Свобода та проблема смислу
Відкрите суспільство: етика та раціональність
До попередньої глави: Метаморфози демократії
Проблема "волі до" справді є дуже гострою для сучасних вільних суспільств.
Еріх Фромм у праці "Втеча від свободи" так формулює цю проблему: люди схильні уникати тої напруженості, що пов’язана із здійсненням свободи; разом з тим їм притаманна потреба в смислі. Люди “не можуть без кінця нести тягар "свободи від"; якщо вони не в змозі перейти від негативної свободи до позитивної, вони силкуються позбутися свободи взагалі.” Звідси – “готовність прийняти будь-яку ідеологію і будь-якого провідника за обіцянку хвилюючого життя, за пропонування політичної структури та символів, які дають життю індивіда якусь видимість смислу та порядку”. [1]
Свобода накладає на людину тягар самостійного вибору, самостійного визначення цілі, якій варто присвятити своє життя, знаходження свого власного, індивідуального смислу життя, - і тягар відповідальності за здійснений вибір.
Пошук власного смислу життя для багатьох виявляється "непосильною" задачею, особливо якщо для її вирішення і не докладається серйозних зусиль. Духовна атмосфера, що формується шоу-індустрією налаштовує не на вирішення смисложиттєвих проблем, а на втечу від них. Найгірше, що "брак смислу" найчастіше не усвідомлюється, проблема смислу апріорно відкидається як "метафізична" і нерозв’язна (якою вона і є, якщо питання ставиться про смисл життя взагалі, а не конкретно-індивідуально). Відчуття внутрішньої порожнечі, яке є наслідком браку смислу марно намагаються заглушити постійною гонитвою за новими розвагами та враженнями (що, звичайно, дуже добре для шоу-бізнесу).
Разом з тим, слід зауважити, що до загострення цієї проблеми значною мірою спричинилася і інтелектуальна атмосфера початку ХХ століття: домінування матеріалізму та редукціонізму в філософії та широка популяризація відповідних ідей. Сцієнтизм, біхевіоризм, панфізикалізм тощо намагалися звести людське буття до тих або інших примітивних функцій. Характерною в цьому відношенні була ситуація в психології. Багато вчених намагалися здійснити програму біхевіоризму - пояснити людську поведінку, не звертаючись до свідомості, а вивчаючи лише зв’язок між зовнішніми стимулами та діями-реакцією. Але найбільшим визначним явищем став фрейдизм, який мав не лише наукове, а величезне світоглядне значення для ХХ ст. Його вплив великою мірою визначив найзагальніші світоглядні тенденції, мьну та духовну атмосферу ХХ ст. З одного боку, великим досягненням Фрейда стало "відкриття сфери підсвідомого" та привертання до нього уваги психологів. З іншого боку, явно редукціоністський характер його першої системи (висновки та міфи з якої і набули найширшої популяризації) - інтерпретація усієї людської мотивації як сублімації статевого інстинкту, свого роду сексуальна містифікація в формі міфів (про Едіпа, Прометея, первісну орду тощо) та інтерпретації снів. Пізніше психоіз поступово відходить від редукціоністської установки. Початок поклав сам Фрейд своєю другою системою (два головні інстинкти: інстинкт життя, Ерос та смерті, Танатос), яка, проте, була явно міфологічною. Учень Фрейда, засновник другої віденської психоітичної школи, Альфред Адлер запропонував свою версію психологічного редукціонізму – людину мотивує прагнення до компенсації комплексу неповноцінності. Але вже Карл Ґустав Юнг цілком усвідомлював складність сфери підсвідомого і неможливість звести його до одного чи кількох чинників. З другої половини ХХ ст. в психоітиці та психології поступово набирає сили зацікавленість "вищими" аспектами людської психіки. До найбільш цікавих прикладів належать праці того ж Фромма, зацікавленого насамперед такими темами як свобода, любов, креативність (реалізація творчої потенції) тощо; теорія людської мотивації Абрахама Маслоу. Але найбільш виразно, на мою думку, ця тенденція представлена філософією смислу Віктора Франкла – засновника третьої віденської психоітичної школи та розробника методу логотерапії – лікування смислом. Його ідеї на мою думку, представляють великий інтерес в контексті проблеми свободи та смислу, а також питань етики, що будуть розглядатися в наступних розділах, тому я наведу ті з них, які видаються мені найцікавішими, в додатку.
Якщо проблема поєднання свободи як "волі від" та смислу як "волі до" справді є такою важкою, то, можливо, праві прихильники тоталітаризму? Cправді, чи не буде людина щасливішою, якщо її позбавити цього важкого тягаря свободи? Ідея про те, що людство можна ощасливити таким способом, є темою знаменитої "Легенди про Великого Інквізитора" Достоєвського (уривки з неї ми також подамо в додатку). Можливо, що людина, позбавлена свободи, справді може бути бездумно-безтурботно-щасливою. Але при цьому вона вже буде не людиною, а добре відгодованою твариною, що не знає й не замислюється над тим, для чого її відгодовують. Ідеал людства, поділеного на стадо та пастухів – це ідеал тоталітаризму від часів Платонової держави.
Відповідь прихильників свободи на пропозицію таким способом ощасливити людство: свобода важливіша за щастя. Нам не потрібне щастя, яке позбавляє нас людської гідності.
До наступної глави: Свобода, духовність, щастя та смисл: міркування класиків
Примітки:
1. Фромм Э. Бегство от свободы. – М.: Универс, 1995. – 256 с.
