Непросторовість свідомості

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Поняття свідомості як суб’єктивності

Матеріалізм стверджує, що усе, що існує – це фізична реальність.

Опоненти матеріалізму стверджують, що це не так: наші думки, відчуття, емоції, а також наукові теорії, зміст художньої книги чи музична симфонія, – усе, що належить до поняття свідомості або духовного, – не є

– ані речами, що розташовані в певному місці, мають певний розмір і форму,
– ані характеристиками, які концептуально зводяться до впливу одних фізичних об’єктів на рух інших.

Поняття свідомості, відчуття, мислення, ідеї, теорії означають щось непросторове (що не характеризується атрибутом протяжності – фізичними координатами, розміром, формою), хоча й можуть бути пов’язані з розташованими у просторі матеріальними об’єктами (свідомість – з тілом людини, наукова теорія – з книгами, в яких вона описана, тощо). Свідомість характеризується насамперед здатністю до усвідомлення, розуміння; а витвори духовної діяльності людини (науки, мистецтва, філософії, релігії) – смислом, який свідомість здатна осягнути.

Тезу про непросторовість свідомості вперше чітко сформулював та обґрунтував Декарт. Нещодавно до цієї теми звернувся один з провідних сучасних філософів свідомості, Колін Мак-Гін, у статті “Свідомість і простір” . Стаття починається з ясного й лаконічного роз’яснення тези Декарта, як такої, що виражає “наше звичайне розуміння природи психічних явищ” як “непросторових за своїм характером”.

Якщо ми проаналізуємо, наприклад, деякий візуальний досвід, то хоча він і пов’язаний з певними нейронними просторовими структурами в мозку, сам цей досвід не можна розглядати як розташований десь у фізичному просторі. Наприклад, якщо я уявлю собі червону пляму, то ця уявна червона пляма “не розташована в якомусь певному місці; не займає певного обсягу у просторі; не має форми; не складена з просторово розташованих частин; не має просторових вимірів; не має твердості. Навіть запитувати про її просторові властивості – значить робити свого роду категорійну помилку, аналогічну питанню про просторові властивості чисел.”

Можливо, цю думку Мак-Гіна слід пояснити й уточнити. Йдеться про те, що червона пляма, яка є в моїй уяві, не розташована ніде у фізичному просторі: як би ретельно вчені не сканували мій мозок, вони не знайдуть там червоної плями. Разом з тим, вона може бути розташована в деякому уявному просторі: якщо я змалюю в своїй уяві хоч трохи складну візуальну картину, то різні її елементи в моїй уяві будуть якось розташовані, − наприклад, я можу уявити червону пляму зліва або знизу від зеленої. Але нічого цього немає в фізичному просторі: коли я уявляю червону пляму зліва або знизу від зеленої, в моєму мозку немає ані червоної, ані зеленої плями. Елементи досвіду (термін, прийнятий в англомовній літературі, − лат. qualia) не розташовані у фізичному просторі, хоча й можуть бути розташовані в уявному просторі. Уявні простори існують окремо від фізичного, лише в нашій уяві, а не у фізичній реальності.

Непросторовість психічних явищ “пов’язана з фактом, що стани свідомості не сприймаються у зовнішньо-чуттєвий спосіб. Ми сприймаємо різними чуттєвими органами різноманітні матеріальні об’єкти, що займають певний об’єм і розділені певними відстанями. Таким чином ми дізнаємося про ці об’єкти зовнішньо-чуттєвого сприйняття як просторові сущі… Але свідомі суб’єкти та їх психічні стани не є об’єктами такого сприйняття. Ми їх не бачимо, не чуємо, не відчуваємо на дотик…”

Мак-Гін розглядає також можливе заперечення: можна сказати, що хоча ми й не приписуємо нашим психічним станам та нашому Я (суб’єкту психічних станів) чітко визначеного місцеположення, але приписуємо їм приблизне місцеположення: “Ми напевно не вважаємо, що я десь в іншому місці, аніж моє тіло, і ми локалізуємо мої думки ближче до моєї голови, аніж до моєї ноги. Тож можна сказати, що ми приписуємо свідомості просторові характеристики, принаймні зачаткові.” Щодо цього заперечення Мак-Гін зауважує, що воно насправді по суті не стосується властивої психічним станам непросторовості. Адже ми “локалізуємо” наше Я там, де й наше тіло, а наші думки скоріше в голові, аніж у нозі, не тому, що ми можемо спостерігати наше Я чи думки в певному місці, а тому, що знаємо про причинно-наслідкові зв’язки між відповідними фізичними об’єктами та нашими психічними станами: “Я там, де те тіло, чиї фізичні стани найбільш прямо впливають на мої психічні стани; і мої стани свідомості розташовані десь в районі того мозку, чия діяльність найбільш безпосередньо задіяна в каузальних зв’язках, які управляють моїм психічним життям.” Але це означає, що насправді йдеться не про просторове розташування мого Я чи моїх думок, а про просторове розташування тих фізичних об’єктів, з якими моє Я чи мої думки найбільш безпосередньо і тісно пов’язані. Моє Я та мої думки усе ще залишаються “речами” без форми, розміру, і по-суті, без власного просторового розташування.

Інше заперечення – про те, що деякі ментальні стани ми локалізуємо досить точно. Наприклад, ми говоримо про біль у нозі і можемо досить точно визначити, де саме у нас болить нога. Але це − лише неточність повсякденних висловлювань. “Біль у нозі” насправді не є річчю, яка розташована десь у нозі. “Біль у нозі” – це стан свідомості, джерелом якого є деяке пошкодження ноги. У випадку болю в нозі ми локалізуємо не саме відчуття болю, а його джерело, ті фізичні пошкодження, які його викликають. Відомо, що люди з ампутованою ногою можуть відчувати “біль у нозі”: відчуття те ж саме і свідомість помилково ідентифікує його джерело як ногу, хоча ноги вже немає. Або шляхом певних спеціальних впливів безпосередньо на мозок можна викликати у людини відчуття “біль у нозі”, хоча з її ногою усе в порядку.

До наступного розділу: Теорія душі проти теорії мозку. Аргумент знання

Примітки:

1. McGinn C. Consciousness and space
2. Далі в цьому параграфі я слідуватиму за Мак-Гіном, за потреби доповнюючи його роз’яснення власними коментарями.

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии