Політичне лідерство
Формування громадсько-політичної поведінки великих груп населення
До попереднього розділу: Особливості формування колективної деструктивної поведінки великих груп
Лідерство – складний соціально-психологічний процес, який відбувається при упорядкуванні поведінки груп людей. В ході розгортання цього процесу, шляхом безпосереднього спілкування чи іншої взаємодії тих, хто згуртовується в соціальну групу, відбувається диференціація й наступне структурування групової організації.
Лідери, або за визначенням З.Фрейда «вожаки» , можуть зовсім й не мати особливих інтелектуальних здібностей. Саме навпаки – для того, щоб ніколи не сумніватися їм треба бути дещо обмеженими, оскільки високий інтелект спонукає до роздумів і сумнівів. «Частіше за все вожаками стають психічно неврівноважені люди, які перебувають на межі безумства. Як би не була безглузда ідея, яку вони захищають, й мета, до якої вони прагнуть, їх переконання не можна поставити під сумнів будь-яких міркувань здорового глузду». Переслідування лишень стимулюють поведінку «вожаків», оскільки інстинкт самозбереження у них пригнічується. Тому часто вони прагнуть до «мучеництва». Саме такі характеристики лідера здійснюють самий потужний вплив на великі маси людей, оскільки в своїй більшості (як наслідок дії стадного інстинкту) люди прагнуть підпорядковуватися чужій волі. Потенційний лідер спершу сам захоплюється певною ідеєю, при цьому вона витісняє всі інші ідеї. Потім – самовіддано прагне донести цю ідею в маси, «заразити» якомога більше інших людей нею. В результаті всяка інша думка, безумовно, здається лідерові глибоко помилковою, й він їй активно протистоїть.
Одною з особливих характеристик лідерства є харизма. В сучасних суспільних умовах науковці спостерігають існування серед великих мас людей своєрідного прагнення «харизматичного вибуху», який різко контрастує зі здоровим глуздом (головною парадигмою повсякденного мислення) й загострює суспільну напругу .
За часів тотальної релігійності роль харизматичного вибуху виконувала релігійна віра, оскільки природно більшості людей у їх суспільному житті більш притаманно сприймати на віру й приймати певні ідеї, ніж виробляти їх самостійно. Харизма лідера також заснована на вірі оточуючих людей в його надзвичайні, навіть надприродні, якості (сильної особистості, надійного й авторитетного провідника, людини яка знає правильний шлях до перемоги тощо).
Зараз вже досить чітко сформульовано розуміння дефініції „харизма”, як наділеність (на думку певного кола осіб) якоїсь особи виключними властивостями надприродності, непогрішності, передвизначеності. Харизма виводить людську діяльність за межи нормативних правил і звичаїв, взагалі – за межи, які мають сенс.
Харизма характеризує, перш за все, неординарні якості особистості (реальні чи уявні): велич, особливий дар впливу на людей, таємничість, загадковість, унікальність, фатальну значимість, передбачення тощо. Харизма може бути потужною силою, якщо спирається на віру мас, підтримку оточення, підкріплюється цілеспрямованою діяльністю (релігійною, політичною, моральною тощо). В харизматичних відносинах індивіда і мас особливе значення надається вірі в незаперечну цінність об’єкта, авторитет лідера, який наділений харизмом як особливим набором переважних позитивних якостей.
Виявлено наступні історико-психологічні механізми відтворення харизми в буденній свідомості мас: міф, архетип, символ, фольклор. Дія цих механізмів заснована на мавпуванні, заражені, моді, особистому прикладі тощо .
Феномен харизми в політичній свідомості виникає як образ особистості, якій притаманний певний яскравий духовний дар, що оцінюється оточенням як видатна природна якість. При дослідженні різних форм харизматичних відносин підтверджена ірраціональність й ворожість харизми всякому традиційному. Виявлено її психологічне джерело – авторитарність. Об’єктивною базою й живильним ґрунтом для харизматичних процесів постають соціальні кризи, війни, революції та історичні злами. Харизма, що сприяє створенню емоційного збудження індивідів і мас, є одним з основних способів формування культа особи, мобілізації великих груп людей на виконання визначених лідером політичних дій.
Харизматичних лідерів можна підрозділити на дві категорії. До першої відносяться енергійні, сміливі, неістоті вожді, у яких воля, однак, проявляється лише в нетривалі проміжки часу. До числа таких лідерів можна віднести безліч військових персонажів світової історії. До іншого (більшою мірою політичного) різновиду належать лідери, які мають сильну і стійку волю, що спроможна утримувати в харизматичному екстазі великі маси людей досить тривалий час (Наполеон, Гітлер, Ленін, Сталін та ін.).
Феномен харизматичного лідерства, зокрема – лідерства політичного, розглянуто нами в зв’язку з тою властивістю мас – великих груп населення – яка спонукає їх замість прагнення до свободи, шукати підкорення. Надана сама собі, велика маса людей швидко перенасичується своєю хаотичністю й інстинктивно прагне до упорядкування через підкорення. В ці моменти учасники великих груп втрачають свою волю й інстинктивно тягнуться до того, хто на їх думку цю волю зберіг. Неупорядкована маса людей інтуїтивно прагне підкорятися тому, хто наважиться оголосити себе її володарем. Роль такого лідера головним чином полягає в тому, щоб створити умови для формування масової віри (не має значення уві що).
Неупорядкована маса людей завжди готова піти за сильною, вольовою особою. Люди, в основній масі своїй, поважають силу, але стільки ж нетерпимі, скільки й довірливі відносно лідера. Воля лідера стає своєрідним ядром, навколо якого єднаються думки й міркування учасників великої групи. Тому влада лідера може стати досить деспотичною. Але парадокс відносин великої групи людей і її лідера полягає в тому, що по мірі упорядкування (через волю лідера) цих відносин, деспотичний стан лідера починає обтяжувати групу, викликати спершу скритий й надалі все більш наявний протест. З рештою (як свідчить й історія) лідер дуже часто стає жертвою тих, хто ще недавно так беззастережно йому підкорявся.
Розглянемо ще більш детально феномен лідерства на прикладі його формування і дії в натовпі (оскільки натовп є найбільш простою й поширеною формою самоорганізації великої групи).
Попри уявну безособовість і неорганізованість натовпу в її структурі виділяються люди з чітко визначеним статусом: лідери, провідники й ведомі.
Лідери це ті, хто натовп організує й спонукає до певних дій. Постать лідера вже від початку процесу самоорганізації натовпу може виділятися на загальному фоні – за наявності певних умов, у потрібний ключовий момент – він відіграє свою роль. Часто лідер у натовпі може виявитися внаслідок стихійного вибору або у порядку самовисування. Спонтанний лідер зазвичай налаштовується на настрій й почуття учасників натовпу й порівняльно легко може спонукати їх до певних дій. Самовисуванець навпаки – прагне прилаштувати учасників натовпу до власного емоційного стану й нав’язати їм свою стратегію дій, що зробити значно важче, але в разі успіху ефект такого лідерства тримається значно довше, а дії натовпу можуть виявитися радикальнішими. Лідер, який діє спонтанно є важкопрогнозованим. У такому випадку його поведінку скоріше треба співвідносити з типовою поведінкою слабо організованого натовпу. І навпаки – вчинки наперед відомого лідера можна спрогнозувати, виходячи із знання про його особисті якості. У кожному з цих випадків у зацікавлених осіб з’являється можливість протидії натовпу через цілеспрямований вплив на лідера. Найбільшу небезпеку становлять психічно нестійкі лідери. Для них будь яка безглузда ідея, яку вони захищають, стає догмою і їх переконання не можна вразити раціональними доводами. Поведінка таких лідерів у натовпі стає майже не передбачуваною.
Успішний лідер, як правило, використовує певну тактику поведінки. Якщо необхідно спрямувати натовп на вчинення певного миттєвого акту (наприклад – штурмувати укріплення), то самим ефективним в даній ситуації є особистий приклад.
Якщо ж натовп потрібно переконати слідувати певним ідеям, то тут використовується інший рецепт: формулювання простого твердження, багаторазове повторення цього твердження, взаємне навіювання. Таке твердження має бути максимально кратним й безапеляційним й частіше за все зводитися до лозунгу (на кшталт „експропріації експропріаторів”). Воно має бути проголошене багатократно, повторюватися якомога частіше й бажано в одному і тому ж формулюванні. Багатократне повторення думки сприймається натовпом як її обґрунтування. Воно впливає на самі глибокі області підсвідомості й через певний час у це твердження люди починають просто вірити.
Зазвичай люди, які виявляють прагнення вести за собою натовп, інтуїтивно володіють методами впливу на нього. Ще в давнину китайський філософ Мен Цзи відзначав: «Набуття народу означає набуття сердець народу. Для набуття сердець народу існує шлях – збирати все, що хоче народ і віддавати йому, не здійснювати нічого, що не любить народ» . Щоб переконати натовп потрібно спершу зрозуміти які почуття його надихають, зробити вигляд, що поділяєш їх, а потім збудити в уяві натовпу належні образи.
Певні слова також можуть сприяти появі у людей потрібної емоційної реакції. Це, перш за все, зрозумілі всім слова, які включають в себе найбільший спектр яскравих образів (наприклад – картини майбутнього щасливого життя, або навпаки – жахливі сцени сучасності), які спроможні повністю заволодіти увагою натовпу.
Лідер, який бажає захопити натовп повинен зловживати сильними виразами, перебільшувати, стверджувати, повторювати але ніколи не пробувати переконати до чогось логічними міркуваннями. „Справа полягає не в тому, що фрази побудовані за законами граматики чи ні, й не в тому, чи має сенс те, що кажеш. Підкорювати потрібно серця людей, а не їх убогий розум. Вирішує не зміст фрази, яка виголошується, а як вона виголошується, поза оратора, підйом, трепет й громовий рас кат його голоса” .
