DataLife Engine > Книги > "Прощосьність" (інтенціональність)

"Прощосьність" (інтенціональність)

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: "Китайська кімната" та тест Тьюрінга

Уявний експеримент Серля з “китайською кімнатою” ясно показує, що існує принципова відмінність між справжнім розумінням та його імітацією – навіть якщо це досконала імітація, яку (ззовні) неможливо відрізнити від оригіналу. Але в чому саме відмінність? Що означає “справжнє розуміння”? Ми зможемо краще це зрозуміти, якщо звернемося до поняття інтенціональності (intentionality) або прощосьності (aboutness, offness).

Це поняття вказує на той факт, що наші думки, ідеї, висловлювання, слова є не просто послідовністю звуків чи знаків (літер), – вони означають щось, є висловлюваннями про щось. Наприклад, слово “дерево” означає дерево – якусь рослину, що належить до класу дерев. А висловлювання “Листя на дереві зелене” є висловлюванням про дерево.

В термінах лінгвістики (науки про мову) ця властивість мовних виразів називається семантикою. Семантика – це царина смислів мовних виразів (що означають слова, фрази або речення, на що вони вказують, про що вони); її необхідно відрізняти від синтаксису як системи правил організації мовних виразів – зв’язування слів у фрази, фраз у речення, речень у більш складні тексти. Використовуючи ці терміни, Дж.Серль підсумовує уявний експеримент з “китайською кімнатою” висновком: комп’ютер “має лише синтаксис, але не має семантики. Та інтенціональність яку, як видається, має комп’ютер, міститься лише у свідомості тих, хто його програмує, й тих, хто його використовує, хто вводить вхідну послідовність знаків (input) та тлумачить послідовність знаків на виході (output)”. – Як у випадку з китайською кімнатою: та інтенціональність (смисл), яку, як це виглядає ззовні, мають зроблені мною написи китайською (яких я насправді не розумію, які для мене нічого не означають) міститься лише у свідомості зовнішніх спостерігачів, які володіють китайською мовою.

Фізичні стани та процеси (включаючи ті, що мають місце в людському мозку) не мають такої властивості як інтенціональність: вони є просто тим, чим вони є – певними фізичними структурами й процесами їх зміни; вони ніколи не є про щось. В той же час ми можемо використовувати певні фізичні об’єкти, властивості, стани, процеси щоб позначати ними щось, щоб вони представляли для нас деякі смисли. Саме це ми й робимо, коли пишемо книги або конструюємо й використовуємо комп’ютери. В найпростішому випадку усного мовлення ми використовуємо деякі звукові послідовності (які фізично є лише специфічними коливаннями повітря, що викликаються рухами нашого горла, язика, губ) щоб представляти й передавати ті або інші смисли. Але такі фізичні стани й процеси не мають ніяких смислів самі по собі, як фізичні стани й процеси; їх смисли конвенційні – вони надаються їм домовленістю (конвенцією) між людьми.
Якщо вітер випадково викличе коливання повітря, які звучатимуть як деякі висловлювання українською мовою, ці звуки насправді не будуть осмисленими висловлюваннями. Висловлювання українською мовою не є осмисленими для тих людей, які не розуміють української мови, так само як китайські написи не є осмисленими для мене. Насправді, будь-які фізичні об’єкти можливо використовувати щоб представляти певні смисли. Наприклад, ми можемо використовувати каміння або конфігурації каміння певних розмірів і форм, щоб позначати певні слова. Ми можемо ввести певні правила організації цього камнепису, які надаватимуть певним конфігураціям каміння смисли речень і текстів. Відповідно, деякі складні каменеві комплекси можуть представляти осмислені висловлювання, – конвенційно, але не фізично: для усіх тих людей, які не навчені смислам (семантика) та правилам (синтаксис) цієї каменевої мови, вони є просто купами каміння, які не мають жодного смислу, – як би багато ці люди не знали про їх фізичні властивості.

Якщо я розумію смисли певних слів та висловлювань, це означає:

1) я знаю, що вони про щось, та
2) я знаю, про що вони.

Комп’ютерні програми не мають нічого спільного з розумінням. Як говорить про це Серль, комп’ютери не роблять нічого іншого крім “формальних маніпуляцій символами” (знаками), які “навіть не є маніпуляціями символами, оскільки "символи" нічого не символізують” (знаки нічого не означають), оскільки це стосується самого комп’ютера.

