МАНІФЕСТ УКРАЇНСЬКОГО ФУНДАМЕНТАЛІЗМУ

До змісту: Український фундаменталізм


Український фундаменталізм - це нова, націлена в майбутнє, адекватна сучасності і нерозривно пов'язана з минулим теорія.

Розглядаючи минуле, сучасне та майбутнє як нерозривне ціле, фундаменталізм виступає як дінамічний метод пізнання реальності та створення цілісної, об'ємної картини світу.

Логіка пізнання визначається точкою зору, вибір якої, в свою чергу, визначається виходячи з головного принципу (основного вихідного положення) фундаменталізму - визнання українського народу як унікального, особливого, самого по собі. Погоджуючись із класичним визначенням «особливого» як «єдності одиничного та всезагального», фундаменталізм визнає цілісність світового розвитку, проте заперечує його стандартність. Культурно-історичні відмінності суб'єктів розвитку зумовлюють різноманітні шляхи входження в цю цілісність. Український народ має самостійно увійти в майбутнє через свої власні двері.

Прийшов час самопізнання, усвідомлення своєї особливості. Самопізнання - головний засіб пізнання світу, тому що особливе - це і є «загальне, реалізоване в одиничному». До пізнання світу - через пізнання себе. Світ постійно змінюється. Істинність створеної колись картини світу має забезпечуватись безперервністю процесу самопізнання.

Особливість українського фундаменталізму, як методу пізнання в тому, що класифікується не український народ і Україна, як частина світового співтовариства, світової території і т.д., а класифікується сам світ, його складові, по відношенню до України. Створена система постійно коригується.

Фундаменталізм - це відкритість. Не відкидається нічого, хоча нічого й не приймається за істину. Навіть проголосивши щось із навколишньої дійсності істиною, фундаменталізм не наполягає, що ця істина вічна, і сам же, перший, у разі потреби скине її. Фундаменталізм - це постійна конструктивна критика. Усе одержує гідну своєчасну оцінку. Критикується і сам фундаменталізм. Закостенілість - головний ворог прогресу. Монополія на істину веде до закостенілості.

Фундаменталізм не має догматичної відданості до будь-чого, крім власне України. Сам фундаменталізм не догма. Єдина догма - відсутність усяких догм.

Фундаменталізм не нав'язує нікому своє бачення світу. Руйнуючи одну стандартність, він не створює іншу. Торжествує принцип відмінності. Визнання відмінності, повага до особливості інших, самоповага - це шлях до дійсно гармонійного майбутнього.

Гармонійним майбутнє може бути лише включивши в себе минуле, із усіма його світлими та темними сторінками. Прийнявши його без самовихваляння і самоприниження. Теперішнє - це не лише ця хвилина. Теперішнє - це міст між минулим і майбутнім. Прогрес - це дія, продовження вже початого раніше розвитку. Прогрес не мета, а засіб розвитку.

Розвиток визначається внутрішньою логікою. Фундаменталізм, відштовхуючись від культурно-історичної основи, визначає «українську сферу» - прозору, відкриту, але межу між зовнішнім та внутрішнім. Все, що приходить ззовні, так чи інакше заломлюється на цій межі, сприймається по-своєму. Все внутрішнє розвивається в сфері, межі якої поступово розсовуються розвитком - що йде зсередини та є обов'язково рівномірним і всебічним. Інакше прогрес погрожує відірватися від українського грунту, стати самоціллю, загубити свій смисл, вийти за межі сфери та призвести до втрати національної ідентичності. Пізнання - це погляд зсередини. Розвиток має внутрішній імпульс.

Фундаменталізм - це нескінченний процес розвитку. Поступово межі внутрішньої сфери розсунуться до нескінченності. Будь-які обмеження зникнуть із поля зору. Поділ на внутрішнє та зовнішнє, одиничне та загальне втратить смисл. Свобода стане самозрозумілою реальністю.

Цілісність української сфери забезпечується безперервністю зв'язку поколінь минулого, теперішнього та майбутнього.

Фундаменталізм - це спадкоємність, особливість, пізнання.


Український фундаменталізм був завжди. Просто він не був правильно сформульований.

Наш фундаменталізм не потребує «соціального алібі» - виправдання свого існування. Він є тому, що є український народ. Він припинить своє існування тільки разом із самим народом України.

Якщо раніше український фундаменталізм ще міг виявлятися як адаптація якоїсь іншої теорії до наших умов, то сьогодні український фундаменталізм має бути саме «український фундаменталізм» - самодостатньою доктриною. Імпульс розвитку має йти зсередини. Хід розвитку - визначатися особливими правилами.

Світ переживає кризу - це криза історичної ціннісної системи. Відбувається перехід до принципово нової системи, що має інші смисли й зміст, інші рушійні сили. Головне - змінюється роль людини як вищого смислу будь-якої іншої епохи. З мети вона перетворюється в засіб. З божественного творіння - в обслугу глобальної економічної машини.

Стандартизація світу, абсолютизація чужих цінностей під виглядом «загальнолюдських», уніфікують, знеособлюють людину. Ці тенденції та розвиток науки, що вторгається безконтрольно в заборонні раніше сфери, підривають цінність людини, яка перестає бути «божественною», яку можна зробити клонованим големом з лабораторії. Під загрозою людяність людини.

Криза змушує шукати нові орієнтири розвитку. Старі або зруйновані, або стали хибними. Багато понять змінили свою суть. Ті самі явища в минулому і сучасному називаються по-різному. Ті самі терміни позначають суть різні явища. Будуючи щось цілком відоме, за точно відомими рецептами, можна побудувати щось цілком інше. Найчастіше навіть протилежне задуманому.

Жодна доктрина, жодна відома основа не може бути сьогодні стійкою. Необхідно спертися на те постійне, що є всередині нас, що робить нас українцями. Культурно-історичний, духовний фундамент, закладений нашими предками - сьогодні єдина опора. Ми повинні точно знати: що ми? Хто ми? І на чому ми стоїмо?

Український фундаменталізм, як теорія пізнання, має дати відповідь на ці питання. Від успіху або неуспіху фундаменталізму залежить відповідь на ще одне питання: чого ми варті?

Поява українського фундаменталізму - це початок Нового шляху. Новий шлях - це звернення до чистих витоків, але не повернення в минуле. Звернення до фундаментальних цінностей - це коригування курсу майбутнього за надійними орієнтирами.

Становлення фундаменталізму, як самостійної доктрини, не означає ігнорування інших доктрин. Фундаменталізм із повагою ставиться до всіх теорій розвитку, у тому числі і до ворожих. Фундаменталізм бореться не з теоріями, а з тими, хто хоче використовувати їх проти нас. Фундаменталізм з інтересом вивчає чужий досвід. Усе дійсно цінне використовується в національному синтезі. Національний синтез - це і є Новий шлях.


Національний синтез - це розвиток. Фундаменталізм розуміє розвиток як постійне розв'язування протиріч. У боротьбі протилежностей народжується імпульс розвитку. Протиріччя можуть усуватися двома способами: 1) еволюцією - поступовою, взаємною зміною протилежних позицій, що веде до їхньої взаємодії; 2) революцією - вольовим розв'язанням проблеми, найчастіше шляхом фізичного усунення однієї з позицій. Можливий варіант, коли відбувається взаємне знищення позицій, або революційну дію здійснює третя сила, в умовах, коли жодна зі сторін не спроможна запропонувати рішення в рамках системи. Такий варіант веде до усунення всіх позицій разом із самою системою.

Фундаменталізм виступає як «вища сила» над усіма протиріччями. Фундаменталізм розглядає кожну позицію всередині українського суспільства як прояв відповідної традиції, нехай навіть малозначної.

Світові протиріччя розглядаються з українського полюса.

Ситуація обмежує нас у часі. Не можна нескінченно чекати переходу протилежностей одна в одну, розв'язання проблеми самої по собі. Фундаменталізм має створити загальні умови для компромісу.

