Морально-практичний аспект: проблема відповідальності
Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я
До попереднього розділу: Матеріалізм як прояв сцієнтизму
…тоді, кажете ви, сама наука навчить людину…, що ані волі, ані забаганки насправді у неї немає, та й не було ніколи, а що вона сама не більше, як щось на зразок фортепіанної клавіші або органного штифтика; і що, крім того, у світі є ще закони природи; так що усе, щоб вона не робила, робиться зовсім не за її бажанням, а саме собою, за законами природи. Отже, ці закони природи слід лише відкрити, і вже за вчинки свої людина відповідати не буде і жити їй стане надзвичайно легко. Усі вчинки людські, само собою, будуть розраховані тоді за цими законами, математично, на зразок таблиці логарифмів, до 108000, і занесені в календар; або, ще краще, з’являться деякі благонамірені видання, на зразок нинішніх енциклопедичних лексиконів, в яких усе буде так точно розраховано й виписано, що у світі вже не буде більше ані вчинків, ані пригод. Ось тоді, – це все ви кажете, – настануть нові економічні відносини, зовсім вже готові і теж розраховані с математичною точністю, так що миттєво зникнуть усі можливі питання, власне тому, що на них дані усі можливі відповіді. Тоді вибудується кришталевий палац. Тоді... Ну, одним словом, тоді прилетить птах Каган.
Ф.Достоєвський. Записки з підпілля
Слід звернути увагу на морально-практичний аспект проблеми, який (про що філософи, які обговорюють психофізичну проблему, часто забувають) не менш важливий, аніж теоретичний, але, на щастя, може бути висвітлений набагато лаконічніше.
Моя теза дуже проста: інтеракціонізм є єдиним підходом, який узгоджується з розумінням людини як відповідальної особи, а отже, єдиним підходом, який підтримує ідею людської гідності. Всі альтернативи є у цьому відношенні руйнівними.
Щоб переконатися в цьому, достатньо поставити питання: “Чи є дії людини результатом її свідомих рішень?” Зрозуміло, що лише позитивна відповідь узгоджується з ідеєю відповідальності. Людина відповідальна за свої дії лише тоді і лише в тій мірі, якщо (в якій мірі) ці дії є результатом її свідомих рішень. (Саме тому божевільні не несуть відповідальності.)
Інтеракціонізм є єдиним підходом, який розглядає дії людини (принаймні, велику частину її дій – саме ті дії, за які вона й несе відповідальність) як результат її свідомих рішень. Лише він визнає, що ці дії мають своїм джерелом свідомість – Декартове “мисляче Я” (яке не лише мислить, але й відчуває, переживає емоції, бажає, ставить цілі, будує плани, приймає рішення).
А ось що говорять альтернативні підходи:
Радикальний матеріалізм-елімінативізм відверто заперечує саме існування свідомості.
Функціоналізм є прихованим елімінативізмом; він підміняє зміст поняття свідомості, усуваючи з нього саме те, що потребує пояснення і утворює психофізичну проблему − саму свідомість у звичайному смислі − як особистий вимір суб’єктивного (відчуття, думки, бажання, усвідомлення як вони переживаються суб’єктивно). Натомість, він вживає слово 'свідомість' у зовсім іншому смислі: фізичні процеси в мозку, що виконують певні функції.
Епіфеноменалізм, хоча й визнає існування свідомості як чогось відмінного від фізичних процесів у мозку, заперечує її спроможність впливати на ці процеси та на поведінку.
З точки зору усіх трьох теорій, дії людини цілковито визначаються фізичними взаємодіями (що відбуваються чисто автоматично за фізичними законами) часточок її тіла між собою та з зовнішнім фізичним оточенням. Свідомість як суб’єктивний “вимір” (особистий “світ” відчуттів, емоцій, бажань, мислення як вони відчуваються й усвідомлюються), “психічне Я” вважається або неіснуючою або неспроможною ні на що впливати.
Теорія тотожності (ідентичності) психічних станів з певними структурами і процесами в мозку по суті виявляється непослідовною, плутаною формою епіфеноменалізму, який вважає себе матеріалізмом. Її прибічники визнають існування свідомості як царини суб’єктивних переживань та усвідомлення, а також існування фізичних структур і процесів у мозку, але вони вважають, що перше і друге є якось-незрозуміло-як одним і тим самим. Проте навряд чи в цьому є якийсь сенс.
Факт полягає в тому, що деякі фізичні структури і процеси в мозку супроводжуються відповідними суб’єктивними переживаннями та усвідомленням. Але логічно друге (суб’єктивні переживання та усвідомлення) не випливає з першого (фізичні структури і процеси в мозку, якими б вони не були). Тож якщо зазначений факт усе ж має місце, то він є не логічним фактом тотожності, а емпіричним фактом причинного зв’язку між фізичними процесами у мозку та суб’єктивними переживаннями й усвідомленням. Але причинні зв’язки завжди є відношенням між різними явищами – причиною і наслідком, а не відношенням між різними формами опису одного й того ж явища (відношення тотожності).
Якими б не були фізичні структури та процеси, факт їх наявності сам-по-собі (без додаткового факту існування причинного зв’язку) не означає факту наявності того чи іншого суб’єктивного переживання. З будь-яких можливих фактів про самі лише фізичні структури та процеси логічно не слідує ніяких фактів про суб’єктивні переживання та усвідомлення. Будь-які фізичні структури та процеси (які є нічим іншим як просторовими відношеннями та їх динамікою, розташуванням та рухами) могли б мати місце без ніяких суб’єктивних переживань та усвідомлення, без ніякого Я як суб’єкта цих переживань та усвідомлення. Якщо хтось щось суб’єктивно переживає та усвідомлює, то це є особливим фактом, відмінним від (додатковим до) усіх фактів про наявність певних фізичних структур та процесів. Є множина фактів про фізичні структури та процеси і, крім того (понад це, додатково до цього), факти про наявність у даної особи певних суб’єктивних переживань та усвідомлення.
Тож зрозуміло, що якщо ми визнаємо 1) реальність свідомості як особистої царини суб’єктивних переживань та усвідомлення та 2) реальність фізичного, то це означає істинність якоїсь форми дуалізму. Теорія тотожності визнає 1) та 2), але непослідовно заперечує дуалізм. Теорія тотожності визнає також, що 3) фізична реальність є причинно закритою (не зазнає впливу чогось нефізичного). 1), 2) та 3) разом утворюють епіфеноменалізм.
Справді, навіть якщо ми приймемо плутаний спосіб мовлення в руслі теорії тотожності, то той факт, що деякі фізичні структури та процеси в мозку переживаються суб’єктивно (крім того, що вони наявні чи відбуваються як фізичні структури й процеси!) не має жодного значення для фізичних структур і процесів в мозку як фізичних структур і процесів і, отже, для поведінки, якою вони управляють. Він жодною мірою не впливає хоча б на щонайменший рух в нейронній мережі і, відповідно, жодною мірою не впливає на людську поведінку. Усі дії людини цілковито визначаються фізичними взаємодіями частин та частинок її тіла між собою та з зовнішнім фізичним оточенням за фізичними законами. Навіть якщо припустити, що деякі структури і процеси в мозку є якось-незрозуміло-як тотожними зі станами й процесами свідомості, вони є причинно дієвими (впливають на рухи людського тіла, які складають поведінку) виключно у своїй фізичній якості (як фізичні структури і процеси, що відбуваються за фізичними законами, автоматично), а не в якості свідомості. Вони були б точно такими ж і викликали б точно таку ж поведінку без цього незбагненного перетворення-явлення у формі суб’єктивних переживань та усвідомлення, − тобто, якби не було взагалі ніяких суб’єктивних переживань та усвідомлення. Тож, з цієї точки зору, свідомість як така (в якості свідомості), є цілком причинно і пояснювально іррелевантною (недоречною, такою, що не стосується проблеми) по відношенню до людської поведінки, – точно так само, як і у випадку епіфеноменалізму.
Зрештою, нейтральний монізм (зокрема, те, що пропонує Томас Нагель і до чого, зрештою, схиляється і Девід Чалмерс) говорить нам про те, що є якесь невідоме таємниче незрозуміле нам начало Х, яке не є ані матерією, ані свідомістю, але яке являється свідомості у двох формах – зовнішньо у формі фізичних процесів, а суб’єктивно у формі свідомості.
У цієї теорії є очевидна фатальна вада: щоб щось являлося людській свідомості, має бути свідомість, якій воно являється; отже свідомість передýє явленню. Свідомість не може бути чимось похідним, вторинним по відношенню до Х, способом його явлення, оскільки її існування є необхідною передумовою для будь-якого явлення. Передумова, необхідна для будь-якого явлення, сама не може бути явленням.
Крім того, з цієї теорії слідують ті ж самі неприйнятні висновки щодо проблеми відповідальності, що й з епіфеноменалізму та теорії тотожності. Нейтральний монізм означає, що
1) Існує якась таємнича всеохопна реальність Х;
2) Є два способи сприйняття Х, що доступні для людини – зовнішньо-фізичний та інтроспективний;
3) Людська поведінка – це те, як сприймається у зовнішньо-фізичний спосіб певна частина (множина) подій, що відбуваються з Х; позначимо цю множину подій як П(X). Варто підкреслити, що людська поведінка, з цієї точки зору, – це не множина реальних подій, якими вони є насправді (П(X)), а множина зовнішньо-фізичних сприйняттів цих подій; можемо позначити її як Ф(П(X)) ; важливо, що поведінкові події сприймаються людиною лише у цей спосіб; вони не сприймаються в інтроспективний спосіб: І(П(X));
4) П(X) є наслідком деякої іншої частини (множини) подій, що відбуваються з Х; ці події сприймаються в обидва способи: зовнішньо-фізично як фізичні процеси у мозку та інтроспективно як психічні стани та процеси, свідомість. Якщо ми позначимо цю множину подій як МС(X), то те, що ми зазвичай називаємо фізичними станами та процесами у мозку – це множина зовнішньо-фізичних сприйняттів цих подій Ф(МС(X)), а свідомість – це множина інтроспективних сприйняттів цих подій І(МС(X)).
Отже, в цій перспективі має місце причинно-наслідковий ланцюжок МС(X)→П(X). Питання: чи свідомість якимось чином впливає на поведінку? Відповідь: ні. Усі реальні події відбуваються у царині таємничого невідомого Х. В цій царині перебувають і усі реальні причини. Одна множина таємничих невідомих подій всередині Х спричиняє іншу множину таємничих невідомих подій всередині Х. Свідомість залишається ілюзорним епіфеноменом − одним зі способів явлення-сприйняття деяких подій, а не дієвим чинником, що може виступати причиною реальних подій. Той факт, що МС(X) інколи являється-сприймається у формах свідомості І(МС(X)) жодним чином не впливає ні на які реальні події. Свідомість, а також і фізичне – видимість, а не реальність − те, як щось видається-являється-сприймається, а не те, чим воно є насправді. Реальність приписується лише таємничому невідомому Х. Тож нейтральний монізм виявляється екстравагантною формою епіфеноменалізму: на відміну від звичайного епіфеноменалізму він 1) розглядає свідомість як епіфеномен, що породжується не фізичними процесами, а деяким невідомим таємничим Х та 2) розглядає фізичне як інший епіфеномен, що породжується Х.
