенням справедливості, якби ті, що живуть сьогодні, використовували б до остатку ресурси, які вичерпуються, не рахуючись з наслідками і не стримуючи себе, а майбутнім поколінням, навпаки, передавали б сплюндровану планету, яка суперечить нормам життя.

Таким чином, принцип сталості націлений на принцип справедливості, зокрема, тут направлений він на принцип справедливості між поколіннями, а тому може розглядатись як доповнення класичних соціальних принципів солідарності і субсидіарності. Тому розраховані на перспективу суспільні і економічні цілі розвитку і процес розвитку як такий повинні дотримуватись захисту навколишнього середовища і природи як умови стабільності сучасної цивілізації, щоб бути справедливим до майбутнього і бути здатним створювати майбутнє.

У такий спосіб знову проявляється класичний фактор виробництва, яким нехтували десятиліттями, а саме фактор землі. З огляду на масовий ріст вторинного (індустріального) і третинного (обслуговуючого) сектору, економічні і суспільні науки були у першу чергу сконцентровані на таких факторах виробництва як капітал і праця і доповнили класичний перелік ще таким фактором як «організація» або «технічний прогрес». Такий фактор виробництва як земля коротко згадувався у науці хіба що задля точності. Але з проблемами у навколишньому середовищі та з усвідомленням глобальної екосистеми фактор землі знову починає викликати всезагальний інтерес. Але цього разу мова менше йде про основи сільськогосподарські виробництва або видобуток сировини, а більше про відновлювальні сировинні матеріали або циклічну економіку. Тобто йдеться про справжню інтеграцію фактору землі і навколишнього середовища як загальної умови і матеріальної основи господарювання в економічну теорію і практику.

Проте принцип «Агенди 21» виходить далеко за межі вузької, чисто екологічної точки зору. Виходячи з накопиченого досвіду, що хибний соціальний розвиток також має зворотну екологічну дію, конференція ООН у Ріо-де-Жанейро розуміє сталість як формальну систему цілей глобального розвитку, яка поряд з екологічними, технічними і економічними параметрами намагається системно поєднати між собою також соціальні і етичні аспекти . Соціальну справедливість, екологічну розважливість та економічний ріст потрібно привести у відповідність один з одним. Причому згідно з принципом Загального Призначення Благ цього світу йдеться не тільки про забезпечення матеріальними благами, але також і про надання кожній людині шансів для розвитку та участі як основної вимоги життя, гідного людини.

Принцип сталості і світогляди

Як і у випадку з основними соціальними принципами, принципом свободи та солідарності, різні світоглядні принципи проявляються також і у принципі сталості, навіть якщо з дещо більш екологічним забарвленням:

З одного боку, представники м’якої сталості (weak sustainability). Вони виходять з того, що природні ресурси переважно можна замінити капіталом; отже, існує потреба лише у процесі технічної модернізації, який міцно закладає екологію як крайню умову в системні параметри економіки з метою ліквідації виявленого дисбалансу. Циклічна економіка зумовлена тим, щоб механізм економіки і споживання міг і надалі функціонувати. Неважко виявити паралелі з антропоцентриським, ліберально-індивідуалістичним мисленням.
Від цього галасливо обороняється войовничий антиантропоцентризм, який вимагає дотримуватись власних прав природи і рішуче відкидає заміну природи капіталом. За їх розумінням людині слід було б якомога безперешкодно включитися у цикл природи. Найбільш екстремальна форма вбачає у позиції людини, так би мовити, гріхопадіння. У подібному ході думок можна легко знайти аналогії з колективістським розумінням, що викликає певну схожість з лівими позиціями.

Позиція персоналізму, навпаки, більше має на увазі об’єктивну справедливість. Вихідним пунктом є людина у ролі Creator Secundus, тобто у ролі другого творця. Людина була створена, щоб працювати, і поставлена у цей світ, щоб оберігати і доглядати його, а також щоб мати владу над ним . Тому людина не може «самовільно розпоряджатись Землею, підчиняючи її без обмежень своїй волі, начебто Земля немає власної форми і наперед даного Богом призначення, яке людина має розкривати, але не зраджувати йому».

Поряд із збереженням допустимого для екологічних систем навантаження як додаткової умови виживання людства, на першому плані стоїть, таким чином, повага перед порядком Творіння. Порядок Творіння розуміється не тільки у моральному, але й неодмінно у фізичному та біологічному аспектах, зокрема, що стосується репродуктивного та регенеративного аспектів (політика для життя). Людина повинна враховувати і цінувати власне значення сплетіння стосунків всередині природи, що не є людиною. Збереження різноманітності видів тварин і рослин, захист природи і турботливе ставлення до навколишнього середовища є вираженням „Pietas“, тобто богопоклоніння або - висловлюючись секуляризованою мовою – вираженням об’єктивної справедливості, коли людина належно відноситься до своєї управлінської функції.

Оскільки блага і плоди землі призначені для всіх людей, то потрібно брати також до відома і розподільчий аспект. При цьому йдеться не тільки про справедливість серед тепер живучих людей (в національному та міжнародному відношенні), але й про справедливість між поколіннями. Принцип сталості поєднує у такий спосіб екологічне питання з принципом солідарності в межах покоління і між поколіннями, а також з принципом субсидіарності стосовно втілення у життя переформованого девізу «глобально мислити – локально діяти» і намагається міцно пов’язати культурний світ з системою природи, що її виношує, у розумінні взаємної стабілізації.

Перебудувати економічний устрій і стиль життя!

Орієнтація економічного і соціального розвитку на здатності природного середовища до допустимих навантажень неминуче вимагає зміни цивілізаційного розвитку і розуміння економічно-технічного прогресу та економічної раціональності.

Свою практичну реалізацію принцип сталості знаходить з допомогою запровадження екологічно нешкідливої циклічної економіки, всеохоплюючої відповідальності за продукцію у значенні принципу збереження навколишнього середовища, реально викликаного витрачання коштів на використання навколишнього середовища , зняття взаємозв’язку між економічним зростанням і забруднюванням навколишнього середовища з допомогою нових технік виробництва, які є нешкідливими для навколишнього середовища та ресурсів. Сюди належить також вирішення фундаментальних проблем бідності, які мають як екологічні причини, так і зворотну дію на природне середовище. Але у кінцевому рахунку і передусім це є моральним питанням першого класу до західної моделі цивілізації та пов’язаного з нею стилем життя. Йдеться про відхід від моделі матеріалістичного споживацтва та економізму Заходу, про відхід від «бажання мати» та штучно створених потреб до стилю життя, направленого на таке «буття» , де «пошук за істиною, красою та добром і тісний зв'язок з іншими з метою загального розвитку є тими елементами, які визначають рішення щодо споживання, накопичень та інвестиції». Таким чином, йдеться про навернення до чесноти відмови та повернення до поваги перед гідністю людини та творінням.

До наступної глави



Вернуться назад