Критика епіфеноменалізму

Свідомість як суб’єктивність: таємниця ЯДо попереднього розділу: Від матеріалізму до епіфеноменалізмуЕпіфеноменалізм видається мені дуже екстравагантною теорією, в яку ніхто не може вірити всерйоз. Проте деякі відомі філософи вважають її прийнятною. Наприклад, Девід Чалмерс у своїй головній праці “Свідома психіка” (The Conscious Mind, 1996) оцінював цю теорію як найкращу з наявних. Пізніше, у статті “Свідомість та її місце у природі” (Consciousness and its Place in Nature, 2003) Чалмерс покращив оцінку інтеракціонізму, визнавши традиційні аргументи проти інтеракціонізму, у т.ч. ті, які він сам наводив у “Свідомій психіці”, слабкими. А проте він продовжує розглядати епіфеноменалізм як одну з трьох (поряд з інтеракціонізмом та нейтральним монізмом) прийнятних альтернатив матеріалізму.Епіфеноменаліcти визнають, що свідомість (суб’єктивні переживання, мислення, бажання, усвідомлення) є чимось нефізичним. Але вони заперечують її вплив на фізичні події. Вони приймають тезу про причинну закритість фізичного. Правда, в деякому смислі вони вважають цю закритість неповною, оскільки згідно з епіфеноменалізмом фізичні події хоча й ніколи не зазнають ніякого впливу з боку психічних подій, якось породжують їх. Причинні відношення між фізичним та психічним, з точки зору епіфеноменалізму, є однонаправленими: має місце причинний вплив від фізичного до психічного, але ніякого впливу від психічного до фізичного. Нам лише здається, ніби наші суб’єктивні відчуття, емоції, думки, бажання спричиняють нашу поведінку, − це лише ілюзія. Насправді (як стверджує епіфеноменалізм) уся наша поведінка спричинена чисто фізичними причинами, які паралельно породжують в нас відповідні відчуття, емоції, бажання, думки (серед яких – і ілюзія впливу нашої свідомості на фізичні процеси).Я розгляну деякі відомі аргументи проти такого погляду і розвину деякі з них.1) Теорія епіфеноменалізму практично неприйнятна: уся наша свідома практична діяльність необхідно ґрунтується на припущенні, що наші бажання, плани, ідеї можуть впливати на нашу поведінку (спрямовувати наші дії на досягнення бажаних для нас цілей), і, через неї, змінювати фізичний світ у відповідності з цими бажаннями планами, ідеями.2) Один з найбільш цікавих і абсурдних висновків, що слідують з епіфеноменалізму, стосується місця свідомості в біологічній еволюції та людській історії. Джон Белоф формулює це так:“Для епіфеноменаліста те, що відповідне збудження кори головного мозку супроводжується свідомістю, може бути лише 'грубим фактом' . Немає зрозумілої причини чому це мало статися, бо це не слугує ніяким цілям, які були б сприятливими з еволюційної точки зору. З того, що мозкові процеси супроводжуються психічними, не слідує абсолютно нічого такого, що мало б хоч якесь значення для ходу подій у реальному світі. А отже, ми могли б точно так само еволюціонувати, будучи автоматами, що абсолютно нічого не відчувають... Більше того, якщо колись у майбутньому ми встановимо зв’язок з розумними інопланетянами, у нас не буде абсолютно ніяких підстав вважати, що вони також є свідомими, хоч якими б обізнаними й співчутливими вони нам видавалися. Адже, виходячи з факту, що свідомість виникла в процесі еволюції на цій планеті, не можна робити ніяких висновків щодо еволюції на якійсь іншій планеті, − оскільки те, що ми самі виявилися свідомими, є лише щасливою випадковістю. Отже, якщо епіфеноменалізм має рацію, ми мусимо зробити висновок, що і без цього непоясненного капризу природи в нашому еволюційному походженні, уся людська історія відбувалася б точно так само, як вона насправді відбувалася, але без того, щоб будь-хто будь-де будь-коли усвідомлював (в повному сенсі усвідомлення) будь-що з того, що будь-коли відбувалося!” Девід Чалмерс розглядає подібне заперечення: “що якщо свідомість є епіфеноменальною, вона не могла розвинутися шляхом природного відбору” (оскільки вона ніяк не може впливати на виживання організму) і пише, що епіфеноменалізм “має пряму відповідь”: “існують фундаментальні психофізичні закони, які поєднують фізичні та феноменологічні властивості”. Я думаю, що ця пряма відповідь не є задовільною, з ряду причин.По-перше, у формулюванні Дж.Белофа аргумент говорить не лише про можливість виникнення свідомості у процесі еволюції шляхом природного відбору (такої можливості, власне кажучи, Белоф прямо не заперечує), − аргумент набагато більш змістовний: він охоплює не лише біологічну еволюцію, але й історію. Головне в ньому ось що: “З того, що мозкові процеси супроводжуються психічними, не слідує абсолютно нічого такого, що мало б хоч якось значення для ходу подій у реальному світі.”Якщо застосувати це до людської історії, то це означає, що усе в ній відбувалося б точно так само, як воно насправді відбувалося, якби люди нічого не відчували, не бажали, не мислили, не усвідомлювали.Феноменологічні зомбі (точні фізичні копії людей), які нічого не відчувають, не бажають, не мислять і не усвідомлюють, писали б наукові й філософські трактати, романи й вірші, симфонії й картини, − точно так само, як це робимо ми. Зомбі, якого інші зомбі називали б “Платон”, написав би усі ті ж самі філософські твори, з точністю до останньої літери; їх впродовж понад двох тисячоліть “читали” б і обговорювали б багато інших людиноподібних зомбі; при тому, що ані “Платон” ані жоден з його чисельних читачів-зомбі абсолютно нічого не розуміли б. Зомбі-“Ейнштейн”, не маючи найменшого уявлення про те, що він робить і що відбувається навколо, залишив би на аркушах паперу чудернацькі конфігурації чорнильної фарби, – якби ми могли побачити ці папери і порівняти їх з рукописами справжнього Ейнштейна, то зі здивуванням виявили б, що між ними немає зовсім ніякої різниці. Інші зомбі несвідомо видрукували б книги, на обкладинці яких ми б побачили (якби могли їх побачити) назву “Ейнштейн. Теорія відносності”; ці книги ззовні і зсередини були б точно такими самими, як книги справжнього Ейнштейна, які справді були видрукувані. У театрах зомбі-актори несвідомо виконували б ролі у виставах, які дивилися б маси зомбі-глядачів; ці глядачі, зовсім нічого не розуміючи й не відчуваючи, ніби-розчулено плакали б та кричали б “Браво! Біс!” ніби від захоплення, – точно так само, як і в справжньому театрі...Навіть якщо “існують фундаментальні психофізичні закони, які поєднують фізичні та феноменологічні властивості”, було б так само абсурдно як є вважати, що якби цих законів, а отже і свідомості, не існувало, усе відбувалося б так, як описано в попередньому абзаці.По-друге, у нас немає раціональних підстав вважати, що такі закони існують. Оскільки свідомість не відіграє ніякої ролі в процесі еволюції, то її виникнення може бути чимось випадковим, унікальним для еволюції на Землі. Ми не знаємо, які саме чинники відповідальні за існування свідомості. Тож якщо свідомість не відіграє жодної ролі в процесі еволюції та історії, то в дещо інших умовах еволюція могла б відбуватися зовсім без свідомості і привести до майже таких самих результатів – чогось дуже схожого на уявлений нами вище світ зомбі. Тож Дж.Белоф цілком слушно зауважує, що якщо ми уявимо, що на якійсь іншій далекій планеті існують істоти, що створили дуже розвинену цивілізацію, культуру, науку (можливо навіть більш розвинену, аніж наша), то, якщо епіфеноменалізм істинний, у нас немає підстав припускати наявність у них свідомості. Припустимо, що ці істоти мають дещо іншу тілесну організацію, − в такому разі навіть якби існували закони природи, які пов’язують свідомість з тими фізичними процесами, які відбуваються в людському мозку, це не означало б, що ці закони породжують свідомість і у випадку цих істот. Або, можливо, ніяких таких законів не існує, а свідомість є чимось типу особливого духовного вірусу, який паразитує на фізичних процесах в тілі людини, але якось примудряється на ці процеси не впливати. В такому разі, якщо на якійсь іншій планеті мешкають істоти з точно такою самою тілесною організацією як люди, якщо вони точно так само пишуть філософські й наукові трактати, романи, вірші, симфонії, картини, але (так вже трапилося) на цій планеті немає цього духовного вірусу, то ці істоти є позбавленими свідомості зомбі.Насправді, немає навіть підстав вважати, що ця “випадкова подія, характерна для еволюції на Землі” справді трапилася: що Платон, Ейнштейн та інші люди (за одним-єдиним виключенням − Вас, шановний читачу) мають (мали) свідомість. Якщо епіфеноменалізм має рацію, то у мене (і так само у кожного) немає раціональних підстав вважати, що хоча б хтось, крім мене, має свідомість: ймовірно, я є єдиною свідомою істотою у Всесвіті. Це не жарт, і щоб у цьому переконатися, зробимо відступ і з’ясуємо: чому раціонально вважати, що інші люди мають свідомість?До наступного розділу: Проблема існування інших свідомостейПримітки:1. Pojman L. What Am I? A Mind or a Body? – p.243.2. тобто фактом, який не може бути поясненим і не потребує пояснення, який просто констатується3. Beloff J. The Mind-Body Problem 4. ≡ психічні5. Chalmers D. Consciousness and its Place in Nature