"Китайська кімната" Джона Серля

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Комп’ютерна аналогія. Проблема розуміння: “китайська кімната” та “прощосьність” (інтенціональність)

Класичну ілюстрацію відмінності між комп’ютерною імітацією мислення та людським мисленням, тобто між обробкою інформації, що здійснюється автоматично, за певною програмою, та обробкою інформації, що здійснюється осмислено, на основі розуміння, – навіть якщо ззовні (за вхідними даними і вихідними результатами) ці процеси неможливо відрізнити, – є уявний експеримент, запропонований Дж.Серлем під назвою “китайська кімната”.

Для початку окреслимо проблемно-теоретичну ситуацію, якої стосується цей експеримент.

Припустимо, мені дали прочитати деякий текст. Як можна дізнатися, чи я його зрозумів? Можливо, це можна зробити наступним чином: поставити мені питання, на яке в тексті немає прямої відповіді, але на яке зможе відповісти будь-хто, хто розуміє смисл тексту і питання. Наприклад:

Оповідь:

Чоловік прийшов у ресторан і замовив гамбургер. Він довго чекав, а коли дочекався, то гамбургер виявився наскрізь прогорілим. Чоловік прийшов у лють, накричав на офіціанта і вискочив з ресторану, не заплативши.

Питання:
Чи чоловік з’їв гамбургер?

Мабуть, кожен з нас легко здогадається, якою є правильна відповідь. Чи можливо, щоб комп’ютер давав на подібні питання правильні відповіді? Якщо так, чи це означатиме, що комп’ютер розуміє оповідь та питання? Відповідь на перше питання: так. Відповідь на друге: ні.

Вченим вдалося розробити комп’ютерну програму “Ресторан”, яка працює за таким принципом. В неї закладена (як деяка послідовність символів) комп’ютерна “репрезентація” тієї інформації про ресторани та поведінку їх клієнтів, на основі якої кожен з нас, отримавши оповідь і питання, подібні до описаних вище, може давати відповіді, – назвемо це “фоновими даними” (background data). Програма отримує на вході дві послідовності символів – “оповідь” і “питання”, за певною дуже складною системою правил (алгоритмом) комбінує їх символи з фоновими даними, і видає результат – “відповідь”. Припустимо, що ці відповіді співпадають з тими, які дали б ми. Чи це означає, що комп’ютер розуміє оповіді й питання? Серль стверджує, що ні, і пояснює це наступним уявним експериментом.

Я зовсім не знаю китайської мови. Я навіть не зможу відрізнити китайські ієрогліфи від, скажімо, японських. Уявімо, що мені дали велику книгу, списану китайськими ієрогліфами. Потім мені пояснили “правила гри”: час від часу мені будуть давати два аркуші паперу, на кожному з яких написані різні послідовності китайських ієрогліфів. Мені потрібно буде скомбінувати символи з цих двох аркушів та з книги відповідно до певної системи правил, записати результат на чистому аркуші паперу і віддати цей аркуш. Я досконало вивчив систему правил, за допомогою якої я повинен комбінувати символи. Потім мене помістили в спеціальну кімнату, у віконце якої час від часу подавали два папірці і забирали той папірець, який я заповнював за встановленими правилами. Припустимо, що в книзі, яку мені дали, міститься (китайською мовою) та сама фонова інформація про ресторани і поведінку їх клієнтів, а на аркушах паперу, які мені час від часу дають – оповіді і питання китайською мовою, що стосуються ресторанних справ. Але я про це навіть не здогадуюся, бо не розумію китайської мови. Тим не менше, якщо я правильно виконую усі правила комбінування, то та послідовність китайських ієрогліфів, яку я записую на папері і віддаю експериментаторам, буде (хоч я про це і не здогадуюся) “відповіддю” на поставлене “питання”.

Припустимо, що поряд з моєю кімнатою є інша, точно така сама, в якій сидить китаєць. Він отримує точно такі ж аркуші паперу з оповідями й питаннями, що і я, і видає назовні аркуші паперу з такими ж відповідями. З точки зору зовнішнього спостерігача, який буде бачити лише папірці, що надходять до однієї та іншої кімнат і виходять з них, ніякої різниці не буде помітно. Він не зможе здогадатися, де сидить китаєць, а де я. Тим не менше, є кардинальна відмінність між тим, що роблю я, і тим, що робить китаєць: для мене ті комбінації символів, які я отримую, продукую і видаю назовні, позбавлені сенсу, – я їх не розумію; в той час як для китайця вони є оповіддю, питанням і відповіддю, – він їх розуміє. Я виконую функції комп’ютерної програми, яка лише імітує розуміння, в той час як він справді розуміє.

До наступного розділу: "Китайська кімната" та тест Тьюрінга

Примітки:

1. Searle J. Minds, Brains and Programs.

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии