Інтерв’ю з послом Норвегії в Україні
Посол Норвегії в Україні Олав БЕРСТАД: «П’ять років проведених в Україні, либонь, чи не найкращі, у моїй дипломатичній кар’єрі!..»
У ці дні увага людства прикута до країни, яка до тепер, асоціювалася, як винятково успішна та спокійна держава. Мешканцям цього краю, справді, є чим гордитися: по-перше, за рейтингом найщасливіших країн світу, вони, у першій п’ятірці, а показник рівня їхнього життя – один із найвищих. Отже, мова буде йти про найпівнічнішу країну Європи, яка розташована в західній та північній частинах Скандинавського півострова. Третина її території, за Полярним колом, третина вкрита гірською тундрою, проте, на півдні місцями, влітку, визріває виноград. Щоправда, літо тут коротке, а сонце, завжди бажане… Зате, зима м’яка – завдяки Гольфстріму. Що характерно, у своїй більшості, піддані цієї країни вважають себе, чи не єдиними нащадками вікінгів і доволі скептично реагують, коли їхні найближчі сусіди також посягають на величаву історію, яку залишили їм у спадок неперевершені воїни-завойовники.
Щодо сучасних реалій, без сумніву, що оттакі статистичні показники, викличуть захоплення, чи не у кожного пересічного українця? Середня платня звичайного трударя у цій країні – 4500 євро, робочий день триває щонайдовше до 16-ї години, до цього, ще треба додати ретельне соціальне та медичне забезпечення.
Ще можна подовгу перераховувати усілякі переваги достойного буття громадян цієї давньої держави, коли б, не одна обставина, яка дещо «руйнує» наше стале сприйняття про комфортність європейського життя… Безпрецедентна трагедія, яка відбулася нещодавно, «перевертає» наше уявлення про гуманізм.
Віднині, 22-ге липня 2011 року, назавжди закарбується в пам’яті норвежців, як дата національної скорботи за невинно убієнними співвітчизниками. «Трагедії, подібній тій, що трапилася в Норвегії 22 липня, країна не знала з часів Другої світової війни» – заявив норвезький прем'єр-міністр Йенс Столтенберг. При цьому прем'єр-міністр наголосив, що піднімати рівень терористичної загрози у зв'язку з тим, що трапилось, влада, скоріше за все, не буде. За його словами, радикальні праві угрупування в Норвегії знаходяться під контролем влади. Варто зауважити, що стрілянина і вибухи, в результаті яких гинуть десятки людей, не поодинокі для скандинавських країн…
Тож, ми, вдячні Послу Королівства Норвегії в Україні пану Олаву БЕРСТАДУ за наданої ексклюзивної можливості поспілкуватися з ним та почути його коментар щодо зазначених подій, а також, поділитися з читачами на сторінках нашого Інтернет-видання фрагментарними міркуваннями щодо українсько-норвезьких відносин, як в історичному контексті так і на сучасному етапі.
***
- Пане Посол! Насамперед, дозвольте приєднатися до тієї когорти українців, які щиро висловили співчуття норвезькому народові щодо гіркоти понесених втрат. Від імені редакційного колективу та читачів нашого сайту просимо передати слова жалю і підтримки родинам загиблих та постраждалих.
- Дякую. Користуючись нагодою, я хочу передати слова вдячності усім українцям за ту моральну підтримку, яка зараз нам, так необхідна. У цей час, ми не почуваємося наодинці зі своїм горем. Ще й до сьогодні, кияни та гості столиці приходять до нас і кладуть квіти біля воріт посольства – це зворушливо. Так само, багато українців прийшли до нас і залишили душевні записи у Книзі співчуття. Ми, вдячні: Президентові України Віктору Януковичу, який особисто висловив жаль Його Величності Королю Норвегії Харальду V, прем’єр-міністрові та усім посадовцям держави, які відразу відкликнулися на трагічні події, що відбулися 22-го липня на острові Утойя і в Осло, до цього, незнані у нашій країні.
