DataLife Engine > Книги > Інші джерела ідеалізму

Інші джерела ідеалізму

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Від соліпсизму до інших версій ідеалізму


Об’єктивний ідеалізм має і власне джерело, відмінне від соліпсизму. Це давній філософський принцип “подібне пізнається подібним”. “Якщо око бачить сонце, значить в оці є щось від сонця”. Якщо наш розум (дух) здатний пізнавати дійсність, то і сама дійсність мусить бути розумом (духом).

Цей принцип ніколи не був обґрунтований, він завжди був просто постулатом. Немає ніяких раціональних підстав вважати його істинним. Досвід говорить про те, що дух (розум) може пізнавати і подібне (самого себе, духовний світ інших людей, витвори людського духу), і неподібне (фізичний світ); натомість, те, що не наділене пізнавальними здібностями (об’єкти фізичного світу), не може пізнавати ані подібне, ані неподібне.

Ідеалізм споріднений з релігією і теологією. В ньому часто присутня віра у здатність досягати єдності власного розуму з духовним першоначалом і таким чином отримувати і повідомляти іншим людям знання про дійсне і належне. Філософ стає пророком, що віщає від імені Абсолютного Духу, Розуму, Буття і т.ін.

Як правило, ідеалізм намагається дати таке бачення дійсності, в якому вона поставала б розумною, спорідненою з людським духом, – так що осягнувши її духовне першоначало людина досягла б розуміння сенсу буття і власного життя. “Все розумне – дійсне, а все дійсне розумне” (Гегель); “Наш світ – найкращий з усіх логічно можливих світів” (Лейбніц). Людині хотілося б, щоб так було, і тому її приваблюють вчення, які авторитетно (малозрозумілою вченою мовою) пояснюють, що так насправді і є.

Проте цей оптимізм зіштовхується з жорстокими реаліями життя, і стає виправданням цієї жорстокості як нібито розумної, відповідної якимись вищим цілям вищого розуму, – незрозумілим для звичайних людей, але зрозумілим для філософа-мудреця, який досяг єдності зі Світовим Духом. Перша половина ХХ століття особливо наочно продемонструвала “розумність” нашого “найкращого з усіх логічно можливих” світів: дві світові війни, масова різанина вірменів у Туреччині, “червоний терор”, ГУЛАГ, Голодомор 1932-33 рр. в Україні, Голокост, Освенцим, інші геноциди, вибухи атомних бомб… Та й попередні століття достатньо щедрі на вияви такого роду “розумності”. Зрештою, чи не правий був один з героїв Достоєвського, стверджуючи, що для знищення віри в розумність дійсності достатньо страждань однієї безвинної дитини? Резюмую словами Артура Шопенгауера: “Для мене оптимізм, якщо він тільки не є порожніми розмовами тих, під тупими лобами яких нічого не гостює, окрім слів, є не тільки безглуздим, але й справді аморальним способом мислення, як гірке глузування над невимовними стражданнями людства.”

До наступного розділу: Плюралістично-дуалістичний інформаційний ідеалізм




Вернуться назад