Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Свідомість та H2O

Найбільш широко обговорювану версію “аргументу знання” (knowledge argument) який ми розглядаємо, запропонував австралійський філософ Франк Джексон. Це – знайомий нам уявний експеримент з фізиком Мері, яка прожила до солідного віку в кімнаті з особливим чорно-білим освітленням (щоб їй було зручніше, я замінив це на контактну плівку на очах; “веселкова” версія − моя), і ось, залишивши свою кімнату, дізнається як воно − мати кольорові сприйняття. Сам Джексон після тривалої дискусії зрештою “склав зброю” і приєднався до матеріалістів. Він визнав задовільною відповідь на проблему Мері, яку дає матеріалістична теорія репрезентаціонізму. Чи справді репрезентаціоністське розв’язання є задовільним? Я так не вважаю.

Репрезентаціонізм “розв’язує” ситуацію з Мері подібно до того, про що ми говорили в попередньому підрозділі: “Ми маємо справу не зі знанням про дві різні речі, а з двома різними формами “репрезентації” однієї й тієї ж речі.” − Вибачте, але це не годиться. Звичайно ж, можна сказати, що є певний стан мозку, який “репрезентований” для Мері спочатку зовнішніми спостереженнями, зображеннями мозку, науковими теоріями тощо, а потім – її власним відчуттям кольору. Але не уявляю, як це може врятувати матеріалізм. Насправді це йому суперечить, адже мова йде про події двох різних типів:

1) фізична подія наявності деяким структур та процесів у мозку;
2) дві психічні події (суб’єктивні стани й процеси): перша − зорові образи та мислення-засвоєння-розуміння теорій, друга – відчуття-переживання болю.

Від того, що ми назвали ці суб’єктивні переживання й мислення-розуміння “репрезентаціями” і що вони дійсно репрезентують (представляють) певну фізичну подію (процеси в мозку, які відповідають відчуттю болю), вони не перестають бути суб’єктивними переживаннями та процесами, відмінними від тієї фізичної події, яку вони репрезентують.

Чи є ці “репрезентації” лише іншими фізичними подіями в мозку? Якщо Ви так скажете, то лише накладатимете репрезентацію на репрезентацію, загубивши їх суб’єктивний характер замість того, щоб його пояснити. Ви можете множити ці репрезентації до нескінченності, але таким шляхом ви ніколи не дійдете до самих суб’єктивних переживань. Якщо репрезентації – це лише фізичні стани й процеси в мозку (тобто величезна кількість атомів, які нічого не відчувають, не мислять, не усвідомлюють, а лише розташовані і рухаються у певний дуже складно структурований спосіб), то там можуть бути репрезентації, репрезентації репрезентацій, репрезентації репрезентацій репрезентацій і які завгодно ще репрезентації без ніякого суб’єктивного переживання, мислення, усвідомлення.

До наступного розділу: Самосуперечливість матеріалізму як теорії тотожності фізичних та психічних станів