- Останню крапку в цій жагливій історії поставить норвезький суд, однак, цю особу, яка вже зізналася у скоєнні тяжкого злочину, очікує чи не занадто м’яке покарання?
- Дійсно, зараз йде слідство і ще рано робити якісь узагальнюючі висновки. Сучасна норвезька юриспруденція побудована таким чином, що там, немає місця – смертній карі та довічному ув’язненню. Останні смертні вироки у нашій країні відбулися, опісля, закінчення Другої світової війни. Як відомо у квітні 1940-го року – Німеччина зненацька напала на Норвегію і незважаючи на стійкий опір армії, все ж таки, окупувала її. Тоді, у Норвегії був створений маріонетковий уряд на чолі з Відкуном Квіслінгом. І коли – 7-го червня 1945 р. Король та уряд повернулися в країну, то у судовому порядку було порушено близько 90-та тисяч справ за обвинуваченнями в державній зраді та інших правопорушеннях. Квіслінга разом з 24-ма зрадниками розстріляли, а двадцять тисяч посібників було засуджено до різних строків ув'язнення. До речі, я думаю, що справедливим буде згадати добрим словом й українських солдатів, які поклали своє життя, звільняючи Норвегію від фашистських окупантів.
- Пане Посол, зрозуміло, що протягом цього часу, Ви, насамперед, як людина, перебуваєте у надмірному емоційно-психологічному стані, всякчас, згадуючи про трагедію. Тож, я пропоную дещо відволіктися від цієї важкої теми і поспілкуватися у контексті україно-норвезьких стосунків. До речі, мало хто з українців знає про те, що Ваша дипломатична місія в Україні завершується.
- Вдячний Вам за розуміння. Дуже важко коментувати те, що сталося, для нас – це неймовірний психологічний шок, уся нація перебуває у великому потрясінні, й усі почуваються, як в одному човні. Усі знають когось, якщо не з тих, хто безпосередньо був там, то сусідів... У цьому таборі була молодь з усіх частин Норвегії, а також кілька іноземців. Упевнений, що і поліція, пожежні підрозділи, і медичні служби Норвегії дуже швидко і на професійному рівні зреагували. Зараз, вже можна зробити певні висновки: ймовірно, всі норвежці, нині почуваються сильнішими, тому що знають – вони разом проти такого зла. І всі запитують: як це могло статися? Якою ця людина має бути, щоб таке зробити?..
- Найгірше, коли втрачаються ідеали й мета, коли зводиться нанівець віра у людину…
- Так! Неймовірно нелегкий цей поступ людства у розумінні такого світосприйняття, як Гуманізм. У ХХ столітті, а тепер, і на початку ХХІ - йому пощастило менше за інших… Однак, повернімось до Вашого запитання. Справді, моя представницька місія в Україні завершується, у дипломатичній службі є таке поняття, як ротація кадрів. До цього, не кажучи про Норвегію та інші європейські країни, я працював у Туреччині, Азербайджані, бував у Японії, двічі представляв свою країну в США. Але упевнено можу сказати: п’ять років проведених в Україні, либонь, чи не найкращі, у моїй дипломатичній кар’єрі!.. І ще можу похизуватися тим, вільно розумію i читаю по-українськи. Але не можу сказати, що вільно розмовляю…
- П’ять років поспіль Ви в Україні. Чи встигли пізнати українську душу?
- Певне, для цього й всього життя не вистачить. Втім, за цей час встиг побувати у багатьох українських містах і селах, де відчув щирість і приязнь української громади. Скажу більше – полюбив український народ, його історію, культуру, звичаї, і, вашу кухню. Тепер, у нашій оселі постійно готується борщ та вареники. Знаєте, робота дипломата, напрочуд, цікава, де є можливість зустрітись з різними людьми, які хочуть і можуть щось зробити потрібного для людей. А таких особистостей – у вас вистачає… На жаль, у моїй країні, ще мало знають про справжню Україну.
- Тож, вочевидь, ще не зовсім набрала оберти «народна дипломатія»?
- Ви – маєте рацію, вона, інколи відіграє ще більшу функцію, ніж офіційні стосунки. Однак, без втручання, а найголовніше, бажання держави сприяти цьому – така ініціатива може зайти в глухий кут. Як ми знаємо, Україна, ще не є членом Євросоюзу, звідсіль усілякі перепони щодо вільного пересування її громадян. Але, у свою чергу посольство Норвегії намагається сприяти ініціативі українських громадських організації та окремих осіб у сфері поширення культурних та мистецьких зв’язків, туризму, екологічних проектів, наукових конференцій тощо… Безумовно, не треба відкидати й офіційні зв’язки, особливо, у сфері культурно-гуманітарного співробітництва, які також покликані обопільно відкривати для наших народів історичну та культурну спадщину.
Як приклад, можна зробити акцент на співпраці між Норвезькою балетною школою та Донецьким академічним оперним театром імені Анатолія Солов’яненка, разом із училищем хореографічного мистецтва «Київська муніципальна українська академія танцю». Започатковано новий тристоронній проект балетних постановок на мотиви творів Е.Гріга «Грігіана», в рамках якого у цьому році вже пройшла низка концертів. Крім того, у 2011-2012 рр. планується навчання учнів Норвезької балетної школи у КМУАТ. Помітно активізувалися зв’язки й зросла кількість виступів українських оперних виконавців та музичних колективів із України. У минулому році у Національній опері Осло відбувся сольний виступ соліста Київського національного оперного театру Тараса Штонди, який водночас братиме участь у прем’єрних спектаклях опери П.Чайковського «Євгеній Онєгін» у Осло.
- Вочевидь, варто згадати про українсько-скандинавський балетний проект… «Вікінги», який нещодавно був реалізований на сцені Національної опери України. Цей романтичний твір – присвячений історії кохання відважного норвезького короля Гарольда ІІІ і прекрасної князівни Єлизавети, доньки великого київського князя Ярослава Мудрого.
- Справді, історія між нашими народами сягає у далечінь, часів Київської Русі. Є прямі факти, що варяги брали участь у битвах Ярослава Мудрого з Святополком Окаянним поблизу Любеча і на Альті, у битві під Ліственом із Мстиславом Чернігівським. Також, історичні джерела свідчать, що древньоруські роди запрошували скандинавську знать на Русь щоби правити ними.
Загальновідомо, що Аскольд і Дір були першими скандинавськими правителями Київської Русі. Опісля, багато скандинавських воїнів прибули до Києва, де вірно служили київським князям. Також і норвезькі купці на чималий час зупинялися в град-Києві, прокладаючи торгівлю легендарним шляхом «із варяг у греки». Однак, ця тема потребує іншої розмови, вона вельми розлога…
- Саме у ці дні у столиці України проходить захід, який присвячений ще одній легендарній особистості, не тільки шанованій у Норвегії, а без сумніву – знаній у багатьох країнах світу. І одна із сторінок біографії цієї великої людини – була пов’язана з Україною.
- Саме так, десь до двадцятих чисел серпня ц.р. у Національному заповіднику «Софія Київська» проходить виставка присвячена життю та діяльності всесвітньо відомого вченого, дипломата та гуманіста, лауреата Нобелівської премії миру за 1922 рік – Фрітьофа Нансена. Проект започаткований під назвою: «Рік Фрітьофа Нансена в Україні. До 150-річчя від Дня народження».
Вірогідно, в Україні Ф. Нансена більше знають як норвезького полярного дослідника, і певне, менше знають, що Нансен надто близький українському народові. Під час першого великого голоду 1921-1923 рр. він збирав кошти та харчі для допомоги постраждалим українцям. Окрім цього, Нансен створив та профінансував першу тракторну станцію в Катеринославській губернії та заснував багато дитячих будинків на території України. Тож, діяльність Ф. Нансена залишила свій глибокий слід і в українській історії. У 1922 році, в Харкові, Нансен виконував місію Верховного комісара Міжнародного Червоного Хреста по боротьбі з голодом. І мені приємно оповістити, що саме у Харкові заснований «Українсько-норвезький центр культури та співробітництва ім. Ф. Нансена», який активно діє у сфері налагодження стосунків між нашими країнами. Я гадаю, що багато-хто, ще зможе ознайомитися із цією пізнавальною виставкою, тим більше, що вона проходить у такій величавій споруді.
