Теорія душі проти теорії мозку. Аргумент знання

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Непросторовість свідомості

Аргументацію дуалістів (плюралістів) та матеріалістів, прибічників теорії душі та теорії мозку, зручно представити у формі діалогу.

Учасники діалогу:

Петро Іванович – фізіолог, який багато разів робив ексгумацію людських трупів та вівісекцію тварин і ніколи не бачив такої речі як душа. Тож він вважає, що душа – це бабусини побрехеньки.

Іван Петрович – філософ-плюраліст, який вважає, що свідомість не може бути чимось фізичним, що матеріалістичні пояснення свідомості (теорія мозку) не витримують критики.

Петро Іванович: Я впевнений, що ніякої душі не існує. Я та мої колеги робили мільйони ексгумацій та вівісекцій – і ніякої душі не знайшли.

Іван Петрович: Що за нісенітниці Ви говорите! Душа – це за визначенням щось нефізичне – таке, що його неможливо побачити чи помацати. Не дивно, що ви її не знайшли, – ви в принципі не могли її знайти. Ви можете знаходити тільки фізичні речі, і що б ви не знайшли – це не може бути душею.

Петро Іванович: Мені здається, що це Ви говорите нісенітниці. Ви говорите про щось, чого ніхто ніколи не бачив і “в принципі” не може побачити, чого не може “в принципі” виявити жодний прилад. Але в такому разі не може бути “в принципі” ніяких підстав вважати, що це “щось” існує. Ваша “душа” – чиста містифікація.

Іван Петрович: Ви не праві. Є дуже серйозні підстави вважати, що душа існує. І в цьому немає ніякої містики. Ми знаємо не лише про те, що можливо побачити чи сприйняти іншими органами зовнішнього відчуття (дотику, слуху, нюху, смаку) чи зафіксувати фізичними приладами. Ми знаємо також про самі ці відчуття, а також про інші наші відчуття й емоції (болю, насолоди, суму, радості), про наші думки, погляди, сумніви, − як ми усе це суб’єктивно переживаємо й усвідомлюємо. Людські суб’єктивні переживання й думки неможливо побачити, відчути на дотик чи зафіксувати фізичними приладами; ми дізнаємося про них не через спостереження за фізичними процесами, а безпосередньо-інтроспективно, оскільки самі їх переживаємо й мислимо. Той факт, що люди суб’єктивно переживають різні відчуття та емоції та суб’єктивно усвідомлюють та мислять, є чимось крім фізичних фактів. Людське Я, здатне до суб’єктивних переживань та усвідомлення, так само реальне, як і фізична реальність. Це Я і є тим, що зазвичай називають душею.

Петро Іванович: Наука виявила, що наші відчуття, емоції та думки – не що інше як фізичні процеси в нашій нервовій системі та мозку.

Іван Петрович: Наука нічого такого не виявила і не могла виявити. Усе, що виявляє (і все, що може виявити) наука, − це те, що наші відчуття, емоції та думки тісно пов’язані з процесами в мозку та нервовій системі; що деякі процеси в нервовій системі можуть викликати деякі відчуття чи зміни в процесі мислення. Тобто, наука виявила, що між процесами в нашому мозку та свідомістю є зв’язок. Ви ж говорите зовсім інше: що процеси в нашому мозку та свідомість – це одне й те ж саме. Те, що говорите ви, не тільки не слідує з того, що виявила наука, але й прямо суперечить йому. Якщо ми говоримо, що існує зв’язок між процесами у мозку та свідомістю, то це означає що мозок і свідомість – не одне й те саме, а різні речі. І навпаки, якщо ми говоримо ще мозок і свідомість – одне й те саме, то безглуздо говорити про зв’язок між ними. Твердження про зв’язок між A та B має сенс лише якщо A не є B. Безглуздо говорити, що A пов’язане з B (або що A викликає B), якщо A – це B.

Петро Іванович: В такому разі, я відмовляюся від ідеї про те, що наші відчуття й думки пов’язані з процесами в мозку. Я вважаю, що наші відчуття й думки є процесами в мозку.

Іван Петрович: Але ж Ви посилалися на науку, а ми бачили, що наука не підтверджує Вашої позиції, − скоріше, навпаки!
До того ж, фізичні процеси в мозку та стани і процеси свідомості − це абсолютно різні речі, які не мають жодної спільної властивості, крім приблизної одночасності; тож вони ніяк не можуть бути одним і тим самим. Процеси в моєму мозку – це переміщення, зміни форми, стискання й розширення деяких фізичних об’єктів. Це щось, що ми можемо (в принципі, за допомогою якогось приладу) сканувати й бачити. Але ми ніяким чином не можемо сканувати й бачити відчуттів і думок як таких, бо вони відчуваються й мисляться, а не бачаться.

Я ніколи не бачив процесів у моєму мозку, але я завжди знаю, якими є мої відчуття та думки. Тож мої відчуття та думки – це не щось видиме чи дотичне, вони присутні в моїй свідомості безпосередньо, як щось, що не має фізичних властивостей.

Петро Іванович: Це – дуже наївний погляд. Це все одно, що сказати: я знаю про кольори, звуки, тепло тощо, хоча ніколи не спостерігав електромагнітні хвилі, звукове коливання повітря, не вимірював кінетичну енергію тощо. А отже, кольори, звуки, тепло і т.п. не є і не може бути електромагнітними хвилями, коливанням повітря, кінетичною енергією тощо.

Але ж ми знаємо, завдяки науці, що насправді кольори – це і є електромагнітні хвилі; звуки – коливання повітря, тепло – кінетична енергія тощо. Так само відчуття й думки є певними станами мозку, і ймовірно, що наука колись відкриє, що біль є ось-таким фізичним станом (структурою) мозку, а радість – ось-таким іншим фізичним станом (структурою) мозку.

Іван Петрович: Справді, погляд, який Ви щойно озвучили, – дуже наївний. Адже ще з ХVII ст., завдяки Декарту й Локу, ми знаємо про існування первинних і вторинних якостей. Первинні якості – це властивості фізичних об’єктів та процесів самих по собі, безвідносно до їх сприйняття, – власне фізичні властивості. Вторинні якості – це реляційні якості – якості, які не належать фізичному об’єкту самому по-собі, а означають його відношення до свідомості), – тобто властивість фізичних об’єктів (їх первинних якостей) викликати у нас певне сприйняття-відчуття, суб’єктивне переживання. Поняття кольорів, звуків, тепла, як вони вживаються у повсякденній мові, означають вторинні якості; а те, що говорить про ці поняття фізика – відповідні первинні якості. Але це – не одне й те ж саме. Фізика говорить лише про фізичний аспект того, що в повсякденній мові називають кольорами, звуками, теплом. А поняття кольорів, звуків, тепла в повсякденній мові означають реляційні властивості того, що фізика називає кольорами, звуками, теплом, викликати у людей певні суб’єктивні сприйняття-переживання (відчуття червоного чи зеленого, теплого чи холодного тощо). Приклад з кольорами, звуками, теплом не лише не заперечує дуалізм свідомості й фізичної реальності, – він сам є ілюстрацією, проявом цього дуалізму.

Петро Іванович: Але, в такому разі, чи не є сама свідомість, Я лише вторинною якістю, похідною від первинних, фізичних якостей?

Іван Петрович: Ні, не є. Усі вторинні якості є відношенням між двома фундаментальними реальностями – фізичним світом та свідомістю, Я. Свідомість та фізичний світ є двома “полюсами” відношення зовнішньо-чуттєвого сприйняття, суб’єктом та об’єктом. Оскільки усі вторинні якості перебувають ніби “на стику” між цими “полюсами”, то жоден з “полюсів” не є вторинною якістю.
Отже, свідомість, як і фізичний світ, не є вторинною якістю; вона є однією з двох фундаментальних реальностей, які уможливлюють існування усіх вторинних якостей.

Петро Іванович: А якщо ми отримаємо точне наукове знання про відповідність між процесами у мозку та відчуттями?

Іван Петрович: Це лише підтвердить, що свідомість – це одне, а фізичні процеси в мозку – інше. Щоб отримати таке знання, нам потрібна інформація, з одного боку, про відчуття людини та, з іншого боку, про процеси в мозку людини, які відбуваються, коли людина має ці відчуття. Щоб встановити таку відповідність, нам потрібна інформація про людські відчуття, і ми не можемо отримати такої інформації через спостереження за процесами в мозку, − ми можемо отримати її лише запитавши в людини, що вона насправді відчуває. Отже, дві сторони, між якими ми намагаємося встановити відповідність, повинні справді бути двома сторонами, двома різними “речами”, а не одним і тим самим.

Петро Іванович: Гм-м-м. Я все ще не впевнений...

Іван Петрович: Наведу ще один аргумент – від Стівена Лоу.

Уявімо собі, що десь далеко-далеко існує планета Зет, яка заселена розумними істотами – назвемо їх зетіанами. Зетіани мають інтелект, подібний до людського; вони можуть мислити, створювати наукові теорії і складні технічні прилади. Подібно до людини, вони мають п’ять органів зовнішніх відчуттів. Проте ці органи не зовсім такі самі. Вони подібні до людських лише остільки, оскільки дають ту ж саму (або навіть більш точну) фізичну інформацію – про місце, розмір, температуру тощо. Наприклад, зетіани можуть на дотик з’ясувати усе, що й ми, про форму тіла, температуру, нерівність поверхні. Але вони не мають відчуттів та емоцій, що безпосередньо не несуть фізичної інформації – таких як біль, сум, радість.

Уявімо, що зетіани мають апаратуру, яка дозволяє відсканувати будь-які процеси в людському тілі, отримати будь-яке знання про фізичні структури людського тіла й фізичні процеси, що відбуваються в ньому.

Припустимо, зетіани прилетіли на Землю. Вони навчилися людської мови і дізналися, що люди відчувають біль, сум, радість. Вони хочуть з’ясувати, що ж це означає: відчувати біль, сум, радість. З допомогою своєї суперапаратури зетіани можуть отримати будь-яку фізичну інформацію про процеси, які відбуваються в тілі людини, коли вона відчуває біль, сум або радість.
Чи можуть вони, самі не відчуваючи болю, суму й радості, завдяки таким спостереженням зрозуміти, що означає: відчувати біль, сум, радість?

Петро Іванович: Очевидно, ні.

Іван Петрович: Отже, що ми маємо? З одного боку, наші зетіани можуть отримати будь-яке знання про будь-які фізичні процеси. З іншого, отримавши усю потрібну їм фізичну інформацію, вони так і не дізнаються про те, що означає відчувати біль, сум чи радість. З цього необхідно зробити висновок, що біль, сум і радість (як і будь-які інші процеси свідомості) не є фізичними процесами.

Петро Іванович: Але ж ніяких зетіан немає, ми їх видумали!

Іван Петрович: Це не має значення, адже ми проводимо уявний експеримент.

Якщо Вам не подобаються зетіани, можете уявити фізика-дальтоніка, який знає все про фізичні структури і процеси нервово-мозкової системи людини, відповідальні за сприйняття кольорів, але не знає, що означає мати відчуття червоного чи зеленого.

Або можете уявити іншу людину. Її звати Мері. Вона з народження носить на очах, ніколи не знімаючи, контактну плівку, що робить її бачення чорно-білим. (Припустимо, що це особлива органічна контактна плівка, яка росте разом з її очима. Можливо, Мері про це нічого не знає і вважає себе звичайним дальтоніком, а насправді якісь вчені проводять над нею експеримент-випробування органічної монохроматичної плівки). Вона є фізиком і знає все про фізичні структури і процеси нервово-мозкової системи людини, відповідальні за сприйняття кольорів. Але про те, яким є відчуття червоного чи зеленого (як воно відчувається суб’єктивно), вона зможе дізнатися тільки якщо зніме контактну плівку.

Петро Іванович: Але ж чи справді вона щось дізнається? Адже Мері знає, що у людей є різні кольорові відчуття, вона лише “не знає”, які вони. Якщо вона зніме плівку, то не узнає і не зможе висловити жодного нового факту. Звичайно, в якомусь іншому смислі, вона “дізнається” про щось нове, а саме: як воно − мати відчуття червоного чи зеленого. Але я думаю, що це не зовсім знання − це просто новий досвід, який, з точки зору матеріалізму є лише певним фізичним станом її мозку.

Іван Петрович: Але ж вона не просто набула нового досвіду. Раніше вона не знала, а тепер знає, що люди мають на увазі, коли говорять, що трава зелена, а небо – блакитне. Адже очевидно, що вони говорять не про частоту електромагнітних хвиль (переважна більшість людей про неї не знає) і не про фізичні процеси в своєму мозку (яких вони не спостерігають).

Можемо видозмінити уявний експеримент з Мері. Уявімо, що контактна плівка не чорно-біла, а змінює колір кожного дня, так що кожному дню тижня відповідає один колір. В понеділок – чорний, у вівторок – червоний, у середу – синій, у четвер – зелений ... Мері відчуває ці відмінності і називає це “понеділкове відчуття”, “вівторкове відчуття” ... Зрозуміло, що вона не знає, що це і є те, що інші люди називають відчуттями чорного та червоного кольорів. Адже вчені, які проводять над нею експеримент, їй про це не говорять; свій мозок у неї також немає можливості дослідити; ніякої кореляції між цими її відчуттями та кольоровими описами інших людей немає: адже люди говорять, що трава зелена, небо блакитне, троянда червона, а для неї уся відмінність між ними в тому, що одні − темніші, а інші − світліші. Ті зміни зорового відчуття, які з нею щодня трапляються, вона вважає якоюсь дивною особливістю власної психіки і ніяк не пов’язує з тим, що інші люди називають кольорами. У неї є досвід кольорових відчуттів, але вона не знає, що означає мати відчуття червоного. Вона не розуміє, що мають на увазі люди, коли кажуть, що земля – чорна, троянда – червона, небо – блакитне, трава – зелена. І ось, уявімо, що одного чудового дня Мері в очі потрапила якась хімічна речовина, яка зруйнувала плівку, залишивши очі неушкодженими. Мері поглянула навколо і здивовано вигукнула: “Яке диво! Сьогодні п’ятниця, а земля раптом стала понеділковою, троянда − вівторковою, небо – світло-середничним, трава – четверговою?!” Раптом Мері осяйнула здогадка: так ось якими є відчуття чорного, червоного, блакитного, зеленого!!!

Схоже, що Мері таки дізналася щось нове, − а саме: що таке відчуття зеленого, червоного і т.д. як воно відчувається. Раніше вона знала лише про електромагнітні хвилі і стани мозку, які цим відчуттям відповідають, а тепер знає про самі відчуття. В книгах з нейрофізики вона колись читала, що відчуття червоного – це ось-така структура мозку. Але структура мозку – це одне, а те, як воно відчувається − це інше. Відчуття – це те, як воно відчувається.

Мері знала, які фізичні процеси відбуваються в мозку людини, коли вони говорять, що мають відчуття червоного чи синього. Але вона не знала, якими є, як відчуваються суб’єктивно ті відчуття, які люди відчувають, коли в їх мізках відбуваються відповідні фізичні процеси. Зокрема, вона не знала, що коли в мізках людини відбуваються фізичні процеси, які в деяких книгах з нейрофізики описуються як відчуття червоного, то вони мають суб’єктивне переживання того типу, яке вона мала по вівторках, − і так само щодо усіх інших кольорових відчуттів. Специфічна якість різних кольорових суб’єктивних переживань виявляється реальним фактом про світ, який не міститься в множині усіх фізичних фактів. Усі фізичні факти про кольорові відчуття однаково сумісні з будь-якою з можливостей: відчуття (суб’єктивне переживання) червоного могло виявитися подібним до її понеділкових відчуттів, або до вівторкових, або до суботніх, або не подібним ні до яких відчуттів (суб’єктивних переживань), які вона колись мала (як у початковому варіанті історії Мері − з чорно-білою плівкою). Те, що відчуття (суб’єктивне переживання) червоного виявилося саме таким, а не якимось іншим, – це факт, який не входить до множини усіх фізичних фактів, оскільки у світлі усіх фізичних фактів відчуття (суб’єктивне переживання) червоного могло виявитися будь-яким.

Петро Іванович: Можливо, в цих міркуваннях є якась помилка.

Припустимо, зетіани з’ясували, які саме процеси відбуваються в нервово-мозковій системі людини, коли люди, за їх власними свідченнями, відчувають біль та інші відчуття.

Тепер запитаємо зетіанина: що означає – відчуття болю? Зетіанин може відповісти: відчуття болю – це ось-такі процеси в нервово-мозковій системі. Він зможе також описати відмінності між цими процесами та процесами, які відповідають іншим відчуттям.
Запитаємо це ж саме у звичайної людини. Напевно, їй буде важко відповісти. Вона зможе хіба що сказати, що біль – це одне з відчуттів, які вона відчуває; але навряд чи зможе чітко пояснити, що таке відчуття, і чим саме відчуття болю відрізняється від інших відчуттів.

Якщо ми порівняємо ці дві відповіді, то побачимо, що відповідь зетіанина більш конкретна, чітка, інформативна. Отже, чи не слід з цього зробити висновок, що, скоріше, зетіанин знає, що таке відчуття, а звичайна людина – не знає?

Іван Петрович: Це міркування цікаве, але, на мою думку, хибне. Можна дати на будь-яке питання конкретну, чітку, інформативну відповідь, яка буде неправильною. В той же час менш конкретна, чітка, інформативна відповідь може бути правильною.

Ми, люди, знаємо, що таке біль, сум чи радість, бо ми маємо досвід болю, суму й радості. Коли хтось говорить: “Мені сумно” або “Я щасливий”, ми розуміємо смисл того, що він говорить, хоча й не зможемо пояснити цей смисл тому, хто ніколи не відчував суму чи щастя. Можна сказати, що відчуття суму, болю чи радості – це елементарний досвід, який не зводиться ні до якого іншого досвіду, – і тому неможливо пояснити, що означає відчувати сум, біль чи радість, тому, хто ніколи їх не відчував.

Ми всі знаємо, який смисл мають слова “біль”, “сум”, “радість”, “щастя” і т. ін. Для цього не слід бути вченим. Це – не наукова термінологія, а поняття звичайної мови, які мають смисл, зрозумілий кожному. Ці слова означають саме те, що вони означають для звичайної людини. Звичайно, вчений-фізик чи зетіанин може вживати ці ж слова у якомусь іншому (зокрема, фізичному) смислі, але це вже не будуть ті біль, сум, радість, щастя, які ми всі відчуваємо.

Коли ми відчуваємо сум, ми знаємо, що ми відчуваємо, хоча й не знаємо нічого про фізичні структури і процеси нашої нервово-мозкової системи.

І навпаки. Якщо ми розглядатимемо через якийсь сканувальний прилад фізичні структури і процеси нервово-мозкової системи людини, ми не дізнаємося про те, що вона відчуває.

Звичайно, ми могли б дізнатися – у першому випадку про фізичні процеси, у другому – про відчуття, якби мали якусь таблицю відповідності між одним і іншим. Але таку таблицю неможливо скласти на основі самої лише фізичної інформації – її можливо скласти лише співставляючи фізичну інформацію зі свідченнями людини про її відчуття.

Таким чином, ми можемо знати все про те, що відчуває людина, і не знати при цьому нічого про фізичні структури і процеси її нервово-мозкової системи. І навпаки − можемо знати все про фізичні структури і процеси її нервово-мозкової системи і не знати при цьому нічого про те, що відчуває людина.

З цього логічно необхідно слідує, що відчуття й емоції – це не те саме, що фізичні об’єкти, структури й процеси.

Варіація Коли людина говорить: “Мені боляче” або “Я відчуваю радість”, вона нічого не говорить про розташування, розмір, форму, рух у просторі тих або інших тіл, тобто не говорить нічого про фізичні об’єкти, структури й процеси, не повідомляє ніякої фізичної інформації. Але ж вона про щось говорить! А саме – вона говорить про свої відчуття й емоції. Отже, відчуття й емоції не є фізичними об’єктами, структурами й процесами.

Мій друг Сашко і людина у масці

Петро Іванович: І все ж, мені здається, що в Ваших міркуваннях присутня помилка. Розглянемо аналогічний приклад.
Припустимо, у мене є друг Сашко. І, припустимо, учора в новинах я почув, що якась людина у масці пограбувала банк “Дельта”. Ці два факти нібито ніяк між собою не пов’язані. Але припустимо, що ця людина у масці – Сашко, але я про це не знаю. В цьому немає нічого неможливого.

Я можу зробити такий умовивід:

Мої знання про Сашка не містять ніякого знання про людину у масці. Отже, Сашко не є людиною у масці.
Але ж цей умовивід буде очевидно неправильним!

Ваші міркування мають такий же вигляд:

Знання про фізичні процеси не містять ніякого знання про відчуття. (Або навпаки: Знання про відчуття не містять ніякого знання про фізичні процеси.) Отже, відчуття не є фізичними процесами.
Тож чи не робите Ви “помилку замаскованої людини”?

Іван Петрович: Думаю, що ні. Ці два умовиводи аналогічні лише на перший погляд. Насправді, між ними є дуже суттєва різниця, яка й робить перший умовивід (про те, що Сашко не грабував банк) хибним, а другий (про нематеріальність свідомості) – правильним.
В першому випадку ми маємо деякі знання про Сашка і деякі знання про людину у масці. При цьому перші не включають другі. З цього справді не випливає ніяких висновків про те, є чи не є Сашко людиною у масці.

У другому випадку ситуація принципово інша. В ньому йдеться не про деякі знання про фізичні процеси в нервово-мозковій системі, а про всі такі знання. Стверджується, що можливо отримати будь-які знання про фізичні процеси в нервово-мозковій системі, але які б знання про фізичні процеси ми не отримали, вони не міститимуть у собі знання про відчуття.

Якби я міг дізнатися про Сашка усе, і якщо Сашко справді був тією людиною у масці, яка пограбувала банк, то повне знання про Сашка містило б у собі і знання про людину у масці, яка пограбувала банк. Наприклад, якби мені дали відеозапис, на якому знято все життя Сашка, то, переглянувши цей запис, я побачив би і людину у масці, яка грабує банк.

І навпаки, якби усе можливе знання про Сашка не містило у собі знання про людину у масці, яка пограбувала банк, (наприклад, якби відеозапис усього життя Сашка не містив би відеозапису пограбування банка) то з цього логічно випливало б, що Сашко не є людиною у масці, яка пограбувала банк.

Мері знала усі фізичні факти, які стосуються кольорів і кольорових відчуттів. Але з огляду на усі ці факти, відчуття червоного могло виявитися яким завгодно. Дізнавшись про те, яким саме є відчуття червоного, Мері дізналася новий факт, який не міститься в усій повній множині фізичних фактів, які стосуються кольорів і кольорових відчуттів. Отже, факти про відчуття не є фізичними фактами.

До наступного розділу: Свідомість та H2O

Примітки:

1. С.Лоу. Что такое сознание? – Аргумент модифіковано без зміни смислу. Аргумент Стівена Лоу, у свою чергу, сам є модифікацією аргументів Франка Джексона (Jackson F. Epiphenomenal Qualia; What Mary didn’t know?) та Томаса Нагеля (Nagel T. What is it like to be a bat?).

2. Варіація аргументу Франка Джексона. Див.: С.Лоу. Что такое сознание?

3. Пор.: К.Мак-Гін: “Унікальність мозку серед фізичних об’єктів ніколи не відкриється в зовнішньо-чуттєвій перспективі науки про мозок. Якби наука про мозок була єдиним, на що ми можемо спиратися, ми б взагалі ніколи не здогадалися навіть про те, що свідомість мешкає в мозку. Ми знаємо про це, в кінцевому рахунку, завдяки інтроспекції … Ми обрали мозок як місце свідомості через те, що зміни і пошкодження мозку ведуть до змін свідомості, як вони відкриваються здатності інтроспективного усвідомлення. Аристотель вважав, що серце було місцем свідомості; він помилявся просто тому, що мозок, а не серце є тим, чия активність найбільш безпосередньо співвідноситься з тим, що відбувається у свідомості. Для мозкового хірурга найкращий спосіб вирішити, які частини вашого мозку виробляють ті або інші психічні стани, полягає в тому, щоб тримати вас в свідомому стані протягом операції й запитувати, що ви відчуваєте коли він копається в ваших мозкових звивинах.

4. Ми знаємо, що мозок є місцем свідомості, в кінцевому рахунку, тому, що зміни в мозку найбільш безпосередньо співвідносяться з тим, як наша свідомість постає для нас зсередини.” (McGinn C. The Mysterious Flame. – pр.52-53)

5. Це справедливо навіть коли ми говоримо про наше сприйняття якихось фізичних об’єктів (як об’єктів, що мають певний розмір, форму й розташування у просторі, є носіями просторових характеристик) – оскільки йдеться про саме сприйняття, а не про предмет, який сприймається. Це висловлювання не несе фізичної інформації про сприйняття. Звичайно, воно може нести деяку фізичну інформацію про предмет, який сприймається, (але не про саме сприйняття), – а може й не нести (можливо, сам предмет мені тільки сниться або в мене галюцинація). Якщо я говорю: “Я бачу за метр зліва від себе стіл з квадратною поверхнею приблизно 1м*1м”, – то це висловлювання, можливо, опосередковано несе інформацію про розташування, форму й розміри стола, але не несе інформації про розташування, форму й розміри мого чуттєвого сприйняття стола (або про фізичні нервово-мозкові структури й процеси, відповідальні за це сприйняття).

6. Аргумент, що розглядається у цьому параграфі, наведений С.Лоу у тексті “Загадка свідомості” (Лоу С. Философский тренинг)

7. Стівен Лоу в тексті “Загадка свідомості” пише, що йому здається, що в міркуваннях, подібних до прикладу з інопланетянами чи фізиком-дальтоніком, присутня “помилка замаскованої людини”, але не обґрунтовує і не пояснює цю думку, залишаючи її на додумування читачам. Я спробував її додумати і переформулювати приклад “помилки замаскованої людини” і міркування про відношення між свідомістю й фізичними процесами у такий спосіб, щоб вони були максимально подібними. Можливо, С.Лоу мав на увазі щось інше – про це ми можемо лише здогадуватися.

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии