Свого часу теоретики марксизму-ленінізму передрікали в ХХІ столітті остаточну і безповороту перемогу комунізму. Не будемо сперечатися щодо деяких країн, але щодо України вони таки дуже сильно помилилися. В нашій державі за останні 10 років укорінився матріархат. В тому сенсі, що роль жінок в українській політиці за цей період стала визначальною.

Україна завжди асоціювалася з жінкою-матір’ю, жінкою-кормилецею. Деякі дослідники навіть вважають, що саме на теренах нашої держави вперше в історії людства було зафіксовано матріархальне суспільство. Тому аж ніяк не видається дивним те, що нині в Україні роль жінки як політика та громадського діяча є іноді вищою, ніж аналогічна чоловіча роль.

За останніх президентів та прем’єр-міністрів-чоловіків, на жаль, держава не відчула ані прориву в економіці та геополітиці, ані покращення умов існування населення. Ані безхребетний Ющенко, ані хоч і більш рішучий, але по-хамському безапеляційний і політично кострубатий Янукович не змогли переконати суспільство, що чоловік в політиці та державотворенні розбирається краще за жінку.

На світанку нового тисячоліття на політичну арену України вийшли ті особистості-жінки, які брали безпосередню роль в розбудові держави в останні 10 років і, скоріш за все, матимуть на неї (розбудову держави) визначальний вплив і в майбутньому. Прізвища цих жінок є подекуди відомими більше, ніж прізвище низки попередніх прем’єр-міністрів-чоловіків та інших вищий чиновників країни.
Найбільш впливовою жінкою-політиком була і залишається, звичайно ж, Юлія Тимошенко, яка, попри ув’язнення і пов'язаний з ним тимчасовий відхід з політичної трибуни, залишається особистістю, якій поруч з Яценюком найбільше довіряє електорат. Людина, яка була двічі прем’єр-міністром та яка зупинилася в кроці від перемоги на президентських виборах 2010 року, певне, ще скаже своє слово. На час відсутності Тимошенко на політичному Олімпі, рупором Юлії Володимирівни може стати її дочка Євгенія. Хай це поки що можна назвати авансом людині, яка до цього не брала участі в активному політичному житті, але останні виступи та заяви Євгенії Тимошенко наштовхують на думку, що у цієї жінки є задатки політичної харизми та характер її матері.

Тим не менше, певен, є передумови говорити про повернення Леді Ю у велику політику. Перш за все через те, що ЮВТ має надзвичайно сильний характер та силу волі. Так, свого часу її політичні рішення та управління економікою викликали масу нарікань, в тому числі і в автора цієї публікації. Але за її харизму, її характер Юлію Володимирівну не можливо не поважати. Ці риси не дали їй зламатися ще в 2001 і сприяли тріумфальному приходу до влади.

Втім, окрім Тимошенко, в українському політикумі є також чимало діячок, що здатні суттєво впливати на процес розбудови держави. Серед таких можна назвати, зокрема, Наталію Королевську, колишню соратницю Юлії Володимирівни по БЮТ (колишньої, адже Наталія Юріївна вийшла зі складу «Батьківщини» і очолила УСДП). Королевська не є таким яскравим оратором, як Тимошенко, але має авторитет у певних колах, в першу чергу – бізнесових. Вона сама прийшла в політику з бізнесу, де змогла заробити капітал, (входить до списку найбагатших жінок в Україні) і саме на бізнес – середні і малий - робить ставку як на одну з найбільш конструктивних потуг в країні. Наталія Юріївна стала ініціатором створення громадського рух «Веред», який ініціював ряд акцій на підтримку дрібних та середніх бізнесменів. Маючи непогані організаторські здібності та вплив в ряді регіонів – в першу чергу в рідній Луганській області – вона має всі шанси пройти у Верховну Раду наступного скликання вже зі своєю власною командою і вести там самостійну політику.

Хороші політичні перспективи має і Олександра Кужель. Олександра Володимирівна свого часу посідала чільні посади в партії «Трудова Україна», разом із Сергієм Тігіпком стояла у витоків «Сильної України», з якою розірвала стосунки після озвучення Сергієм Леонідовичем бажання «влити» СУ в Партію регіонів. Кужель має непоганий досвід керування державними структурами, зокрема, в 2000-2003 рр. та за часів прем’єрства Юлії Тимошенко, вона обіймала посаду голови Державного комітету з питань регуляторної політики та промисловості, а в 2007-у була заступником Міністра регіонального розвитку та будівництва Володимира Яцуби. Також була депутатом Верховної Ради України. Наразі Олександра Володимирівна створила рух «Громадський опір», який опозиційно налаштований до діючої влади.

Серед сильних сторін Кужель можна назвати її інтелект, знання економіки, зв’язки з бізнесом, політичну харизму. Як виходець зі Сходу України, як, до речі, й Тимошенко та Королевська, (народилася в Донецьку, працювала довгий час в Запоріжжі, Дніпропетровську, наразі є депутатом місцевої ради в Криму) вона, скоріш за все стане будувати державу не на основі історичної минувшини, а на прагненні як східних, так і західних українців, особливо, молоді, мати сильну, економічно розвинуту та конкурентоздатну державу в майбутньому. І цим вона може неабияк сприяти досягненню єдності України. До того ж Олександра Володимирівна вже висловила своє бажання балотуватися на президентську посаду в 2015 році.

Крім вищеназваних, в українському політикуму є ще багато відомих жінок. Так, колишній голова Фонду Державного майна Валентина Семенюк-Самсоненко залишається одним з найвпливовіших діячів Соціалістичної партії України. Подейкують, що вона не полишає амбіцій очолити СПУ і повести її на вибори, хоча вона самі і не афішує цього.

Серед інших відомих представниць слабкої (та чи дійсно слабкої?) статі перспективи стати відомим впливовим політиком має Леся Оробець, яка після короткотривалого перебування в керівництві «Єдиного Центру» тепер є на чільних ролях у «Фронті змін».
Звичайно, не лише серед опозиційних діячів є впливові жінки. Так, член Партії регіонів Ірина Акімова посідає наразі не останню посаду в державі: вона є заступником Голови Адміністрації Президента України. Але, здається, вона навряд чи в найближчому майбутньому стане самостійним політиком, скоріш за все її діяльність і надалі протікатиме у фарватері команди чинного президента.

Список, наведений тут, звичайно не є повним, адже жінок у політиці є ще дуже багато. Починаючи від омбудсмена, продовжуючи головами парламентських комітетів й інших державних структур та підрозділів, депутатами місцевих рад, серед яких найвідомішими є «свободівки» Ірина Сех та Ірина Фаріон, головами сільрад, дехто з яких вже отримав визнання та засвітився у ЗМІ, українська політика насичена визнаними і перспективними представницями слабкої сильної статі.

Останнім часом збільшується вплив жінок і в громадському житті країни. Так, дівчата з руху ФЕМЕН на чолі з Ганною Гуцол та Олександрою Шевченко своїми акціями наробили неабиякого галасу не лише в Україні, але й закордоном. В Рейтингу молодіжних ініціатив молодіжних ініціатив та молодіжних лідерів, складеному АСД в лютому 2011 також фігурує чимало перспективних громадських діячок. Це і Євгенія Малих, і Єлизавета Щепетильникова, і Наталія Якуніна.

І як би там не було, але схоже, що жінки в майбутньому будуть в повній мірі ототожнювати українську політику із собою. Й будемо сподіватися, що вони зможуть зробити те, чого не зробили їх колеги чоловіки – навчити державу працювати на користь простих українців.