Справді, в перспективі нейтрального монізму не лише свідомість І(МС(X)), але й фізичні стани та процеси в мозку Ф(МС(X)) ніяк не впливають на поведінку людини! Реальний причинно-наслідковий ланцюжок перебуває не на рівні цих (епі-)феноменів, а на рівні таємничої невідомої і недоступної для сприйняття реальності Х. Немає причинно-наслідкового ланцюжку ані від свідомості до поведінки І(МС(X))→Ф(П(X)), ані від фізичних станів і процесів у мозку до поведінки Ф(МС(X))→Ф(П(X)). Є лише причинно-наслідковий ланцюжок від однієї частини невідомого таємничого Х до іншої його частини: МС(X)→П(X), а також від цих частин до їх зовнішньо-фізичних та інтроспективних сприйняттів МС(X)→Ф(МС(X)), МС(X)→І(МС(X)), П(X)→Ф(П(X)).
Причинно-наслідкова схема нейтрального монізму виглядає наступним чином.
Девід Чалмерс у статті “Свідомість та її місце у природі” (2003 р.) пише, що нейтральний монізм водночас “є цілком сумісним з причинною закритістю мікрофізичного” та “визнає за свідомістю ясну причинну роль у фізичному світі: (прото)феноменальні властивості слугують кінцевим безумовним базисом усієї фізичної причинності”. Але таке “визнання ясної причинної ролі” рівнозначне її запереченню! У цій перспективі свідомість як свідомість (а не лише сукупність якихось незрозумілих Х-властивостей), людське "психічне Я" не виконує ніякої причинної ролі; усі причинні ролі виконують якісь Х-властивості, про які ми не маємо ніякого уявлення і які ми (для окозамилювання) назвали протофеноменальними. Ці Х-властивості виконують усі каузальну роботу в тому, що видається фізичним світом, і заразом утворюють наші суб’єктивні переживання, бажання, свідомість. З цієї точки зору, усі ми (наші Я) як істоти, що суб’єктивно переживають, мислять, бажають, є не активними суб’єктами, а пасивними продуктами якихось Х-властивостей. Зрозуміло, що це той же епіфеноменалізм в дещо іншій метафізичній оправі.
Натомість, якщо свідомість усе таки впливає на процеси в мозку та людську поведінку, то навіть якщо свідомість і процеси в мозку належать до якогось спільного Х, вони є його різними частинами або властивостями, і, отже, дуалізм-інтеракціонізм є істинним.
Варто звернути увагу на наступний принциповий момент. Свідомість може виконувати реальну причинну роль у фізичному світі лише за умови істинності “холістичного, а не атомістичного розуміння свідомості” : свідомість не є агрегатом, що складається з частин, які могли б існувати окремо, самі-по-собі, поза індивідуальною свідомістю; існує метафізично неподільна психічна одиниця – Я, що є носієм-суб’єктом усіх тих психічних станів та процесів, які називають свідомістю.
До наступного розділу: Дуалісти мимоволі: філософія свідомості Т.Нагеля, Ж.Левіне, К.Мак-Гіна, Г.Строусона
Примітки:
1. вона перекликається з міркуваннями К.Поппера та Дж.Екклза (Self and Its Brain), Г.Стаппа (Mind, Matter, and Quantum Mechanics), Д.Ходжсона (The Mind Matters: Consciousness and Choice in a Quantum World), Дж.Шварца та Ш.Беглі (The Mind & The Brain) та ін.
2. По-суті, маємо справу з теорією Канта про те, що ми пізнаємо не реальність, якою вона є насправді, сама по собі (як річ-у-собі), а свого роду проекцію цієї реальності на людські форми сприйняття й мислення − феномени; реальність сама по собі (як річ-у-собі) є непізнаваною – тим самим таємничим Х. З цієї точки зору, усе те, що ми звичайно вважаємо фізичними подіями – це феномени зовнішньо-фізичного сприйняття (множина форм сприйняття реальних подій людською свідомістю), а не реальні події, якими вони є насправді (як речі-у-собі).
