Коли ж, проводити певні паралелі з Європою щодо повноцінного та кількісного функціонування театрів, Київ, не зможе конкурувати не тільки із європейськими столицями, а навіть, і з їхніми провінційними містечками… А ілюстрацією, може фігурувати перлина Босфору – Стамбул. Так ось, і тут будь-які культурологічні порівняння, не на нашу користь… Як-от: у Києві близько двохсот пам’яток архітектури; - у Стамбулі – більше трьох тисяч… У Києві: 30 офіційних музеїв; - у Стамбулі – більше 150-ти. У Києві, десь, 40 загальнодоступних фестивалів; - у Стамбулі – більше 100. Однак, щодо театрів, у Києві їх виявляється, всього-на-всього, - 50, а у Стамбулі – близько двохсот. У контексті зазначеної статистики, творчо-налаштована єдність, здавна звикла чути від політиків та урядовців промови про важливість зусиль держави, винятково, на подолання економічних негараздів… Така доктрина, сама по собі, аж ніяк, не викликає жодних заперечень… Справа в іншому, що питання гуманітарного розвитку суспільства у нашій державі, здебільшого, має декларативний характер. Як на мене, українські митці практично залишаються, сам-на-сам, у намаганні творити та відтворювати елементи справжньої культури. У цьому сенсі, прикметним є вислів художнього керівника Центру Леся Курбаса академіка Неллі КОРНІЄНКО: «На сьогодні - Культура останній бастіон для України в охороні її суверенітету». Знову ж таки, саме, гуманітарна сфера стала домінуючою для Франції та Швеції у другій половині ХХ-го тяжкого сторіччя… Пріоритетом у розвитку цих країн була і є Культура, яка й підтягує економіку...
А утім, є й у нас, приємні винятки – Театр імені Івана Франка, який за свою довгу історію мав і злети, - і падіння, однак, приваблює й досі істинних театралів своєю неповторною мистецькою палітрою та збереженням традицій академічного театру.
Тож про подальші творчі плани франківців, про історію та сьогодення Театру, наша розмова з Генеральним директором Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, народним артистом України – Михайлом ЗАХАРЕВИЧЕМ. – Михайле Васильовичу, 92-й театральний сезон франківців, ще не завершився, однак, скільки ж подій вже відбулося… Як на мене, основна, довгоочікуване відкриття нового театру, якого в українських медіа вже нарекли – київським Малим театром!..
– Скажімо так, приємно чути таке порівняння із найстарішим, всесвітньовідомим і авторитетним театром Росії. Однак – розпочинали вони скромно і першими артистами були учні університетської гімназії, і що цікаво, спочатку слово «малый», навіть, не писали з великої літери. І коли в помислах перенестися в недалеке майбутнє, я упевнений, що саме, наша мала сцена, врешті, стане великою і на ній будуть втілюватися вагомі театральні проекти… Поки що, назва нового театру: «Камерна сцена імені Сергія Данченка», й опісля того, як державна комісія підпише акт-прийому споруди, відбудеться офіційне відкриття театру. Я думаю, що вже в січні наші глядачі зможуть завітати до нас у гості… Окрема історія, чому так довго ми йшли до цього дня і які були непрості колізії... Проте, користуючись нагодою, хочу привселюдно висловити щиру подяку Прем’єр-міністрові Миколі Азарову, який взяв цей «театральний довгобуд» під особистий контроль – і тільки тоді справа посунулася.
Неможливо й оминути нещодавню, без сумніву, знакову подію. З нагоди 70-річчя нашого Художнього керівника, 7-го жовтня відбувся творчий вечір ювіляра. Сам-то день народження Богдана Сильвестровича випадає на 27 серпня, і можливо не всі знають, що у цей день народився й Іван Франко, ім’я якого з честю носить наш театр. Я й досі дивуюся, як тоді стіни театру витримали такої кількості гостей, як кажуть: яблуку не було де упасти. Певне, допомогли дубові палі, на яких тримається будівля. Однак, атмосфера була надзвичайно теплою, на жаль, ми не змогли задовольнити усіх бажаючих, які прагнули бути присутніми у театральній залі того дня. Богдан Сильвестрович, ще повний творчих сил і наповнений бажанням вийти на сцену. Тож у Новому році, шанувальники таланту великого артиста, зможуть побачити його у тих виставах, де він задіяний. – Тож якою буде подальша доля Театру у фойє, який користується неабиякою популярністю у шанувальників, саме, камерного мистецтва?
– Історія створення Театру у фойє в 2002 році, знову ж таки, пов’язана з ім’ям Богдана Ступки. І надзвичайно символічно, що перша вистава була народжена за оповіданням Івана Франка «Сойчине крило». А зробив інсценівку й поставив виставу «Увертюри до побачення» Андрій Приходько. Варто зазначити, що саме, на малій сцені був започаткований Міжнародний театральний фестиваль жіночих монодрам «Марія». А заснувала цей фестиваль – народна артистка України Лариса Кадирова. Також глядачі добре знають і ті неповторні жіночі образи: Марії Заньковецької, Сари Бернар, які неперевершено грає на малій сцені пані Лариса. Так само з успіхом на малій сцені йде вистава Юрія Розстального «На полі крові» за п’єсою Лесі Українки.
Нещодавно відбувся бенефіс народної артистки України Галини Яблонської, де на її честь Петро Ільченко поставив моновиставу «Самотня леді» за п’єсою Ігоря Афанасьєва. Іще одна прем’єра на малій сцені: «Серенада Полішинеля, або Забави для Фауста» за Достоєвським, режисер Володимир Кучинський. Щодо подальшої долі? Ухвалене рішення, що у малій залі розширить свою експозицію музей театру, який поки-що скромно розміщений на другому поверсі. Тож буде логічним щоби творчі напрацювання Театру у фойє і надалі втілювалися у життя вже у більш комфортній атмосфері – Камерної сцени.
– Ви щойно згадали про фестиваль «Марія», який проходить у рідних стінах. А загалом, як представлений фестивально-театральний рух в Україні?
– Можливо не так, як би хотілося. Наприклад, у столиці Шотландії – Единбурзі, щороку відбувається найбільший у світі фестиваль мистецтв – його основою є театральний «Фріндж», такий собі, ярмарок спектаклів. Так ось, на цей фестиваль завжди з’їжджаються близько мільйона туристів – для них споруджуються сотні імпровізованих театральних сцен. Протягом місяця глядачі можуть переглянути колосальну кількість вистав. Нам до таких масштабів, ще далеченько… Проте, є чим і похизуватися: одним із авторитетніших і найстаріших є Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев», який традиційно проходить у Львові. Також у місті Лева проходить театральний фестиваль «Драбина», який теж набув міжнародного статусу. У Сумах з минулого року започатковано фестиваль «Золотий чемодан», у Запоріжжі – фестиваль «Данапріс». У травні ц.р. на базі Херсонського Театру ім. Миколи Куліша відбувся Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», де ми представили виставу «Буря», за п’єсою Вільяма Шекспіра. Високе журі гідно оцінило роботу франківців: ми отримали кілька дипломів у номінаціях: «За оригінальну сценічну інтерпретацію драматургії В.Шекспіра» та «Освоєння класичної драматургії» - нагороджено режисера вистави Сергія Маслобойщикова. У номінації «Краща чоловіча роль другого плану» - диплом отримав народний артист України Богдан Бенюк. У жовтні у Коломиї з успіхом пройшов театральний фестиваль «Коломийські представлення», де трупа нашого театру показала виставу «Кайдашева сім’я» за однойменним твором Івана Нечуя-Левицького. Місцеві театрали, коли довідалися, що буде грати Наталія Сумська, миттєво розкупили всі квитки.
Власне, така ж ситуація й у Києві, коли у театрі аншлаг, чого ще бажати… Тож природно, що пані Наталя отримала престижну театральну нагороду - Приз імені Іванни Біберович, примадонни галицької сцени кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя. Так само можна поставити акцент на фестивалі театральної комедії «Золоті оплески Буковини», який традиційно проходить восени у Чернівцях. Знову ж Шекспір, «Приборкання норовливої» і відзначення: нагорода за кращий режисерський задум та сценографію. Пошана пам’яті й режисерському генію Сергія Володимировича Данченка, який в 90-х поставив цю виставу на сцені нашого театру. Мені поталанило десять років працювати пліч-о-пліч з цією талановитою і надзвичайно скромною людиною. Він любив людей і ставив вистави для тих, хто любить театральне мистецтво. Сергій Данченко зробив театр інтелектуальним. Він був справжнім. Окрім, відкриття Камерної сцени імені Сергія Данченка, ми ще плануємо встановити біля театру його скульптуру. Над макетом зараз працює видатний український скульптор Володимир Чепелик.– Михайле Васильовичу! Як тут не згадати теж знакову подію, яка відбулася влітку: відкриття скульптури Гнату Юрі в театральному скверику…
– Нині важко собі уявити, що раніше в скверику біля театру не було скульптури Гнату ЮРІ, якого Володимир і Олексій Чепелики відобразили у його зірковій ролі – Швейка, а по-сусідству лавочки, на якій застиг у бронзі Микола Яковченко. Мабуть знайдуться скептики, які скажуть, що не треба перетворювати цей простір в меморіал. Однак, саме завдячуючи цим постатям, скверик – став культовим місцем. Тут панує надзвичайно позитивна енергетика, вже стало доброю традицією сфотографуватися з корифеями. Навіть у молодят тепер існує такий собі обряд: опісля офіційного визнання їхнього шлюбу, приїхати і потерти бляшку Швейка – щоби був міцний союз.
Було б вельми несправедливим не сказати доброго слова про людину, яка безкорисливо надала кошти на спорудження цих скульптур, це земляк Миколи Яковченка – Юрій Коптєв. Він багато-чого зробив славного, і вочевидь ще зробить, для свого рідного міста Прилуки, незважаючи на те, що мешкає у Москві.
На фото: Богдан Ступка і Юрій Коптєв
Теж хочу подякувати особисто голові Київської міської адміністрації Олександру Попову, в рекордні строки було здійснено благоустрій і реконструкцію скверу та вирішені всі формальні питання щодо землевідведення й надання відповідних дозволів. Хто був присутній на цій події, пам’ятає, що ми пообіцяли відновити роботу фонтана, який не функціонував довгі роки. Знову ж таки, пан Олександр, взявся вирішити цю проблему і вирішив – фонтан працює й створює додаткову приємну ауру. За це, ми йому – дякуємо!
На фото: Голова КМДА Олександр Попов на церемонії відкриття пам'ятника Гнату Юрі
Цей фонтан не працював довгі роки:
– І наостанок, скажіть будь-ласка, які вистави нещодавно з’явилися у репертуарі театру і про прем’єри?
– Нам інколи закидають, що в нашому репертуарі не вистачає сучасних п’єс написаних українськими драматургами. Тож режисер Юрій Одинокий звернувся до творчості сучасного літератора Сергія Жадана і поставив спектакль за його повістю «Гімн демократичної молоді». Сучасний театр постійно повинен перебувати в пошуках нових форм, і тут доречною буде теза Льва Толстого: «Без новини немає мистецтва». Однак, як кажуть: класика не в’яне! Валентин Козьменко-Делінде зробив інсценізацію за оповіданням Антона Чехова «Жона є жона», готуємося до прем’єри… Адже прем’єра в театрі, це завжди подія для його шанувальників. Режисер Ігор Грінберг запросив на головну роль у виставі «Рояль у траві» знану актрису Ларису Хоролець за п’єсою «Піаніно в траві» популярної французької письменниці Франсуази Саган. За повістю Івана Франка «Перехресні стежки» готує виставу Дмитро Чирип’юк. Відбулися прем’єри: мюзиклу для дітей «Попелюшка», написаною Вікторією Васалатій та «Романси. Ностальгія» - Олександра Білозуба. Тепло сприйняли глядачі виставу «Фредерік, або Бульвар злочинів», постановка Юрія Кочевенка. А Віталій Малахов поставив на сцені нашого театру виставу «Грек Зорба», яка вже отримала престижні театральні нагороди.
На фото: сцена з вистави «Грек Зорба» - Наталія Сумська і Анатолій Хостікоєв
Не забуваємо й про нашу славну козацьку добу: Ігор Афанасьєв зробив яскраве театральне дійство «Урус-шайтан». До 140-річчя від дня народження Лесі Українки, режисер Юрій Розстальний представить на суд глядачів виставу «Голгофа», основою якої стали поеми: «Одержима» та «На полі крові».
Отже, як повсякчас, театр у 92-му театральному сезоні живе і працює у напруженому ритмі. Наші будні чергуються із святами, ми постійно перебуваємо у творчому пошуку до якого нас спонукають наші дорогі глядачі.
Володимир БОЙКО
0 коментарів