Андрій Странніков: «Боротьба має бути спрямована на створення, а не на руйнацію...»

[b]Інтерв'ю з секретара партії Християнсько-Демократичний Союз газеті "Хрещатик". 2004 рік[/b]

Політика почала цікавити Андрія Страннікова уже в сімнадцять років. Щойно отримавши атестат зрілості та вступивши до університету імені Тараса Шевченка, він разом з іншими студентами взяв участь в акції протесту щодо розпуску чинної на той час Верховної Ради та ухвалення закону про вибори на багатопартійній основі. Пригадуєте, як на початку дев’яностих на майдані Незалежності голодувала молодь, виступаючи проти засилля компартійної номенклатури в парламенті та уряді? Серед тих, хто протестував, був і Андрій: роздавав листівки, агітував у гуртожитках та вузах...


[b]– Андрію, що привело Вас тоді до демонстрантів: романтика, прагнення заявити про себе чи просто «вбити» час?.. [/b]

– Бажання змін. Багато хто в юному віці хоче йти в авангарді, бути причетним до процесу оновлення. Хоча нинішня молодь, гадаю, вже менше відчуває в цьому потребу. Бо після 1992 року наші люди стали значно пасивнішими. Бюрократія, нова номенклатура міцно зайняли свої позиції. А на той момент стара партійна еліта вже ослабла, а інша, нова, ще не зміцніла. І ми, студенти, вірили, що можемо змінити щось на краще в цій державі.

[b]– Тепер, набувши певного досвіду, Ви й далі вірите? [/b]

– Так. Хоча минуло майже дванадцять років, віра тільки зміцніла. Політика не перестає мене цікавити. Я вдячний долі за те, що вік юнацьких захоплень збігся з епохою, коли були і сили, і бажання щось удосконалити. Нині ми також живемо в добу потрясінь. Згадайте касетний скандал, справу Гонгадзе... Якби такі події сталися на початку дев’яностих, вони однозначно мали б набагато результативніші наслідки. На жаль, сьогодні народ не вірить у власний голос і перебуває у стані політичної апатії...

– А Ви не припускаєте, що крах надій саме після гучного початку дев’яностих і спровокував таку апатію?

– Звісно, це так. Має минути певний час, поки рани загояться. Коли це буде – важко сказати. Але тільки пробудження мас, якщо вживати такі революційні терміни, змусить «верхи» піти на поступки. Нині, будучи депутатом, я пересвідчуюся: так чи інакше, але чиновники реагують на вимоги тих, кого називають електоратом, якщо такі вимоги є наполегливі. Скажімо, коли мешканці наполягають не зводити під вікнами їхніх будинків автозаправку, влада під тиском часто змушена іти на діалог, намагається знайти компроміс... Тобто лише за активної позиції можна чогось досягти.

[b]– Політика не перестає Вас цікавити. Чим саме? [/b]

– Завдяки їй я насамперед самореалізовуюсь. Як відомо, політика – мистецтво компромісу, от і хочу досконало оволодіти цим мистецтвом. Бажання впливати на суспільні відносини і бути корисним іншим теж тримають мене в лоні політичних інтересів.

[b]– Як видно з Вашої біографії, Ви навчалися в Будапешті, Брюсселі, Страсбурзі. Як Вам це вдалося? [/b]

– Я був і залишаюся секретарем з міжнародних питань партії Християнсько-Демократичний Союз. Вона має тісні зв’язки за кордоном, от братні партії і допомагають підвищувати кваліфікацію. Між іншим, християнсько-демократична течія доволі поширена за кордоном і фактично на її основі виникла ідея створення Євросоюзу. Взагалі християнську демократію вважаю перспективною. Оскільки будь-яка соціальна проблема є насамперед проблемою етичною. Один вітчизняний політик сказав кілька років тому, що якби в Україні перестали красти на високому рівні, то наш бюджет отримував би на шістнадцять мільярдів більше... А от красти чи не красти – це вже суто етичне питання, яке кожен вирішує для себе сам... У країнах з розвинутою економікою більше відносно чесних політиків.