3. Chalmers D. Consciousness and Its place in Nature. – р.36.
4. фраза зі статті: Bayne T., Chalmers D. What is the Unity of Consciousness? (2003)
До попереднього розділу: Матеріалізм як прояв сцієнтизму
…тоді, кажете ви, сама наука навчить людину…, що ані волі, ані забаганки насправді у неї немає, та й не було ніколи, а що вона сама не більше, як щось на зразок фортепіанної клавіші або органного штифтика; і що, крім того, у світі є ще закони природи; так що усе, щоб вона не робила, робиться зовсім не за її бажанням, а саме собою, за законами природи. Отже, ці закони природи слід лише відкрити, і вже за вчинки свої людина відповідати не буде і жити їй стане надзвичайно легко. Усі вчинки людські, само собою, будуть розраховані тоді за цими законами, математично, на зразок таблиці логарифмів, до 108000, і занесені в календар; або, ще краще, з’являться деякі благонамірені видання, на зразок нинішніх енциклопедичних лексиконів, в яких усе буде так точно розраховано й виписано, що у світі вже не буде більше ані вчинків, ані пригод. Ось тоді, – це все ви кажете, – настануть нові економічні відносини, зовсім вже готові і теж розраховані с математичною точністю, так що миттєво зникнуть усі можливі питання, власне тому, що на них дані усі можливі відповіді. Тоді вибудується кришталевий палац. Тоді... Ну, одним словом, тоді прилетить птах Каган.
Ф.Достоєвський. Записки з підпілля
Слід звернути увагу на морально-практичний аспект проблеми, який (про що філософи, які обговорюють психофізичну проблему, часто забувають) не менш важливий, аніж теоретичний, але, на щастя, може бути висвітлений набагато лаконічніше.
Моя теза дуже проста: інтеракціонізм є єдиним підходом, який узгоджується з розумінням людини як відповідальної особи, а отже, єдиним підходом, який підтримує ідею людської гідності. Всі альтернативи є у цьому відношенні руйнівними.
Щоб переконатися в цьому, достатньо поставити питання: “Чи є дії людини результатом її свідомих рішень?” Зрозуміло, що лише позитивна відповідь узгоджується з ідеєю відповідальності. Людина відповідальна за свої дії лише тоді і лише в тій мірі, якщо (в якій мірі) ці дії є результатом її свідомих рішень. (Саме тому божевільні не несуть відповідальності.)
Інтеракціонізм є єдиним підходом, який розглядає дії людини (принаймні, велику частину її дій – саме ті дії, за які вона й несе відповідальність) як результат її свідомих рішень. Лише він визнає, що ці дії мають своїм джерелом свідомість – Декартове “мисляче Я” (яке не лише мислить, але й відчуває, переживає емоції, бажає, ставить цілі, будує плани, приймає рішення).
А ось що говорять альтернативні підходи:
Радикальний матеріалізм-елімінативізм відверто заперечує саме існування свідомості.
Функціоналізм є прихованим елімінативізмом; він підміняє зміст поняття свідомості, усуваючи з нього саме те, що потребує пояснення і утворює психофізичну проблему − саму свідомість у звичайному смислі − як особистий вимір суб’єктивного (відчуття, думки, бажання, усвідомлення як вони переживаються суб’єктивно). Натомість, він вживає слово 'свідомість' у зовсім іншому смислі: фізичні процеси в мозку, що виконують певні функції.
Епіфеноменалізм, хоча й визнає існування свідомості як чогось відмінного від фізичних процесів у мозку, заперечує її спроможність впливати на ці процеси та на поведінку.
З точки зору усіх трьох теорій, дії людини цілковито визначаються фізичними взаємодіями (що відбуваються чисто автоматично за фізичними законами) часточок її тіла між собою та з зовнішнім фізичним оточенням. Свідомість як суб’єктивний “вимір” (особистий “світ” відчуттів, емоцій, бажань, мислення як вони відчуваються й усвідомлюються), “психічне Я” вважається або неіснуючою або неспроможною ні на що впливати.
Теорія тотожності (ідентичності) психічних станів з певними структурами і процесами в мозку по суті виявляється непослідовною, плутаною формою епіфеноменалізму, який вважає себе матеріалізмом. Її прибічники визнають існування свідомості як царини суб’єктивних переживань та усвідомлення, а також існування фізичних структур і процесів у мозку, але вони вважають, що перше і друге є якось-незрозуміло-як одним і тим самим. Проте навряд чи в цьому є якийсь сенс.
Факт полягає в тому, що деякі фізичні структури і процеси в мозку супроводжуються відповідними суб’єктивними переживаннями та усвідомленням. Але логічно друге (суб’єктивні переживання та усвідомлення) не випливає з першого (фізичні структури і процеси в мозку, якими б вони не були). Тож якщо зазначений факт усе ж має місце, то він є не логічним фактом тотожності, а емпіричним фактом причинного зв’язку між фізичними процесами у мозку та суб’єктивними переживаннями й усвідомленням. Але причинні зв’язки завжди є відношенням між різними явищами – причиною і наслідком, а не відношенням між різними формами опису одного й того ж явища (відношення тотожності).
Якими б не були фізичні структури та процеси, факт їх наявності сам-по-собі (без додаткового факту існування причинного зв’язку) не означає факту наявності того чи іншого суб’єктивного переживання. З будь-яких можливих фактів про самі лише фізичні структури та процеси логічно не слідує ніяких фактів про суб’єктивні переживання та усвідомлення. Будь-які фізичні структури та процеси (які є нічим іншим як просторовими відношеннями та їх динамікою, розташуванням та рухами) могли б мати місце без ніяких суб’єктивних переживань та усвідомлення, без ніякого Я як суб’єкта цих переживань та усвідомлення. Якщо хтось щось суб’єктивно переживає та усвідомлює, то це є особливим фактом, відмінним від (додатковим до) усіх фактів про наявність певних фізичних структур та процесів. Є множина фактів про фізичні структури та процеси і, крім того (понад це, додатково до цього), факти про наявність у даної особи певних суб’єктивних переживань та усвідомлення.
Тож зрозуміло, що якщо ми визнаємо 1) реальність свідомості як особистої царини суб’єктивних переживань та усвідомлення та 2) реальність фізичного, то це означає істинність якоїсь форми дуалізму. Теорія тотожності визнає 1) та 2), але непослідовно заперечує дуалізм. Теорія тотожності визнає також, що 3) фізична реальність є причинно закритою (не зазнає впливу чогось нефізичного). 1), 2) та 3) разом утворюють епіфеноменалізм.
Справді, навіть якщо ми приймемо плутаний спосіб мовлення в руслі теорії тотожності, то той факт, що деякі фізичні структури та процеси в мозку переживаються суб’єктивно (крім того, що вони наявні чи відбуваються як фізичні структури й процеси!) не має жодного значення для фізичних структур і процесів в мозку як фізичних структур і процесів і, отже, для поведінки, якою вони управляють. Він жодною мірою не впливає хоча б на щонайменший рух в нейронній мережі і, відповідно, жодною мірою не впливає на людську поведінку. Усі дії людини цілковито визначаються фізичними взаємодіями частин та частинок її тіла між собою та з зовнішнім фізичним оточенням за фізичними законами. Навіть якщо припустити, що деякі структури і процеси в мозку є якось-незрозуміло-як тотожними зі станами й процесами свідомості, вони є причинно дієвими (впливають на рухи людського тіла, які складають поведінку) виключно у своїй фізичній якості (як фізичні структури і процеси, що відбуваються за фізичними законами, автоматично), а не в якості свідомості. Вони були б точно такими ж і викликали б точно таку ж поведінку без цього незбагненного перетворення-явлення у формі суб’єктивних переживань та усвідомлення, − тобто, якби не було взагалі ніяких суб’єктивних переживань та усвідомлення. Тож, з цієї точки зору, свідомість як така (в якості свідомості), є цілком причинно і пояснювально іррелевантною (недоречною, такою, що не стосується проблеми) по відношенню до людської поведінки, – точно так само, як і у випадку епіфеноменалізму.
