Матеріалістичний емерджентизм
Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я
До попереднього розділу: Діалектичний матеріалізм
Теорію Енґельса можна кваліфікувати як не зовсім матеріалістичну, а скоріше емерджентистську. Правда, існують різні версії емерджентизму – теорії про те, що в процесі еволюції дійсності виникають нові явища, незводимі до раніше існуючих. Деякі з них можна кваліфікувати як ідеалістичні, деякі є версіями дуалізму. Далі в цьому розділі ми будемо в основному говорити про наближену до матеріалізму версію. Будемо називати її матеріалістичний емерджентизм, маючи на увазі позицію, яку Джеспер Калестрап описує наступним чином:
“З цієї точки зору, психіку найкраще розглядати як емерджентну якість: справді новий вид якості цілого, яке складається з частин старого виду, що виникає не тому, що приєднується щось ззовні, а коли ці частини поєднуються у певний спосіб. Важливо, що каузальні (причинно-наслідкові) властивості емерджентної якості не зводяться до каузальних властивостей якостей нижчого рівня, від яких вони, в деякому сенсі, залежать.
Відповідно до емерджентизму, наш світ є багаторівневим: в ньому є ієрархія відмінних, але пов’язаних рівнів, починаючи з фізичного рівня. Для кожного рівня специфічні відмінні види субстанцій, що повністю складаються з видів нижчих рівнів – спускаючись таким чином аж до елементарних матеріальних часточок. Кожний вид має специфічні якості внаслідок особливої організаційної складності, і деякі з цих якостей мають емерджентні каузальні властивості. Більше того, існують особливі емерджентні закони, які й надають цих каузальних властивостей зазначеним типам якостей, і які ані зводяться до, ані виводяться з законів нижчого рівня.”
Проти емерджентизму, в цьому смислі, можна застосувати ті ж аргументи, що й проти теорії Енґельса. Але варто розгорнути цю аргументацію детальніше, прояснивши при цьому ряд нюансів, пов’язаних з неоднозначністю поняття незводимості.
Немає вагомих підстав вважати, що при поєднанні фізичних об’єктів нижчого рівня (елементів) у складні структури звідкись виникають нові (емерджентні) якості, які “не зводяться до каузальних властивостей якостей нижчого рівня”, та нові (емерджентні) закони, які “ані зводяться до, ані виводяться з законів нижчого рівня”.
З точки зору здорового глузду незрозуміло, звідки і як такі якості і закони можуть з’явитися. (Це уявлення нагадує релігійне положення про те, що Бог створив світ з нічого; просто на місце Бога ставиться природа, якій приписується здатність творити, за певних умов, щось – нові якості і закони – з нічого.) Здається більш логічнішим припустити, що нові властивості і закони, характерні для складних матеріальних об’єктів (систем), являють собою не що інше як сумарний результат поєднання, взаємного накладання (мовою математики – суперпозиції або геометричної суми) властивостей і законів, що характерні для їх складових елементів.
Візьмемо, наприклад, атом. Атом є дуже складною матеріальною системою, яка складається з багатьох мікрочастин – протонів, нейтронів, електронів і т.д. Чи зводяться властивості атомів, – такі, наприклад, як форми й розміри орбіт руху електронів, – до властивостей і взаємодії за фізичними (електромагнітними, гравітаційними) законами усіх складових елементів? Здається логічним припустити, що так: якби вченим вдалося отримати дані про усі фізичні стани усіх елементів атому на якийсь момент часу, скласти усі рівняння усіх взаємодій між ними і провести відповідні розрахунки, то можливо було б вивести з цих даних траєкторії орбіт руху електронів і будь-які інші властивості атома. Проблема лише в тому, що отримати таку інформацію і провести такі складні розрахунки неможливо, – принаймні на даному етапі розвитку науки і техніки.
Так само логічно припустити, що в принципі можливо (хоча в силу надмірної складності практично, – принаймні на даному етапі розвитку науки і техніки, – неможливо) звести усі хімічні й біологічні властивості й закони до базисних фізичних властивостей і законів.