Популярне уявлення про те, що мозок є свого роду комп’ютером і що комп’ютери можуть мислити, походить головним чином від “плутанини щодо поняття "обробки інформації"”:

“Багато людей, задіяних в когнітивних науках вірять, що людський мозок, з його свідомістю, виконує щось, що називається "обробкою інформації", і аналогічно комп’ютер з його програмами виконує обробку інформації… Вада цього аргументу в тому, що він ґрунтується на двозначності поняття "інформація". В тому сенсі, в якому люди "обробляють інформацію", коли вони розмірковують, скажімо, про проблеми арифметики або коли вони читають оповіді та відповідають на питання про них, запрограмований комп’ютер не виконує "обробки інформації". Скоріше, усе, що він робить – маніпулює формальними символами. Той факт, що програміст та інтерпретатор комп’ютерного "виходу" використовує символи як позначення деяких об’єктів дійсності, є цілком поза компетенцією комп’ютера. Комп’ютер, повторимо, має синтаксис, але не має семантики. Так, якщо ви введете в комп’ютер "2 плюс 2 дорівнює?", він виведе "4". Але він не має жодного уявлення про те, що "4" означає 4 або що цей символ взагалі щось означає. І справа не в тому, що йому бракує якоїсь інформації другого порядку про інтерпретацію символів першого порядку, а в тому, що символи першого порядку взагалі не мають ніякої інтерпретації оскільки це стосується самого комп’ютера. Все, що має комп’ютер – інші символи. Отже, використання поняття "обробка інформації" породжує дилему: або ми тлумачимо поняття "обробка інформації" у такий спосіб, що воно передбачає інтенціональність як частину процесу, або ні. У першому смислі, запрограмований комп’ютер не виконує обробки інформації. У другому, хоча комп’ютер і виконує обробку інформації … потрібні ще зовнішні спостерігачі, щоб витлумачити комп’ютерні вхідні та вихідні дані як інформацію у звичайному смислі. Так і не встановлено жодної подібності між комп’ютером та мозком в смислі якоїсь подібності в обробці інформації.”

******

На мою думку, інтенціональність та справжнє розуміння закорінені в тому, що можна назвати (відштовхуючись від виразів Т.Нагеля) як-буттям або як-відчуванням . Наше розуміння мови закорінене у складній мережі суб’єктивних переживань, у нашому знанні різноманітних “як воно – бути Х”, “як воно відчувається”, що асоціюються з різними словами й фразами.
Це очевидно у випадках висловлювань про фізичний світ або інших живих істот.

Наприклад, моє розуміння слова “дощ” невіддільне від мого розуміння того, як воно: бачити й чути дощ, потрапити під дощ тощо.
Існують різні рівні розуміння. Уявімо, наприклад, якогось жителя пустелі, який ніколи не бачив дощу. Але він бачив воду і знає, що значить 'вгорі' і 'внизу'. Тож йому можна пояснити, що дощ – це краплі води, які падають згори. Він може уявити (хоч, можливо, і не дуже виразно), як краплі води падають згори і в цій мірі зрозуміти як виглядає дощ. Він знає, як вода відчувається на дотик (як відчувається мокрість) і в якійсь мірі може уявити як воно відчувається – промокнути наскрізь. Тож він буде мати якесь розуміння того, що означає слово “дощ”, хоча (оскільки він ніколи насправді на переживав видовища дощу й відчуття промокання наскрізь) його розуміння не буде настільки живим, виразним, ясним, як наше.

Або візьмемо слово “офіціант”. Ви певною мірою розумієте його смисл, якщо знаєте (маєте досвід або можете собі уявити) як воно − коли тебе обслуговує офіціант. Ви можете набути кращого розуміння, якщо використаєте свою уяву, щоб уявити, як воно відчувається – бути офіціантом. І Ви набудете ще кращого розуміння, якщо попрацюєте офіціантом.

З іншого боку, висловлювання більш абстрактного змісту не асоціюються так легко й безпосередньо з суб’єктивним досвідом. Наприклад, математичні висловлювання або формулювання правил обробки інформації. Справді, у випадку китайської кімнати моє відношення і дії щодо китайських ієрогліфів подібні до комп’ютерної обробки інформації, але моє відношення щодо правил маніпуляції символами зовсім не таке, як у комп’ютера: я розумію, що маю справу з правилами маніпуляції символами, і розумію ці правила, в той час як комп’ютер виконує заданий програмістом алгоритм без будь-якого розуміння.

Тим не менше, я думаю, що і математичні операції та правила обробки інформації інтегровані в певний суб’єктивний досвід – досвід виконання відповідних операцій мислення. Ми нічого не зрозуміли б в математиці без деякого суб’єктивного досвіду, який починається з рахування речей (як процес рахування сприймається-усвідомлюється суб’єктивно) і розвивається у більш складні розрахунки. Візуальний досвід також важливий: ми нічого не зрозуміли б у геометрії без образів трикутників, прямих ліній, кіл і т.п. Я сумніваюся, чи можливо зрозуміти диференційне та інтегральне числення без графічних пояснень ідей межі, нескінченно малих, функції, похідної, інтегралу…

Розуміння висловлювань не лише інтегроване в суб’єктивний досвід, переживання, але й саме є специфічним суб’єктивним станом і переживанням. Розуміння слова, фрази, висловлювання – це усвідомлення його смислу:

1) того факту, що воно означає деякий (фізичний, психічний або абстрактний) об’єкт (річ, стан, властивість, процес) чи стан речей та 2) того, що це за об’єкт чи стан речей.

На мою думку, усвідомлення є фундаментальним суб’єктивним станом; воно переживається суб’єктивно, не зводиться до і не пояснюється через будь-які інші суб’єктивні переживання. Питанню: “Як воно − щось усвідомлювати?” відповідає щось в наших суб’єктивних переживаннях. (Уявіть Архімеда, який раптом зрозумів-усвідомив, як розв’язується проблема, над якою він довго безуспішно ламав голову: “Еврика!”.) Якщо ми не можемо описати наше суб’єктивне переживання розуміння-усвідомлення, це не має нас лякати: така нездатність означає тільки те, що це суб’єктивне переживання усвідомлення є фундаментальним, – ось чому його неможливо описати в термінах інших суб’єктивних переживань. В усьому, що ми знаємо про комп’ютери (як вони сконструйовані і як вони виконують свої функції) немає нічого, що вказувало б на усвідомлення.

Розуміння та інтенціональність мають ще одну важливу суттєву рису: суб’єктивний інтерес. В нашому суб’єктивному досвіді є щось, що відповідає питанню: “Як воно – бути зацікавленим у певній проблемі?”. І ніяке розуміння неможливе без деякого (більшого або меншого) суб’єктивного інтересу.

Еріх Фромм у праці “Мати чи бути” дає добрі ілюстрації щодо двох типів знання, навчання, згадування тощо – живе (що ґрунтується на принципі буття) та механічне (що ґрунтується на принципі володіння). Я думаю, що якраз ця “життєвість” – інтерес та асоціації з суб’єктивними переживаннями – створює справжнє розуміння.

До наступного розділу: Відповідь опонентів Серля

Примітки:

1. Серль формулює це як силогізм:
1) комп’ютерні програми є чисто синтаксичними,
3) синтаксис недостатній для семантики,
2) свідомість має семантику,
4) отже, виконання програми недостатнє для свідомості.
(Searle J. Minds, Brains and Science)

2. Searle J. Minds, Brains and Programs. – P.145.

3. Searle J. Minds, Brains and Programs. – P.144-145.

4.cognitive sciences – буквально: науки про пізнання; йдеться про кібернетику (розробка формальних моделей та алгоритмів обробки інформації, їх програмна реалізація, проблеми “штучного інтелекту”), когнітивну психологію тощо. Див. також примітку 21 про когнітивну психологію.

5. output – послідовність символів (точніше, певна конфігурація електромагнітних станів), що генерується комп’ютером як результат виконання програми

6. ми назвали це “фоновими даними”

7. тобто, як осмислену інформацію, інформацію про щось

8. Searle J. Minds, Brains and Programs. – P.146.

9. what-is-it-like-ness: What is it like to be a bat? – Як воно (суб’єктивно переживається) – бути кажаном?

10. how-it-feels-ness: How it feels? – Як воно відчувається?

11.пор.: Т.Нагель: “Навіть проблеми інтенціональності можуть видатися вирішуваними, якщо не зважати на їх суб’єктивний аспект…” (Nagel T. Subjective and Objective. – p.201.)



Вернуться назад