Зрештою, нейтральний монізм (зокрема, те, що пропонує Томас Нагель і до чого, зрештою, схиляється і Девід Чалмерс) говорить нам про те, що є якесь невідоме таємниче незрозуміле нам начало Х, яке не є ані матерією, ані свідомістю, але яке являється свідомості у двох формах – зовнішньо у формі фізичних процесів, а суб’єктивно у формі свідомості.
У цієї теорії є очевидна фатальна вада: щоб щось являлося людській свідомості, має бути свідомість, якій воно являється; отже свідомість передýє явленню. Свідомість не може бути чимось похідним, вторинним по відношенню до Х, способом його явлення, оскільки її існування є необхідною передумовою для будь-якого явлення. Передумова, необхідна для будь-якого явлення, сама не може бути явленням.
Крім того, з цієї теорії слідують ті ж самі неприйнятні висновки щодо проблеми відповідальності, що й з епіфеноменалізму та теорії тотожності. Нейтральний монізм означає, що
1) Існує якась таємнича всеохопна реальність Х;
2) Є два способи сприйняття Х, що доступні для людини – зовнішньо-фізичний та інтроспективний;
3) Людська поведінка – це те, як сприймається у зовнішньо-фізичний спосіб певна частина (множина) подій, що відбуваються з Х; позначимо цю множину подій як П(X). Варто підкреслити, що людська поведінка, з цієї точки зору, – це не множина реальних подій, якими вони є насправді (П(X)), а множина зовнішньо-фізичних сприйняттів цих подій; можемо позначити її як Ф(П(X)) ; важливо, що поведінкові події сприймаються людиною лише у цей спосіб; вони не сприймаються в інтроспективний спосіб: І(П(X));
4) П(X) є наслідком деякої іншої частини (множини) подій, що відбуваються з Х; ці події сприймаються в обидва способи: зовнішньо-фізично як фізичні процеси у мозку та інтроспективно як психічні стани та процеси, свідомість. Якщо ми позначимо цю множину подій як МС(X), то те, що ми зазвичай називаємо фізичними станами та процесами у мозку – це множина зовнішньо-фізичних сприйняттів цих подій Ф(МС(X)), а свідомість – це множина інтроспективних сприйняттів цих подій І(МС(X)).
Отже, в цій перспективі має місце причинно-наслідковий ланцюжок МС(X)→П(X). Питання: чи свідомість якимось чином впливає на поведінку? Відповідь: ні. Усі реальні події відбуваються у царині таємничого невідомого Х. В цій царині перебувають і усі реальні причини. Одна множина таємничих невідомих подій всередині Х спричиняє іншу множину таємничих невідомих подій всередині Х. Свідомість залишається ілюзорним епіфеноменом − одним зі способів явлення-сприйняття деяких подій, а не дієвим чинником, що може виступати причиною реальних подій. Той факт, що МС(X) інколи являється-сприймається у формах свідомості І(МС(X)) жодним чином не впливає ні на які реальні події. Свідомість, а також і фізичне – видимість, а не реальність − те, як щось видається-являється-сприймається, а не те, чим воно є насправді. Реальність приписується лише таємничому невідомому Х. Тож нейтральний монізм виявляється екстравагантною формою епіфеноменалізму: на відміну від звичайного епіфеноменалізму він 1) розглядає свідомість як епіфеномен, що породжується не фізичними процесами, а деяким невідомим таємничим Х та 2) розглядає фізичне як інший епіфеномен, що породжується Х.
