Збільшення кількості робочих місць
Християнська демократія. Історія та сучасність
До попереднього розділу: Соціальне забезпечення
1) Більша кількість людей, залучених до системи трудових відносин означає більшу кількість податкових платежів і внесків на соціальне забезпечення. Держава повинна стимулювати участь громадян у ринку праці, особливо літніх людей, оскільки значна кількість громадян віком від п’ятдесяти років не виконує жодних оплачених функцій, що є небажаним марнотратством досвіду і трудових ресурсів. Ринок праці повинен виявляти справедливість до трудових можливостей людей старшого віку, виробивши гнучкіший, більш диференційований підхід до вікових обмежень і тим самим забезпечуючи старшим людям продовження участі в суспільних процесах.
2) Якщо громадяни, незалежно від статі та віку, виявляють бажання працювати, бар’єри, що перешкоджають цьому волевиявленню (особливо у формі нерівних можливостей для жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною або упередженого підходу до прийому на роботу жінок, які вийшли з цієї відпустки), необхідно усунути. Це, насамперед, відповідальність організацій роботодавців і робітників та профспілок. Держава підтримує людей, які, через соціальні обставини, не беруть участі в консультаціях щодо умов зайнятості, наприклад, субсидує жінок, які перебувають у декретній відпустці і не в змозі самостійно покрити витрати по догляду за дитиною.
Якщо жінка (або чоловік) вирішує відмовитися від оплачуваної роботи на користь піклування про дітей і родину, держава повинна підтримувати та поважати такий вибір. Вона мусить розглядати людей не як окремих індивідуальностей, а як осіб, які розвиваються через відповідальність за іншого. Не лише в трудових відносинах, але також і в родині та інших взаємостосунках. Держава повинна звертатися до соціальних партнерів із закликом надавати більшої ваги питанням родинного життя.
3) Забезпечення засобів існування є безпосередньою відповідальністю особи. Розбіжність між заробітною платою і соціальними виплатами по безробіттю повинна стимулювати пошук робочого місця. Кожен, хто отримує допомогу по безробіттю, зобов’язаний відвідувати курси підвищення кваліфікації або перекваліфікації.
4) На жаль, існують фінансові обмеження доступу до системи медичного обслуговування, особливо зараз, коли частка літніх людей у суспільстві невпинно зростає. Необхідним є дотримання збалансованості між профілактичними заходами, лікуванням і доглядом за інвалідами. Держава повинна гарантувати для кожного мінімальний рівень медичного догляду, т. зв. стандарт-ний пакет, який містить набір необхідних послуг, витрати на які можуть перевищувати фінансові можливості громадян. Для цього розмір внеску на соціальне забезпечення закріплюється законодавчо.
5) Бідність та суспільна ізоляція особливо помітно виявляється серед етнічних меншин. Найбільш істотні причини цього насамперед полягають у мовних проблемах, невідповідній освіті та досвіді роботи, соціально-економічних втратах. Навіть друге покоління представників етнічних меншин у Нідерландах, маючи загалом вищий рівень освіти, знаходиться в гіршому становищі на ринку праці порівняно з етнічними голландцями. Особливими питаннями порядку денного в діяльності соціальних партнерів повинні стати перешкоджання дискримінації на робочому місці та надання членам етнічних меншин можливості обіймати керівні посади.
До наступного розділу: Справедливий економічний світовий порядок
До попереднього розділу: Соціальне забезпечення
1) Більша кількість людей, залучених до системи трудових відносин означає більшу кількість податкових платежів і внесків на соціальне забезпечення. Держава повинна стимулювати участь громадян у ринку праці, особливо літніх людей, оскільки значна кількість громадян віком від п’ятдесяти років не виконує жодних оплачених функцій, що є небажаним марнотратством досвіду і трудових ресурсів. Ринок праці повинен виявляти справедливість до трудових можливостей людей старшого віку, виробивши гнучкіший, більш диференційований підхід до вікових обмежень і тим самим забезпечуючи старшим людям продовження участі в суспільних процесах.
2) Якщо громадяни, незалежно від статі та віку, виявляють бажання працювати, бар’єри, що перешкоджають цьому волевиявленню (особливо у формі нерівних можливостей для жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною або упередженого підходу до прийому на роботу жінок, які вийшли з цієї відпустки), необхідно усунути. Це, насамперед, відповідальність організацій роботодавців і робітників та профспілок. Держава підтримує людей, які, через соціальні обставини, не беруть участі в консультаціях щодо умов зайнятості, наприклад, субсидує жінок, які перебувають у декретній відпустці і не в змозі самостійно покрити витрати по догляду за дитиною.
Якщо жінка (або чоловік) вирішує відмовитися від оплачуваної роботи на користь піклування про дітей і родину, держава повинна підтримувати та поважати такий вибір. Вона мусить розглядати людей не як окремих індивідуальностей, а як осіб, які розвиваються через відповідальність за іншого. Не лише в трудових відносинах, але також і в родині та інших взаємостосунках. Держава повинна звертатися до соціальних партнерів із закликом надавати більшої ваги питанням родинного життя.
3) Забезпечення засобів існування є безпосередньою відповідальністю особи. Розбіжність між заробітною платою і соціальними виплатами по безробіттю повинна стимулювати пошук робочого місця. Кожен, хто отримує допомогу по безробіттю, зобов’язаний відвідувати курси підвищення кваліфікації або перекваліфікації.
4) На жаль, існують фінансові обмеження доступу до системи медичного обслуговування, особливо зараз, коли частка літніх людей у суспільстві невпинно зростає. Необхідним є дотримання збалансованості між профілактичними заходами, лікуванням і доглядом за інвалідами. Держава повинна гарантувати для кожного мінімальний рівень медичного догляду, т. зв. стандарт-ний пакет, який містить набір необхідних послуг, витрати на які можуть перевищувати фінансові можливості громадян. Для цього розмір внеску на соціальне забезпечення закріплюється законодавчо.
5) Бідність та суспільна ізоляція особливо помітно виявляється серед етнічних меншин. Найбільш істотні причини цього насамперед полягають у мовних проблемах, невідповідній освіті та досвіді роботи, соціально-економічних втратах. Навіть друге покоління представників етнічних меншин у Нідерландах, маючи загалом вищий рівень освіти, знаходиться в гіршому становищі на ринку праці порівняно з етнічними голландцями. Особливими питаннями порядку денного в діяльності соціальних партнерів повинні стати перешкоджання дискримінації на робочому місці та надання членам етнічних меншин можливості обіймати керівні посади.
До наступного розділу: Справедливий економічний світовий порядок
Вернуться назад