7%-й бар'єр для нової еліти України
Архів 2005 р.
Виступу Президента на Майдані Незалежності очікували з нетерпінням. У такі дні прийнято робити програмні заяви, озвучувати стратегічні завдання влади і декларувати курс розвитку держави. Саме такою по-справжньому програмною і стала промова Віктора Ющенка 24 серпня. Чимало було зроблено й інших заяв цього дня. Можливо, колись буде названо "доленосними" заяви Віктора Андрійовича щодо необхідності подолання розколу в українському православ'ї, про примирення ветеранів другої світової війни і багато чого іншого. Одначе був один момент, який може мати серйозні деструктивні наслідки для демократичного табору України, зокрема і для стабільності всієї політичної системи.
Мова йде про ініціативу підвищити прохідний бар'єр для політичних блоків і партій до Верховної Ради. Загалом зі словами Президента про те, що ми повинні мати "справжню представницьку владу, а не клуб хазяїв політичних партій", важко не погодитися. Вони звучать не тільки гарно, але і правильно. Проте виникає питання: "А наскільки своєчасна ця ініціатива? Чи не вийде в результаті все навпаки?" На жаль, усе свідчить поки що саме про це.
Українські партії перебувають сьогодні лише на етапі свого становлення. Причин тому декілька. По-перше – фактор часу. Та партійна політична система Західної Європи, що ми її сьогодні беремо за взірець, складалася десятиліттями, якщо не сторіччями. Європейські партії стали такими, якими вони є, далеко не відразу. Вони мали під собою ідейну і філософську базу, що формувалася не те що роками, а цілими сторіччями. Вони спираються не тільки на цю ідейну базу, але і на політичну грамотність населення тих країн, у яких вони діють. Нічого цього в Україні після 70 років комуністичного режиму не було. Не було ані традицій, ані підготовлених кадрів для демократичних партій. У сусідній Росії є навіть жарт: "Хоч би яку партію ми створювали, однаково виходить КПРС!" Це вельми сумний жарт і в ньому дуже багато правди.
Є і ще одна причина. Партія – це один із двох основних каналів формування еліти. Є бюрократичний шлях добору керівних кадрів і є політичний, тобто партійний. Коли Україна тільки стверджувалася як держава, вона не мала своєї власної політичної еліти. Проте був потужний прошарок чиновників і так званих господарників, який у результаті і взяв країну під свій контроль. Природно, що вони бачать у партіях загрозу втратити свою владу. І роблять усе, щоб партії так і залишилися слабкими і невпливовими. Згадаймо, як відгукувався про партії попередній президент України (який був тривалий час "господарником", директором заводу) Леонід Кучма: "Ці партії тільки заважають нам". Таке доводиться чути постійно і на місцях.
Тепер ситуація начебто змінилася. Новий закон про вибори, яким встановлено систему проходження до парламенту за партійними списками, змусив ставитися до партій по-іншому. А що відбувається на практиці в тій-таки Верховній Раді: всі "колишні", всі ті, хто лизав зад Кучмі та Януковичу, раптом різко стали "помаранчевими" й захотіли стати членами відповідних фракцій. Партквиток партії "Батьківщина" Юлії Тимошенко одержав депутат Микола Гапочка, автор знаменитого висловлювання "А в Ющенка прапор кольору дитячої несподіванки". І це тільки один приклад, а скільки їх і в парламенті й на місцях? Центральна й регіональна преса регулярно повідомляє про колишніх, про тих, хто ще півроку тому душив Помаранчеву революцію, а тепер очолив партійні організації демократичних партій. У Кременчуці установчі збори НСНУ (за інформацією Інтернет-видання "Обком") закінчилися кровопролитною бійкою, декілька учасників зборів потрапило в травматологію.
Фракції "помаранчевих" партій у Верховній Раді перетворюються в клуби номенклатури. Як нової, так і старої. І якщо планку прохідного бар'єра буде піднято, то по-справжньому ідеологічні партії, котрі розвиваються не на основі грошових мішків олігархів або як "партії влади", до парламенту не потраплять. Але саме ці партії і є справжньою "кузнею кадрів", школою для нової української еліти, яка знову залишиться на узбіччі. Зате потраплять до ВР ті самі "грошові мішки", котрі сидять там і нині. У Верховній Раді залишиться багато тих, хто цементував режим Кучми-Януковича, а тепер переметнувся на бік переможців.
Окрім того, політологи давно відзначають ненормальну ситуацію, коли громадяни нічого не знають про партії і їхні ідеї, а орієнтуються на імена окремих лідерів. Така ситуація немислима для країн Європи, де все ґрунтується на потужних партіях і їхніх ідеологіях. Якщо буде підвищено прохідний бар'єр, то ми законсервуємо цю ситуацію. Буде знову "партія Ющенка", "блок Тимошенко" чи "Союз Васі Пупкіна". Тобто структура під одну людину. А справжніх партій не буде. Навіть ті, котрі є сьогодні, будуть знищені.
Такі ініціативи неприйнятні для багатьох учасників блоку "Наша Україна". Причому саме для тих сил, які є справжніми партіями, давно і цілеспрямовано відстоюють ідеї демократії. Ті ж, хто переконав Президента виступити з цією тезою, завдали серйозного удару по єдності демократичного табору і загрожують йому розколом. І зробили вони це суто через свої корисливі цілі.
Саме тому християнські демократи рішуче виступають проти цієї ініціативи. Судячи з коментарів, цю ж точку зору розділяє багато здорових сил української політики. Тому ХДС має намір усіма силами зберігати єдність демократів і стабільність політичної системи України.