Незрозуміло, як інакше можуть виникати властивості і закони руху складних матеріальних систем, якщо вони не є сумарним результатом взаємодій елементів цих систем за природними законами нижчих рівнів.
Навіть якщо система настільки складна, що сучасні засоби вимірювання фізичних характеристик елементів системи і обчислювальні потужності не дають можливості звести властивості і закони вищого рівня до властивостей і законів нижчого рівня, і навіть якщо малоймовірно, що розвиток науки і техніки колись зробить можливим таке зведення, це не означає, що вони незводимі у тому смислі, який має значення для проблеми, яку ми тут розглядаємо.
Щоб уникнути плутанини доречно розрізняти:
1) псевдонезводимість або незводимість, зумовлену надмірним рівнем складності (НРС-незводимість ) – неможливість звести складне до простого в силу надмірної складності такого зведення, що перевищує наші можливості,
та
2) істинну незводимість , яка зумовлюється не обмеженістю наших пізнавальних можливостей, а лежить, так би мовити, у самій природі речей.
Зрозуміло, що про емердженцію, появу чогось справді нового можна говорити лише у випадку істинної незводимості.
Щодо істинної незводимості доречно розрізняти дві можливості:
2.1) кількісна або номічна (від лат. nomos – закон) незводимість, за якої вся новизна (якщо вона справді має місце) полягає в зміні регулярностей (закономірностей) фізичних рухів; при цьому всі нові явища залишаються в межах того класу явищ, які охоплюються поняттям матерії або фізичного (у широкому смислі);
2.2) радикальна, якісна незводимість, яка виводить нове явище за межі поняття матерії або фізичного.
Кожній з цих можливостей відповідає власний різновид емердженції.
Існування першого різновиду істинної незводимості (і, відповідно, емердженції) є, щонайменше, дискусійним. Це саме той випадок про який ми говорили вище: той факт, що в тому чи іншому випадку не вдається пояснити процеси в складних організованих системах властивостями елементів і законами взаємодії на нижчому рівні завжди можливо витлумачити і як псевдонезводимість (НСР-незводимість), і як кількісну (номічну) незводимість. Але незалежно від того, яке тлумачення ми оберемо, це не є принциповим для нашої проблеми, оскільки в будь-якому разі властивості й закони вищого рівня є концептуально зводимими до просторово-часових відношень, а отже, залишаються в межах поняття матерії або фізичного (у широкому смислі)
Другий різновид істинної незводимості є набагато більш радикальним. При цьому можна стверджувати, що свідомість є саме таким – радикально незводимим до фізичного – явищем. Саме цей факт спростовує матеріалізм і свідчить на користь дуалізму чи плюралізму. (Чи існують інші такі явища? Девід Чалмерс вважає, що ні. Карл Поппер наводить вагомі аргументи на користь думки про те, що царину ідей, теорій, проблем, аргументів слід розглядати як автономну реальність третього типу – Світ-3, – див. розділ 8.)
Роз’яснимо це дещо детальніше.
Якщо ми говоримо про властивості і закони функціонування складних матеріальних систем, які ми не можемо звести до законів “нижчого рівня”, то існують дві логічні можливості:
(1) ці закони і властивості є дуже складним накладанням (суперпозицією, геометричною сумою) законів і властивостей “нижчого рівня”, але ця складність настільки велика, що ми не можемо (і, можливо, ніколи не зможемо) показати, що це справді так, – в цьому випадку має місце псевдонезводимість (НРС-незводимість);
(2) ці закони і властивості не є суперпозицією (геометричною сумою) законів і властивостей “нижчого рівня”, а є справді новими законами і властивостями, – в цьому випадку мала б місце істинна незводимість.
На мою думку, перший варіант (псевдонезводимість) більш правдоподібний. Адже другий варіант (істинна незводимість) по суті означав би, що нові закони і властивості виникають якимись чином “з нічого”, що надто суперечить здоровому глузду.
Якщо між різними рівнями організації матеріальних систем має місце лише псевдонезводимість, немає істинної незводимості, то теорія емерджентизму є хибною.
