Новий ідеологічний вакуум

Християнська демократія. Історія та сучасність

До попереднього розділу: У центрі політичного спектру

Історично новою проблемою, яка на сьогодні постає досить гостро, є питання заповнення ідеологічного вакууму. У країнах, в яких демократія є явищем новим або відновленим, найперше питання, що спадає на думку – яку ідеологію та які інструменти її реалізації необхідно запропонувати виборцю для того, щоб він проголосував за християнську демократію, визначив найдоречнішу організацію побудови суспільства та зробив свій власний політичний вибір?

Новий демократичний континент повинен належати політичним течіям, що концентруються навколо певних ідеологічних опор. Таким чином, влада розподіляється між коаліціями, більш або менш змінюваними, великими “родинами”, які часто поєднують історичні традиції, забезпечення високого рівня добробуту та нову політичну владу.

На сьогоднішній день, такого типу “сімействами”, присутність яких забезпечувалася б на кожному континенті, можуть виступати християнсько-демократична, соціалістична (соціал-демократична) та ліберальна ідеології, що, власне, і втілилось у створенні всесвітніх рухів, які репрезентують дані політичні напрямки (відповідно, Християнсько-Демократичний, Соціалістичний та Ліберальний інтернаціонали).

Але разом з тим, даний ідеологічний вакуум може також експлуатуватися представниками нової економічної еліти, які, у вік електронних засобів масової інформації, використовують свою фінансову потужність для маніпулювання виборцями та здійснення політичного керівництва. У цьому разі можна лише сподіватися на те, що ці фінанси є результатом законної економічної діяльності. У багатьох країнах наркотики та наркодолари стали непередбаченими елементами у процесі демократизації. Більше того, з’явились можливості для розвитку кланів, що сприяють цим інтересам. Можливо, ще існує слабкий зв’язок з колишньою ідеологічною базою, але на теперішній момент пріоритет надається сприянню сьогоденним інтересам та відповідним кандидатам, які стали на позиції існуючої влади. Особливо ця ситуація характерна для країн із двопартійною системою.

Починаючи з середини 80-х, десятки країн обрали свої політичні системи, власні гарантії захисту і демократії, – нерідко країни без будь-яких демократич-них традицій і соціологічних умов, які, однак, зуміли зберегти демократію в Західній Європі. Це стосується, насамперед, поваги до прав національних меншин, узгодження численних правових та соціальних норм, які формують основу демократії, та зміцнення середнього класу, що з’єднує найбільш різнорідні верстви суспільства. Народи, що боролися за утвердження демократії у своїх державах, отримали шанс закріпити ці фундаментальні елементи у своїх конституціях та принципах побудови соціального ладу.

Під час утвердження демократії та боротьби з диктатурою і тоталітаризмом люди та організації часто черпали сили в ідеологічному переконанні, що результатом їхньої боротьби стане інша система цінностей та інший погляд на людину. Важливо, щоб ця ідеологія могла стати прийнятною і на наступних етапах: запропонувати основу для створення іншої моделі суспільства, для активного підходу до боротьби з бідністю, для відповідальності громадян та їхніх об’єднань та захисту справжніх цінностей.

У цьому контексті необхідно наголосити, що християнська демократія своєю діяльністю апелює до питань, які мають вагомість також поза соціальною та політичною дією. Поєднавши це з високим рівнем професіоналізму, наприклад, знаннями про глобальні проблеми сьогодення та найближчого майбутнього, вона має реальні можливості заповнити звільнену ідеологічну нішу багатьох країн. Сучасна партійна формула християнської демократії, що базується на принципах ідеологічного натхнення та досвіду, повинна бути привабливою для тих, для кого важливим чинником у соціальних діях є ідеологічне підгрунтя. Ідейне розмаїття, розроблене в багатьох працях, уроки сторічної історії, переважно успішна боротьба з бідністю та значна кількість сучасних партійних організацій можуть служити історичною настановою до дії у питанні заповнення ідеологічного вакууму.

За один із можливих варіантів “формули успіху” світової християнської демократії для дев’яностих, можна взяти такий: демократія потребує формування партій на ідеологічній основі, але, водночас, політична діяльність та партійна програма повинні бути пристосовані до великих соціальних перетворень. Окрім того, існує велика кількість чинників у суспільстві та індивідуальному житті, які потребують захисту та збереження незважаючи на серйозні соціальні зміни. Трьома чинниками для успішного поширення християнської демократії в усьому світі є:

1) політика, спрямована на вирішення соціальних питань;
2) діяльність, що зосереджується на майбутньому та на вдосконаленні існуючих демократичних структур;
3) захист та збереження того, що не потребує оновлення.

До наступного розділу: