Економічні та етичні концепції лібералізму
Відкрите суспільство: етика та раціональність
До попередньої глави: Ринок і свобода: між Смітом та Марксом
Залежно від того, під яким кутом зору осмислюється феномен ліберальної демократії, її концепції можна поділити на дві великі групи: економічні та етичні.
До першої групи належать насамперед класичні економічні теорії Адама Сміта та Девіда Рікардо, економічні та філософські праці таких мислителів ХХ ст. як Людвіг фон Мізес, Мільтон Фрідмен, Джордж Сорос та ін. Їхні теорії наголошують насамперед на важливості свободи економічної діяльності, захисту приватної власності, конкуренції, що відповідають системі вільного ринку. Економічна свобода розглядається як необхідна передумова інших свобод. Ліберальна демократія постає як система суспільних відносин, що відповідає ринковій економіці. Людвіг фон Мізес стверджував навіть, що усю програму лібералізму можна виразити одним словом: власність, тобто приватне володіння засобами виробництва, а усі інші пункти цієї програми, в т.ч. свобода, витікають з цієї фундаментальної вимоги. [1]
До числа найбільш визначних теоретиків етичного лібералізму належать Джон Стюарт Мілль, Іммануїл Кант, Карл Поппер, Джон Ролз та ін. Загалом, ідейним набутком цієї течії є думки дуже багатьох філософів, які розмірковували про людську індивідуальність та свободу безвідносно до суспільно-політичного та економічного ладу. Етичні ліберальні концепції наголошують на цінностях, які лежать в основі ліберальної демократії – людській індивідуальності, свободі, гідності. Якщо авторів ринкових концепцій свобода цікавить насамперед в її економічному аспекті, то етичний лібералізм зосереджує увагу переважно на духовних її аспектах – свободі думки, совісті, слова, організації тощо. Характеризуючи лібералізм під цим кутом зору, Хосе Ортеґа-і-Ґассет писав: “Лібералізм - це засада політичного права, згідно з якою державна влада, незважаючи на свою всемогутність, обмежує себе і намагається, навіть власним коштом, лишити місце в країні, якою вона править, щоб могли жити ті, що думають і відчувають інакше, себто інакше, як найсильніші, як більшість. Лібералізм - це слід пригадати сьогодні - є найвищою великодушністю: це право, що більшість признає меншості, отже, це найшляхетніший клич, що пролунав на цій планеті. Він проголошує рішення жити з ворогом; що більше, із слабим ворогом. Було неймовірно, що людський рід досягне чогось такого гарного, такого парадоксального, такого елегантного, такого акробатичного, такого протиприродного.” [2]
Етичний лібералізм не схильний до абсолютизації капіталізму і з розумінням та співчуттям сприймає боротьбу за покращення соціального становища народних мас. Джон Стюарт Мілль колись писав, що якби він вірив, що капіталізм та злидні справді невіддільні одне від одного, то був би комуністом. Та й Карл Поппер починав свою політичну діяльність як прихильник марксизму – з цих же мотивів.
Економічні та етичні концепції є взаємодоповнюючими, оскільки з’ясовують відповідно економічні та ціннісні підвалини ліберальної демократії. Разом з тим, погляд під кутом зору цінностей є, на мою думку, кращим вихідним пунктом для адекватного осмислення лібералізму. Погляд на лібералізм під кутом зору економіки породжує тенденцію до звуженого, спрощеного і часто вульгаризованого розуміння. Внаслідок цього лібералізм часто ототожнюється зі споживацтвом-утилітаризмом-гедонізмом та тією позицією, що її Джордж Сорос називає "ринковим фундаменталізмом": абсолютизація ідей вільного ринку та "мінімальної держави" (нічного сторожа), нехтування недоліками ринку та егалітарним аспектом лібералізму. В цій праці йдеться про лібералізм у набагато ширшому смислі. В рамках цього лібералізму питання про можливість, доцільність, межі та способи регулювання державою соціально-економічних процесів, а також питання про те, що таке вільний ринок (зокрема, які правові та інституційні умови мають бути дійсними, щоб ринок вважати вільним?) є відкритим. Хоча необхідність ринкової економіки визнається усіма лібералами, проте, з іншого боку, на неї доречно дивитися як на необхідну, але, скоріше за все, недостатню умову здійснення ліберальних цінностей.
Отже, спробуємо дослідити детальніше етичний вимір лібералізму на основі концепції відкритого суспільства Карла Поппера.
До наступної глави: Відкрите суспільство: базові цінності
Примітки:
1. Мизес Л. Либерализм в классической традиции. - М.: Начала-Пресс, 1994.
2. Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас. // Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. – К.: Основи, 1994. – 420 с. – с.59
До попередньої глави: Ринок і свобода: між Смітом та Марксом
Залежно від того, під яким кутом зору осмислюється феномен ліберальної демократії, її концепції можна поділити на дві великі групи: економічні та етичні.
До першої групи належать насамперед класичні економічні теорії Адама Сміта та Девіда Рікардо, економічні та філософські праці таких мислителів ХХ ст. як Людвіг фон Мізес, Мільтон Фрідмен, Джордж Сорос та ін. Їхні теорії наголошують насамперед на важливості свободи економічної діяльності, захисту приватної власності, конкуренції, що відповідають системі вільного ринку. Економічна свобода розглядається як необхідна передумова інших свобод. Ліберальна демократія постає як система суспільних відносин, що відповідає ринковій економіці. Людвіг фон Мізес стверджував навіть, що усю програму лібералізму можна виразити одним словом: власність, тобто приватне володіння засобами виробництва, а усі інші пункти цієї програми, в т.ч. свобода, витікають з цієї фундаментальної вимоги. [1]
До числа найбільш визначних теоретиків етичного лібералізму належать Джон Стюарт Мілль, Іммануїл Кант, Карл Поппер, Джон Ролз та ін. Загалом, ідейним набутком цієї течії є думки дуже багатьох філософів, які розмірковували про людську індивідуальність та свободу безвідносно до суспільно-політичного та економічного ладу. Етичні ліберальні концепції наголошують на цінностях, які лежать в основі ліберальної демократії – людській індивідуальності, свободі, гідності. Якщо авторів ринкових концепцій свобода цікавить насамперед в її економічному аспекті, то етичний лібералізм зосереджує увагу переважно на духовних її аспектах – свободі думки, совісті, слова, організації тощо. Характеризуючи лібералізм під цим кутом зору, Хосе Ортеґа-і-Ґассет писав: “Лібералізм - це засада політичного права, згідно з якою державна влада, незважаючи на свою всемогутність, обмежує себе і намагається, навіть власним коштом, лишити місце в країні, якою вона править, щоб могли жити ті, що думають і відчувають інакше, себто інакше, як найсильніші, як більшість. Лібералізм - це слід пригадати сьогодні - є найвищою великодушністю: це право, що більшість признає меншості, отже, це найшляхетніший клич, що пролунав на цій планеті. Він проголошує рішення жити з ворогом; що більше, із слабим ворогом. Було неймовірно, що людський рід досягне чогось такого гарного, такого парадоксального, такого елегантного, такого акробатичного, такого протиприродного.” [2]
Етичний лібералізм не схильний до абсолютизації капіталізму і з розумінням та співчуттям сприймає боротьбу за покращення соціального становища народних мас. Джон Стюарт Мілль колись писав, що якби він вірив, що капіталізм та злидні справді невіддільні одне від одного, то був би комуністом. Та й Карл Поппер починав свою політичну діяльність як прихильник марксизму – з цих же мотивів.
Економічні та етичні концепції є взаємодоповнюючими, оскільки з’ясовують відповідно економічні та ціннісні підвалини ліберальної демократії. Разом з тим, погляд під кутом зору цінностей є, на мою думку, кращим вихідним пунктом для адекватного осмислення лібералізму. Погляд на лібералізм під кутом зору економіки породжує тенденцію до звуженого, спрощеного і часто вульгаризованого розуміння. Внаслідок цього лібералізм часто ототожнюється зі споживацтвом-утилітаризмом-гедонізмом та тією позицією, що її Джордж Сорос називає "ринковим фундаменталізмом": абсолютизація ідей вільного ринку та "мінімальної держави" (нічного сторожа), нехтування недоліками ринку та егалітарним аспектом лібералізму. В цій праці йдеться про лібералізм у набагато ширшому смислі. В рамках цього лібералізму питання про можливість, доцільність, межі та способи регулювання державою соціально-економічних процесів, а також питання про те, що таке вільний ринок (зокрема, які правові та інституційні умови мають бути дійсними, щоб ринок вважати вільним?) є відкритим. Хоча необхідність ринкової економіки визнається усіма лібералами, проте, з іншого боку, на неї доречно дивитися як на необхідну, але, скоріше за все, недостатню умову здійснення ліберальних цінностей.
Отже, спробуємо дослідити детальніше етичний вимір лібералізму на основі концепції відкритого суспільства Карла Поппера.
До наступної глави: Відкрите суспільство: базові цінності
Примітки:
1. Мизес Л. Либерализм в классической традиции. - М.: Начала-Пресс, 1994.
2. Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас. // Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. – К.: Основи, 1994. – 420 с. – с.59
Вернуться назад