А проте слід визнати, що другий варіант (істинна кількісна незводимість всередині матеріальної реальності) теж логічно можливий. На жаль, ми ніяк не можемо дізнатися, який саме з цих двох різновидів незводимості (псевдо- чи істинна кількісна) має місце: якщо ми не можемо звести властивості і закони функціонування матеріальної системи вищого рівня організації до властивостей її елементів і законів взаємодії нижчого рівня, то ми не знаємо, в чому причина – в надмірній, практично нездійсненній (на даному етапі чи взагалі) складності такого зведення чи в самій природі речей.
Але навіть якщо емерджентизм має рацію, якщо істинна незводимість справді має місце всередині матеріальної реальності то ця незводимість має лише кількісний характер, − усі матеріальні властивості є концептуально зводимими до просторово-часових характеристик, а отже, залишаються в межах поняття матеріального (фізичного). Натомість, незводимість свідомості до фізичної реальності має якісний характер, − свідомість є концептуально незводимою до просторово-часових характеристик, − що виводить її за межі матеріальної (фізичної) реальності.
Спробуємо уявити, як (логічно) можлива істинна кількісна незводимість між властивостями і законами функціонування матеріальних систем різних рівнів організації. Складна система начебто є просто структурованим поєднанням елементів, що входять до цієї системи з власними властивостями, які включають в себе властивості взаємодії – ті закони, за якими вони впливають на інші фізичні об’єкти і зазнають їх випливу. Здається, що при їх поєднанні всі ці впливи просто повинні складатися, і нові закони, за якими функціонує система, не можуть бути нічим іншим, як геометричною сумою (суперпозицією) усіх цих впливів. Якщо це так, то істинної незводимості немає.
Але уявімо таку комп’ютерну модель фізичної реальності. В ній є віртуальні фізичні об’єкти (комп’ютерні моделі реальних фізичних об’єктів), які, як правило, взаємодіють за звичайними фізичними законами. Але в деяких випадках – коли такі елементи утворюють деяку специфічну складну структуру, програма заміняє формули взаємодії між елементами цієї структури на нову систему формул, яка логіко-математично не є еквівалентною геометричній сумі (суперпозиції) впливів за звичайними фізичними законами взаємодії. Така комп’ютерна модель відповідає теорії матеріалістичного емерджентизму. Від неї можемо в уяві повернутися до справжньої фізичної реальності і припустити, що, можливо, вона є подібною. Хоча мені це видається неправдоподібним, але логічно така можливість не виключена. Логічно не виключено, що в світі можуть існувати особливі закони природи, які діють лише за наявності певних специфічних матеріальних структур. Але навіть якби це справді було так, то матеріалістичний емерджентизм усе одно не розв’язує проблеми відношення матерії і свідомості.
Якщо істинна незводимість справді має місце у відношенні між різними рівнями організації матеріальних систем (нагадаю, що це емерджентистське припущення нічим не підкріплене), то це не має принципового значення для питання: чи є свідомість чимось фізичним (матеріалізм) чи чимось нефізичним (дуалізм)? Незводимість між властивостями матеріальних систем різних рівнів організації, якби вона справді мала місце, усе одно мала б принципово інший, другорядний – суто кількісний, а не якісний – характер, порівняно з незводимістю між фізичним (матеріальним) та свідомістю (суб’єктивним).
Усі властивості і закони матеріальних систем на усіх рівнях організації, – незалежно від того, чи зводяться (істинно) властивості і закони функціонування матеріальних систем на вищому рівні організації до властивостей і законів взаємодії матеріальних об’єктів на нижчих рівнях організації, – усе одно утворюють єдину царину, що чітко відокремлена від царини суб’єктивного, свідомості, Я. Хоча вони можуть виражатися різними поняттями і формулами, вони є якісно однорідними в тому смислі, про який ми говорили, коли розглядали зміст поняття фізичного – усі вони є концептуально зводимими до просторового розташування та його змін у часі.
