Македонія – "балканська Україна"


'МакедоніяРеспубліка Македонія досі залишається однією з найменш відомих пересічному українцеві країн Балкан. Зазвичай, про неї можна почути лише у міжнародних новинах у контексті задавнених суперечок з Грецією щодо назви. Проте історія і сучасність цієї країни набагато цікавіша і складніша, ніж може видатись на перший погляд.

З Україною Македонію насамперед пов'язує те, що, як і в нашому випадку, для більшості іноземців вона стійко асоціюється з зовсім іншими країнами. Насамперед, Грецією. Якщо у випадку з Україною, в іноземців складається стійка паралель “Україна походить з Русі, а, отже, - це Росія”, то з Македонією ще простіше - “Македонія, значить Олександр Македонський, значить, Греція”. Історичні розвідки – річ невдячна, проте, заради справедливості, їх варто проводити, щоб не зробити зовсім неправильних висновків. Українці ж бо намагаються довести всьому світу, що Русь і Росія – дві зовсім різні речі...

Македонці теж намагаються. Проте, справа наштовхується на низку дуже важких заперечень, а, отже, іноземцеві потрібно докладно проаналізувати історію Македонського царства, середньовічних утворень і відновлення національної незалежності. Це важко і мало хто цим бажає займатись.

По-перше, Македонія – країна слов'янська. Македонці – південнослов'янський народ, близькоспоріднений з болгарами, за що останні вважають їх частиною болгарського етносу.

По-друге, ніхто у здоровому глузді та твердій пам'яті не назве прадавню Македонію слов'янською державою. Ви ризикуєте наштовхнутись на гомеричний регіт, назвавши Філіппа або Олександра слов'янами.

А, отже, Македонія сьогоднішня і Македонія тодішня – не одне й те саме. Якщо сучасні македонці – слов'яни, а тодішні – ні, отже, це різні народи. А, якщо імперія Олександра Македонського була частиною елліністичного періоду, отже, ймовірно, давня Македонія та її провідники були греками. Здається логічним.

На цьому і спекулює Греція у конфлікті за назву країни. Перший мотив – справжня Македонія була, є і буде грецькою. А країна Македонія – це щось зовсім інше. Країна, що вкрала у греків їхню власну назву. Другий мотив – те, що Македонією називається і північногрецька провінція, що займає близько третини території країни. Греки заявляють, що бояться македонського сепаратизму, оскільки македонці вимагають захисту слов'янського населення грецької Македонії. А отже – у Греції є слов'янське (македонське) населення! Проте, якраз греки цього не визнають, користуючись принципом “усі громадяни Греції – греки”. Третій мотив – це нібито привласнення македонцями символів історичної Македонії, насамперед “вергінської зірки”, македонського символу.

У серпні 1992 новопроголошена Республіка Македонія затвердила “вергінську зірку” на червоному тлі національним прапором країни, що викликало бурхливі протести Греції. Остання категорично відмовлялась визнавати Македонію та голосувати за її вступ до ООН та оголосила македонцям економічну блокаду. Внаслідок тривалих перемовин, македонці змушені були відмовитись від національного прапору, замінивши його на новий, з подібним дизайном, який містить сонце з вісьмома променями, а також погодитись на компромісну номенклатуру ООН “Колишня Юґославська Республіка Македонія” (“КЮРМ”, англійською мовою “FYROM”), яку і вживають дотепер здебільшого західні країни.

Проте, Греція не зупинилась і на цьому. Вона заблокувала вступ Македонії до НАТО у 2008 році, а також початок перемовин ЄС з Македонією про вступ до цієї організації. ООН, ЄС та НАТО намагаються бути посередниками у конфлікті, пропонуючи компромісні назви – «Гірська Македонія», «Нова Македонія» або «Македонія-Скоп’є». Проте Греція вимагає у країни зміну назви на таку, що б не містила самого слова «Македонія», як-от «Республіка Скоп’є», «Вардарська Республіка» абощо. Звісно, македонську сторону це не задовольняє.

