Підприємство як підтримка соціального партнерства, втручання держави та профспілковий рух
Християнська демократія. Історія та сучасність
До попереднього розділу: Приватизація
Основна одиниця економіки – підприємство. Як проголошено, наприклад, у “Centesimus Annus”, значення комерційного підприємства полягає не лише в отриманні прибутку, але й у самому по собі існуванні компанії у якості об’єднуючого фактору для індивідуумів, кожен із яких певним чином сприяє виробництву важливих товарів і послуг для суспільства. Компанія розглядається як взаємодія тих, хто поділяє відповідальність за виробництво, постачає значиму працю та виробляє товари або послуги, необхідні суспільству, що в свою чергу може сприяти фінансуванню громадського сектора. Праця передбачає, що співробітники пов’язують себе з метою підприємства. Це стимулює утвердження позитивного погляду на організовану в межах профспілкового руху робочу силу.
Організації роботодавців та робітників, які беруть активну участь у цих процесах, повинні разом з урядом взяти на себе відповідальність за соціальне забезпечення. На національному рівні переговорів між роботодавцями та робітниками саме умови праці є значною частиною переговорного процесу. Наприклад, боротьба з безробіттям є відповідальністю обох соціальних партнерів, адже підвищення заробітної плати означає зростання рівня безробіття. Соціальні партнери повинні переслідувати мету збільшення кількості робочих місць, беручи до уваги рівень доходів, бажаний прибуток, внесок у розвиток технології та збереження навколишнього середовища. Посилення відповідальності в ринковому секторі для соціальних партнерів безпосередньо означає ширший простір для діяльності, спрямованої на вирішення гострих соціальних проблем.
Для уряду розмежування завдань роботодавців і працівників та їхніх організацій має наслідком як утримання від втручання так і безпосереднє втручання. Основним приводом тут повинно стати сприяння відповідальності, що є корегуючим чинником проти надто сильної тенденції до “дикого капіталізму”. Має існувати певний мінімальний рівень соціальних умов задля уможливлення людського розвитку, але, якщо соціальні умови спричинюють відчуження людини від її відповідальності, вони потребують корекції.
По-перше, одним із найголовніших аспектів ролі держави є визнання важливості ринкової економіки. Приватний сектор є основою фінансування громадського сектора, і якщо приватний сектор занадто переобтяжений платежами на користь громадського сектора, він залишається з відносно незначними засобами для нового інвестування. Обмеження розмірів громадського сектора необхідне для того, щоб розширити простір функціонування ринку та простір для відповідальності.
По-друге, щоб всерйоз взяти на себе відповідальність, уряд повинен створити такі умови в ринковому секторі, за яких захист навколишнього середовища та мінімальних соціальних рівнів став би частиною переговорного процесу між соціальними партнерами.
Однак існують сфери, що потребують цілеспрямованого державного втручання. Держава повинна пересвідчитися, що ринок є соціально орієнтованим, що він гарантує певний мінімальний прожитковий рівень. Держава може втрутитись до процесу в тому разі, якщо соціальні партнери запроваджують занадто високий рівень заробітної платні, що серйозно перешкоджатиме макроекономічному розвитку та зростанню рівня зайнятості. Держава може прогресивно корегувати ці процеси, підвищуючи прибутковий податок, а також регулюючи функціонування ринку через “непрямі” податки: запровадження більш жорстких податків на виробництво, що сильно забруднює навколишнє середовище та “пом’якшених” платежів для “чистішого” виробництва.
У Центральній та Східній Європі значна увага повинна приділятися становищу профспілкового руху. Зрозуміло, що західноєвропейська практика соціальних відносин не може безпосередньо застосовуватись у східноєвропейському регіоні, але внесок профспілок у процес розвитку економічних реформ є незамінним. Можна стверджувати, що в Центральній та Східній Європі, потрійні структури (об’єднання роботодавців, профспілок та уряду) або не існують зовсім, або, у кращому разі, перебувають у зародковому стані. Функціонування сучасного профспілкового руху наштовхується на значну кількість проблем, однією з яких є відсутність організованих інституцій роботодавців, незалежних від держави. Зазвичай роботодавці (особливо це стосується директорів великих підприємств) задіяні в державних галузях промисловості, що й досі функціонують за старими законами бюрократії. Серед них колишні комуністи утримують ключові позиції.