Свідомість утворює зовсім іншу царину, оскільки поняття свідомості, а також усі часткові поняття, які ним охоплюються (такі як 'відчуття', 'емоції', 'мислення', 'біль', 'радість' тощо) за своїм змістом є концептуально незводимими до просторових властивостей. Ці поняття вказують на царину суб’єктивного, яка є істинно незводимою до фізичного у значно більш радикальному − якісному − смислі, порівняно з гіпотетично можливою, але невідомо чи існуючою математичною (кількісною) незводимістю між властивостями і законами функціонування матеріальних систем на різних рівнях організації. Навіть якщо така математична (кількісна) незводимість має місце, то все одно усі закони і властивості, яких вона стосується, є концептуально зводимими до просторових властивостей і завдяки цьому утворюють єдину царину – царину фізичного, матеріального, – в той час як свідомість, суб’єктивне перебуває за межами цієї царини.
До наступного розділу: Резюме
Примітки:
1. Kallestrup J. The Mind-Body World-Knot. – p.46-47.
2. overcomplexity irreducibility
3. genuine irreducibility
4. Пор.: Т.Нагель про засновок не-емерджентності:
“Не існує по-справжньому емерджентних властивостей складних систем. Усі властивості складної системи, які не є відношеннями між нею та чимось іншим слідують з властивостей її складових та їх впливів один на одне за даної комбінації. Емерджентність є епістемологічним станом: вона означає, що спостережувана властивість системи не може бути отримана з властивостей, які на даний момент приписуються її складовим. Але це є підставою для висновку про те, що або система має ще й інші складові, про які ми поки що не знаємо, або відомі нам складові мають якісь додаткові, поки що не відкриті властивості.” (Nagel T. Panpsychism. – p.182) (Курсив мій)
Застосовуючи цей засновок до проблеми свідомості (оскільки суб’єктивність, інтенціональність тощо не можуть бути отримані ні з яких фізичних властивостей та відношень), можемо стверджувати, що є дві можливості: 1) існують нефізичні елементи, які звичайно називають душами (субстанційний дуалізм) або 2) усі або деякі з найелементарніших (неподільних) складових мозку мають, поряд з фізичними властивостями, якісь форми суб’єктивності (це може бути субстанційний або пропетивний дуалізм або панпсихізм).
До попереднього розділу: Діалектичний матеріалізм
Теорію Енґельса можна кваліфікувати як не зовсім матеріалістичну, а скоріше емерджентистську. Правда, існують різні версії емерджентизму – теорії про те, що в процесі еволюції дійсності виникають нові явища, незводимі до раніше існуючих. Деякі з них можна кваліфікувати як ідеалістичні, деякі є версіями дуалізму. Далі в цьому розділі ми будемо в основному говорити про наближену до матеріалізму версію. Будемо називати її матеріалістичний емерджентизм, маючи на увазі позицію, яку Джеспер Калестрап описує наступним чином:
“З цієї точки зору, психіку найкраще розглядати як емерджентну якість: справді новий вид якості цілого, яке складається з частин старого виду, що виникає не тому, що приєднується щось ззовні, а коли ці частини поєднуються у певний спосіб. Важливо, що каузальні (причинно-наслідкові) властивості емерджентної якості не зводяться до каузальних властивостей якостей нижчого рівня, від яких вони, в деякому сенсі, залежать.
Відповідно до емерджентизму, наш світ є багаторівневим: в ньому є ієрархія відмінних, але пов’язаних рівнів, починаючи з фізичного рівня. Для кожного рівня специфічні відмінні види субстанцій, що повністю складаються з видів нижчих рівнів – спускаючись таким чином аж до елементарних матеріальних часточок. Кожний вид має специфічні якості внаслідок особливої організаційної складності, і деякі з цих якостей мають емерджентні каузальні властивості. Більше того, існують особливі емерджентні закони, які й надають цих каузальних властивостей зазначеним типам якостей, і які ані зводяться до, ані виводяться з законів нижчого рівня.”
Проти емерджентизму, в цьому смислі, можна застосувати ті ж аргументи, що й проти теорії Енґельса. Але варто розгорнути цю аргументацію детальніше, прояснивши при цьому ряд нюансів, пов’язаних з неоднозначністю поняття незводимості.
Немає вагомих підстав вважати, що при поєднанні фізичних об’єктів нижчого рівня (елементів) у складні структури звідкись виникають нові (емерджентні) якості, які “не зводяться до каузальних властивостей якостей нижчого рівня”, та нові (емерджентні) закони, які “ані зводяться до, ані виводяться з законів нижчого рівня”.
З точки зору здорового глузду незрозуміло, звідки і як такі якості і закони можуть з’явитися. (Це уявлення нагадує релігійне положення про те, що Бог створив світ з нічого; просто на місце Бога ставиться природа, якій приписується здатність творити, за певних умов, щось – нові якості і закони – з нічого.) Здається більш логічнішим припустити, що нові властивості і закони, характерні для складних матеріальних об’єктів (систем), являють собою не що інше як сумарний результат поєднання, взаємного накладання (мовою математики – суперпозиції або геометричної суми) властивостей і законів, що характерні для їх складових елементів.
Візьмемо, наприклад, атом. Атом є дуже складною матеріальною системою, яка складається з багатьох мікрочастин – протонів, нейтронів, електронів і т.д. Чи зводяться властивості атомів, – такі, наприклад, як форми й розміри орбіт руху електронів, – до властивостей і взаємодії за фізичними (електромагнітними, гравітаційними) законами усіх складових елементів? Здається логічним припустити, що так: якби вченим вдалося отримати дані про усі фізичні стани усіх елементів атому на якийсь момент часу, скласти усі рівняння усіх взаємодій між ними і провести відповідні розрахунки, то можливо було б вивести з цих даних траєкторії орбіт руху електронів і будь-які інші властивості атома. Проблема лише в тому, що отримати таку інформацію і провести такі складні розрахунки неможливо, – принаймні на даному етапі розвитку науки і техніки.
Так само логічно припустити, що в принципі можливо (хоча в силу надмірної складності практично, – принаймні на даному етапі розвитку науки і техніки, – неможливо) звести усі хімічні й біологічні властивості й закони до базисних фізичних властивостей і законів.
Незрозуміло, як інакше можуть виникати властивості і закони руху складних матеріальних систем, якщо вони не є сумарним результатом взаємодій елементів цих систем за природними законами нижчих рівнів.
Навіть якщо система настільки складна, що сучасні засоби вимірювання фізичних характеристик елементів системи і обчислювальні потужності не дають можливості звести властивості і закони вищого рівня до властивостей і законів нижчого рівня, і навіть якщо малоймовірно, що розвиток науки і техніки колись зробить можливим таке зведення, це не означає, що вони незводимі у тому смислі, який має значення для проблеми, яку ми тут розглядаємо.
Щоб уникнути плутанини доречно розрізняти:
1) псевдонезводимість або незводимість, зумовлену надмірним рівнем складності (НРС-незводимість ) – неможливість звести складне до простого в силу надмірної складності такого зведення, що перевищує наші можливості,
та
2) істинну незводимість , яка зумовлюється не обмеженістю наших пізнавальних можливостей, а лежить, так би мовити, у самій природі речей.
Зрозуміло, що про емердженцію, появу чогось справді нового можна говорити лише у випадку істинної незводимості.
Щодо істинної незводимості доречно розрізняти дві можливості:
2.1) кількісна або номічна (від лат. nomos – закон) незводимість, за якої вся новизна (якщо вона справді має місце) полягає в зміні регулярностей (закономірностей) фізичних рухів; при цьому всі нові явища залишаються в межах того класу явищ, які охоплюються поняттям матерії або фізичного (у широкому смислі);
2.2) радикальна, якісна незводимість, яка виводить нове явище за межі поняття матерії або фізичного.
Кожній з цих можливостей відповідає власний різновид емердженції.
Існування першого різновиду істинної незводимості (і, відповідно, емердженції) є, щонайменше, дискусійним. Це саме той випадок про який ми говорили вище: той факт, що в тому чи іншому випадку не вдається пояснити процеси в складних організованих системах властивостями елементів і законами взаємодії на нижчому рівні завжди можливо витлумачити і як псевдонезводимість (НСР-незводимість), і як кількісну (номічну) незводимість. Але незалежно від того, яке тлумачення ми оберемо, це не є принциповим для нашої проблеми, оскільки в будь-якому разі властивості й закони вищого рівня є концептуально зводимими до просторово-часових відношень, а отже, залишаються в межах поняття матерії або фізичного (у широкому смислі)
Другий різновид істинної незводимості є набагато більш радикальним. При цьому можна стверджувати, що свідомість є саме таким – радикально незводимим до фізичного – явищем. Саме цей факт спростовує матеріалізм і свідчить на користь дуалізму чи плюралізму. (Чи існують інші такі явища? Девід Чалмерс вважає, що ні. Карл Поппер наводить вагомі аргументи на користь думки про те, що царину ідей, теорій, проблем, аргументів слід розглядати як автономну реальність третього типу – Світ-3, – див. розділ 8.)
Роз’яснимо це дещо детальніше.
Якщо ми говоримо про властивості і закони функціонування складних матеріальних систем, які ми не можемо звести до законів “нижчого рівня”, то існують дві логічні можливості:
(1) ці закони і властивості є дуже складним накладанням (суперпозицією, геометричною сумою) законів і властивостей “нижчого рівня”, але ця складність настільки велика, що ми не можемо (і, можливо, ніколи не зможемо) показати, що це справді так, – в цьому випадку має місце псевдонезводимість (НРС-незводимість);
(2) ці закони і властивості не є суперпозицією (геометричною сумою) законів і властивостей “нижчого рівня”, а є справді новими законами і властивостями, – в цьому випадку мала б місце істинна незводимість.
На мою думку, перший варіант (псевдонезводимість) більш правдоподібний. Адже другий варіант (істинна незводимість) по суті означав би, що нові закони і властивості виникають якимись чином “з нічого”, що надто суперечить здоровому глузду.
Якщо між різними рівнями організації матеріальних систем має місце лише псевдонезводимість, немає істинної незводимості, то теорія емерджентизму є хибною.
А проте слід визнати, що другий варіант (істинна кількісна незводимість всередині матеріальної реальності) теж логічно можливий. На жаль, ми ніяк не можемо дізнатися, який саме з цих двох різновидів незводимості (псевдо- чи істинна кількісна) має місце: якщо ми не можемо звести властивості і закони функціонування матеріальної системи вищого рівня організації до властивостей її елементів і законів взаємодії нижчого рівня, то ми не знаємо, в чому причина – в надмірній, практично нездійсненній (на даному етапі чи взагалі) складності такого зведення чи в самій природі речей.
Але навіть якщо емерджентизм має рацію, якщо істинна незводимість справді має місце всередині матеріальної реальності то ця незводимість має лише кількісний характер, − усі матеріальні властивості є концептуально зводимими до просторово-часових характеристик, а отже, залишаються в межах поняття матеріального (фізичного). Натомість, незводимість свідомості до фізичної реальності має якісний характер, − свідомість є концептуально незводимою до просторово-часових характеристик, − що виводить її за межі матеріальної (фізичної) реальності.
Спробуємо уявити, як (логічно) можлива істинна кількісна незводимість між властивостями і законами функціонування матеріальних систем різних рівнів організації. Складна система начебто є просто структурованим поєднанням елементів, що входять до цієї системи з власними властивостями, які включають в себе властивості взаємодії – ті закони, за якими вони впливають на інші фізичні об’єкти і зазнають їх випливу. Здається, що при їх поєднанні всі ці впливи просто повинні складатися, і нові закони, за якими функціонує система, не можуть бути нічим іншим, як геометричною сумою (суперпозицією) усіх цих впливів. Якщо це так, то істинної незводимості немає.