Для фундаменталізму дріб'язкове не заслонить великого. Фундаменталізм не буде виторговувати згоду суб'єктів протистояння, створюючи нестійкі ситуаційні компроміси, що загрожують зламатися у вирішальний момент через особисті амбіції та груповий егоїзм. Визнати або не визнати себе частиною української сфери - особиста справа кожного. Тому настільки важлива роль фундаменталізму саме як методу самопізнання. Привести різноманітні позиції до розуміння своєї внутрішньої єдності - пріоритетна мета доктрини.

Фундаменталізм не може стати на ту, чи іншу позицію. Фундаменталізм проходить між позиціями, над позиціями і через позиції, заповнюючи собою всю сферу (нікого при цьому з неї не витісняючи), залучаючи, втягуючи всі позиції в національний синтез. Єдиний, хто буде виключений із цього процесу, це той, хто сам хоче виключити інших, привласнивши собі монополію на істину.

Кожний побачить в фундаменталізмі щось своє. Фундаменталізм консервативний, тому що звернений до традицій, виділяючи з них три базові: власне національну (культурно-історичну), релігійну і соціальну, як властиве нам прагнення до рівності і справедливості. Ці три традиції втілились у символі України - в тризубі. Основою в тризубі є власне фундаменталізм:


Фундаменталізм ліберальний, тому що принцип відмінності та принцип внутрішньої сфери легко поширюється не тільки на суспільство в цілому, але і на кожного українця особисто. Принциповість фундаменталізму в тому, що перед свободою формальною він віддає перевагу свободі реальній, пов'язуючи її досягнення з принципом рівності та можливістю її захистити. Свобода буде розширюватися разом із межами всієї української сфери нескінченно і до безмежності. Незгодні з прив'язаністю особистої свободи до свободи всього народу, можуть скористатися свободою вибору і вийти за межі сфери, але тоді вони перестануть бути українцями.

Фундаменталізм є модерністичним, але не на шкоду традиційності, тому що все передове в науці і техніці ставиться на озброєння культурно-традиціоналістичного суспільства.

Природно, що фундаменталізм є екологічним.

Український фундаменталізм тому «фундаменталізм», що за кожною позицією він бачить власне українців. Він бачить їх як єдиний, в усьому своєму різноманітті, український народ, а не як механічний набір індивідів. Народ - це співтовариство людей, об'єднаних спільною історією, культурною традицією та спільною долею.

Таким чином, національний синтез можна порівняти з будівництвом дому. Традиції українського народу - це фундамент і одночасно цементуюча субстанція. Теорія фундаменталізму - це план будівництва, що передбачає переростання фундаменту в будинок, і одночасно, зміцнення самого фундаменту. А національний синтез - це регульоване переплавлення і свого і запозиченого матеріалу в національному тиглі, із наступним використанням у будівництві.

В сучасному будівництві одночасно використовуються цілком різні матеріали. Природно, план передбачає їхню сумісність та пропорції використання. Тому перетворити теоретичний план у реальний український дім, тим більше в умовах кризи, має гідний архітектор із нестандартним, незакоснілим мисленням. Національним синтезом має керувати гідна Нова влада.


Нова влада - це національна, вірніше народна, влада. Це влада, що включає народ в систему держави.

Доктрина Нової влади - діло. Нова влада втілює теорію в практику, коригуючи при необхідності саму теорію. Теорія обов'язково повинна мати зворотний зв'язок із практикою, постійно піддаватися ревізії. Як породжувати практику, так і виходити з її досвіду і потреб. Сьогодні практика диктує свої умови теорії. Правильність теорії - у її дієвості.

Нова влада є виразником народної волі, її символом. Нова влада робить державу носієм ідеї українського фундаменталізму. Дух українського народу має одухотворити, вселити життя в державну машину країни. Держава - виконавець інтересів усіх груп суспільства, інтегрованих фундаменталізмом в єдині національні інтереси. Завдання Нової влади - приводити до компромісу усі групи громадянського суспільства держави, під її (держави) заступництвом.

Ми повинні ясно уявляти, що значить для нас сьогодні держава. Історично склалося так, що саме державність сьогодні стала скріпою для розірваного історичними катаклізмами українського народу. Держава є юридичним втіленням нації, легітимізує її самостійність на світовій арені.