Ще однією проблемою є конфлікт між “старими” комуністичними і “новими” профспілками, що своїм корінням сягають дисидентських рухів. “Старі” профспілки зберегли своє майно та матеріальні засоби – великі офіси, видавництва, санаторії; у деяких державах вони мають право законодавчої ініціативи в парламенті або право вирішального голосу під час призначення або звільнення керівника того чи іншого підприємства. “Новим” профспілкам важко протистояти своїм попередникам і відстоювати свою роль у процесі державотворчості. Вони здебільшого співпрацюють зі своїми “товаришами по опозиції”, котрі нині обіймають певні посади в уряді, вирішуючи в такий спосіб деякі питання. Таким чином вони підтримують економічні реформаторські заходи, навіть якщо ці заходи іноді серйозно зачіпають інтереси трудящих. А оскільки держава все ще залишається головним роботодавцем, дискусії щодо питання про трудові відносини одразу ж стають політизованими.
Для подальшого вивчення
Отже ми можемо дійти висновку, що у сфері економічної діяльності ринок є найважливішим інструментом. Однак ринок як такий – не священний. Ринок, подібно будь-якому порядку в суспільстві, повинен чинити по справедливості, коли йдеться про гідність та відповідальність людини. Економічна діяльність може сприяти цьому, але може й перешкоджати. Вона потребує існування противаги в суспільстві, у формуванні якого важлива роль належить профспілкам. Також варто згадати різноманітні громадські об’єднання, церкви та рухи за збереження навколишнього середовища, що посилюють усвідомлення солідарності та поваги до людської гідності.
Деякі важливі питання і досі залишаються відкритими для подальшого обговорення. Перші кілька з них стосуються способу переговорів між роботодавцями та працівниками в межах індивідуальної компанії, на галузевому та національному рівнях; участь урядових представників у цьому діалозі. Так само повинна обговорюватись політика теперішніх урядів: який шлях вони обирають для того, щоб створити ширший простір для розвитку приватного сектора, як вони інтерпретують відновлення відповідальності та як сприяють цьому. І останнє: ринкова економіка потребує існування чинників корекції різноспрямованих сил у межах суспільства. Питання в тому, що стане основою для появи таких чинників.
Коротко головні питання даного розділу можна підсумувати таким чином:
• Як виглядає економічна відбудова в Центральній та Східній Європі? Якими є досягнення та що ще залишається здійснити? Які існують перешкоди на шляху економічного відновлення у розрізі дискусії стосовно розвитку громадянського суспільства?
• Якщо віра в майбутнє є інструментом боротьби з апатією і створенням сприятливого клімату відповідальності, які сили можуть найкраще сприяти економічній відбудові? Лише дійові особи економіки? Держава? Церква? Засоби масової інформації?
• Якщо розглядати ці питання з точки зору сприяння громадянському суспільству, чи повинні християнські демократи підтримати безкомпромісні економічні реформи, чи вони повинні зайняти більш помірковану позицію?
• Яких висновків можна дійти, аналізуючи досвід процесів приватизації?
• Яким є становище профспілок у Центральній та Східній Європі? Чи є вони ефективною альтернативою державі, у своєму сприянні соціальному забезпеченню населення?
• Яким чином економічна відбудова могла б поєднатися з удосконаленням соціального забезпечення та покращенням захисту навколишнього середовища? Чи існує серед соціальних партнерів відчуття відповідальності перед соціальними проблемами та захистом навколишнього середовища? Наскільки воно сильне?
