DataLife Engine > Книги > Поняття свідомості як суб’єктивності

Поняття свідомості як суб’єктивності

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Первинні та вторинні властивості

Я вживатиму поняття свідомості, та усі поняття, які до нього належать (відчуття, емоції, мислення, бажання, усвідомлення), у звичайних смислах повсякденного мовлення − як особистого суб’єктивного “виміру” людини, того, що означає для особи відчувати, переживати емоції, мислити, бажати, усвідомлювати.

Ці смисли слід чітко відрізняти від панівного у філософії свідомості та “головній течії” психології ХХ ст. біхевіористсько-функціоналістського тлумачення свідомості, яке ототожнює усі ті ж поняття з відповідними формами поведінки та внутрішньотілесними фізичними процесами, відповідальними за ці форми поведінки. Наприклад, з точки зору біхевіоризму певне відчуття чи емоція (наприклад, відчуття болю чи радості) – це не те, як ми це переживаємо суб’єктивно, як воно для людини – відчувати біль чи радість, а зовнішні прояви цих відчуттів, те, як поводиться людина, яка їх має. З точки зору функціоналізму, відчуття чи емоція – це ті процеси в мозку, які викликають ці зовнішні прояви, поведінку.

Зрозуміло, що ці смисли понять зовсім різні: ми можемо уявити, тіло, яке є точною фізичною копією тіла людини, яке здійснює ті самі зовнішньо спостережувані рухи (поведінка), в мозку якого відбуваються ті самі процеси, але суб’єктивно це тіло нічого не переживає й не усвідомлює. Так само можливо уявити і свідомість, здатну до суб’єктивних переживань та мислення без мозку, і навіть зовсім без тіла. Поки що мова йде не про те, чи насправді (фактично) може існувати таке тіло без свідомості чи свідомість без тіла, а про те, що поняття, з одного боку, свідомості (відчуттів, емоцій, мислення, усвідомлення) та, з іншого, поведінки й процесів у мозку мають різний смисл. Поняття свідомості, відчуттів, емоцій, мислення, усвідомлення означають, в нормальному людському смислі, не шаблони поведінки й процеси у мозку, а те, як ми щось переживаємо й усвідомлюємо суб’єктивно, як воно для нас.
В цьому − людському, а не біхевіористсько-функціоналістському − смислі я і вживатиму ці поняття.

******
Д.Чалмерс проводить подібне розрізнення понять, але використовує інші терміни: феноменологічне поняття свідомості, яке означає свідомість як суб’єктивність, та психологічне поняття свідомості, називаючи так свідомість у біхевіористсько-функціоналістському смислі.

Цей вибір термінології дуже симптоматичний щодо стану психології у ХХ ст., який став наслідком дегуманізуючого впливу матеріалізму, позитивізму (теорії про те, що знання повинно зводитися до результатів зовнішніх спостережень, а все решта – позбавлені смислу нісенітниці) і взагалі сцієнтизму як намагання підігнати гуманітарні науки під шаблон природничих наук. Хоча поняття психології означає науку про душу, панівний у ХХ ст. напрямок намагався витравити з психології не лише ідею душі, а й ідею свідомості й психіки у нормальному людському – тобто феноменологічному, суб’єктивному – смислі. Д.Чалмерс, який сам пройшов вишкіл “когнітивної науки”, відзначає, що внаслідок впливу біхевіоризму та Фрейда, в психології ХХ ст. “встановилася як ортодоксія ідея про те, що пояснення поведінки мусить бути цілком незалежним від феноменологічних понять”, а “перехід від біхевіоризму до кібернетичної когнітивної науки в основному зберіг цю ортодоксію.”

Я не буду підтримувати такої термінології, оскільки вважаю, що вона відображає не природний для психології прогресивний розвиток, а тимчасове сцієнтистське збочення, і сподіваюсь, що психології вдасться від нього звільнитися. Тож поняття 'психологічний' я буду вживати у більш звичному для більшості людей смислі, який відповідає тим або іншим аспектам людської суб’єктивності (як відповідник англійського mental).

До наступного розділу Непросторовість свідомості

Примітки:

1. The Conscious Mind. – р.14.
Крістофер Аанстус у статті “Головна течія у психології та гуманістична альтернатива” дає дуже цікавий огляд тенденцій розвитку психології у ХХ столітті, поділяючи її на три основні напрямки – “головна течія”, ортодоксальний фрейдизм та гуманістична психологія.
“Головна течія”, що протягом більшої частини ХХ століття панувала і досі панує в освітніх і наукових установах, пройшла два етапи розвитку − біхевіористський та функціоналістський. Аанстус влучно характеризує їх як “психологію пацюка” та “психологію комп’ютера”. Біхевіористська “психологія пацюка” – дослідження поведінки тварин і людей за схемою стимул-реакція, – тобто, дослідження того, яку поведінкову реакцію викликають ті або інші стимули, як викликати потрібну поведінкову реакцію, як виробляти потрібні умовні рефлекси, методи навчання-дресировки, маніпулювання поведінкою тварин і людей, – відповідні теоретичні моделі розроблялися в основному на основі експериментів над пацюками; в радянському контексті цей напрямок можна було б назвати “психологією собачок Павлова”. Функціоналістська “психологія комп’ютера” − когнітивна психологія – сучасний панівний академічний напрям, який розглядає людську свідомість і психіку як комп’ютерний процес обробки інформації. Критики “головної течії” відзначають її безплідність: основна маса її результатів банальні і непридатні для психологічної допомоги людям.
Дегуманізуючі сцієнтистські тенденції і маніпулятивне ставлення до людини характерні, хоча й меншою мірою, і для другої найвпливовішої течії у психології ХХ ст. – ортодоксального фрейдизму. (Сам Фрейд був переконаним прибічником механістичного матеріалізму, припускав, що в майбутньому розвиток природничих наук дозволить пояснювати поведінку людини на основі знання про фізико-хімічні процеси і структури тіла людини, без звертання до традиційних − феноменологічних − понять, якими люди описують свій психічний стан і проблеми, а проте визнавав, що поки що до цього далеко і психологія ще не може обходитися без таких понять і заснованих на них методах.)
Зрештою, третій напрямок (точніше, багато різних, але близьких за головною тенденцією напрямків) – гуманістична психологія – орієнтований на розуміння людських психологічних проблем і потреб у всій їх складності й різноманітності, без підгонки під упереджену псевдонаукову схему, і на надання відповідної психологічної допомоги.
На жаль, перспективи рішучого гуманістичного повороту в сучасній психології є проблематичними, оскільки “головна течія” займає панівні позиції в університетах, визначаючи освітні і дослідницькі програми та спрямування фондів. Думаю, що ця проблема не може бути розв’язана “локально”, самими психологами; потрібна боротьба “на всіх фронтах” за звільнення науки й суспільства від сцієнтизму загалом, позитивізму та матеріалізму зокрема.



Вернуться назад