“Приватна мова” та феноменологічні поняття
Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я
До попереднього розділу: “Стратегія Мак-Гіна”
Нагель посилається на аргумент Вітгенштейна проти “приватної мови”: ми не могли б мати поняття болю, якби не його поведінкові прояви. Справді, якщо ми подумаємо про те, як ми навчилися вживати слово 'біль', дізналися про його смисл, то мабуть пояснення буде приблизно таким: коли ми мали певне відчуття, інші люди це помічали і називали це словом 'біль'. Але ж інші люди не могли помітити саме відчуття (суб’єктивне переживання), вони насправді помічали його поведінкові прояви і за ними робили висновок про наявність самого відчуття. На думку Нагеля, це доводить, що поведінкові прояви є невід’ємною частиною змісту поняття болю.
Заперечення:
Смисл слова – це те, що ми маємо на увазі, коли вживаємо це слово. А коли ми вживаємо слово 'біль', то зазвичай маємо на увазі саме біль як суб’єктивне переживання, а не його поведінкові прояви.
Ми навчаємося вживати слова для означення суб’єктивних переживань та станів свідомості, здогадуючись, що люди навколо нас називають цими словами саме їх, навіть якщо самі ці люди здогадуються про наші стани свідомості з їх поведінкових проявів. З цього ніяк не слідує, що поведінкові прояви є невід’ємною частиною смислу відповідних слів.
Факт полягає у тому, що ми можемо цілком осмислено й послідовно говорити про біль у чисто феноменологічному смислі, окремо від його поведінкових проявів. І, як правило, ми так і робимо.
Якщо ми вирішимо вживати слово 'біль' в іншому смислі, який включатиме і феноменологічну, і поведінкову складові, то ці складові усе одно є відмінними одна від одної і ми можемо говорити про кожну з них окремо. Ми можемо говорити про феноменологічний стан (суб’єктивне переживання) “як воно відчувається коли боляче”. Можемо позначити його якимось словом – наприклад, 'бібіль'. І якщо ми усі домовимося вживати слово 'бібіль' в цьому чисто феноменологічному смислі (що не включатиме поведінкових аспектів), то це слово в цьому смислі стане частиною публічної мови. Але нам немає потреби цього робити, бо в нашій публічній мові є слово, яке вживається в цьому смислі – це слово 'біль'.
До наступного розділу: Надсупровід та пояснення
Примітки:
1. Nagel T. The Psychophysical Nexus. – р.33-34.
До попереднього розділу: “Стратегія Мак-Гіна”
Нагель посилається на аргумент Вітгенштейна проти “приватної мови”: ми не могли б мати поняття болю, якби не його поведінкові прояви. Справді, якщо ми подумаємо про те, як ми навчилися вживати слово 'біль', дізналися про його смисл, то мабуть пояснення буде приблизно таким: коли ми мали певне відчуття, інші люди це помічали і називали це словом 'біль'. Але ж інші люди не могли помітити саме відчуття (суб’єктивне переживання), вони насправді помічали його поведінкові прояви і за ними робили висновок про наявність самого відчуття. На думку Нагеля, це доводить, що поведінкові прояви є невід’ємною частиною змісту поняття болю.
Заперечення:
Смисл слова – це те, що ми маємо на увазі, коли вживаємо це слово. А коли ми вживаємо слово 'біль', то зазвичай маємо на увазі саме біль як суб’єктивне переживання, а не його поведінкові прояви.
Ми навчаємося вживати слова для означення суб’єктивних переживань та станів свідомості, здогадуючись, що люди навколо нас називають цими словами саме їх, навіть якщо самі ці люди здогадуються про наші стани свідомості з їх поведінкових проявів. З цього ніяк не слідує, що поведінкові прояви є невід’ємною частиною смислу відповідних слів.
Факт полягає у тому, що ми можемо цілком осмислено й послідовно говорити про біль у чисто феноменологічному смислі, окремо від його поведінкових проявів. І, як правило, ми так і робимо.
Якщо ми вирішимо вживати слово 'біль' в іншому смислі, який включатиме і феноменологічну, і поведінкову складові, то ці складові усе одно є відмінними одна від одної і ми можемо говорити про кожну з них окремо. Ми можемо говорити про феноменологічний стан (суб’єктивне переживання) “як воно відчувається коли боляче”. Можемо позначити його якимось словом – наприклад, 'бібіль'. І якщо ми усі домовимося вживати слово 'бібіль' в цьому чисто феноменологічному смислі (що не включатиме поведінкових аспектів), то це слово в цьому смислі стане частиною публічної мови. Але нам немає потреби цього робити, бо в нашій публічній мові є слово, яке вживається в цьому смислі – це слово 'біль'.
До наступного розділу: Надсупровід та пояснення
Примітки:
1. Nagel T. The Psychophysical Nexus. – р.33-34.
Вернуться назад