- Не можу, не запитати Вас про українську меншину в Норвегії. Чи існує вона взагалі?..
- Так, існує. Правда, українців у нас не так багато, як хотілось б, десь до двох тисяч, однак, Ваші земляки надзвичайно активні. Знаю, що нещодавно із Осло до Києва повернувся творчий десант на чолі з Олегом Скрипкою, де він зорганізував перші скандинавські Етно-диско-вечорниці.
Що характерно, це дійство викликало інтерес, не тільки в етнічних українців та норвежців, а й у представників інших національностей. Так само, за сприяння української громади запрошуються й інші творчі колективи чи окремі виконавці, які сповідують не тільки фольклорний жанр, а й представляють класичну музику. Такі творчі вечори, цікаві й норвежцям, особливо вони полюбляють слухати джазову музику. Також, з успіхом втілився в життя проект «Українська література в європейському контексті - Європейська література в українському контексті», який представляли у Норвегії українські видавці. Зокрема, вони завезли в Осло українські книжки, які за своєю драматургією, не поступаються – європейській. Знаю, що українські видавці, були приємно здивовані великою кількістю книгарень, які працюють до ночі. Також у норвежців популярні літературні кафе, де можна придбати, або ж почитати літературні твори, не тільки видані норвезькою мовою, а й мовами інших народів – на всяк смак.
- Пане Посол! Дякую Вам за плідну розмову. І щиро хочу побажати Вам і надалі гідно представляти на дипломатичному рівні Вашу країну, яка тепер нам стала, більш близькою. А найголовніше, не забувати Україну, яка 24-го серпня ц.р. буде відзначати День Незалежності, якій виповнюється – 20-ть років.
- Дякую і Вам за теплі слова. Знаючи про те, що в Україні є традиція – не поздоровляти раніше знакової дати, але в зазначений день, у колі своєї родини, наллємо у келихи смачного вина і піднімемо їх за країну, яка стала нам, також, близькою.
Володимир Бойко
У ці дні увага людства прикута до країни, яка до тепер, асоціювалася, як винятково успішна та спокійна держава. Мешканцям цього краю, справді, є чим гордитися: по-перше, за рейтингом найщасливіших країн світу, вони, у першій п’ятірці, а показник рівня їхнього життя – один із найвищих. Отже, мова буде йти про найпівнічнішу країну Європи, яка розташована в західній та північній частинах Скандинавського півострова. Третина її території, за Полярним колом, третина вкрита гірською тундрою, проте, на півдні місцями, влітку, визріває виноград. Щоправда, літо тут коротке, а сонце, завжди бажане… Зате, зима м’яка – завдяки Гольфстріму. Що характерно, у своїй більшості, піддані цієї країни вважають себе, чи не єдиними нащадками вікінгів і доволі скептично реагують, коли їхні найближчі сусіди також посягають на величаву історію, яку залишили їм у спадок неперевершені воїни-завойовники.Щодо сучасних реалій, без сумніву, що оттакі статистичні показники, викличуть захоплення, чи не у кожного пересічного українця? Середня платня звичайного трударя у цій країні – 4500 євро, робочий день триває щонайдовше до 16-ї години, до цього, ще треба додати ретельне соціальне та медичне забезпечення.
Ще можна подовгу перераховувати усілякі переваги достойного буття громадян цієї давньої держави, коли б, не одна обставина, яка дещо «руйнує» наше стале сприйняття про комфортність європейського життя… Безпрецедентна трагедія, яка відбулася нещодавно, «перевертає» наше уявлення про гуманізм.
