Паразитичні теорії
Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я
До попереднього розділу: Реалізм і потреба множення сущих
Теорія про те, що наш світ – не справжній, а віртуальний (історія С.Лоу), є нераціональною просто тому, що вона не виконує тих функцій, заради яких і створюються теорії – функцію пояснення і передбачення, а лише паразитує на іншій, реалістичній теорії.
Вже сама історія про людський мозок, видалений з тіла і приєднаний до комп’ютерної програми, яка імітує ті сигнали, які надходять до головного мозку в фізичному світі і несуть інформацію про цей фізичний світ, є історією про віртуальну реальність, що паразитує на фізичній реальності. Відповідно, “паразитичними” будуть усі пояснення, які може дати теорія про те, що наш світ – віртуальний.
Що я розумію під поняттями паразитичних теорії та пояснення?
Якщо теорія Т1 дає пояснення виду “А, тому що B”, а теорія Т2 – пояснення виду “А, тому що С, так ніби B”, то це означає, що теорія Т2 не дає власного пояснення, а паразитує на теорії Т1. Зрозуміло, що в усіх випадках, коли мені потрібно передбачити якусь подію або дізнатися про якусь минулу подію, паразитична теорія (посилання на С, яке лише імітує B) мені нічим не допоможе; усе, що я можу дізнатися, я можу дізнатися лише завдяки першій теорії.
Поясню це на прикладі теорій про реальність та віртуальність навколишнього світу.
Припустимо, в моїй свідомості є образ дерева (A). Я можу пояснити це тим, що я бачу дерево (дерево знаходиться перед моїми очима) (B). Це пояснення відповідає теорії про те, що світ навколо мене – реальний.
В рамках теорії про те, що світ навколо мене віртуальний (історія С.Лоу), пояснення мусить бути таким: в моїй свідомості є образ дерева (A), тому що комп’ютер інопланетян посилає на нервові закінчення мого мозку такі ж сигнали (С), які надходили б до них, якби я бачив дерево (якби дерево знаходилося перед моїми очима) (B).
Ми бачимо, що друге пояснення паразитує на першому, є складнішим і лише вводить додаткові “концептуальні сущі” (усе, що належить до C), які нічого не пояснюють.
Такими самими мусять бути усі пояснення, які ми можемо дати нашому досвіду з точки зору теорії про те, що наш світ – віртуальний.
Важливо зауважити: паразитичний характер теорії не означає, що вона хибна. Паразитична теорія може бути істинною. Більше того, не існує ніякої можливості дізнатися, яка з теорій – паразитична чи та, на якій вона паразитує, є істинною (адже паразитична теорія спеціально формулюється таким чином, щоб з неї не слідувало ніяких висновків, які розходилися б з висновками з тієї теорії, на якій вона паразитує, і які можливо було б перевірити); неможливо також оцінити ймовірність (у математичному смислі обчислюваної ймовірності, у відсотках) істинності кожної з них.
Тим не менше, раціонально дотримуватися теорії, яка дає власні пояснення і можливості передбачення, аніж теорії, яка лише сама нічого не пояснює і не дає можливості передбачати, а лише паразитує на іншій. Теорія, яка дає власні пояснення очевидно краща і з точки зору принципу простоти пояснення: пояснення виду “А, тому що B” простіше, аніж пояснення виду “А, тому що С, так ніби B”.
Зауважимо також, що теорія про те, що наш світ є віртуальним, є паразитичною і нераціональною для нас, як спосіб пояснення нашого досвіду. Але у разі, якщо вона є істинною, вона не є паразитичною і є раціональною для мешканців справжнього світу, з позицій їхнього досвіду. Ми чинимо раціонально дотримуючись теорії про те, що наш світ – справжній. Але якщо ми помиляємося, то інопланетяни, які сконструювали віртуальну реальність нашого світу, чинять цілком раціонально, вважаючи, що наш світ – несправжній.
Той самий паразитизм має місце й у випадку соліпсизму, якщо спробувати застосувати його для конкретних пояснень. Соліпсизм не утворює власної системи пояснень людського досвіду, яка була б альтернативною реалістичній системі. Щоб пояснити будь-які конкретні явища, соліпсист мусить вдаватися до тих же пояснень, які дав би реаліст, і лише доповнювати ці пояснення застереженням, що усі об’єкти, властивості, процеси, про які йдеться в поясненні, є не чимось, що існує і відбувається незалежно від нього, а неусвідомленими елементами-феноменами його власного Я.
Насправді, наш досвід неможливо адекватно зрозуміти “з самого себе”, як систему зв’язків між різними елементами цього досвіду (зоровими образами, різними відчуттями, емоціями, думками), без припущення про існування речей і процесів, які самі не є досвідом, а викликають його. Щоб переконатися в цьому, розглянемо кілька проблем.
До наступного розділу: Соліпсизм і координація різних сприйняттів
До попереднього розділу: Реалізм і потреба множення сущих
Теорія про те, що наш світ – не справжній, а віртуальний (історія С.Лоу), є нераціональною просто тому, що вона не виконує тих функцій, заради яких і створюються теорії – функцію пояснення і передбачення, а лише паразитує на іншій, реалістичній теорії.
Вже сама історія про людський мозок, видалений з тіла і приєднаний до комп’ютерної програми, яка імітує ті сигнали, які надходять до головного мозку в фізичному світі і несуть інформацію про цей фізичний світ, є історією про віртуальну реальність, що паразитує на фізичній реальності. Відповідно, “паразитичними” будуть усі пояснення, які може дати теорія про те, що наш світ – віртуальний.
Що я розумію під поняттями паразитичних теорії та пояснення?
Якщо теорія Т1 дає пояснення виду “А, тому що B”, а теорія Т2 – пояснення виду “А, тому що С, так ніби B”, то це означає, що теорія Т2 не дає власного пояснення, а паразитує на теорії Т1. Зрозуміло, що в усіх випадках, коли мені потрібно передбачити якусь подію або дізнатися про якусь минулу подію, паразитична теорія (посилання на С, яке лише імітує B) мені нічим не допоможе; усе, що я можу дізнатися, я можу дізнатися лише завдяки першій теорії.
Поясню це на прикладі теорій про реальність та віртуальність навколишнього світу.
Припустимо, в моїй свідомості є образ дерева (A). Я можу пояснити це тим, що я бачу дерево (дерево знаходиться перед моїми очима) (B). Це пояснення відповідає теорії про те, що світ навколо мене – реальний.
В рамках теорії про те, що світ навколо мене віртуальний (історія С.Лоу), пояснення мусить бути таким: в моїй свідомості є образ дерева (A), тому що комп’ютер інопланетян посилає на нервові закінчення мого мозку такі ж сигнали (С), які надходили б до них, якби я бачив дерево (якби дерево знаходилося перед моїми очима) (B).
Ми бачимо, що друге пояснення паразитує на першому, є складнішим і лише вводить додаткові “концептуальні сущі” (усе, що належить до C), які нічого не пояснюють.
Такими самими мусять бути усі пояснення, які ми можемо дати нашому досвіду з точки зору теорії про те, що наш світ – віртуальний.
Важливо зауважити: паразитичний характер теорії не означає, що вона хибна. Паразитична теорія може бути істинною. Більше того, не існує ніякої можливості дізнатися, яка з теорій – паразитична чи та, на якій вона паразитує, є істинною (адже паразитична теорія спеціально формулюється таким чином, щоб з неї не слідувало ніяких висновків, які розходилися б з висновками з тієї теорії, на якій вона паразитує, і які можливо було б перевірити); неможливо також оцінити ймовірність (у математичному смислі обчислюваної ймовірності, у відсотках) істинності кожної з них.
Тим не менше, раціонально дотримуватися теорії, яка дає власні пояснення і можливості передбачення, аніж теорії, яка лише сама нічого не пояснює і не дає можливості передбачати, а лише паразитує на іншій. Теорія, яка дає власні пояснення очевидно краща і з точки зору принципу простоти пояснення: пояснення виду “А, тому що B” простіше, аніж пояснення виду “А, тому що С, так ніби B”.
Зауважимо також, що теорія про те, що наш світ є віртуальним, є паразитичною і нераціональною для нас, як спосіб пояснення нашого досвіду. Але у разі, якщо вона є істинною, вона не є паразитичною і є раціональною для мешканців справжнього світу, з позицій їхнього досвіду. Ми чинимо раціонально дотримуючись теорії про те, що наш світ – справжній. Але якщо ми помиляємося, то інопланетяни, які сконструювали віртуальну реальність нашого світу, чинять цілком раціонально, вважаючи, що наш світ – несправжній.
Той самий паразитизм має місце й у випадку соліпсизму, якщо спробувати застосувати його для конкретних пояснень. Соліпсизм не утворює власної системи пояснень людського досвіду, яка була б альтернативною реалістичній системі. Щоб пояснити будь-які конкретні явища, соліпсист мусить вдаватися до тих же пояснень, які дав би реаліст, і лише доповнювати ці пояснення застереженням, що усі об’єкти, властивості, процеси, про які йдеться в поясненні, є не чимось, що існує і відбувається незалежно від нього, а неусвідомленими елементами-феноменами його власного Я.
Насправді, наш досвід неможливо адекватно зрозуміти “з самого себе”, як систему зв’язків між різними елементами цього досвіду (зоровими образами, різними відчуттями, емоціями, думками), без припущення про існування речей і процесів, які самі не є досвідом, а викликають його. Щоб переконатися в цьому, розглянемо кілька проблем.
До наступного розділу: Соліпсизм і координація різних сприйняттів
Вернуться назад