Володимир Стретович: «Хто посіє вітер, той пожне бурю»

Початок роботи чергової сесії Верховної Ради збігся за часом з поверненням лідера українських християнських демократів із Грузії, куди його було запрошено на інаугурацію нового, демократично обраного президента цієї країни Михайла Саакашвілі. Робота парламентської сесії багато в чому визначатиме хід президентських виборів 2004 року. У свою чергу події в Грузії викликали широкий резонанс в Україні і нервову реакцію правлячого в нас режиму. Тому саме ці дві події і стали головними темами нашої розмови з головою ХДС, народним депутатом України Володимиром Стретовичем.

– Володимире Миколайовичу, які у вас враження від візиту до Грузії, що взагалі відбувається сьогодні в цій країні?

– Ця невелика, але справді горда країна показала приклад мужності й рішучості йти шляхом демократичних реформ. До влади прийшов молодий енергійний лідер, якого підтримує така ж енергійна і професійно кваліфікована команда, і, що найголовніше, саме грузинське суспільство. Це дуже важливий момент, бо якщо стежити за подіями в Грузії по тому, як їх висвітлювало українське телебачення, може скластися враження, що до влади прийшли чи то якісь хулігани з вулиці, чи то змовники.

– Які настрої переважають серед простих грузинів?

– На жаль, мій візит мав винятково діловий характер і був трохи обмежений у часі, й нам не вдалося серйозно поспілкуватися з усіма, з ким хотілося б, і просто погуляти по вулицях. Але і того, що ми побачили, цілком достатньо, щоби стверджувати, що народ з ентузіазмом сприймає те, що відбувається – начебто за довгий час з'явився промінь надії.

До того ж так збіглося, що в ці ж дні тбіліське «Динамо» виграло кубок СНД з футболу. Не те щоб це такий важливий кубок, але все одно емоційно це сприймається як знак.

Грузія починає важкий рух до демократії і відродження економіки, однак іншого шляху немає – там це розуміють. Головне, що тепер з'явилася надія.

– Чому в українських засобах масової інформації, контрольованих олігархами, так болісно сприймаються грузинські події? Ваш колега по фракції «Наша Україна» Микола Томенко зробив висновок про те, що існує план дискредитації в українській суспільній думці нових лідерів Грузії. Хіба мало відбувається змін режиму влади в різних країнах?

– Події на Кавказі стали серйозним ударом по позиціях режиму Кучми, тому що вони зламали психологічний стереотип відносно того, що з ним (режимом) нічого не можна зробити. Режим Кучми і режим Шеварнадзе дуже схожі між собою. Вони, як то кажуть, однієї крові – родом зі старої партноменклатури. Здавалося, що Шеварнадзе сидітиме у своєму кріслі вічно. Тим більше, що методи, які він застосовував для утримання влади, за своєю суттю ті ж самі, що застосовуються і в Україні. Падіння Шеварнадзе стало психологічним шоком для прихильників режиму Кучми.

Сила цього режиму основана на пасивності мас – на тому, щоб утримувати народ у цьому стані постійно, нав’язувати йому думку: «Все одно нічого не вдасться змінити. Усе одно «вони» зроблять так, як їм треба». Оце і є наріжний камінь, на якому побудований режим Кучми. Події в Грузії вдарили саме по цьому камені. Звідси настільки неадекватна реакція на, здавалося б, далекі від нас політичні процеси на Кавказі.

– Можна почути думки про повторення «грузинського сценарію» і в нас. Згадують так само акцію «Україна без Кучми» як загублений шанс через нерішучість вождів опозиції…

– Політики не можуть бути безвідповідальними. Треба розуміти, що в тій же Грузії спочатку відбулися глибокі зміни в суспільстві і серйозна підготовча робота в середовищі опозиції. Спочатку демократи домоглися духовного й ідейного лідерства в настроях широких народних мас, а вже потім стали можливими зміни у владі. В Україні нічого цього не було, коли виник скандал навколо зникнення Георгія Гонгадзе. Існує безліч розходжень між двома ситуаціями.

Україна дуже велика і розмаїта країна, зміни тут треба проводити дуже акуратно. Знаскоку тут нічого не вийде – у цьому ми вже могли переконатися. Відповідальність – от один з головних принципів справжнього народного політика.
«Наша Україна» проводить копітку роботу по консолідації як суспільства в цілому, так і опозиційних сил зокрема. Протестний потенціал суспільства повинен бути правильно використаний, спрямований у правильне русло.

– Цей протестний потенціал здатний досягти критичної маси?

– Пристрасті нагнітає сам правлячий режим. Так звана «конституційна реформа» – яскраве тому підтвердження. У людей хочуть відібрати право самим обирати собі президента. Режим просто змушений скинути останні маски. І народ не може цього не помічати. Адже, як відомо, будь-яка дія породжує протидію. 80% українців виступають проти обрання президента України парламентом. До того ж усе відбувається в неймовірно ганебній формі – чого вартий тільки фарс із голосуванням у парламенті.

Я не сумніваюся, що народ не буде терпіти безкінечно. Навіть найбайдужіший з нас рано чи пізно буде змушений дати самому собі відповідь на питання: «Людина я чи раб?» Олігархи та їхні поплічники забули, що той, хто посіє вітер, пожне бурю. І ця буря змете їх, як сміття, з обличчя нашої Батьківщини.

В Україні досить патріотів, що не живуть одним днем, а думають про майбутнє своє і своїх дітей. Цим людям чужий принцип, що його сповідує влада: «Після нас хоч потоп». Саме до цих людей і звертається демократична опозиція із закликом не сидіти мовчки. Конституція – це не просто якась книжка, це гарантія торжества принципів гуманізму і людської гідності.

– Оцініть те, що відбувається навколо Конституції, з погляду юриста…

– Якщо відкинути емоції, то я не вважаю, що депутати проголосували за зміну Конституції. Очевидним є грубе порушення процедури голосування. Коли депутати голосували руками, то їх ніхто не рахував, лічильна комісія перебувала на третьому поверсі й вивчала документи щодо зміни процедури голосування. Усе це було фікцією, фарсом і наругою над Конституцією.
Демократична опозиція продовжуватиме опір і в стінах парламенту, і за його межами. Ми не здамося.

– А що ви можете сказати як політик?

– Я дуже багато їжджу по Україні – і як голова Християнсько-Демократичного Союзу, і як голова Комітету Верховної Ради по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією. І я бачу – зміни відбуваються, народ уже не хоче терпіти цієї паразитичної влади. Це відчувають усі політики, лідери опозиції. Відбувається об'єднання різних демократичних сил. Насамперед мова йде про «Нашу Україну», блок Юлії Тимошенко і Соціалістичну партію. Що сильніший тиск режиму, то міцніша солідарність і готовність до опору.

Як віруюча людина, християнин, я знаю, що правда за нами. А коли так, то ми не можемо програти. І ми не маємо права здатися – почата нами справа повинна гідно завершитися перемогою демократії і християнської моралі.

Архів 2004 року
газета "Християнський демократ"

Російськомовна версія статті: Владимир Стретович: «Кто посеет ветер, тот пожнет бурю»