Віднині, 22-ге липня 2011 року, назавжди закарбується в пам’яті норвежців, як дата національної скорботи за невинно убієнними співвітчизниками. «Трагедії, подібній тій, що трапилася в Норвегії 22 липня, країна не знала з часів Другої світової війни» – заявив норвезький прем'єр-міністр Йенс Столтенберг. При цьому прем'єр-міністр наголосив, що піднімати рівень терористичної загрози у зв'язку з тим, що трапилось, влада, скоріше за все, не буде. За його словами, радикальні праві угрупування в Норвегії знаходяться під контролем влади. Варто зауважити, що стрілянина і вибухи, в результаті яких гинуть десятки людей, не поодинокі для скандинавських країн…
Тож, ми, вдячні Послу Королівства Норвегії в Україні пану Олаву БЕРСТАДУ за наданої ексклюзивної можливості поспілкуватися з ним та почути його коментар щодо зазначених подій, а також, поділитися з читачами на сторінках нашого Інтернет-видання фрагментарними міркуваннями щодо українсько-норвезьких відносин, як в історичному контексті так і на сучасному етапі.
***
- Пане Посол! Насамперед, дозвольте приєднатися до тієї когорти українців, які щиро висловили співчуття норвезькому народові щодо гіркоти понесених втрат. Від імені редакційного колективу та читачів нашого сайту просимо передати слова жалю і підтримки родинам загиблих та постраждалих.- Дякую. Користуючись нагодою, я хочу передати слова вдячності усім українцям за ту моральну підтримку, яка зараз нам, так необхідна. У цей час, ми не почуваємося наодинці зі своїм горем. Ще й до сьогодні, кияни та гості столиці приходять до нас і кладуть квіти біля воріт посольства – це зворушливо. Так само, багато українців прийшли до нас і залишили душевні записи у Книзі співчуття. Ми, вдячні: Президентові України Віктору Януковичу, який особисто висловив жаль Його Величності Королю Норвегії Харальду V, прем’єр-міністрові та усім посадовцям держави, які відразу відкликнулися на трагічні події, що відбулися 22-го липня на острові Утойя і в Осло, до цього, незнані у нашій країні.
- Останню крапку в цій жагливій історії поставить норвезький суд, однак, цю особу, яка вже зізналася у скоєнні тяжкого злочину, очікує чи не занадто м’яке покарання?
- Дійсно, зараз йде слідство і ще рано робити якісь узагальнюючі висновки. Сучасна норвезька юриспруденція побудована таким чином, що там, немає місця – смертній карі та довічному ув’язненню. Останні смертні вироки у нашій країні відбулися, опісля, закінчення Другої світової війни. Як відомо у квітні 1940-го року – Німеччина зненацька напала на Норвегію і незважаючи на стійкий опір армії, все ж таки, окупувала її. Тоді, у Норвегії був створений маріонетковий уряд на чолі з Відкуном Квіслінгом. І коли – 7-го червня 1945 р. Король та уряд повернулися в країну, то у судовому порядку було порушено близько 90-та тисяч справ за обвинуваченнями в державній зраді та інших правопорушеннях. Квіслінга разом з 24-ма зрадниками розстріляли, а двадцять тисяч посібників було засуджено до різних строків ув'язнення. До речі, я думаю, що справедливим буде згадати добрим словом й українських солдатів, які поклали своє життя, звільняючи Норвегію від фашистських окупантів.
- Пане Посол, зрозуміло, що протягом цього часу, Ви, насамперед, як людина, перебуваєте у надмірному емоційно-психологічному стані, всякчас, згадуючи про трагедію. Тож, я пропоную дещо відволіктися від цієї важкої теми і поспілкуватися у контексті україно-норвезьких стосунків. До речі, мало хто з українців знає про те, що Ваша дипломатична місія в Україні завершується.
- Вдячний Вам за розуміння. Дуже важко коментувати те, що сталося, для нас – це неймовірний психологічний шок, уся нація перебуває у великому потрясінні, й усі почуваються, як в одному човні. Усі знають когось, якщо не з тих, хто безпосередньо був там, то сусідів... У цьому таборі була молодь з усіх частин Норвегії, а також кілька іноземців. Упевнений, що і поліція, пожежні підрозділи, і медичні служби Норвегії дуже швидко і на професійному рівні зреагували. Зараз, вже можна зробити певні висновки: ймовірно, всі норвежці, нині почуваються сильнішими, тому що знають – вони разом проти такого зла. І всі запитують: як це могло статися? Якою ця людина має бути, щоб таке зробити?..
- Найгірше, коли втрачаються ідеали й мета, коли зводиться нанівець віра у людину…
- Так! Неймовірно нелегкий цей поступ людства у розумінні такого світосприйняття, як Гуманізм. У ХХ столітті, а тепер, і на початку ХХІ - йому пощастило менше за інших… Однак, повернімось до Вашого запитання. Справді, моя представницька місія в Україні завершується, у дипломатичній службі є таке поняття, як ротація кадрів. До цього, не кажучи про Норвегію та інші європейські країни, я працював у Туреччині, Азербайджані, бував у Японії, двічі представляв свою країну в США. Але упевнено можу сказати: п’ять років проведених в Україні, либонь, чи не найкращі, у моїй дипломатичній кар’єрі!.. І ще можу похизуватися тим, вільно розумію i читаю по-українськи. Але не можу сказати, що вільно розмовляю…
- П’ять років поспіль Ви в Україні. Чи встигли пізнати українську душу?
- Певне, для цього й всього життя не вистачить. Втім, за цей час встиг побувати у багатьох українських містах і селах, де відчув щирість і приязнь української громади. Скажу більше – полюбив український народ, його історію, культуру, звичаї, і, вашу кухню. Тепер, у нашій оселі постійно готується борщ та вареники. Знаєте, робота дипломата, напрочуд, цікава, де є можливість зустрітись з різними людьми, які хочуть і можуть щось зробити потрібного для людей. А таких особистостей – у вас вистачає… На жаль, у моїй країні, ще мало знають про справжню Україну.
- Тож, вочевидь, ще не зовсім набрала оберти «народна дипломатія»?
- Ви – маєте рацію, вона, інколи відіграє ще більшу функцію, ніж офіційні стосунки. Однак, без втручання, а найголовніше, бажання держави сприяти цьому – така ініціатива може зайти в глухий кут. Як ми знаємо, Україна, ще не є членом Євросоюзу, звідсіль усілякі перепони щодо вільного пересування її громадян. Але, у свою чергу посольство Норвегії намагається сприяти ініціативі українських громадських організації та окремих осіб у сфері поширення культурних та мистецьких зв’язків, туризму, екологічних проектів, наукових конференцій тощо… Безумовно, не треба відкидати й офіційні зв’язки, особливо, у сфері культурно-гуманітарного співробітництва, які також покликані обопільно відкривати для наших народів історичну та культурну спадщину.
Як приклад, можна зробити акцент на співпраці між Норвезькою балетною школою та Донецьким академічним оперним театром імені Анатолія Солов’яненка, разом із училищем хореографічного мистецтва «Київська муніципальна українська академія танцю». Започатковано новий тристоронній проект балетних постановок на мотиви творів Е.Гріга «Грігіана», в рамках якого у цьому році вже пройшла низка концертів. Крім того, у 2011-2012 рр. планується навчання учнів Норвезької балетної школи у КМУАТ. Помітно активізувалися зв’язки й зросла кількість виступів українських оперних виконавців та музичних колективів із України. У минулому році у Національній опері Осло відбувся сольний виступ соліста Київського національного оперного театру Тараса Штонди, який водночас братиме участь у прем’єрних спектаклях опери П.Чайковського «Євгеній Онєгін» у Осло.
- Вочевидь, варто згадати про українсько-скандинавський балетний проект… «Вікінги», який нещодавно був реалізований на сцені Національної опери України. Цей романтичний твір – присвячений історії кохання відважного норвезького короля Гарольда ІІІ і прекрасної князівни Єлизавети, доньки великого київського князя Ярослава Мудрого.
- Справді, історія між нашими народами сягає у далечінь, часів Київської Русі. Є прямі факти, що варяги брали участь у битвах Ярослава Мудрого з Святополком Окаянним поблизу Любеча і на Альті, у битві під Ліственом із Мстиславом Чернігівським. Також, історичні джерела свідчать, що древньоруські роди запрошували скандинавську знать на Русь щоби правити ними.
Загальновідомо, що Аскольд і Дір були першими скандинавськими правителями Київської Русі. Опісля, багато скандинавських воїнів прибули до Києва, де вірно служили київським князям. Також і норвезькі купці на чималий час зупинялися в град-Києві, прокладаючи торгівлю легендарним шляхом «із варяг у греки». Однак, ця тема потребує іншої розмови, вона вельми розлога…
- Саме у ці дні у столиці України проходить захід, який присвячений ще одній легендарній особистості, не тільки шанованій у Норвегії, а без сумніву – знаній у багатьох країнах світу. І одна із сторінок біографії цієї великої людини – була пов’язана з Україною.
- Саме так, десь до двадцятих чисел серпня ц.р. у Національному заповіднику «Софія Київська» проходить виставка присвячена життю та діяльності всесвітньо відомого вченого, дипломата та гуманіста, лауреата Нобелівської премії миру за 1922 рік – Фрітьофа Нансена. Проект започаткований під назвою: «Рік Фрітьофа Нансена в Україні. До 150-річчя від Дня народження».
Вірогідно, в Україні Ф. Нансена більше знають як норвезького полярного дослідника, і певне, менше знають, що Нансен надто близький українському народові. Під час першого великого голоду 1921-1923 рр. він збирав кошти та харчі для допомоги постраждалим українцям. Окрім цього, Нансен створив та профінансував першу тракторну станцію в Катеринославській губернії та заснував багато дитячих будинків на території України. Тож, діяльність Ф. Нансена залишила свій глибокий слід і в українській історії. У 1922 році, в Харкові, Нансен виконував місію Верховного комісара Міжнародного Червоного Хреста по боротьбі з голодом. І мені приємно оповістити, що саме у Харкові заснований «Українсько-норвезький центр культури та співробітництва ім. Ф. Нансена», який активно діє у сфері налагодження стосунків між нашими країнами. Я гадаю, що багато-хто, ще зможе ознайомитися із цією пізнавальною виставкою, тим більше, що вона проходить у такій величавій споруді.
- Не можу, не запитати Вас про українську меншину в Норвегії. Чи існує вона взагалі?..
- Так, існує. Правда, українців у нас не так багато, як хотілось б, десь до двох тисяч, однак, Ваші земляки надзвичайно активні. Знаю, що нещодавно із Осло до Києва повернувся творчий десант на чолі з Олегом Скрипкою, де він зорганізував перші скандинавські Етно-диско-вечорниці.
Що характерно, це дійство викликало інтерес, не тільки в етнічних українців та норвежців, а й у представників інших національностей. Так само, за сприяння української громади запрошуються й інші творчі колективи чи окремі виконавці, які сповідують не тільки фольклорний жанр, а й представляють класичну музику. Такі творчі вечори, цікаві й норвежцям, особливо вони полюбляють слухати джазову музику. Також, з успіхом втілився в життя проект «Українська література в європейському контексті - Європейська література в українському контексті», який представляли у Норвегії українські видавці. Зокрема, вони завезли в Осло українські книжки, які за своєю драматургією, не поступаються – європейській. Знаю, що українські видавці, були приємно здивовані великою кількістю книгарень, які працюють до ночі. Також у норвежців популярні літературні кафе, де можна придбати, або ж почитати літературні твори, не тільки видані норвезькою мовою, а й мовами інших народів – на всяк смак.
- Пане Посол! Дякую Вам за плідну розмову. І щиро хочу побажати Вам і надалі гідно представляти на дипломатичному рівні Вашу країну, яка тепер нам стала, більш близькою. А найголовніше, не забувати Україну, яка 24-го серпня ц.р. буде відзначати День Незалежності, якій виповнюється – 20-ть років.
- Дякую і Вам за теплі слова. Знаючи про те, що в Україні є традиція – не поздоровляти раніше знакової дати, але в зазначений день, у колі своєї родини, наллємо у келихи смачного вина і піднімемо їх за країну, яка стала нам, також, близькою.
Володимир Бойко
Вернуться назад