Іоанн Павло ІІ: "Нам потрібен ентузіазм молодих"

Архів 2005 р.

Від редакції: Віддаючи шану одному з найвидатніших людей сучасності (а це визнають усі – незалежно від віросповідання), ми публікуємо фрагмент однієї з праць Іоанна Павла ІІ. Нам здається символічним вибір саме цієї праці, присвяченої молоді. Навіть наприкінці своїх днів римський пастир був символом енергії і любові до життя. Він був молодий у своєму серці. А хіба не це найважливіше?

Нинішня молодь – яка вона, що вона шукає?... Можна було б сказати, що вона така, як завжди. Є ж у людині те, що не змінюється. Особливо слушно це, коли мова йде про молодість.

І все-таки нинішня молодь не зовсім така, як колишня. У минулому молоді покоління формував болісний досвід війни, концентраційних таборів, постійної небезпеки. З цього погляду сучасне покоління, звісно, виростає в інших умовах. Воно не несе в собі досвіду Другої світової війни, багато хто вже не пам'ятає ідейної боротьби з комуністичною системою, з тоталітарною державою. Живучи в умовах свободи, яку відвоювали інші, вони чималою мірою піддалися цивілізації споживання.

При всьому цьому важко, однак, сказати, що молодь відкинула традиційні цінності, що вона відійшла від Церкви. Досвід нинішніх педагогів і пастирів підтверджує – так само, як колись: молодості притаманний ідеалізм, хоча, можливо, він виражається найчастіше в осуді, тоді як раніше він породжував би почуття обов’язку.

Головним моїм відкриттям того періоду, коли у своєму пастирстві я зосередився передусім на молоді, було відкриття істинного значення молодості. Що таке молодість? Молодість – це не тільки період людського життя, котрий відповідає певній кількості років, але це і час, даний кожній людині Провидінням як час відповідальності. Вона шукає відповіді на головні питання, як юнак з Євангелія; шукає не тільки сенс життя, але і конкретний план, відповідно до якого вона може його будувати. Саме це – найголовніша властивість молодості. Кожен педагог, починаючи з батьків, і кожен пастир мусить добре знати цю властивість, повинен ототожнити її з кожним юнаком чи дівчиною і, скажу більше, має полюбити те, що притаманне молодості.

Будь-якої пори життя людина хоче заслужити визнання, знайти любов. У пору молодості вона особливо цього прагне. Звичайно, не може бути, щоб схвалили все, без винятку; але молоді цього і не хочуть. Вони потребують провідників, але вимагають, щоб ці провідники були до них дуже близькі. Якщо вони і звертаються до надійних авторитетів, то тільки тому, що ці авторитети доводять свою близькість до молоді, йдуть тими самими дорогами, якими йде вона.

Звідси видно, що головна проблема молодості глибоко особистісна. У житті юність – це час, коли ми пізнаємо себе. Крім того, це час причетності. Молоді люди – і юнаки, й дівчата – знають, що мають жити для інших і з іншими, знають, що життя їхнє має сенс у тій мірі, у якій воно стає безкорисливим дарунком для інших. З цього народжуються усі покликання – у тому числі й до життя в шлюбі й у родині. Шлюб – теж покликання, дарунок Божий.

Це покликання до любові, безумовно, найліпше допомагає в спілкуванні з молоддю. Я дуже швидко це зрозумів, коли став священиком. Молодих необхідно готувати до шлюбу, необхідно вчити їх любові. Любові не можна навчитися, і разом з тим нічого не вчаться так добре, як любові! Будучи молодим священиком, я навчився любити людську любов. Якщо полюбиш людську любов, народиться і жива потреба віддати всі сили "прекрасній любові". Адже любов прекрасна. Молоді, по суті, завжди шукають у ній краси, хочуть, щоб їхня любов була прекрасною. Якщо вони й потурають своїм слабостям, якщо йдуть за тим, що можна назвати "спокусою сучасного світу" (а її, без сумніву, надмір), то в глибині серця вони, як і раніше, хочуть прекрасної і чистої любові. Це стосується і юнаків, і дівчат. Зрештою, вони зрозуміють, що таку любов ніхто їм не може дати – тільки Господь Бог. І тому вони готові йти за Христом, незважаючи на жертви, з цим пов'язані. Такий образ молоді й молодості я виробив у той час, коли сам був молодим священиком і пастирем, і проніс цей образ крізь роки. Саме він дає мені можливість усюди зустрічатися з молодими. Кожен парафіяльний священик у Римі знає, що відвідування парафії я неодмінно закінчу зустріччю з молоддю. І не тільки в Римі, скрізь, де тільки Папа з'являється, він шукає молодих, а молоді шукають його. Насправді вони шукають не його! Вони шукають Христа, Який знає, "що в людині" (Ін 2.25), особливо - у молодій, і дає на її питання справжні відповіді! Навіть якщо ці відповіді вимогливі, молодь від них не йде, мало того – вона їх чекає.

Нам потрібен ентузіазм молодих. Нам потрібна радість життя, котра притаманна їм. У ній є щось від тієї первісної радості, яка була в Бога, коли Він створював людину. Саме молоді несуть у собі цю радість. Вона всюди – та ж сама і завжди інша, особлива. Молоді вміють її по-своєму виразити.

І зовсім не правильно, що Папа веде молодих з одного краю землі на другий. Це вони його ведуть. І хоча років йому додається, вони змушують його бути молодим, не дозволяють йому забути про його власний досвід – про те, як він відкрив молодість і її велике значення для життя кожної людини. Я думаю, це багато важить.

Щоразу на зустрічах з молодими у будь-якому куточку світу я очікую насамперед, що вони захочуть мені розповісти про себе, про своє товариство, про свою Церкву. І завжди кажу їм: "Найважливіше – зовсім не те, що я вам скажу, а те, що ви мені скажете. Не обов'язково словами – скажете вашою присутністю, вашим співом, а інколи й танцем, вашими п'єсами і, нарешті, вашим ентузіазмом".

У день моєї інавгурації, 22 жовтня 1978 р., після літургії я сказав молодим людям на площі св. Петра: "Ви надія Церкви і світу, ви моя надія". Ці слова я постійно повторюю.

Молодь і Церква... Підсумовуючи, хочу сказати, що молодь шукає Бога, шукає сенсу життя, шукає остаточних відповідей: "Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?" (Лк 10.25). У цих пошуках вони неодмінно зустрінуться з Церквою, і Церква неодмінно зустрінеться з ними. Потрібно тільки, щоб Церква добре розуміла, що таке молодість, яке її значення для кожної людини. Потрібно ще, щоб молоді пізнали Церкву, щоб побачили в ній Христа, Котрий іде крізь століття з кожним поколінням, іде як Друг. Важливий той день у житті, коли молода людина переконується, що це єдиний Друг, який не підведе, на якого завжди можна розраховувати.

Архів 2005 року
Газета "Християнський Демократ"