Здавалося б, грецька логіка – незаперечна, оскільки мається на увазі, що прадавня Македонія, як зазначалось вище, була грецькою державою. Одначе, заглибившись в історію, побачимо, що це твердження Греції саме по собі виявляється вкрай суперечливим.
По-перше, зовсім не переконливою виглядає версія про грецьке походження давніх македонців. Македонці мали свою мову та культуру до ІІІ століття до н.е. і окрему від еллінів державу. Першу македонську державу було утворено ще у VIII ст. до н.е. царем Пердіккою І з династії Аргеадів. Як стверджують греки, ця династія походила з грецького Аргосу, проте підтвердження цьому лише грецькі міфи, згідно з якими Пердікка був нащадком леґендарного Геракла. Радше за все, міфи ці було написано набагато пізніше від часу існування македонської держави, отже писались вони вже постфактум. У V ст. до н.е. Македонія перетворилась на самостійну державу за царя Олександра І Філлеліна, і почала загрожувати грецьким полісам, розташованим на півдні. До цього періоду Македонія існувала здебільшого ізольованого і не мала жодного зв’язку з грецькими державами. З того часу, в міру македонських завоювань на півдні, характер держави починає змінюватись, і грецький елемент стає домінуючим вже наприкінці VI ст. до н.е. Відомі широкому загалу македонські царі Филип ІІ та Олександр ІІІ Великий мали за вихователів видатних грецьких філософів і посилено еллінізували країну.

Проте, вся македонська історія до цих царів відома лише за грецькими джерелами. Мовознавцям відомо дуже мало про тодішню македонську мову, одначе, безсумнівними є дві речі – вона була індоєвропейською, але не була грецькою. Дуже ймовірним є її зв’язок з трако-ілірійськими або пелазгійськими мовами. В кожному разі, претензії греків на давню Македонію мають підстави лише під тим оглядом, що її було еллінізовано у VI-III століттях до н.е.

Після занепаду Македонського царства, країну було приєднано до Римської імперії. Вже наприкінці її існування країну заселяють перші слов’яни. Відомі їхні битви у Македонії з 517 році н.е., коли вони спустошили, в тому числі, Епір та Ілірію. Впродовж наступних ста років слов’яни весь час турбували західні кордони Візантійської імперії, вийшовши аж до Солуні (сьогоднішнє місто Тесалонікі, належить Греції). Наприкінці дев’ятого століття слов’яни остаточно заселили Македонію, змішавшись з залишками місцевого іліро-грецького населення й утворивши основи для македонського етносу. Проте саме тоді македонські землі було вперше розділено – між Візантією та Болгарським царством. Солунь, історичний центр Македонії, залишився у складі Візантії, проте, ймовірно, був заселений радше македонцями, аніж греками. Саме з Солуні походять брати-просвітники слов’ян Кирило та Методій, що створили церковнослов’янську мову на основі старомакедонської. Зазначмо, що сучасна македонська мова з усіх слов’янських є найближчою до церковнослов’янської. З Македонії походив й інший видатний церковний діяч, Климент Охридський, що утворив перший слов’янський монастир. Відвойована Візантією в ХІ столітті, Македонія зберегла свою мову, традиції та культуру.

З кінця ХІІІ століття країну розривають на три частини – північ відходить до Сербії, схід – до Болгарії, а південь лишається у складі Візантії, аж до османського завоювання імперії. На початку XV століття всю Македонію було зайнято турками.

З кінця XIX століття, в період занепаду Османської імперії, виникло так зване «македонське питання». На Македонію претендували відразу три держави, жодна з яких не визнавала македонців за окрему націю. Річ у тому, що Македонія знаходиться у стратегічно важливому центрі Балканського півострова і, за умови контролю над її територією, будь-яка держава реґіону стає ключовою, безумовним реґіональним лідером.

Греція вперше висловила основні аспекти свого сучасного дискурсу, - Македонія грецька, тому що Македонське царство було грецьким. А, отже, вся територія країни має належати Греції. Македонці – просто слов’янізовані греки, які забули рідну мову. Скоп’є (грецькою «Скопія»), звісно, давнє грецьке місто, не кажучи вже про Солунь.

