DataLife Engine > Пресс-релизы > Захист життя

Захист життя


Християнська демократія. Історія та сучасність

До попереднього розділу: Безпека і закон

1) Людина повинна дбайливо ставитися до свого здоров’я. Водночас гарне здоров’я не є найвищою метою в житті. Тенденція в західній культурі до культивування т. зв. “фітнесу” – не є керуючим принципом християнсько-демократичної політики, оскільки здоров’я – важливий аспект добробуту, але сенс життя повністю ним не вичерпується. Якість суспільства визначається не кількістю фізично або розумово нерозвинених індивідуумів, а ставленням здорових людей до хворих та інвалідів.

В умовах правової держави, повага до людського життя і лікування його як суб’єкта, що має право на захист, є фундаментальними принципами для законодавства. Незалежно від того, йдеться про ембріона в утробі матері, інваліда чи життя, що наближається до завершення.

CDA висловлює стурбованість з приводу методів так званого штучного запліднення, коли часто вироблена кількість ембріонів є більшою, ніж необхідно для цієї процедури. Результатом цього часто є ситуації, в яких знищуються живі ембріони, що суперечить уявленню про гідність людського життя. Відповідно до закону, держава повинна встановити, що вироблятися повинно не більше ембріонів, аніж це необхідно для запліднення. Загалом, експерименти з ембріоном повинні бути суворо заборонені, а його виробництво повинно дозволятися лише з метою викликати вагітність.

2) Держава дозволяє науково-дослідні проекти та розробки і заохочує їх. Але водночас вона повинна створити умови для дослідження етичних питань, що постають як наслідок такої діяльності. Держава мусить заохочувати дослідників до самостійного вироблення моральних норм, на основі яких вони будуть оцінювати етичні аспекти своєї праці. Таким чином вона поважатиме відповідальність усіх залучених до процесу. Особливо це стосується досліджень, в яких відразу не можна чітко з’ясувати які соціальні та етичні питання можуть виникнути внаслідок їх запровадження. Дослідження та його застосування потрібно заборонити, якщо воно більше не допомагає охороні здоров’я або суперечить людській гідності. Спільні проекти з залученням країн із гнучкішими нормами стосовно проведення та застосування досліджень є неприпустимими, інакше національна політика в цій галузі буде непослідовною.

3) Держава мусить боротися з:
• вдосконаленою діагностикою, що ставить питання абортів у цілковито інше правове поле, аніж це передбачено законодавством;
• формами генної терапії, що ведуть до переосмислення питань здоров’я та якості життя;
• технологічними досягненнями, що збільшують можливість відбору ще ненароджених життів на основі критеріїв здоров’я;
• новими методами, типу “розщеплення ембріона”, в результаті яких ембріони можуть створюватися іншими способами, аніж злиттям статевих клітин.

Розвиток цих процесів є довготривалим, тому соціальна база для законодавства має суттєву вагу.

На сьогодні не існує соціальної одностайності стосовно вищезгаданих питань, що створює невпевненість і відсутність єдності поглядів. Залишається задовольнятися лише голосом сумління, що для держави, однак, не може бути виправданням за перекладення власної відповідальності в регулюванні медичної сфери на дослідників, лікарняні заклади або пологові будинки.

4) На додаток до врегулювання правових норм, держава повинна стимулювати активне спілкування з приводу моральних і культурних цінностей та етичних питань у медичній діяльності. Таким чином у медичних закладах студенти, соціальні працівники та дослідники повинні глибше усвідомити значущість своєї справи. Хоч побажання пацієнтів і не повинні бути єдиними визначальними факторами для медиків у виконанні їхніх функцій, все ж неприпустимо, щоб лікарі поводилися з пацієнтами як зі звичайними об’єктами.

До наступного розділу: Дотримання правопорядку



Вернуться назад