«Ординарний» Ющенко

Перед прощанням із теплим президентським кріслом, Віктор Ющенко, як справжній син пріснопам’ятного Леоніда Кучми, зайнявся врученням „рогів і копит” – державних нагород. Що ще можна робити, коли ти МАЙЖЕ не президент, а Віктор Янукович ЩЕ не президент? Тому Україну і накрив справжній „зіркопад”. Ордени, зброя, звання та пагони посипалися майже, як із рогу достатку. Що й говорити, якщо навіть брат президента - Петро встиг відхопити звання «національна» для своєї приватної галереї портретів. Звісно це свято було не для всіх... Уся країна пам’ятає, як після Помаранчевої революції, Віктор Андрійович божився: буде нова система нагород, припиниться балаган. Ордени видаватимуть лише кілька разів на рік і тільки за великі заслуги (навіть ставилася велика планка - бажано заслуги не перед главою держави, а перед країною). Автор цих рядків, як журналіст газети „Без цензури” (яка була фактичним органом „Нашої України, а з приходом Ющенка до влади, безславно віддала Богу душу) набив мозолі, пишучи тексти де, зокрема і устами самого лідера Майдану, таврувалася „злочинна влада” Кучми, за те, що роздавала Героїв України різним недостойникам. Але все швидко скінчилося.Не встиг Віктор Андрійович перевести свій фольклорний антураж (із скринь, глечиків і прядок) у кабінет на Банкову, як його команда вже вигадала відзнаки Майдану та Помаранчевої революції: різноманітні дипломи, значки та бляшані помаранчі з підв’язками. Урочисто сама себе і відзначила. Тоді цей нагородний карнавал його автори намагалися подати, як жарт. А серйозно, в конфіденційних розмовах, журналістам пояснювалося, мовляв, треба ж подякувати людям за громадянську позицію та таким чином зняти революційний накал у суспільстві. Гумор гумором, але гумористично-сатирична фігура часів Майдану „баба Параска” отримала цілком реальну державну відзнаку – орден княгині Ольги. За що? Це напевно єдина державна таємниця України. Дивно тільки, що на цій хвилі „Ґринджоли” не стали народними артистами.Якщо проаналізувати, за ці останні п’ять років мав Віктор Ющенко і свою специфіку у нагородних симпатіях. Якщо Леонід Кучма більше відзначав господарників, то Віктор Ющенко щедро спокушав „скарбами земними” церковників. За суто богословським підходом, служителям Церкви отримувати нагороди, які породжують лише любов до слави, категорично заборонено. Бо, як твердить Святе Письмо, найбільшою нагородою для кожного християнина має бути „дух упокорений”. Але стара радянська система, а до того ще російська синодальна (коли Православна церква була додатком до держави), утвердила цю традицію і вона добре прижилася в умовах Незалежної України. Були у третього глави держави моменти справжнього загострення любові до духовенства. Цілими „партіями” воно отримувало державні нагороди під час святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі. Тоді Ющенку необхідно було всіх об’єднати навколо себе. Він навіть вигадав і відчеканив монету зі своїм зображенням… Та ще й у компанії зі Вселенським патріархом Варфоломієм! Для солідності. Піар у стилі візантійських імператорів!Цікаво, що саме в цей період Віктор Ющенко зробив чи не єдиний достойний і вмотивований крок - першими повними кавалерами (всі п’ять ступенів) ордена Ярослава Мудрого предстоятелів двох конфесій: Української православної церкви Київського патріархату та Української православної церкви Московського патріархату. Хоча тепер Вікторові Януковичу тепер доведеться багато помучитися та вигадувати якийсь новий орден, щоб принагідно здивувати владик, які вже мають таку колекцію державних відзнак. Як розповідають люди обізнані, під час відзначення 1020 річчя Хрещення у нагородному відділі Секретаріату президента закінчувалися самі бляшанки відзнак і терміново доводилося їх довиготовляти, а в деяких нечисельних конфесіях бракувало священників, щоб закрити кандидатурами запропоновані квоти... Нещодавно дійшло до абсурду: одну й ту ж особу нагородили двічі одним і тим самим ступенем Ордену „За заслуги”. Та ще й у президентських указах переплутали по-батькові орденоносця. Думає таке можливо? У Ющенка, як у Греції, все можливо.Кожен може переконатися на офіційному сайті президента, що в Указі № 664/2008 від 22 липня 2008 року «Про відзначення державними нагородами України діячів Української православної церкви Київського патріархату» Зінич Петро Михайлович значиться протоієреєм, а вже в Указі № 53/2010] Про відзначення державними нагородами України» той же отець Петро Зінич до Дня соборності вже стає „викладачем Київської православної богословської академії, протоієреєм”. А головне, ющенківські чиновники його перехрещують з Михайловича на Миколайовича!... Дивина з дивен! Одну й ту ж людину двічі нагороджувати орденом одного ступеня просто божевілля. Це зрозуміє навіть дитина. Робити таке не можна за будь яких обставин. Навіть попри те, що панотець Петро є духівником Віктора Андрійовича. Це породжує запитання до президентської канцелярії. Невже у нагородному відділі Секретаріату президента України немає комп’ютера з базою даних усіх відзначених за 19 років нашої державності? А помилка в указі з ім’ям по-батькові може свідчити про те, що до секретаріату просто не подавалися нагородні листи, як цього вимагає законодавство. Адже у документах, які мають пройти підтримку відповідних органів влади, повинні бути чітко вказані повні данні про особу: її заслуги, біографія, не кажучи про ім’я, прізвище та по-батькові. Цікаво, чи тепер відпустить отець Петро своєму духовному чадові такий гріх? Або чиновники тихцем підмінять отцю Петру Орден дугого ступеня на першого? На тлі такої нагородної вакханалії просто дрібницею виглядає масове за часів Ющенка порушення норми «Положення про представлення до нагородження та вручення державних нагород України» (затверджене Указом Президента України від 19 лютого 2003 року N 138/2003, де у статті 10 чорним по білому написано: „особу, яку відзначено державною нагородою, може бути представлено до наступного нагородження не раніше ніж через три роки після попереднього нагородження, за винятком представлення до нагородження за виявлену особисту мужність і героїзм”. Так і посьогодні не відомо, який саме героїзм виявив спершу панотець, а потім вже єпископ Євстратій (Зоря), який примудрився отримати 20 серпня 2007 року орден „За заслуги” ІІІ ступеня, а вже 22 липня 2008 року дотнути „За заслуги” ІІ ступня?Може когось добре висповідав, чи відспівав у екстремальних умовах, доглядав прокажених, чи, зрештою, хоча б одну парафію відкрив? Документальним фактом залишається лише одне – між нагородами не пройшло не тільки трьох років, а лише один. Звичайно, це не провина владики, а тих, хто готував і підписував указ. Тобто Ющенка та його клерків. Для владики є лише одне питання: для чого монахові державний орден? Це як в народній мудрості „для чого попу гармошка”? Адже саме духовенство повинно розуміти та на власному прикладові демонструвати, що головне для кожного християнина Царство Небесне, а воно не здобувається збиранням мирських утіх. Швидше – навпаки.Слід відзначити, що чудив Ющенко не лише з батюшками. Маємо приклади і інших, цілком світських, порушень чинного законодавства про нагороди. Так відповідно до статті 1, пункту 5 «Положення про почесні звання України від 29 червня 2001 року № 476/2001 „присвоєння почесних звань України, за винятком тих, що мають ступені, вдруге не провадяться”. Натомість достеменно відомо, що один (і чи один?) високопоставлений працівник Секретаріату президента України отримавши ще за Леоніда Кучми звання „Заслужений юрист України”, а нещодавно від Віктора Ющенка одержав „Заслуженого діяча науки і техніки України”. Отак людина двічі прислужилася країні! Принаймні на папері.Ну і зовсім екзотичним стало відзначення вогнепальною зброєю чиновників із оточення помаранчевого гаранта. Про це вже писалося в пресі. Нагадаємо лише, що наприкінці своєї каденції Віктор Ющенко (бо куди ж без волі головнокомандуючого) роздав працівникам своєї канцелярії вогнепальну зброю. У списку, на отримання заохочувальною відзнакою „Вогнепальна зброя” Управління державної охорони, між іншими, числиться заступник глави Секретаріату президента України Юрій Богуцький. Українському суспільству має стати тепер цікавим, а для чого заступнику з гуманітарних питань 9-мм пістолет ПМ та ще й із бойовим комплектом? Невже Юрій Петрович, який вірою і правдою служив усім президентам (Кравчук, Кучма, Ющенко і є підозра служитиме Януковичу) тепер ходитиме в Академію мистецтв України, де він академік, із пістолетом Макарова? І чому тоді Ющенко разом із керівником УДО не відзначив главу своєї канцелярії Віру Ульянченко, наприклад, іменною Базукою (динамореактивний протитанковий гранатомет)? Нам видається, що „бабі Вєрє” (як позаочі кличуть Ульянченко в секретаріаті) Базука потрібна не менше, ніж Богуцькому пістолет Макарова...Щоправда, існує неформальна версія того, що Ющенко роздав зброю за традицією турецьких султанів – вони, як відомо, щоб покарати на старту, надсилали своїм невгодним підлеглим шовкового мотузка... Щоб самі вчинили самогубство. В Україні, за дивним збігом обставин, земний шлях і Юрія Кравченка і Георгія Кирпи також закінчився за допомогою нагородної зброї… Одна з версій: Ющенко «відзначив пістолетами саме тих, хто найбільше обіцяв йому вихід у другий тур президентських виборів». І от достойники отримали відзнаки!Тут не хотілося б говорити про теми, які вже набили оскомину в суспільстві – про прощальне нагородження Степана Бандери званням Героя України. Лідера ОУН уже немає в живих і він не може обуритися. За те, що його відзначають дискредитовані діячі, дискредитованими відзнаками та ще й при цьому роблять усе для того, щоб в Україні до влади прийшов ставленик Москви. За Бандеру не так давно свій протест висловили дисиденти, які у наші часи продовжили його боротьбу за Незалежність України. «Якщо після заяв Януковича Ви дасте пораду, дозвіл, а може, й команду на входження підконтрольних Вам народних депутатів із фракції НУНС в коаліцію з Януковичем, то як би до цього поставився Бандера, якому Ви нещодавно присвоїли найвище звання Героя України?» – риторично запитують Левко Лук’янеко та Богдан Горинь у Ющенка.Фінальним акордом Віктора Ющенка у справі паплюження системи державних нагород стала «героїзація» нардепа Григорія Омельченка. Бандера при цьому ще раз перевернувся б у труні.Про цей крок президента блискуче написав у своєму блозі на «Українській правді» політтехнолог Олег Медведєв. «Ще не висохли чорнила над указом про присвоєння звання Героя України Степанові Бандері, світлая йому та вічная пам'ять, як Ющенко опустив Бандеру до рівня Грицька Омельченка. Справжнього історичного велетня в очах мільйонів українців одним розчерком брудного пера прирівняли до дрібного нікчемного інтригана. Чимало гівнюків отримало з рук Ющенка високі державні нагороди, і нема нічого ані дивного, ані трагічного в тому, що до цього списку додано й Омельченка – хоча наразі він єдиний, кого в "герої" записали за ключову роль в брудній чорнопіарівській операції», - обурився Олег Медведєв.У цьому матеріалі ми більше аналізували формально-процедурний бік роздачі нагород за часів президентства Ющенка, бо питання, чи достойна та, чи інша людина на відзнаки – філософське. Але існують і кричущі випадки, коли чорне просто стає білим. Коли антиукраїнська, антидержавницька діяльність певних осіб благословляється державою під назвою України. Від імені держави вручаються ордени людям, які послідовно та активно працюють проти неї. Ось конкретний приклад відзначення відвертих кримських сепаратистів. 21 серпня 2007 року Віктор Ющенко підписав Указ про присвоєння звання героя України Миколі Багрову. Це той Багров, який 1992 року у Верховній Раді Криму протягував Акт проголошення незалежності Криму! Звісно від України! Нині він ректор національного (!) кримського університету, де немає нічого українського та за гроші державного бюджету України розгортається антиукраїнська істерія. Отакі заслуги «героїв»! У цьому контексті безглуздим видається і вручення Віктором Ющенком 3 грудня 2009 року ще одного геройського звання – Валентину Симоненку. Він видно проявив героїзм тим, що за багато років перебуваючи на високій державній посаді (голови Рахункової палати України) так і не захотів вивчити державної мови. Україна напевно єдина країна у світі, де можна отримати від держави пошану за те, що працюєш проти неї, ненавидиш її робиш усе, щоб її не було. «Держава є, а нації немає» – постійно під час останньої передвиборчої кампанії торочив Віктор Андрійович. «За такої політики, пане Президенте, і державу можна втратити», - слухаючи такі слова, хотілося сказати самозакоханому Вікторові Ющенку, в екран телевізора. Колись Наполеон І із подивом вигукнув: «Цими нікчемними брязкальцями можна керувати людьми!». Якщо б Вікторові Ющенку судилося відсидіти у президентському кріслі ще одну п’ятирічку, то через дискредитацію «нікчемних брязкалець», ними не вдалося б керувати навіть Наполеону. P.S.Як і прогнозував автор цієї статті, днями отцю Петру Зіничу тихцем „акі тать”, був вручений Орден „За заслуги” І ступня. На той момент ні змін у старий указ про нагородження панотця вдруге другим ступенем, ні нового указу про відзначення третім ступенем не було. На сайті Президента України продовжує висіти указ про нагородження „мертвої душі”. Такі дії працівників секретаріату можуть кваліфікуватися, як злочин - відповідно до чинного Кримінального кодексу за статтею 366 „Службове підроблення”.