Сербія наголошувала на віковій спорідненості місцевого македонського населення з сербами, приналежність півночі країни до сербської держави та багато в чому подібну місцеву культуру. Серби вважали македонців сербами, що піддались болгарській асиміляції та задовго жили під греками, набувши візантійських нашарувань на свою культуру. Звісно, Македонія мала належати до Сербії.

Болгарія стверджувала, що мова, якою розмовляють македонці – діалект болгарської, а, отже всі македонці – болгари і країна має належати Болгарії.

Варто зазначити, що всі три країни досі зберегли подібний погляд на македонську проблематику. Годі навіть уявити, що будь-хто з них визнавав македонців за окрему націю та з повагою ставився до їхніх прав. На думку сусідніх держав, македонців просто не існує, вони є частиною їхнього власного етносу – чи то грецького, чи сербського, чи болгарського.

Як і українці, македонці повстали у 1903 році проти османського панування, проте наслідки повстання було швидко ліквідовано, не без допомоги Греції та сусідніх слов’янських держав.

Після Першої світової війни держави Антанти розділили Македонію на три частини. Північна Македонія дісталась Королівству сербів, хорватів та словенців (пізніше названому Юґославією), східна – Болгарії, а південна – Греції. Упродовж Другої світової війни Македонію окупували болгарські війська, приєднавши до Болгарії. Попри значну подібність македонської та болгарської мов, македонці почали партизанську війну проти болгарської, а згодом і грецької адміністрації.

Після закінчення війни зберігся статус-кво, за винятком двох важливих речей. Македонську мову було вперше (!) кодифіковано, а саму Македонію було визнано окремою республікою у складі Юґославії. Все це сталось у 1944 році, не в останню чергу завдяки активній участі македонської армії в боротьбі з Німеччиною та її союзниками, насамперед, Болгарією. Історія цього війська суттєво перегукується з УПА. Натомість, схід Македонії залишився у складі Болгарії, а південь – у складі Греції.

З відновленням незалежності Македонія опинилась у дуже скрутній ситуації – на її існування ніхто не розраховував, а, отже, вона стала джерелом серйозної напруги на Балканах. Хоча, як і у випадку з Україною, у Македонії не було збройних конфліктів у 1991-1994 рр., як у сусідніх Хорватії або Боснії і Герцеґовині. Але був тліючий конфлікт з Грецією та етнічний конфлікт з албанцями всередині країни у 2001 році.

До того ж, дві третини історичної Македонії досі залишаються у складі Болгарії (Благоєвградська область) та Греції (Егейська Македонія). Македонців Болгарії було піддано форсованій болгаризації ще після І Світової. Греки ж еллінізували македонців ще з ХІХ століття. Зараз у грецькій частині Македонії живе від п’ятдесяти до двохсот п’ятдесяти тисяч македонців, решту було еллізовано. Країна не дозволяє проводити перепис за етнічною ознакою, а, отже, кількість македонців можна визначити лише приблизно. Македонська столиця, місто Кирила і Методія, Солунь, досі залишається у складі Греції. Перед Македонією виникає дедалі більше геополітичних та внутрішньополітичних викликів. Знайомо?

Україна визнала незалежність Македонії 23 липня 1993 року. Саме з того часу відносини між нашими країнами вийшли на міждержавний лідер. Поставивши на сильну Македонію на Балканах, Україна геополітично виграє та послабить ланцюг місцевих проросійських країн. Об’єднання Македонії може стати важливим чинником для стабільності південних Балкан та утвердження її як реґіонального лідера на противагу нестабільній Греції.

Ігор Луб’янов

2 комментария

Helena 24 ноября 2010 13:06
Все чудово написано, шановний автор, от тільки питання - де взяти сильну Македонію??? за тих умов, що македонці самі не вірять у власні сили і своє об"єднання за жодних обставин.
Sergei 18 октября 2018 21:15
Я вважаю що македонці пишаються своїм ім'ям і достойні свого імені,питання часу.Істина вона проб'є стіну невіри головне не здаватись.
Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии