Сучасне українське козацтво
Козацтво як суб’єкт національного державотворчого процесу: порівняльний аналіз України і Російської Федерації. Частина 2
До попередньої частини
Сучасне українське козацтво об’єднує понад 700 козацьких організацій чисельністю більше 300 тис. осіб. Із них близько 40 організацій – міжнародні та всеукраїнські, більше 255 – обласні, 263 – районні (районні у містах) та 176 – міські. На базі існуючих козацьких організацій сформовано близько 300 козацьких громадських формувань з охорони громадського порядку чисельністю понад 10 тис. осіб, які співпрацюють з підрозділами Міністерства внутрішніх справ України.
Найстарішою громадською організацією України козацького спрямування є „Українське козацтво” , яка була створена у жовтні 1991 року та зареєстрована у березні 1992 року. До червня 1999 року вона була єдиною козацькою організацією в державі. Першим її гетьманом обрали В’ячеслава Чорновола. 1998 року гетьманом Українського козацтва було обрано Івана Біласа, а у 2005 році Віктора Ющенка. Найбільшу кількість козацьких організацій легалізовано в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Одеській, Харківській, Херсонській областях, АР Крим та місті Києві. Протягом 2008 р. Міністерством юстиції України зареєстровано три козацькі політичні партії („Всеукраїнська козацька партія”, „Партія Козаків України”, „Козацька Українська Партія”).
В історії розвитку українського козацтва сучасної незалежної України, можна виділити чотири етапи:
1. Виникнення на території України місцевих козацьких громад і об’єднання їх під юрисдикцією Міжнародної організації „Українське козацтво” ( з 1989 до середини 1992 року).
2. Розвиток і адаптація традицій козацьких громад у сучасних умовах (з 1992 до 1995 року).
3. Вихід зі складу Міжнародної організації „Українське козацтво” окремих груп козаків і реєстрація ними незалежних козацьких громад з всеукраїнським та міжнародним статусом (з 1995 до 2002 року).
4. Початок об’єднання незалежних козацьких громад різних рівнів у спілки та їх до виконання „Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва” (з 2002 року до середини 2010 року).
Нині всі козацькі організації України можливо умовно діляться на чотири групи: реєстровиків, запорожців, вільних козаків і т. зв. „звичаєвих”.
Становленню козацького руху сприяли укази Президента України: „Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва” (№ 14/95 від 04.01.1995 р.), „Про день Українського козацтва” (№966/99 від 07.08.1999 р.); „Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва” (№ 1283/99 від 06.10.1999 р.), „Про Положення про Координаційну Раду з питань розвитку Українського козацтва” (№ 1610/99 від 22.12.1999 р.), „Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 рр.” (№ 1092/2001 від 15.11.2001 р.), „Про Раду Українського козацтва” (№ 916/20054 від 4.06/2005р.), „Про заходи з підтримки розвитку Українського козацтва” (№ 378/2007 від 4.05.2007 р.).
За часів президентства В.А. Ющенка ним до Верховної Ради України був внесений проект Закону України „Про засади відновлення та розвитку Українського козацтва, козацькі організації та їх об’єднання” № 2441 від 24.04.2008. Втім, цей законопроект було піддано обґрунтованій критиці.
Донедавна, головними проблемами українського козацтва були: його роздробленість, відсутність контролю та єдиних регулятивних норм. У деяких козацтвах досі обирають власних гетьманів, присвоюють козацькі звання, нагороди, дозволяють носити зброю та однострій, мають всі формальні ознаки воєнізованого формування, довільно трактують козацькі традиції, формують власну ідеологію і систему виховання тощо. Всі ці особливості козацьких організацій відрізняють їх за своєю природою від звичайних об’єднань громадян.
Втім, викладені факти є загальновідомими і наводяться тут лише з метою порівняння. Сьогодні постають дві нові проблеми: втрата суспільного авторитету і послаблення впливу козацьких організацій та втрата сучасним політичним керівництвом держави інтересу до розвитку козацького руху в Україні.
Прикладом послаблення впливу козацьких організацій може слугувати найстарша організація „Українське козацтво” яка поступово почало втрачати позиції. Сьогодні ця організація залишилася, в основному, тільки на папері з амбіціями генералів без військ або з „колективними” членами. До недавнього часу Міжнародна громадська організація „Козацтво Запорозьке” була серед лідерів козацького руху. Сьогодні її позиції суттєво звужені. Ця організація нині переважно складається з вищого офіцерського складу який не має опори у вигляді реальних козацьких осередків на місцях тощо.