Нова влада апелює до почуття спільності, приналежності до єдиного українського народу. Нова влада надкласова. Нова влада тимчасово, на початковому етапі, стає виразником національної ідеї.

Національна ідея сьогодні - це не тільки відчуття (свідоме переживання) історичної і природно-культурної згуртованості людей, але і розуміння гострої необхідності збереження цієї згуртованості у майбутньому. Втрата почуття національної ідентичності згубна і для усього суспільства в цілому, і для окремих його членів.

Але національна ідея не може просто прийти згори. Не може народ прийняти й усвідомити національну ідею, якщо її реалізація не супроводжується, перетвореннями всередині суспільства. Не може народ прийняти і саму Нову владу, якщо вона не буде мати зворотній зв'язок із суспільством, постійно коригуватися. Рівність можливостей проявити свої здібності і, як наслідок, постійні оновлювання еліти - головна перешкода відриву влади від народу.

Застій еліт - головна небезпека розвитку. Це закоснілість думки, що призводить до загального паралічу ідеї. Щоб створити справжню, постійно оновлювану еліту, необхідно знищити всяку елітарність у суспільному житті.

Сила Нової влади - у її народному походженні. Нова влада не засіб придушення однієї частини суспільства іншою, а засіб об'єднання народу. Ніщо так не сприяє внутрішній консолідації суспільства, як ідея соціальної справедливості. Але спочатку треба усвідомити себе тим, що взагалі можна консолідувати - багатоманітним, але єдиним народом.

Захищаючи внутрішню сферу від зовнішнього тиску, влада знаходиться на оболонці сфери. Чим більш вузькою, невизначеною та нестійкою є сфера, тим більш концентрованою, жорсткою та всюдисущою є влада, тим ближче вона до центрального місця в сфері. Якщо сфера під тиском ззовні стискається до точки, то влада заповнює її цілком, стає тотальною. Чим успішнішою є реалізація ідей фундаменталізму, тим визначенішим, міцнішим є фундамент базових цінностей. І тем менше суспільство потребує організуючої ролі влади. Все менше вона є присутньою у внутрішньому житті сфери, і все більше її функції звужуються до винятково зовнішнього захисту сфери. Чим ширше розсовуються межі сфери, тим далі віддаляється від нас влада.

Український фундаменталізм - це шлях до нашої свободи. Нова влада - засіб досягнення та захисту свободи.


Розвиток привів людину до точки, коли вона може стати об'єктом, інструментом інших рушійних сил. Це точка вибору: чи буде це кінцем розвитку, тріумфом бездуховного матеріального світу, чи людина, обернувши пізнання на самопізнання, збереже себе і свою духовність. Бездуховний світ проти світу духовного. Світ людини проти світу без людини.

Кожний народ, кожна людина має свій «фундаменталізм» - право не розчинитися у світі, але розчинити світ у собі.



Деякі коментарі

Насамперед, що значить «Маніфест українського фундаменталізму» сам по собі, як документ?

По-перше: це не ідеологія. Це те, з чого може вирости ідеологія, але ні в якому разі не сама ідеологія.

По-друге: Маніфест нікому нічого не доводить. Він пропонує. Пропонує знайти точку відліку, від якої можна почати рух в майбутнє тоді, коли країна опинилася в глухому куті. Попереду непробивна стіна, мости позаду спалені, але стояти на однім місці теж не можна. Це, звичайно, не розв'язання проблеми, але вже спроба нового до неї підходу.

По-третє: Маніфест - рамковий документ. Підпис під ним може поставити будь-який українець, незалежно від сповідуваної ним ідеології. Але якщо він комуніст, то він - Український комуніст, якщо ліберал - то Український ліберал і т.д. Виняток становлять лише маргінали, що, вважаючи себе «громадянами світу», говорять про ілюзорні «загальнолюдські» або «класові» цінності, ставлячи їх над інтересами реального народу. Втім, вони теж частина єдиного українського організму. Будь-який організм має свій апендикс, і якщо він не починає наривати, кому спаде на думку його видаляти? Ніхто не може бути виключений з української цілісності. З організму не можна нічого видалити, не поставивши під загрозу весь організм.

До наступного розділу: Головне питання фундаменталізму