Діалектичний матеріалізм та матеріалістичний емерджентизм
Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я
До попереднього розділу: Аргумент і заперечення 3. Танцюючі відчуття
Повернемося до дискусії Івана Петровича і Петра Івановича. До дискусії приєднується Василь Васильович, який в радянські часи був викладачем марксистсько-ленінської філософії діалектичного матеріалізму. Ця філософія містить деякі специфічні матеріалістичні теорії, які й обговорюються далі.
Теорія відображення
Василь Васильович: Наша свідомість відображає зовнішній світ. Тож чи не має слушність теорія про те, що свідомість – це лише прояв універсальної властивості природи – відображення; вища форма відображення, яка розвивається еволюційним шляхом з нижчих форм, наявних вже в неорганічній природі, − таких, як сліди на снігу чи відображення у воді? Відомий німецький філософ ХІХ ст., Карл Маркс, писав, що “ідеальне – це не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову й перетворене в ній”? Можливо, він має рацію?
Іван Петрович: Давайте розглянемо простий приклад. Бачите он-те яблуко на столі?
Василь Васильович: Так.
Іван Петрович: Воно червоне й кругле, чи не так?
Василь Васильович: Так.
Іван Петрович: Отже, коли ви на нього дивитеся, то маєте відчуття чогось червоного й круглого, чи не так?
Василь Васильович: Так.
Іван Петрович: Але, якщо ми зараз проскануємо Ваш мозок, чи знайдемо ми там щось червоне й кругле – як яблуко?
Василь Васильович: Навряд чи.
Іван Петрович: Отже, Ваше відчуття червоного й круглого не є червоним і круглим?
Василь Васильович: Напевно, ні.
Іван Петрович: В такому разі, як ідея яблука може бути відображенням яблука? Чи, можливо, ідея дерева є дерев’яною?
Василь Васильович: Звичайно, ні.
Іван Петрович: Або, можливо, слово “людина” має голову, тіло, руки й ноги – подібно до людини? Чи може ідея людини ходити туди-сюди й розмірковувати про філософські справи?
Василь Васильович: Що за дурниці!
Іван Петрович: Отже, я не бачу ніякого сенсу в твердженні про те, що наші відчуття та ідеї є відображеннями речей.
Василь Васильович: Ви неправильно розумієте смисл теорії відображення. Насправді, не слід розуміти слово “відображення” буквально. Йдеться про те, що мав місце еволюційний розвиток від простого відображення через подразливість і чуттєвість до свідомості...
Іван Петрович: Напевно, мав рацію Людвіг фон Мізес, коли звинувачував матеріалістів у тому, що вони ніколи не доводили й не конкретизували своїх тверджень, “не висували нічого, крім метафор та аналогій”, які “несуттєві і нічого не пояснюють”! Замість пояснення – жонглювання словами!
Уявляю собі Карла Маркса, який розтинає чиюсь голову і пересаджує туди яблуко зі словами: “Зараз відбудеться перетворення і я нарешті побачу, якою є ідея яблука!” Як тут не відзначити величезний прогрес порівняно з тими “вульгарними” матеріалістами , які різали жаб у пошуках душі і стверджували, що “мозок виробляє думки так само, як печінка – жовч”!
Василь Васильович: Але давайте повернемося до теорії відображення…
Іван Петрович: Справді, це дуже добра теорія, яка має лише один недолік – вона не пояснює того, на пояснення чого вона претендує.
Василь Васильович: Чому?
Іван Петрович: Тому, що те “пояснення”, яке нібито дає ця теорія – примітивний словесний трюк: вводиться поняття, під яким об’єднуються явища, зовсім різні за своєю природою (хоча в живій природі і пов’язані функціонально), і на цій підставі ці явища оголошуються різними формами одного й того ж самого – відображення, що оголошується універсальною властивістю матерії.
Нагадаю, що згідно з цією теорією поняття відображення об’єднує:
(1) відображення у власному, буквальному, вузькому смислі (зображення, сліди, відбитки тощо);
(2) фізичні процеси в тілах живих істот, які виникають як реакція на зовнішні впливи (подразнення);
(3) свідомість (відчуття, емоції, ідеї тощо).
Але ж очевидно, що сліди і відбитки або якісь зображення (тобто відображення в більш-менш прямому смислі) – це зовсім не те саме, що процеси реагування на зовнішні подразники; а свідомість – це щось третє, не подібне ані до першого, ані до другого.
Відбитки й несвідомі реакції – явища фізичної природи – щось таке, що можливо побачити або уявити по аналогії з видимими об’єктами та процесами. Це – фізичні об’єкти, структури й процеси, що характеризуються розміром, формою, розташуванням у просторі, кольором тощо – те, що може бути описане в фізичних термінах.
Відчуття, емоції, ідеї тощо – це щось, що не має фізичних характеристик. Вони не мають розміру, форми, фізичних координат, кольору тощо. Ми не можемо їх бачити чи сприймати на дотик – ми можемо їх лише відчувати й мислити. Вони утворюють особливу, нематеріальну реальність – свідомість, внутрішній, суб’єктивний вимір буття людини – на відміну від зовнішнього для людини виміру – фізичної, матеріальної реальності.
Теорія відображення не пояснює як свідомість, суб’єктивний, внутрішній вимір може “еволюційно розвинутися” з чогось, що не має свідомості, суб’єктивного, внутрішнього виміру – вона лише постулює. Неважко зрозуміти, в загальних рисах, як відбуваються перетворення у фізичному вимірі, або зміни у внутрішньому вимірі (свідомості), а також – як відбувається взаємодія між одним і другим. Але неможливо зрозуміти, як свідомість може виникнути з матерії, не маючи з нею ніяких спільних характеристик.
Прибічники теорії відображення об’єднують одним словом речі зовсім різної природи (хоча, у випадку живої природи, й об’єднані функціонально – що надає цій операції видимість законності) – і вважають, що цим словесним трюком розв’язали проблему й довели, що свідомість має ту ж саму (матеріальну) природу, що й інші “форми відображення”. Але насправді це – лише жонглювання словами. Так, начебто від того, що ми назвемо дві різні речі одним і тим же словом, вони стануть однією й тією ж річчю!
Можна сказати, що наша свідомість відображає зовнішній світ, матеріальну реальність – але лише у дуже банальному смислі – що вона має справу з зовнішнім світом і може набувати знання про нього ; що наші ідеї про фізичний світ можуть бути істинними – “відображення” в цьому смислі означає просто відповідність. В якомусь більш конкретному й “матеріальному” смислі твердження про те, що свідомість – це відображення, є безглуздим.
До наступного розділу: Діалектичний матеріалізм
Примітки:
1. Основи цієї теорії були сформульовані французькими філософами-матеріалістами ХVIII ст.; теорія була розвинена В.І.Леніним і канонізована в радянській філософії.
2. Наведений вище приклад є модифікацією аргументу з тексту Стівена Лоу “Що таке свідомість?”.
3. Пор.: А.Камю про Марксове визначення ідеального: “Це надзвичайно грубе визначення позбавлене будь-якого сенсу. Питання про те, яким чином "матеріальне" може бути "пересаджене в голову", видається дрібницею порівняно з необхідністю визначити, що ж це за "перетворення". Але Маркс був представником куцої філософії свого часу.” (Камю А. Бунтующий человек. – С. 272-273.)
4. Послідовники Маркса та Енґельса вважають марксистське вчення вищим етапом розвитку матеріалізму і протиставляють його традиційному матеріалізму, на який вони навісили ярлик “вульгарного”.
До попереднього розділу: Аргумент і заперечення 3. Танцюючі відчуття
Повернемося до дискусії Івана Петровича і Петра Івановича. До дискусії приєднується Василь Васильович, який в радянські часи був викладачем марксистсько-ленінської філософії діалектичного матеріалізму. Ця філософія містить деякі специфічні матеріалістичні теорії, які й обговорюються далі.
Теорія відображення
Василь Васильович: Наша свідомість відображає зовнішній світ. Тож чи не має слушність теорія про те, що свідомість – це лише прояв універсальної властивості природи – відображення; вища форма відображення, яка розвивається еволюційним шляхом з нижчих форм, наявних вже в неорганічній природі, − таких, як сліди на снігу чи відображення у воді? Відомий німецький філософ ХІХ ст., Карл Маркс, писав, що “ідеальне – це не що інше, як матеріальне, пересаджене в людську голову й перетворене в ній”? Можливо, він має рацію?
Іван Петрович: Давайте розглянемо простий приклад. Бачите он-те яблуко на столі?
Василь Васильович: Так.
Іван Петрович: Воно червоне й кругле, чи не так?
Василь Васильович: Так.
Іван Петрович: Отже, коли ви на нього дивитеся, то маєте відчуття чогось червоного й круглого, чи не так?
Василь Васильович: Так.
Іван Петрович: Але, якщо ми зараз проскануємо Ваш мозок, чи знайдемо ми там щось червоне й кругле – як яблуко?
Василь Васильович: Навряд чи.
Іван Петрович: Отже, Ваше відчуття червоного й круглого не є червоним і круглим?
Василь Васильович: Напевно, ні.
Іван Петрович: В такому разі, як ідея яблука може бути відображенням яблука? Чи, можливо, ідея дерева є дерев’яною?
Василь Васильович: Звичайно, ні.
Іван Петрович: Або, можливо, слово “людина” має голову, тіло, руки й ноги – подібно до людини? Чи може ідея людини ходити туди-сюди й розмірковувати про філософські справи?
Василь Васильович: Що за дурниці!
Іван Петрович: Отже, я не бачу ніякого сенсу в твердженні про те, що наші відчуття та ідеї є відображеннями речей.
Василь Васильович: Ви неправильно розумієте смисл теорії відображення. Насправді, не слід розуміти слово “відображення” буквально. Йдеться про те, що мав місце еволюційний розвиток від простого відображення через подразливість і чуттєвість до свідомості...
Іван Петрович: Напевно, мав рацію Людвіг фон Мізес, коли звинувачував матеріалістів у тому, що вони ніколи не доводили й не конкретизували своїх тверджень, “не висували нічого, крім метафор та аналогій”, які “несуттєві і нічого не пояснюють”! Замість пояснення – жонглювання словами!
Уявляю собі Карла Маркса, який розтинає чиюсь голову і пересаджує туди яблуко зі словами: “Зараз відбудеться перетворення і я нарешті побачу, якою є ідея яблука!” Як тут не відзначити величезний прогрес порівняно з тими “вульгарними” матеріалістами , які різали жаб у пошуках душі і стверджували, що “мозок виробляє думки так само, як печінка – жовч”!
Василь Васильович: Але давайте повернемося до теорії відображення…
Іван Петрович: Справді, це дуже добра теорія, яка має лише один недолік – вона не пояснює того, на пояснення чого вона претендує.
Василь Васильович: Чому?
Іван Петрович: Тому, що те “пояснення”, яке нібито дає ця теорія – примітивний словесний трюк: вводиться поняття, під яким об’єднуються явища, зовсім різні за своєю природою (хоча в живій природі і пов’язані функціонально), і на цій підставі ці явища оголошуються різними формами одного й того ж самого – відображення, що оголошується універсальною властивістю матерії.
Нагадаю, що згідно з цією теорією поняття відображення об’єднує:
(1) відображення у власному, буквальному, вузькому смислі (зображення, сліди, відбитки тощо);
(2) фізичні процеси в тілах живих істот, які виникають як реакція на зовнішні впливи (подразнення);
(3) свідомість (відчуття, емоції, ідеї тощо).
Але ж очевидно, що сліди і відбитки або якісь зображення (тобто відображення в більш-менш прямому смислі) – це зовсім не те саме, що процеси реагування на зовнішні подразники; а свідомість – це щось третє, не подібне ані до першого, ані до другого.
Відбитки й несвідомі реакції – явища фізичної природи – щось таке, що можливо побачити або уявити по аналогії з видимими об’єктами та процесами. Це – фізичні об’єкти, структури й процеси, що характеризуються розміром, формою, розташуванням у просторі, кольором тощо – те, що може бути описане в фізичних термінах.
Відчуття, емоції, ідеї тощо – це щось, що не має фізичних характеристик. Вони не мають розміру, форми, фізичних координат, кольору тощо. Ми не можемо їх бачити чи сприймати на дотик – ми можемо їх лише відчувати й мислити. Вони утворюють особливу, нематеріальну реальність – свідомість, внутрішній, суб’єктивний вимір буття людини – на відміну від зовнішнього для людини виміру – фізичної, матеріальної реальності.
Теорія відображення не пояснює як свідомість, суб’єктивний, внутрішній вимір може “еволюційно розвинутися” з чогось, що не має свідомості, суб’єктивного, внутрішнього виміру – вона лише постулює. Неважко зрозуміти, в загальних рисах, як відбуваються перетворення у фізичному вимірі, або зміни у внутрішньому вимірі (свідомості), а також – як відбувається взаємодія між одним і другим. Але неможливо зрозуміти, як свідомість може виникнути з матерії, не маючи з нею ніяких спільних характеристик.
Прибічники теорії відображення об’єднують одним словом речі зовсім різної природи (хоча, у випадку живої природи, й об’єднані функціонально – що надає цій операції видимість законності) – і вважають, що цим словесним трюком розв’язали проблему й довели, що свідомість має ту ж саму (матеріальну) природу, що й інші “форми відображення”. Але насправді це – лише жонглювання словами. Так, начебто від того, що ми назвемо дві різні речі одним і тим же словом, вони стануть однією й тією ж річчю!
Можна сказати, що наша свідомість відображає зовнішній світ, матеріальну реальність – але лише у дуже банальному смислі – що вона має справу з зовнішнім світом і може набувати знання про нього ; що наші ідеї про фізичний світ можуть бути істинними – “відображення” в цьому смислі означає просто відповідність. В якомусь більш конкретному й “матеріальному” смислі твердження про те, що свідомість – це відображення, є безглуздим.
До наступного розділу: Діалектичний матеріалізм
Примітки:
1. Основи цієї теорії були сформульовані французькими філософами-матеріалістами ХVIII ст.; теорія була розвинена В.І.Леніним і канонізована в радянській філософії.
2. Наведений вище приклад є модифікацією аргументу з тексту Стівена Лоу “Що таке свідомість?”.
3. Пор.: А.Камю про Марксове визначення ідеального: “Це надзвичайно грубе визначення позбавлене будь-якого сенсу. Питання про те, яким чином "матеріальне" може бути "пересаджене в голову", видається дрібницею порівняно з необхідністю визначити, що ж це за "перетворення". Але Маркс був представником куцої філософії свого часу.” (Камю А. Бунтующий человек. – С. 272-273.)
4. Послідовники Маркса та Енґельса вважають марксистське вчення вищим етапом розвитку матеріалізму і протиставляють його традиційному матеріалізму, на який вони навісили ярлик “вульгарного”.
Вернуться назад