[b]– Вам не здається, що Ви дещо перебільшуєте чесність політиків? Адже те, чим вони займаються, своєрідний бізнес, де будь-яка порядна людина опиняється поза грою...[/b]

– Згоден. Тому я за командний принцип гри. Один у ній не виживе. Однодумці можуть вплинути на ситуацію тільки тоді, коли об’єднаються. З цією тезою я йшов на вибори від блоку Віктора Ющенка „Наша Україна”.

[b]- Андрію, а хто для Вас є прикладом серед політиків?[/b]

– Гельмут Коль і Маргарет Тетчер. Вважаю їх послідовними, принциповими і відкритими для суспільства. Тобто вони думають насамперед про державу. А завдяки своїй жорсткості досягають потрібних результатів.

[b]– Ви переклали з англійської та опублікували три книги. Про що вони? [/b]

– Перша стосується безпосередньо християнсько-демократичної ідеології, друга присвячена побудованій на ній партії, а третя знайомить з навичками й технологіями, з якими має бути обізнаний сучасний політик. Скажімо, з мистецтвом публічного виступу, вмінням дебатувати, правильно одягатися, поводитися на людях...

[b]– А навіщо Ви переклали ці видання українською? Чи не допускаєте, що штучне нав’язування іноземної філософії може призвести до небажаних духовних і соціальних наслідків?[/b]

– Розумієте, християнсько-демократична ідеологія нам зовсім не чужа. Ще на світанку двадцятого століття її зачатки були і в Україні. А нині таке політичне об’єднання є у понад ста країнах світу. Чим воно універсальне? Тим, що в основу покладено вічні цінності. Окрім того, християнська демократія враховує особливості кожної держави. Ось у Латинській Америці, коли йшлося про повалення диктатури, ця партія на якомусь етапі була революційною. В Україні її ідея прозорості політики і відповідальності політиків ще не поширена, але я бачу перспективу. Адже більшість наших бід у тому, що на певному етапі до влади приходять люди з не зовсім чистими руками і намірами. Відповідальність тих, від кого залежить наше життя, повинна стати нормою політичної поведінки.

[b]– Чим займається очолюваний Вами Інститут політичної освіти?[/b]

– Ми безкоштовно допомагаємо молоді з різних партій адаптуватися до політичного життя, оволодівати навичками політичної комунікації. У нас викладають провідні вітчизняні та зарубіжні експерти, депутати Верховної Ради, представники уряду. Фінансування здійснюється переважно закордонними партнерами – німецькими, американськими, французькими, голландськими політичними фондами.

[b]– Навіщо їм це? [/b]

– Певно, їм потрібна цивілізована, розвинута та сильна Україна.

[b]Анжела АФОНІНА
«Хрещатик»[/b]

[b]Архів 2004 року
газета "Християнський Демократ"[/b]

[b]Російськомовна версія статті: Андрей Странников: "Борьба должна быть направлена на создание, а не на разрушение..."

[b]Довідка:[/b]

Андрій Странніков – депутат Київради від 38-го виборчого округу Дніпровського району столиці. Член постійної комісії з питань містобудування та землекористування. З 1992 року навчався в Національному університеті імені Тараса Шевченка, з червня 1996-го – в Інституті Роберта Шумана в Будапешті, а у червні-вересні 1997-го стажувався в Європейському Парламенті в Бельгії та Франції. У 1992 -1993 – Голова Секретаріату Київської філії Союзу Українського Студентства. 1995-1999 – заступник Голови громадської організації «Християнсько-демократична молодь України». 1996-1998 – начальник міжнародного відділу Українського Національного Комітету Молодіжних Організацій. З 1998-го до 2001-го здобував другу вищу освіту в університеті імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Правознавство». З 1996 року – секретар з міжнародних питань партії Християнсько-Демократичний Союз. З 2001 року – директор Інституту політичної освіти. Вільно володіє англійською. Має низку публікацій в українських та зарубіжних виданнях.