Прощавай, інтелігенціє!

Український фундаменталізм

До попереднього розділу: Розконсервований консерватизм


Життя - це таємниця. Політична, економічна та інша діяльність - це лише та або інша її проекція. Таємниця життя не в законах економіки, і не в коді ДНК. Її розгадка у відповіді на питання: «Що є Душа?» Життя суспільства, у глибинному смислі цього слова, визначають не політики й економісти, що метушаться на його поверхні, а ті, кого іменують «інженерами людських душ».

Смисл катастрофи, яку переживає сьогодні Україна, не в поганих законах і навіть не в корумпованості та некомпетентності влади. Український народ готовий терпіти. Терпіти і вибачати. Як закохана жінка. Він готовий навіть і покохати, не вимагаючи витрачатися на квіти і шампанське. Треба тільки знайти слова, що можуть зачепити його душу. Але слів-то саме і немає. Навіть збрехати красиво не вміють.

Банкрутство політичного режиму сьогодні - це, в першу чергу, банкрутство тих, хто не знайшов таких слів - обслуговуючої його місцевої інтелігенції. Останні два-три сторіччя в країнах Європи цей прошарок монополізував статус «совісті нації». Будь-який режим прагне одержати «соціальне алібі» через визнання інтелігенцією. Так було завжди.

В принципі, такий стан речей був виправданим. Національна інтелігенція, будучи саме «національною», концентрувала в собі переживання народної душі і вихлюпувала їх у вигляді творів мистецтва. Течії реалізму набули справжньої сили в культурі тоді, коли інтелігенція замінила церковників у ролі духовних пастирів. Тим більше в Україні, де основними виробниками творчості були вихідці з простого народу.

Якщо дії влади суперечили устремлінням нації, то інтелігенція ставала головним генератором «підривних» ідей. Не завжди усвідомлено, але тим не менш. Більшість революційних вождів XIX - початку XX сторіччя були вихідцями з цього середовища. Інтелігенція, як така, тоді тільки формувалася. Її представники гостро почували свій зв'язок із масами, з яких вони і вийшли.

Але як тільки інтелігенти усвідомили себе власне «інтелігентами», вони не просто відірвалися від середовища, що їх породило, але і поставили себе над ним. Це обернулося трагедією для мас, але для самої «еліти» це означало смерть. Відірвавшись від грунту, що підживлював їх, вони кастрували себе. Манірність замість почуття, вагання замість дії, понурий сурогат замість життя. Прищик, що уявив себе пупом Землі.

Де ти, українська інтелігенція? Який духовний фундамент ти змайструвала за останнє десятиліття? Які важливі для нас слова ти приберегла? Що, кажеш, Хазяїн не годує тебе? А за що тебе годувати, якщо ти ти облаяти навіть добре не вмієш. Лише нескінченні заклинання про «загальнолюдські» цінності. А гроші відвезли російські іміджмейкери.

Інтелігенти вбили національну ідею. З яких запилених чуланів витягли вони свої уявлення про нашу культуру? Найбільш безглузді архаїзми видавалися за традицію. Цілком серйозно вимагали фотографуватися на паспорт в сорочці-вишиванці, а солдатів одягти в козацькі шаровари. З українця ліпили хохла. А потім запевняли, що цей хохол збудував піраміду Хеопса.

Інтелігенти переконали себе в тому, що вони самі по собі є якоюсь цінністю. І в цьому їхня біда. Вони думали, що будуть арбітрами нації, гратися на телеекрані, розмірковуючи про гуманізм. Але життя виявилося негуманним. Де ви тепер?

Найбільш щасливі зробилися чиновниками. На ниві культури вони умудряються робити те, на чому зламали зуби самі запеклі русифікатори - добивати українську мову. Чим більша сукупна маса написаних ними указів, тим ближче останній подих нашої мови. Сьогодні одна дійсно талановита україномовна рок-група варта більше, ніж усе міністерство культури. Один тямущий журналіст цінніше сотні списаних поетів.

Попереду грандіозна за масштабами робота - рятувати те, що залишилось цілим під руїнами. Збирати, конструювати наново нашу культуру.

Нації потрібна не «совість», а мізки. Нам потрібні інтелектуали, а не інтелігенти. Інженери, а не мрійники. Виробники, а не імпотенти. Прощавай, інтелігенціє!

До наступного розділу: Пішохід без голови (про сучасний момент)