До попередньої глави: Метаморфози демократії
Проблема "волі до" справді є дуже гострою для сучасних вільних суспільств.
Еріх Фромм у праці "Втеча від свободи" так формулює цю проблему: люди схильні уникати тої напруженості, що пов’язана із здійсненням свободи; разом з тим їм притаманна потреба в смислі. Люди “не можуть без кінця нести тягар "свободи від"; якщо вони не в змозі перейти від негативної свободи до позитивної, вони силкуються позбутися свободи взагалі.” Звідси – “готовність прийняти будь-яку ідеологію і будь-якого провідника за обіцянку хвилюючого життя, за пропонування політичної структури та символів, які дають життю індивіда якусь видимість смислу та порядку”. [1]
Свобода накладає на людину тягар самостійного вибору, самостійного визначення цілі, якій варто присвятити своє життя, знаходження свого власного, індивідуального смислу життя, - і тягар відповідальності за здійснений вибір.
Пошук власного смислу життя для багатьох виявляється "непосильною" задачею, особливо якщо для її вирішення і не докладається серйозних зусиль. Духовна атмосфера, що формується шоу-індустрією налаштовує не на вирішення смисложиттєвих проблем, а на втечу від них. Найгірше, що "брак смислу" найчастіше не усвідомлюється, проблема смислу апріорно відкидається як "метафізична" і нерозв’язна (якою вона і є, якщо питання ставиться про смисл життя взагалі, а не конкретно-індивідуально). Відчуття внутрішньої порожнечі, яке є наслідком браку смислу марно намагаються заглушити постійною гонитвою за новими розвагами та враженнями (що, звичайно, дуже добре для шоу-бізнесу).
Разом з тим, слід зауважити, що до загострення цієї проблеми значною мірою спричинилася і інтелектуальна атмосфера початку ХХ століття: домінування матеріалізму та редукціонізму в філософії та широка популяризація відповідних ідей. Сцієнтизм, біхевіоризм, панфізикалізм тощо намагалися звести людське буття до тих або інших примітивних функцій. Характерною в цьому відношенні була ситуація в психології. Багато вчених намагалися здійснити програму біхевіоризму - пояснити людську поведінку, не звертаючись до свідомості, а вивчаючи лише зв’язок між зовнішніми стимулами та діями-реакцією. Але найбільшим визначним явищем став фрейдизм, який мав не лише наукове, а величезне світоглядне значення для ХХ ст. Його вплив великою мірою визначив найзагальніші світоглядні тенденції, мьну та духовну атмосферу ХХ ст. З одного боку, великим досягненням Фрейда стало "відкриття сфери підсвідомого" та привертання до нього уваги психологів. З іншого боку, явно редукціоністський характер його першої системи (висновки та міфи з якої і набули найширшої популяризації) - інтерпретація усієї людської мотивації як сублімації статевого інстинкту, свого роду сексуальна містифікація в формі міфів (про Едіпа, Прометея, первісну орду тощо) та інтерпретації снів. Пізніше психоіз поступово відходить від редукціоністської установки. Початок поклав сам Фрейд своєю другою системою (два головні інстинкти: інстинкт життя, Ерос та смерті, Танатос), яка, проте, була явно міфологічною. Учень Фрейда, засновник другої віденської психоітичної школи, Альфред Адлер запропонував свою версію психологічного редукціонізму – людину мотивує прагнення до компенсації комплексу неповноцінності. Але вже Карл Ґустав Юнг цілком усвідомлював складність сфери підсвідомого і неможливість звести його до одного чи кількох чинників. З другої половини ХХ ст. в психоітиці та психології поступово набирає сили зацікавленість "вищими" аспектами людської психіки. До найбільш цікавих прикладів належать праці того ж Фромма, зацікавленого насамперед такими темами як свобода, любов, креативність (реалізація творчої потенції) тощо; теорія людської мотивації Абрахама Маслоу. Але найбільш виразно, на мою думку, ця тенденція представлена філософією смислу Віктора Франкла – засновника третьої віденської психоітичної школи та розробника методу логотерапії – лікування смислом. Його ідеї на мою думку, представляють великий інтерес в контексті проблеми свободи та смислу, а також питань етики, що будуть розглядатися в наступних розділах, тому я наведу ті з них, які видаються мені найцікавішими, в додатку.
Якщо проблема поєднання свободи як "волі від" та смислу як "волі до" справді є такою важкою, то, можливо, праві прихильники тоталітаризму? Cправді, чи не буде людина щасливішою, якщо її позбавити цього важкого тягаря свободи? Ідея про те, що людство можна ощасливити таким способом, є темою знаменитої "Легенди про Великого Інквізитора" Достоєвського (уривки з неї ми також подамо в додатку). Можливо, що людина, позбавлена свободи, справді може бути бездумно-безтурботно-щасливою. Але при цьому вона вже буде не людиною, а добре відгодованою твариною, що не знає й не замислюється над тим, для чого її відгодовують. Ідеал людства, поділеного на стадо та пастухів – це ідеал тоталітаризму від часів Платонової держави.
Відповідь прихильників свободи на пропозицію таким способом ощасливити людство: свобода важливіша за щастя. Нам не потрібне щастя, яке позбавляє нас людської гідності.
До наступної глави: Свобода, духовність, щастя та смисл: міркування класиків
Примітки:
1. Фромм Э. Бегство от свободы. – М.: Универс, 1995. – 256 с.
Вернуться назад