Архів 2005 року
Газета "Християнський Демократ"
Російськомовна версія статті: 7%-й барьер для новой элиты Украины
Виступу Президента на Майдані Незалежності очікували з нетерпінням. У такі дні прийнято робити програмні заяви, озвучувати стратегічні завдання влади і декларувати курс розвитку держави. Саме такою по-справжньому програмною і стала промова Віктора Ющенка 24 серпня. Чимало було зроблено й інших заяв цього дня. Можливо, колись буде названо "доленосними" заяви Віктора Андрійовича щодо необхідності подолання розколу в українському православ'ї, про примирення ветеранів другої світової війни і багато чого іншого. Одначе був один момент, який може мати серйозні деструктивні наслідки для демократичного табору України, зокрема і для стабільності всієї політичної системи.Мова йде про ініціативу підвищити прохідний бар'єр для політичних блоків і партій до Верховної Ради. Загалом зі словами Президента про те, що ми повинні мати "справжню представницьку владу, а не клуб хазяїв політичних партій", важко не погодитися. Вони звучать не тільки гарно, але і правильно. Проте виникає питання: "А наскільки своєчасна ця ініціатива? Чи не вийде в результаті все навпаки?" На жаль, усе свідчить поки що саме про це.
Українські партії перебувають сьогодні лише на етапі свого становлення. Причин тому декілька. По-перше – фактор часу. Та партійна політична система Західної Європи, що ми її сьогодні беремо за взірець, складалася десятиліттями, якщо не сторіччями. Європейські партії стали такими, якими вони є, далеко не відразу. Вони мали під собою ідейну і філософську базу, що формувалася не те що роками, а цілими сторіччями. Вони спираються не тільки на цю ідейну базу, але і на політичну грамотність населення тих країн, у яких вони діють. Нічого цього в Україні після 70 років комуністичного режиму не було. Не було ані традицій, ані підготовлених кадрів для демократичних партій. У сусідній Росії є навіть жарт: "Хоч би яку партію ми створювали, однаково виходить КПРС!" Це вельми сумний жарт і в ньому дуже багато правди.
Є і ще одна причина. Партія – це один із двох основних каналів формування еліти. Є бюрократичний шлях добору керівних кадрів і є політичний, тобто партійний. Коли Україна тільки стверджувалася як держава, вона не мала своєї власної політичної еліти. Проте був потужний прошарок чиновників і так званих господарників, який у результаті і взяв країну під свій контроль. Природно, що вони бачать у партіях загрозу втратити свою владу. І роблять усе, щоб партії так і залишилися слабкими і невпливовими. Згадаймо, як відгукувався про партії попередній президент України (який був тривалий час "господарником", директором заводу) Леонід Кучма: "Ці партії тільки заважають нам". Таке доводиться чути постійно і на місцях.
Тепер ситуація начебто змінилася. Новий закон про вибори, яким встановлено систему проходження до парламенту за партійними списками, змусив ставитися до партій по-іншому. А що відбувається на практиці в тій-таки Верховній Раді: всі "колишні", всі ті, хто лизав зад Кучмі та Януковичу, раптом різко стали "помаранчевими" й захотіли стати членами відповідних фракцій. Партквиток партії "Батьківщина" Юлії Тимошенко одержав депутат Микола Гапочка, автор знаменитого висловлювання "А в Ющенка прапор кольору дитячої несподіванки". І це тільки один приклад, а скільки їх і в парламенті й на місцях? Центральна й регіональна преса регулярно повідомляє про колишніх, про тих, хто ще півроку тому душив Помаранчеву революцію, а тепер очолив партійні організації демократичних партій. У Кременчуці установчі збори НСНУ (за інформацією Інтернет-видання "Обком") закінчилися кровопролитною бійкою, декілька учасників зборів потрапило в травматологію.
Фракції "помаранчевих" партій у Верховній Раді перетворюються в клуби номенклатури. Як нової, так і старої. І якщо планку прохідного бар'єра буде піднято, то по-справжньому ідеологічні партії, котрі розвиваються не на основі грошових мішків олігархів або як "партії влади", до парламенту не потраплять. Але саме ці партії і є справжньою "кузнею кадрів", школою для нової української еліти, яка знову залишиться на узбіччі. Зате потраплять до ВР ті самі "грошові мішки", котрі сидять там і нині. У Верховній Раді залишиться багато тих, хто цементував режим Кучми-Януковича, а тепер переметнувся на бік переможців.
Окрім того, політологи давно відзначають ненормальну ситуацію, коли громадяни нічого не знають про партії і їхні ідеї, а орієнтуються на імена окремих лідерів. Така ситуація немислима для країн Європи, де все ґрунтується на потужних партіях і їхніх ідеологіях. Якщо буде підвищено прохідний бар'єр, то ми законсервуємо цю ситуацію. Буде знову "партія Ющенка", "блок Тимошенко" чи "Союз Васі Пупкіна". Тобто структура під одну людину. А справжніх партій не буде. Навіть ті, котрі є сьогодні, будуть знищені.
Такі ініціативи неприйнятні для багатьох учасників блоку "Наша Україна". Причому саме для тих сил, які є справжніми партіями, давно і цілеспрямовано відстоюють ідеї демократії. Ті ж, хто переконав Президента виступити з цією тезою, завдали серйозного удару по єдності демократичного табору і загрожують йому розколом. І зробили вони це суто через свої корисливі цілі.
Саме тому християнські демократи рішуче виступають проти цієї ініціативи. Судячи з коментарів, цю ж точку зору розділяє багато здорових сил української політики. Тому ХДС має намір усіма силами зберігати єдність демократів і стабільність політичної системи України.
Архів 2005 року
Газета "Християнський Демократ"
Російськомовна версія статті: 7%-й барьер для новой элиты Украины
Вернуться назад