Родина та релігія
Християнська демократія. Історія та сучасність
До попереднього розділу: Підприємство як підтримка соціального партнерства, втручання держави та профспілковий рух
Як було зазначено в попередніх розділах, відповідальність не є чимось, що може бути просто розподіленим серед одержувачів. Відповідальність вимагає чутливості до звертання ближнього і на це, в свою чергу, впливають культурні обставини. Значення культури, певна річ, є ширшим; воно вивищується над соціальними та політичними проблемами, апелюючи до того, що є насправді важливим у нашому швидкозмінному світі.
Держава повинна забезпечити базові умови для повноцінного формування та розвитку загальнолюдських цінностей, що вимагає від неї активної діяльності у сфері створення можливостей для вільного самовираження релігійних, культурних та соціальних організацій і об’єднань, а також захисту різноманітних секторів суспільства від негативного впливу: наприклад, від домінування норм, корисних для ринкового сектору, але шкідливих для освіти, охорони здоров’я або родини.
Родина є найменшою соціальною одиницею, де формуються, розвиваються і передаються від покоління до покоління переконання та цінності, і саме родина потребує особливої свободи та захисту від домінування “сторонніх” елементів типу бюрократії або комерції. Реалізація цієї мети залежить від державної політики, мета якої – створення умов для плюралізму та усвідомлення громадянами своєї відповідальності. Родина – основна одиниця розділеної відповідальності, саме тому державна підтримка родини як осереддя солідарності та взаємного піклування в соціальній системі, трудовій політиці та освіті повинна стати пріоритетною. Батьки, у свою чергу, повинні мати свободу вибору шляху виховання для своїх дітей.
Церква завжди відігравала вагому роль в утвердженні універсальних цінностей у країнах Європи. На сьогодні одне із своїх першочергових завдань вона вбачає у формуванні гуманістичного суспільства, котре повинно сприяти євангелізації та всесвітньому діалогу. Роки комуністичного правління в Центральній та Східній Європі виявили деяку диференціацію у поглядах на питання взаємодії церкви та держави – деякі церкви протягом років комуністичного утиску спромоглися продемонструвати яскраві приклади моральної чистоти, людської гідності та життя по правді; інші – співпрацювали з тоталітарними режимами. Нині вони діють у якісно нових умовах, за яких повинні передати своє повідомлення людям у суспільстві, змушеному протистояти всім спокусам західного капіталізму, націоналістичних ідеологій, комунізму нового типу та апатії серед широких верств суспільства.
Існує велика потреба в тому, щоб повідомлення церкви були почуті та реалізовані на практиці. Церква є речником людської гідності, відповідальності й універсальних істин та цінностей, що вивищуються над безпосередніми індивідуальними інтересами. Всесвітній ейкуменічний діалог дуже важливий у столітті, де зловживання релігією є фактором поглиблення розколу суспільства, що, на жаль, підтверджує приклад Боснії. Проповідуючи справедливість, мир та прощення, церква повинна брати активну участь у дискусіях щодо примирення з минулим та відігравати свою роль у відновленні взаєморозуміння між людьми, втраченого у швидкомінливому світі.
Перед значною кількістю церков постають труднощі оцінки своєї нової ролі. Деякі з них повертаються до традиціоналістських та фундаменталістських поглядів, не сприймаючи світ у його реальному вияві; у багатьох, переважно православних країнах, люди відвернулись від релігії внаслідок співпраці церкви з режимом, і тому нині постає нагальне питання відновлення довіри. У цьому контексті Папа Римський Іоанн Павло Другий наголошував, що церква повинна розпочинати з того, що є добрим, істинним і прекрасним у даній культурі. Як свого часу чинили Кирило та Мефодій.
Для того щоб повідомлення Біблії було почуте громадянами, держава повинна гарантувати права та свободи віросповідання: доступ до релігійної освіти у школах, у пасторальних заходах, у сфері науки, культури, мистецтва та засобів масової інформації. Християнська демократія приймає принцип розмежування обов’язків церкви та держави, і це справедливо. Але це зовсім не передбачає тотального невтручання з боку держави у процес взаємодії церкви та громадян, а лише те, що держава повинна забезпечити рівні для всіх віросповідань можливості їхньої життєдіяльності – як християнських, так і нехристиянських конфесій (буддизм, мусульманство, іудаїзм тощо.)
До наступного розділу: Освіта, ЗМІ, охорона здоров’я та інші неприбуткові ініціативи
До попереднього розділу: Підприємство як підтримка соціального партнерства, втручання держави та профспілковий рух
Як було зазначено в попередніх розділах, відповідальність не є чимось, що може бути просто розподіленим серед одержувачів. Відповідальність вимагає чутливості до звертання ближнього і на це, в свою чергу, впливають культурні обставини. Значення культури, певна річ, є ширшим; воно вивищується над соціальними та політичними проблемами, апелюючи до того, що є насправді важливим у нашому швидкозмінному світі.
Держава повинна забезпечити базові умови для повноцінного формування та розвитку загальнолюдських цінностей, що вимагає від неї активної діяльності у сфері створення можливостей для вільного самовираження релігійних, культурних та соціальних організацій і об’єднань, а також захисту різноманітних секторів суспільства від негативного впливу: наприклад, від домінування норм, корисних для ринкового сектору, але шкідливих для освіти, охорони здоров’я або родини.
Родина
Родина є найменшою соціальною одиницею, де формуються, розвиваються і передаються від покоління до покоління переконання та цінності, і саме родина потребує особливої свободи та захисту від домінування “сторонніх” елементів типу бюрократії або комерції. Реалізація цієї мети залежить від державної політики, мета якої – створення умов для плюралізму та усвідомлення громадянами своєї відповідальності. Родина – основна одиниця розділеної відповідальності, саме тому державна підтримка родини як осереддя солідарності та взаємного піклування в соціальній системі, трудовій політиці та освіті повинна стати пріоритетною. Батьки, у свою чергу, повинні мати свободу вибору шляху виховання для своїх дітей.
Релігія
Церква завжди відігравала вагому роль в утвердженні універсальних цінностей у країнах Європи. На сьогодні одне із своїх першочергових завдань вона вбачає у формуванні гуманістичного суспільства, котре повинно сприяти євангелізації та всесвітньому діалогу. Роки комуністичного правління в Центральній та Східній Європі виявили деяку диференціацію у поглядах на питання взаємодії церкви та держави – деякі церкви протягом років комуністичного утиску спромоглися продемонструвати яскраві приклади моральної чистоти, людської гідності та життя по правді; інші – співпрацювали з тоталітарними режимами. Нині вони діють у якісно нових умовах, за яких повинні передати своє повідомлення людям у суспільстві, змушеному протистояти всім спокусам західного капіталізму, націоналістичних ідеологій, комунізму нового типу та апатії серед широких верств суспільства.
Існує велика потреба в тому, щоб повідомлення церкви були почуті та реалізовані на практиці. Церква є речником людської гідності, відповідальності й універсальних істин та цінностей, що вивищуються над безпосередніми індивідуальними інтересами. Всесвітній ейкуменічний діалог дуже важливий у столітті, де зловживання релігією є фактором поглиблення розколу суспільства, що, на жаль, підтверджує приклад Боснії. Проповідуючи справедливість, мир та прощення, церква повинна брати активну участь у дискусіях щодо примирення з минулим та відігравати свою роль у відновленні взаєморозуміння між людьми, втраченого у швидкомінливому світі.
Перед значною кількістю церков постають труднощі оцінки своєї нової ролі. Деякі з них повертаються до традиціоналістських та фундаменталістських поглядів, не сприймаючи світ у його реальному вияві; у багатьох, переважно православних країнах, люди відвернулись від релігії внаслідок співпраці церкви з режимом, і тому нині постає нагальне питання відновлення довіри. У цьому контексті Папа Римський Іоанн Павло Другий наголошував, що церква повинна розпочинати з того, що є добрим, істинним і прекрасним у даній культурі. Як свого часу чинили Кирило та Мефодій.
Для того щоб повідомлення Біблії було почуте громадянами, держава повинна гарантувати права та свободи віросповідання: доступ до релігійної освіти у школах, у пасторальних заходах, у сфері науки, культури, мистецтва та засобів масової інформації. Християнська демократія приймає принцип розмежування обов’язків церкви та держави, і це справедливо. Але це зовсім не передбачає тотального невтручання з боку держави у процес взаємодії церкви та громадян, а лише те, що держава повинна забезпечити рівні для всіх віросповідань можливості їхньої життєдіяльності – як християнських, так і нехристиянських конфесій (буддизм, мусульманство, іудаїзм тощо.)
До наступного розділу: Освіта, ЗМІ, охорона здоров’я та інші неприбуткові ініціативи
Вернуться назад