До наступного розділу: Родина та релігія
До попереднього розділу: Приватизація
Підприємство як підтримка соціального партнерства
Основна одиниця економіки – підприємство. Як проголошено, наприклад, у “Centesimus Annus”, значення комерційного підприємства полягає не лише в отриманні прибутку, але й у самому по собі існуванні компанії у якості об’єднуючого фактору для індивідуумів, кожен із яких певним чином сприяє виробництву важливих товарів і послуг для суспільства. Компанія розглядається як взаємодія тих, хто поділяє відповідальність за виробництво, постачає значиму працю та виробляє товари або послуги, необхідні суспільству, що в свою чергу може сприяти фінансуванню громадського сектора. Праця передбачає, що співробітники пов’язують себе з метою підприємства. Це стимулює утвердження позитивного погляду на організовану в межах профспілкового руху робочу силу.
Організації роботодавців та робітників, які беруть активну участь у цих процесах, повинні разом з урядом взяти на себе відповідальність за соціальне забезпечення. На національному рівні переговорів між роботодавцями та робітниками саме умови праці є значною частиною переговорного процесу. Наприклад, боротьба з безробіттям є відповідальністю обох соціальних партнерів, адже підвищення заробітної плати означає зростання рівня безробіття. Соціальні партнери повинні переслідувати мету збільшення кількості робочих місць, беручи до уваги рівень доходів, бажаний прибуток, внесок у розвиток технології та збереження навколишнього середовища. Посилення відповідальності в ринковому секторі для соціальних партнерів безпосередньо означає ширший простір для діяльності, спрямованої на вирішення гострих соціальних проблем.
Втручання держави
Для уряду розмежування завдань роботодавців і працівників та їхніх організацій має наслідком як утримання від втручання так і безпосереднє втручання. Основним приводом тут повинно стати сприяння відповідальності, що є корегуючим чинником проти надто сильної тенденції до “дикого капіталізму”. Має існувати певний мінімальний рівень соціальних умов задля уможливлення людського розвитку, але, якщо соціальні умови спричинюють відчуження людини від її відповідальності, вони потребують корекції.
По-перше, одним із найголовніших аспектів ролі держави є визнання важливості ринкової економіки. Приватний сектор є основою фінансування громадського сектора, і якщо приватний сектор занадто переобтяжений платежами на користь громадського сектора, він залишається з відносно незначними засобами для нового інвестування. Обмеження розмірів громадського сектора необхідне для того, щоб розширити простір функціонування ринку та простір для відповідальності.
По-друге, щоб всерйоз взяти на себе відповідальність, уряд повинен створити такі умови в ринковому секторі, за яких захист навколишнього середовища та мінімальних соціальних рівнів став би частиною переговорного процесу між соціальними партнерами.
Однак існують сфери, що потребують цілеспрямованого державного втручання. Держава повинна пересвідчитися, що ринок є соціально орієнтованим, що він гарантує певний мінімальний прожитковий рівень. Держава може втрутитись до процесу в тому разі, якщо соціальні партнери запроваджують занадто високий рівень заробітної платні, що серйозно перешкоджатиме макроекономічному розвитку та зростанню рівня зайнятості. Держава може прогресивно корегувати ці процеси, підвищуючи прибутковий податок, а також регулюючи функціонування ринку через “непрямі” податки: запровадження більш жорстких податків на виробництво, що сильно забруднює навколишнє середовище та “пом’якшених” платежів для “чистішого” виробництва.
Профспілковий рух
У Центральній та Східній Європі значна увага повинна приділятися становищу профспілкового руху. Зрозуміло, що західноєвропейська практика соціальних відносин не може безпосередньо застосовуватись у східноєвропейському регіоні, але внесок профспілок у процес розвитку економічних реформ є незамінним. Можна стверджувати, що в Центральній та Східній Європі, потрійні структури (об’єднання роботодавців, профспілок та уряду) або не існують зовсім, або, у кращому разі, перебувають у зародковому стані. Функціонування сучасного профспілкового руху наштовхується на значну кількість проблем, однією з яких є відсутність організованих інституцій роботодавців, незалежних від держави. Зазвичай роботодавці (особливо це стосується директорів великих підприємств) задіяні в державних галузях промисловості, що й досі функціонують за старими законами бюрократії. Серед них колишні комуністи утримують ключові позиції.
Ще однією проблемою є конфлікт між “старими” комуністичними і “новими” профспілками, що своїм корінням сягають дисидентських рухів. “Старі” профспілки зберегли своє майно та матеріальні засоби – великі офіси, видавництва, санаторії; у деяких державах вони мають право законодавчої ініціативи в парламенті або право вирішального голосу під час призначення або звільнення керівника того чи іншого підприємства. “Новим” профспілкам важко протистояти своїм попередникам і відстоювати свою роль у процесі державотворчості. Вони здебільшого співпрацюють зі своїми “товаришами по опозиції”, котрі нині обіймають певні посади в уряді, вирішуючи в такий спосіб деякі питання. Таким чином вони підтримують економічні реформаторські заходи, навіть якщо ці заходи іноді серйозно зачіпають інтереси трудящих. А оскільки держава все ще залишається головним роботодавцем, дискусії щодо питання про трудові відносини одразу ж стають політизованими.
Для подальшого вивчення
Отже ми можемо дійти висновку, що у сфері економічної діяльності ринок є найважливішим інструментом. Однак ринок як такий – не священний. Ринок, подібно будь-якому порядку в суспільстві, повинен чинити по справедливості, коли йдеться про гідність та відповідальність людини. Економічна діяльність може сприяти цьому, але може й перешкоджати. Вона потребує існування противаги в суспільстві, у формуванні якого важлива роль належить профспілкам. Також варто згадати різноманітні громадські об’єднання, церкви та рухи за збереження навколишнього середовища, що посилюють усвідомлення солідарності та поваги до людської гідності.
Деякі важливі питання і досі залишаються відкритими для подальшого обговорення. Перші кілька з них стосуються способу переговорів між роботодавцями та працівниками в межах індивідуальної компанії, на галузевому та національному рівнях; участь урядових представників у цьому діалозі. Так само повинна обговорюватись політика теперішніх урядів: який шлях вони обирають для того, щоб створити ширший простір для розвитку приватного сектора, як вони інтерпретують відновлення відповідальності та як сприяють цьому. І останнє: ринкова економіка потребує існування чинників корекції різноспрямованих сил у межах суспільства. Питання в тому, що стане основою для появи таких чинників.
Коротко головні питання даного розділу можна підсумувати таким чином:
• Як виглядає економічна відбудова в Центральній та Східній Європі? Якими є досягнення та що ще залишається здійснити? Які існують перешкоди на шляху економічного відновлення у розрізі дискусії стосовно розвитку громадянського суспільства?
• Якщо віра в майбутнє є інструментом боротьби з апатією і створенням сприятливого клімату відповідальності, які сили можуть найкраще сприяти економічній відбудові? Лише дійові особи економіки? Держава? Церква? Засоби масової інформації?
• Якщо розглядати ці питання з точки зору сприяння громадянському суспільству, чи повинні християнські демократи підтримати безкомпромісні економічні реформи, чи вони повинні зайняти більш помірковану позицію?
• Яких висновків можна дійти, аналізуючи досвід процесів приватизації?
• Яким є становище профспілок у Центральній та Східній Європі? Чи є вони ефективною альтернативою державі, у своєму сприянні соціальному забезпеченню населення?
• Яким чином економічна відбудова могла б поєднатися з удосконаленням соціального забезпечення та покращенням захисту навколишнього середовища? Чи існує серед соціальних партнерів відчуття відповідальності перед соціальними проблемами та захистом навколишнього середовища? Наскільки воно сильне?
До наступного розділу: Родина та релігія
Вернуться назад