До наступної частини: Сучасне російське козацтво
До попередньої частини
Сучасне українське козацтво об’єднує понад 700 козацьких організацій чисельністю більше 300 тис. осіб. Із них близько 40 організацій – міжнародні та всеукраїнські, більше 255 – обласні, 263 – районні (районні у містах) та 176 – міські. На базі існуючих козацьких організацій сформовано близько 300 козацьких громадських формувань з охорони громадського порядку чисельністю понад 10 тис. осіб, які співпрацюють з підрозділами Міністерства внутрішніх справ України.
Найстарішою громадською організацією України козацького спрямування є „Українське козацтво” , яка була створена у жовтні 1991 року та зареєстрована у березні 1992 року. До червня 1999 року вона була єдиною козацькою організацією в державі. Першим її гетьманом обрали В’ячеслава Чорновола. 1998 року гетьманом Українського козацтва було обрано Івана Біласа, а у 2005 році Віктора Ющенка. Найбільшу кількість козацьких організацій легалізовано в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Одеській, Харківській, Херсонській областях, АР Крим та місті Києві. Протягом 2008 р. Міністерством юстиції України зареєстровано три козацькі політичні партії („Всеукраїнська козацька партія”, „Партія Козаків України”, „Козацька Українська Партія”).
В історії розвитку українського козацтва сучасної незалежної України, можна виділити чотири етапи:
1. Виникнення на території України місцевих козацьких громад і об’єднання їх під юрисдикцією Міжнародної організації „Українське козацтво” ( з 1989 до середини 1992 року).
2. Розвиток і адаптація традицій козацьких громад у сучасних умовах (з 1992 до 1995 року).
3. Вихід зі складу Міжнародної організації „Українське козацтво” окремих груп козаків і реєстрація ними незалежних козацьких громад з всеукраїнським та міжнародним статусом (з 1995 до 2002 року).
4. Початок об’єднання незалежних козацьких громад різних рівнів у спілки та їх до виконання „Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва” (з 2002 року до середини 2010 року).
Нині всі козацькі організації України можливо умовно діляться на чотири групи: реєстровиків, запорожців, вільних козаків і т. зв. „звичаєвих”.
Становленню козацького руху сприяли укази Президента України: „Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва” (№ 14/95 від 04.01.1995 р.), „Про день Українського козацтва” (№966/99 від 07.08.1999 р.); „Про Координаційну раду з питань розвитку Українського козацтва” (№ 1283/99 від 06.10.1999 р.), „Про Положення про Координаційну Раду з питань розвитку Українського козацтва” (№ 1610/99 від 22.12.1999 р.), „Про Національну програму відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 рр.” (№ 1092/2001 від 15.11.2001 р.), „Про Раду Українського козацтва” (№ 916/20054 від 4.06/2005р.), „Про заходи з підтримки розвитку Українського козацтва” (№ 378/2007 від 4.05.2007 р.).
За часів президентства В.А. Ющенка ним до Верховної Ради України був внесений проект Закону України „Про засади відновлення та розвитку Українського козацтва, козацькі організації та їх об’єднання” № 2441 від 24.04.2008. Втім, цей законопроект було піддано обґрунтованій критиці.
Донедавна, головними проблемами українського козацтва були: його роздробленість, відсутність контролю та єдиних регулятивних норм. У деяких козацтвах досі обирають власних гетьманів, присвоюють козацькі звання, нагороди, дозволяють носити зброю та однострій, мають всі формальні ознаки воєнізованого формування, довільно трактують козацькі традиції, формують власну ідеологію і систему виховання тощо. Всі ці особливості козацьких організацій відрізняють їх за своєю природою від звичайних об’єднань громадян.
Втім, викладені факти є загальновідомими і наводяться тут лише з метою порівняння. Сьогодні постають дві нові проблеми: втрата суспільного авторитету і послаблення впливу козацьких організацій та втрата сучасним політичним керівництвом держави інтересу до розвитку козацького руху в Україні.
Прикладом послаблення впливу козацьких організацій може слугувати найстарша організація „Українське козацтво” яка поступово почало втрачати позиції. Сьогодні ця організація залишилася, в основному, тільки на папері з амбіціями генералів без військ або з „колективними” членами. До недавнього часу Міжнародна громадська організація „Козацтво Запорозьке” була серед лідерів козацького руху. Сьогодні її позиції суттєво звужені. Ця організація нині переважно складається з вищого офіцерського складу який не має опори у вигляді реальних козацьких осередків на місцях тощо.
До наступної частини: Сучасне російське козацтво
Вернуться назад