Справді, в перспективі нейтрального монізму не лише свідомість І(МС(X)), але й фізичні стани та процеси в мозку Ф(МС(X)) ніяк не впливають на поведінку людини! Реальний причинно-наслідковий ланцюжок перебуває не на рівні цих (епі-)феноменів, а на рівні таємничої невідомої і недоступної для сприйняття реальності Х. Немає причинно-наслідкового ланцюжку ані від свідомості до поведінки І(МС(X))→Ф(П(X)), ані від фізичних станів і процесів у мозку до поведінки Ф(МС(X))→Ф(П(X)). Є лише причинно-наслідковий ланцюжок від однієї частини невідомого таємничого Х до іншої його частини: МС(X)→П(X), а також від цих частин до їх зовнішньо-фізичних та інтроспективних сприйняттів МС(X)→Ф(МС(X)), МС(X)→І(МС(X)), П(X)→Ф(П(X)).
Причинно-наслідкова схема нейтрального монізму виглядає наступним чином.
Девід Чалмерс у статті “Свідомість та її місце у природі” (2003 р.) пише, що нейтральний монізм водночас “є цілком сумісним з причинною закритістю мікрофізичного” та “визнає за свідомістю ясну причинну роль у фізичному світі: (прото)феноменальні властивості слугують кінцевим безумовним базисом усієї фізичної причинності”. Але таке “визнання ясної причинної ролі” рівнозначне її запереченню! У цій перспективі свідомість як свідомість (а не лише сукупність якихось незрозумілих Х-властивостей), людське "психічне Я" не виконує ніякої причинної ролі; усі причинні ролі виконують якісь Х-властивості, про які ми не маємо ніякого уявлення і які ми (для окозамилювання) назвали протофеноменальними. Ці Х-властивості виконують усі каузальну роботу в тому, що видається фізичним світом, і заразом утворюють наші суб’єктивні переживання, бажання, свідомість. З цієї точки зору, усі ми (наші Я) як істоти, що суб’єктивно переживають, мислять, бажають, є не активними суб’єктами, а пасивними продуктами якихось Х-властивостей. Зрозуміло, що це той же епіфеноменалізм в дещо іншій метафізичній оправі.
Натомість, якщо свідомість усе таки впливає на процеси в мозку та людську поведінку, то навіть якщо свідомість і процеси в мозку належать до якогось спільного Х, вони є його різними частинами або властивостями, і, отже, дуалізм-інтеракціонізм є істинним.
Варто звернути увагу на наступний принциповий момент. Свідомість може виконувати реальну причинну роль у фізичному світі лише за умови істинності “холістичного, а не атомістичного розуміння свідомості” : свідомість не є агрегатом, що складається з частин, які могли б існувати окремо, самі-по-собі, поза індивідуальною свідомістю; існує метафізично неподільна психічна одиниця – Я, що є носієм-суб’єктом усіх тих психічних станів та процесів, які називають свідомістю.
До наступного розділу: Дуалісти мимоволі: філософія свідомості Т.Нагеля, Ж.Левіне, К.Мак-Гіна, Г.Строусона
Примітки:
1. вона перекликається з міркуваннями К.Поппера та Дж.Екклза (Self and Its Brain), Г.Стаппа (Mind, Matter, and Quantum Mechanics), Д.Ходжсона (The Mind Matters: Consciousness and Choice in a Quantum World), Дж.Шварца та Ш.Беглі (The Mind & The Brain) та ін.
2. По-суті, маємо справу з теорією Канта про те, що ми пізнаємо не реальність, якою вона є насправді, сама по собі (як річ-у-собі), а свого роду проекцію цієї реальності на людські форми сприйняття й мислення − феномени; реальність сама по собі (як річ-у-собі) є непізнаваною – тим самим таємничим Х. З цієї точки зору, усе те, що ми звичайно вважаємо фізичними подіями – це феномени зовнішньо-фізичного сприйняття (множина форм сприйняття реальних подій людською свідомістю), а не реальні події, якими вони є насправді (як речі-у-собі).
3. Chalmers D. Consciousness and Its place in Nature. – р.36.
4. фраза зі статті: Bayne T., Chalmers D. What is the Unity of Consciousness? (2003)
Вернуться назад