«Християни вже сьогодні є вагомим чинником української держави»

Архів 2009 року

'«ХристияниІнтерв'ю з Володимиром Марущенко:

– Володимире Станіславовичу, не так давно Вас було обрано Головою громадської ради при Міністерстві освіти і науки з питань співпраці з Церквами та релігійними організаціями. Що це за орган, і яка його мета?


– Громадську раду при Міністерстві освіти і науки з питань співпраці з Церквами та релігійними організаціями було створено як дорадчо-консультативний орган відповідно до наказу міністра освіти і науки від 20 жовтня 2008 р. з метою подальшої гармонізації державно-конфесійних відносин у галузі освіти, забезпечення права громадян на свободу совісті та формування духовності й моральності учнівської молоді. Створення ради стало результатом зустрічі міністра з главами Церков України 17 липня минулого року, в якій я також брав участь, і тих пропозицій, що звучали на тій зустрічі. До складу ради увійшли повноважні представники Церков і релігійних організацій, науковці та громадські діячі. Фактично, рада вбачається як постійно діючий майданчик для діалогу Міністерства освіти із Церквами та релігійними організаціями з питань їхньої взаємодії в галузі освіти.

– Що вже Рада встигла зробити і які пріоритети Ви вважаєте головними для цього органу?

– На сьогодні рада провела вже два своїх засідання, на яких сформувала свої керівні органи та затвердила план роботи на поточний рік. Так, очолити раду її учасники довірили мені, заступником голови було обрано Юрія Решетнікова. Що стосується секретаря, то для дотримання рівності Церков і релігійних організацій було запропоновано обирати секретаря на кожне засідання з числа їхніх представників в порядку ротації. Так, друге засідання ради готувала представниця Української Греко-Католицької Церкви п. Оксана Сенчук. На наступне засідання секретарем обрано представника Української Православної Церкви о. Віктора Бедя.

Що стосується пріоритетів, то в плані діяльності можна побачити практично всі питання, які є актуальними для релігійної спільноти в галузі освіти. Це і комплекс питань щодо місця і статусу духовних навчальних закладів у системі освіти України (а це і питання державного визнання дипломів їхніх випускників, дотримання соціальних прав їхніх студентів і викладачів тощо), і питання подальшого впровадження курсів духовно-морального спрямування, або, як вони у нас вже звично називаються, «Християнської етики» у загальноосвітніх навчальних закладах, і питання дотримання толерантності у навчальному процесі.

Передбачається, що кожне засідання буде присвячено комплексному розгляду одного з питань. Так, наступне засідання присвячуємо розгляду питання щодо місця духовних навчальних закладів у системі освіти України і всіх дотичних до цього питань. А у травні присвятимо засідання розгляду питання стосовно викладання у школах курсів духовно-морального спрямування.

– У якому стані сьогодні перебуває релігійна освіта в державі? Чи сприяє чинне законодавство та влада церковним школам?

– На сьогодні в Україні налічується 192 духовних навчальних заклади, в яких навчається близько вісімнадцяти з половиною тисяч слухачів і студентів. При церквах діє 12689 недільних шкіл. Можна сказати, що чинне законодавство в цілому забезпечує необхідні умови для існування таких закладів. Разом з тим, представники Церков і релігійних організацій уже близько десяти років порушують питання про невизначеність місця духовних навчальних закладів у системі освіти. Доходить до абсурду, коли дипломи таких закладів визнаються за кордоном і їхні випускники можуть там вільно продовжувати своє навчання, тоді як в Україні вони вважаються такими, що не мають вищої освіти. Я вже не кажу про те, що якщо викладач чи науковець йде працювати до духовного навчального закладу, то він втрачає свої соціальні права, зокрема право на педагогічний стаж. Вочевидь, це рудименти радянської минувшини, які нам спільно, зокрема і через механізм громадської ради, належить подолати.

Але на сьогодні Церкви і релігійні організації мають необхідний потенціал не лише для створення духовних навчальних закладів, але і для заснування інших – загальноосвітніх чи світських навчальних закладів, навчально-виховний процес у яких базувався б на дотриманні певних релігійних цінностей. Ми вже маємо такі приклади. Це і окремі приватні школи, які діють під патронатом релігійних організацій, і Український Католицький Університет тощо. Водночас релігійні організації нині на законодавчому рівні не мають права на заснування таких закладів. Знов-таки парадокс: будь-який громадянин таке право має, будь-яка громадська організація – має, а релігійні організації, зокрема і провідні Церкви України, – такого права позбавлені.

З метою вирішення цього наболілого питання мною, головою нашої партії Володимиром Стретовичем спільно із ще двома нашими колегами по Парламенту внесено відповідний законопроект. Сподіваюсь, що парламентарям стане політичної волі, мудрості та усвідомлення суспільних реалій, і вони підтримають цей законопроект, а не будуть сліпо чіплятися за стереотипи минулого. Тим паче, що значна частина моїх колег вважає себе віруючими людьми.

– Чи повинні віруючі займатись політикою? А коли так, то що потрібно для того, аби християни стали вагомим чинником української держави?

– Почну з кінця. Як на мене, то християни вже є вагомим чинником української держави, навіть незалежно від того, займаються вони політикою чи ні. Адже вони сумлінно працюють на благо держави, є невід’ємною частиною нашого народу. А подивіться, у кого зараз багатодітні родини, чи хто всиновлює дітей, фактично створює майбутнє нашої держави – знов-таки у більшості випадків християни, віруючі люди.

Що ж стосується політики, то це справа вільного вибору кожного. Між тим, треба ще визначитися, що саме ми маємо на увазі під «займатися політикою». Брати участь у діяльності партії чи брати участь у виборах, голосуючи за того чи іншого кандидата? Якщо друге, то мені видається, що більшість християн, як і інших громадян, у цьому участь беруть. А партійна діяльність потребує усвідомленого рішення. Безперечно, що наша політична дійсність була б докорінно іншою, якби в органах влади та представницьких органах було б багато віруючих людей, для яких важливими є цінності, а не кар’єра чи нажива. Радує те, що такий процес, хай повільно, але відбувається. Не можу в цьому контексті не відзначити того, що у Верховній Раді вже півроку діє депутатська молитовна група. І хоч нас зараз і небагато, проте ми впевнені, що з часом число народних обранців, які бажають звіряти свої дії з віковічними духовними принципами, зростатиме.

Архів 2009 року
Газета "Християнський Демократ"


Російськомовна версія статті: "Христиане уже сегодня являются весомым фактором украинского государства"

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии