Від матеріалізму до епіфеноменалізму
Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я
До попереднього розділу: Резюме
З точки зору матеріалізму та інших теорій про каузальну повноту фізичної реальності, усе, що відбувається з нашими тілами, – це чисто фізичні взаємодії різних їх часточок між собою та з зовнішнім фізичним середовищем. Але фізичні взаємодії – це взаємодії, які відбуваються автоматично за законами фізики і проявляються у фізичному русі (зміні розташування фізичних об’єктів у просторі), без ніякого відчування й усвідомлення. Молекули, атоми, протони, електрони рухаються, притягуються й відштовхуються, нічого не відчуваючи й не усвідомлюючи.
Але якщо це так, то це означає, що наші суб’єктивні переживання й психічні процеси (відчуття, емоції, бажання, думки) та наше усвідомлення цих переживань і процесів – тобто все те, що охоплюється поняттям свідомості, ніяким чином на наше тіло не впливають.
Припустимо, я хочу випити каву. Я протягую руку, беру чашку кави і п’ю. Чому я це зробив? Кожна нормальна людина думає, що я випив каву, тому, що я хотів випити каву. Але якщо тут немає нічого крім фізичних процесів, то усе це – дурниці: насправді, моє бажання (як суб’єктивний або психічний стан, який усвідомлюється мною як бажання) не має ніякого значення. Просто в моєму мозку відбуваються фізичні процеси, які впливають на мою руку, рот, горло таким чином, що рука тягнеться за чашкою кави, рот відкривається і т.д. Моє бажання не має ніякого значення.
Матеріалісти стверджують, що моє бажання – це і є ті фізичні процеси в моєму мозку, які впливають на руку, рот, горло і т. д. Але цим твердженням матеріалісти просто ігнорують самé бажання як суб’єктивне переживання або психічний стан. Факт у тому, що фізичні процеси, які матеріалісти ототожнюють з бажанням, не просто відбуваються як фізичні процеси (автоматично за фізичними законами), а ще й переживаються суб’єктивно й усвідомлюються як бажання. Тобто, мають місце не лише фізичні процеси (рухи різних часточок мого тіла), але, крім того, ще й суб’єктивні переживання та їх усвідомлення. Матеріалісти цього дивним чином не зауважують і вперто ігнорують усі спроби привернути їх увагу до суб’єктивності як такої – ніби вони справді є зомбі, які нічого не переживають суб’єктивно, а лише виконують суперскладну програму генерації матеріалістичних висловлювань.
В будь-якому разі, оскільки з точки зору матеріалізму, моя поведінка (те, що я п’ю каву) цілком зводиться до чисто фізичних процесів, рухів та взаємодій різних часточок мого тіла, які відбуваються чисто автоматично за законами фізики, то моє суб’єктивне переживання цих процесів як бажання та усвідомлення моїх бажань, ні на що не впливає. Так само, ні на що не впливають усі інші суб’єктивні (психічні) стани і процеси. Візьмемо ще один приклад.
Широко поширеною є думка, що відчуття болю виконує захисну функцію – воно ніби повідомляє нас про якусь загрозу і спонукає до захисних дій. Але якщо фізична реальність є каузально повною, самодостатньою, то відчуття болю (як суб’єктивне переживання) та його усвідомлення насправді не виконують ніякої функції. Ті ж самі фізичні процеси в тілі людини (в нервовій системі й мозку), які, з точки зору матеріалізму, і є відчуттям, відбувалися б точно так само і мали б точно такий самий вплив, якби зовсім не відчувалися й не усвідомлювалися, а просто відбувалися. Якщо моя рука потрапила на вогонь, то я відсмикну її не тому, що я відчуваю біль, а тому, що внаслідок впливу вогню в нервовій системі й мозку за фізичними законами відбуваються певні фізичні процеси, які за фізичними законами впливають на м’язи так, що рука відсмикується. –Незрозуміло, чому, як і навіщо ці процеси ще й переживаються суб’єктивно й усвідомлюються. І цей факт суб’єктивного переживання й усвідомлення на поведінку ніяк не впливає.
Те ж саме стосується усіх інших станів свідомості: відчуттів, емоцій, думок, бажань.
Карл Поппер доводив , що якщо матеріалізм правий, то уявлення людей про те, що вони дотримуються певної теорії чи ідеї тому, що вона краще раціонально обґрунтована, не можуть бути нічим іншим, як ілюзією (зокрема, матеріалісти, які вважають, що приймають матеріалізм на раціональних підставах, дурять самі себе). Насправді прийняття тієї або іншої теорії, так само як і ілюзія щодо раціональності такого прийняття, або цілковито детерміновані фізичними причинами й законами, або випадкові.
Загалом, якщо фізична реальність є каузально повною (не зазнає впливу з боку чогось нефізичного), то наші відчуття, емоції і думки – як ми їх переживаємо суб’єктивно й усвідомлюємо, наша здатність мати суб’єктивні переживання та їх усвідомлювати, – тобто власне свідомість ні на що не впливає. Всі фізичні процеси в нашому тілі протікали б точно так само, якби не було ніякої свідомості, якби ми нічого не відчували, не думали, не мали ніяких ідей та теорій. Закони фізики й фізичні властивості цілком самодостатні, і в цьому світі просто немає місця для відчуттів, емоцій і думок.
Як відзначає К.Поппер, в такій перспективі свідомість виглядає чимось ілюзорним:
“Ми можемо стверджувати, що існує лише наш мозок, і мозок цей являє собою машину типу обчислювальної ... і що існування чогось нефізичного – це, напевно, просто “ілюзія”, у всякому разі щось, що не має серйозного значення, оскільки усе залишилося б точно так, як було, навіть якби цих ілюзій і не виникло б. …турбуватися про “духовний” статус цих ілюзій узагалі не потрібно. Вони можуть бути універсальною властивістю будь-яких речей: у каменя, який я кидаю, може виникнути ілюзія, що він стрибає, точно так само, як мені здається, що це я його кинув, а в мого пера або обчислювальної машини може створитися ілюзія, що вони працюють у силу свого інтересу до проблем, що вони думають, що вирішують, а я думаю, що вирішую я, хоча насправді нічого суттєвого, крім чисто фізичних взаємодій, тут не відбувається.”
Ми вже говорили про абсурдність твердження про те, що свідомість – лише ілюзія (ілюзія ілюзії ілюзії … ... …).
Якщо деякі з фізичних процесів, які відбуваються в моєму (Вашому) тілі, мною (Вами) суб’єктивно переживаються – як відчуття, емоції, бажання, думки, – і якщо ці переживання мною (Вами) усвідомлюються, то це моє (Ваше) суб’єктивне переживання й усвідомлення має місце додатково до тих фізичних процесів, які викликають це переживання й усвідомлення. Отже, в будь-якому разі, з одного боку, є фізичні процеси, які просто (автоматично) відбуваються за законами фізики; з іншого боку, крім того, є суб’єктивні переживання, думки, бажання і той суб’єкт, який їх суб’єктивно переживає і усвідомлює (Я).
Тож навіть якщо припустити, що наша свідомість ні на що у фізичному світі не впливає, то вона усе ж є якоюсь особливою нефізичною реальністю.
Таким чином, замість матеріалізму отримуємо епіфеноменалізм – теорію, яка визнає, що свідомість є чимось крім фізичних структур та процесів, додатковим до них, але заперечує, що свідомість впливає на фізичні процеси.
Епіфеноменалізм інколи називають також слабким дуалізмом: “Епіфеноменалізм – це дуалізм, який визнає однобічну каузальність: тіло спричиняє психічні стани, але не навпаки. Психічні стани подібні до бульбашок у струмку або до диму з труби поїзда. Вони є наслідками фізичних процесів, але самі не викликають руху води або поїзда.”
До наступного розділу: Критика епіфеноменалізму
Примітки:
1. детальніше аргументи Поппера проти матеріалізму на користь інтеракціонізму (теорії про те, що свідомість є чимось нефізичним і взаємодіє з тілом) ми розглядатимемо далі
2. Поппер К. Об облаках и часах. – С.218
До попереднього розділу: Резюме
З точки зору матеріалізму та інших теорій про каузальну повноту фізичної реальності, усе, що відбувається з нашими тілами, – це чисто фізичні взаємодії різних їх часточок між собою та з зовнішнім фізичним середовищем. Але фізичні взаємодії – це взаємодії, які відбуваються автоматично за законами фізики і проявляються у фізичному русі (зміні розташування фізичних об’єктів у просторі), без ніякого відчування й усвідомлення. Молекули, атоми, протони, електрони рухаються, притягуються й відштовхуються, нічого не відчуваючи й не усвідомлюючи.
Але якщо це так, то це означає, що наші суб’єктивні переживання й психічні процеси (відчуття, емоції, бажання, думки) та наше усвідомлення цих переживань і процесів – тобто все те, що охоплюється поняттям свідомості, ніяким чином на наше тіло не впливають.
Припустимо, я хочу випити каву. Я протягую руку, беру чашку кави і п’ю. Чому я це зробив? Кожна нормальна людина думає, що я випив каву, тому, що я хотів випити каву. Але якщо тут немає нічого крім фізичних процесів, то усе це – дурниці: насправді, моє бажання (як суб’єктивний або психічний стан, який усвідомлюється мною як бажання) не має ніякого значення. Просто в моєму мозку відбуваються фізичні процеси, які впливають на мою руку, рот, горло таким чином, що рука тягнеться за чашкою кави, рот відкривається і т.д. Моє бажання не має ніякого значення.
Матеріалісти стверджують, що моє бажання – це і є ті фізичні процеси в моєму мозку, які впливають на руку, рот, горло і т. д. Але цим твердженням матеріалісти просто ігнорують самé бажання як суб’єктивне переживання або психічний стан. Факт у тому, що фізичні процеси, які матеріалісти ототожнюють з бажанням, не просто відбуваються як фізичні процеси (автоматично за фізичними законами), а ще й переживаються суб’єктивно й усвідомлюються як бажання. Тобто, мають місце не лише фізичні процеси (рухи різних часточок мого тіла), але, крім того, ще й суб’єктивні переживання та їх усвідомлення. Матеріалісти цього дивним чином не зауважують і вперто ігнорують усі спроби привернути їх увагу до суб’єктивності як такої – ніби вони справді є зомбі, які нічого не переживають суб’єктивно, а лише виконують суперскладну програму генерації матеріалістичних висловлювань.
В будь-якому разі, оскільки з точки зору матеріалізму, моя поведінка (те, що я п’ю каву) цілком зводиться до чисто фізичних процесів, рухів та взаємодій різних часточок мого тіла, які відбуваються чисто автоматично за законами фізики, то моє суб’єктивне переживання цих процесів як бажання та усвідомлення моїх бажань, ні на що не впливає. Так само, ні на що не впливають усі інші суб’єктивні (психічні) стани і процеси. Візьмемо ще один приклад.
Широко поширеною є думка, що відчуття болю виконує захисну функцію – воно ніби повідомляє нас про якусь загрозу і спонукає до захисних дій. Але якщо фізична реальність є каузально повною, самодостатньою, то відчуття болю (як суб’єктивне переживання) та його усвідомлення насправді не виконують ніякої функції. Ті ж самі фізичні процеси в тілі людини (в нервовій системі й мозку), які, з точки зору матеріалізму, і є відчуттям, відбувалися б точно так само і мали б точно такий самий вплив, якби зовсім не відчувалися й не усвідомлювалися, а просто відбувалися. Якщо моя рука потрапила на вогонь, то я відсмикну її не тому, що я відчуваю біль, а тому, що внаслідок впливу вогню в нервовій системі й мозку за фізичними законами відбуваються певні фізичні процеси, які за фізичними законами впливають на м’язи так, що рука відсмикується. –Незрозуміло, чому, як і навіщо ці процеси ще й переживаються суб’єктивно й усвідомлюються. І цей факт суб’єктивного переживання й усвідомлення на поведінку ніяк не впливає.
Те ж саме стосується усіх інших станів свідомості: відчуттів, емоцій, думок, бажань.
Карл Поппер доводив , що якщо матеріалізм правий, то уявлення людей про те, що вони дотримуються певної теорії чи ідеї тому, що вона краще раціонально обґрунтована, не можуть бути нічим іншим, як ілюзією (зокрема, матеріалісти, які вважають, що приймають матеріалізм на раціональних підставах, дурять самі себе). Насправді прийняття тієї або іншої теорії, так само як і ілюзія щодо раціональності такого прийняття, або цілковито детерміновані фізичними причинами й законами, або випадкові.
Загалом, якщо фізична реальність є каузально повною (не зазнає впливу з боку чогось нефізичного), то наші відчуття, емоції і думки – як ми їх переживаємо суб’єктивно й усвідомлюємо, наша здатність мати суб’єктивні переживання та їх усвідомлювати, – тобто власне свідомість ні на що не впливає. Всі фізичні процеси в нашому тілі протікали б точно так само, якби не було ніякої свідомості, якби ми нічого не відчували, не думали, не мали ніяких ідей та теорій. Закони фізики й фізичні властивості цілком самодостатні, і в цьому світі просто немає місця для відчуттів, емоцій і думок.
Як відзначає К.Поппер, в такій перспективі свідомість виглядає чимось ілюзорним:
“Ми можемо стверджувати, що існує лише наш мозок, і мозок цей являє собою машину типу обчислювальної ... і що існування чогось нефізичного – це, напевно, просто “ілюзія”, у всякому разі щось, що не має серйозного значення, оскільки усе залишилося б точно так, як було, навіть якби цих ілюзій і не виникло б. …турбуватися про “духовний” статус цих ілюзій узагалі не потрібно. Вони можуть бути універсальною властивістю будь-яких речей: у каменя, який я кидаю, може виникнути ілюзія, що він стрибає, точно так само, як мені здається, що це я його кинув, а в мого пера або обчислювальної машини може створитися ілюзія, що вони працюють у силу свого інтересу до проблем, що вони думають, що вирішують, а я думаю, що вирішую я, хоча насправді нічого суттєвого, крім чисто фізичних взаємодій, тут не відбувається.”
Ми вже говорили про абсурдність твердження про те, що свідомість – лише ілюзія (ілюзія ілюзії ілюзії … ... …).
Якщо деякі з фізичних процесів, які відбуваються в моєму (Вашому) тілі, мною (Вами) суб’єктивно переживаються – як відчуття, емоції, бажання, думки, – і якщо ці переживання мною (Вами) усвідомлюються, то це моє (Ваше) суб’єктивне переживання й усвідомлення має місце додатково до тих фізичних процесів, які викликають це переживання й усвідомлення. Отже, в будь-якому разі, з одного боку, є фізичні процеси, які просто (автоматично) відбуваються за законами фізики; з іншого боку, крім того, є суб’єктивні переживання, думки, бажання і той суб’єкт, який їх суб’єктивно переживає і усвідомлює (Я).
Тож навіть якщо припустити, що наша свідомість ні на що у фізичному світі не впливає, то вона усе ж є якоюсь особливою нефізичною реальністю.
Таким чином, замість матеріалізму отримуємо епіфеноменалізм – теорію, яка визнає, що свідомість є чимось крім фізичних структур та процесів, додатковим до них, але заперечує, що свідомість впливає на фізичні процеси.
Епіфеноменалізм інколи називають також слабким дуалізмом: “Епіфеноменалізм – це дуалізм, який визнає однобічну каузальність: тіло спричиняє психічні стани, але не навпаки. Психічні стани подібні до бульбашок у струмку або до диму з труби поїзда. Вони є наслідками фізичних процесів, але самі не викликають руху води або поїзда.”
До наступного розділу: Критика епіфеноменалізму
Примітки:
1. детальніше аргументи Поппера проти матеріалізму на користь інтеракціонізму (теорії про те, що свідомість є чимось нефізичним і взаємодіє з тілом) ми розглядатимемо далі
2. Поппер К. Об облаках и часах. – С.218
Вернуться назад