Але уявімо таку комп’ютерну модель фізичної реальності. В ній є віртуальні фізичні об’єкти (комп’ютерні моделі реальних фізичних об’єктів), які, як правило, взаємодіють за звичайними фізичними законами. Але в деяких випадках – коли такі елементи утворюють деяку специфічну складну структуру, програма заміняє формули взаємодії між елементами цієї структури на нову систему формул, яка логіко-математично не є еквівалентною геометричній сумі (суперпозиції) впливів за звичайними фізичними законами взаємодії. Така комп’ютерна модель відповідає теорії матеріалістичного емерджентизму. Від неї можемо в уяві повернутися до справжньої фізичної реальності і припустити, що, можливо, вона є подібною. Хоча мені це видається неправдоподібним, але логічно така можливість не виключена. Логічно не виключено, що в світі можуть існувати особливі закони природи, які діють лише за наявності певних специфічних матеріальних структур. Але навіть якби це справді було так, то матеріалістичний емерджентизм усе одно не розв’язує проблеми відношення матерії і свідомості.
Якщо істинна незводимість справді має місце у відношенні між різними рівнями організації матеріальних систем (нагадаю, що це емерджентистське припущення нічим не підкріплене), то це не має принципового значення для питання: чи є свідомість чимось фізичним (матеріалізм) чи чимось нефізичним (дуалізм)? Незводимість між властивостями матеріальних систем різних рівнів організації, якби вона справді мала місце, усе одно мала б принципово інший, другорядний – суто кількісний, а не якісний – характер, порівняно з незводимістю між фізичним (матеріальним) та свідомістю (суб’єктивним).
Усі властивості і закони матеріальних систем на усіх рівнях організації, – незалежно від того, чи зводяться (істинно) властивості і закони функціонування матеріальних систем на вищому рівні організації до властивостей і законів взаємодії матеріальних об’єктів на нижчих рівнях організації, – усе одно утворюють єдину царину, що чітко відокремлена від царини суб’єктивного, свідомості, Я. Хоча вони можуть виражатися різними поняттями і формулами, вони є якісно однорідними в тому смислі, про який ми говорили, коли розглядали зміст поняття фізичного – усі вони є концептуально зводимими до просторового розташування та його змін у часі.
Свідомість утворює зовсім іншу царину, оскільки поняття свідомості, а також усі часткові поняття, які ним охоплюються (такі як 'відчуття', 'емоції', 'мислення', 'біль', 'радість' тощо) за своїм змістом є концептуально незводимими до просторових властивостей. Ці поняття вказують на царину суб’єктивного, яка є істинно незводимою до фізичного у значно більш радикальному − якісному − смислі, порівняно з гіпотетично можливою, але невідомо чи існуючою математичною (кількісною) незводимістю між властивостями і законами функціонування матеріальних систем на різних рівнях організації. Навіть якщо така математична (кількісна) незводимість має місце, то все одно усі закони і властивості, яких вона стосується, є концептуально зводимими до просторових властивостей і завдяки цьому утворюють єдину царину – царину фізичного, матеріального, – в той час як свідомість, суб’єктивне перебуває за межами цієї царини.
До наступного розділу: Резюме
Примітки:
1. Kallestrup J. The Mind-Body World-Knot. – p.46-47.
2. overcomplexity irreducibility
3. genuine irreducibility
4. Пор.: Т.Нагель про засновок не-емерджентності:
“Не існує по-справжньому емерджентних властивостей складних систем. Усі властивості складної системи, які не є відношеннями між нею та чимось іншим слідують з властивостей її складових та їх впливів один на одне за даної комбінації. Емерджентність є епістемологічним станом: вона означає, що спостережувана властивість системи не може бути отримана з властивостей, які на даний момент приписуються її складовим. Але це є підставою для висновку про те, що або система має ще й інші складові, про які ми поки що не знаємо, або відомі нам складові мають якісь додаткові, поки що не відкриті властивості.” (Nagel T. Panpsychism. – p.182) (Курсив мій)
Застосовуючи цей засновок до проблеми свідомості (оскільки суб’єктивність, інтенціональність тощо не можуть бути отримані ні з яких фізичних властивостей та відношень), можемо стверджувати, що є дві можливості: 1) існують нефізичні елементи, які звичайно називають душами (субстанційний дуалізм) або 2) усі або деякі з найелементарніших (неподільних) складових мозку мають, поряд з фізичними властивостями, якісь форми суб’єктивності (це може бути субстанційний або пропетивний дуалізм або панпсихізм).
Вернуться назад