Провідник (провідники) натовпу це ті, хто в потрібний момент часу, завдяки своїй екзальтованості, підхоплює спонукаючий вплив лідера й спрямовує його реалізацію. Провідник сам рідко створює ідею, але спроможний зробити так, щоб цю ідею якнайшвидше втілити, якщо вона йому здасться вірною. Лідер і провідник не в змозі діяти окремо. Зазвичай лідер каталізує складний процес самоорганізації натовпу, а провідник підсилює цей вплив. Таким чином, чим більше провідників приєднуються до лідера, тим сильнішим й швидшим виявляється процес самоорганізації натовпу та спонукання його до бажаних, з погляду лідера, дій.
Такий саме ефект взаємодії лідера і провідників проявляється й в процесі самоорганізації великої нормативної групи населення з тією лише відмінність, що сам по собі лідер не в змозі досить тривалий час фізично контактувати з великою групою. Тоді частина його харизми „делегується” провідникам. У свою чергу – ефект „делегування харизми” лідера може призвести в потрібний момент до усунення чинного лідера, його заміни іншим. При цьому відбувається ніби „зворотне делегування харизми”, коли першими лідера визнають провідники, а надалі – цілком велика група. Дія цих ефектів дозволяє тривалий час зберігати стійкість великої нормативної групи, латентно змінювати її ідеологічне спрямування (через механізм заміни лідера). Але ці механізми абсолютно не діють у натовпі.
Повертаючись до ролі провідників – зазвичай це люди дієспрямовані. Їм притаманна велика енергійність і працездатність, але натомість значно атрофована раціональність. Всяка раціональність народжує сумніви, а головне призначення провідника – втілювати ідею, якою б абсурдною вона не була. У провідників пригнічується й інстинкт самозбереження. Вони більшою мірою схильні до самопожертви. А екзальтованість й непохитна віра в ідеали надає провідникам величезну силу навіювання.
Ведомі – це самі звичайні люди натовпу. Вони постають тим матеріалом, який відіграє роль „наповнювача” при організації дій натовпу.
Лідери, провідники і ведомі разом являють собою єдиний організм. Тім більше, що у натовпі індивідуальні межи людини зникають.
До наступного розділу: Соціально-психологічні механізми реалізації взаємодії людей у великих групах
Примітки:
1. Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого Я - Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого Я. – М.: АСТ, 2007. – 192 с.
2. Назаретян А.П. Психология стихийного массового поведения. – М., 2001. – 275 с.
3. Майерс Д. Социальная психология. М., Норма. 2001.- С.28.
4. Писманик, М.Г. Лекции по религиоведению: учеб. пособие / М.Г. Писманик; ПГТУ. – Пермь, 2006. - С. 173
5. Мудрецы поднебесной. – Симферополь: «Реноме», 1998. – С. 208.
6. Науменко Т.В. Психологические методы воздействия на массовую аудиторию // Вопросы психологии. 2003. №6. - С.63-75.
До попереднього розділу: Особливості формування колективної деструктивної поведінки великих груп
Лідерство – складний соціально-психологічний процес, який відбувається при упорядкуванні поведінки груп людей. В ході розгортання цього процесу, шляхом безпосереднього спілкування чи іншої взаємодії тих, хто згуртовується в соціальну групу, відбувається диференціація й наступне структурування групової організації.
Лідери, або за визначенням З.Фрейда «вожаки» , можуть зовсім й не мати особливих інтелектуальних здібностей. Саме навпаки – для того, щоб ніколи не сумніватися їм треба бути дещо обмеженими, оскільки високий інтелект спонукає до роздумів і сумнівів. «Частіше за все вожаками стають психічно неврівноважені люди, які перебувають на межі безумства. Як би не була безглузда ідея, яку вони захищають, й мета, до якої вони прагнуть, їх переконання не можна поставити під сумнів будь-яких міркувань здорового глузду». Переслідування лишень стимулюють поведінку «вожаків», оскільки інстинкт самозбереження у них пригнічується. Тому часто вони прагнуть до «мучеництва». Саме такі характеристики лідера здійснюють самий потужний вплив на великі маси людей, оскільки в своїй більшості (як наслідок дії стадного інстинкту) люди прагнуть підпорядковуватися чужій волі. Потенційний лідер спершу сам захоплюється певною ідеєю, при цьому вона витісняє всі інші ідеї. Потім – самовіддано прагне донести цю ідею в маси, «заразити» якомога більше інших людей нею. В результаті всяка інша думка, безумовно, здається лідерові глибоко помилковою, й він їй активно протистоїть.
Одною з особливих характеристик лідерства є харизма. В сучасних суспільних умовах науковці спостерігають існування серед великих мас людей своєрідного прагнення «харизматичного вибуху», який різко контрастує зі здоровим глуздом (головною парадигмою повсякденного мислення) й загострює суспільну напругу .
За часів тотальної релігійності роль харизматичного вибуху виконувала релігійна віра, оскільки природно більшості людей у їх суспільному житті більш притаманно сприймати на віру й приймати певні ідеї, ніж виробляти їх самостійно. Харизма лідера також заснована на вірі оточуючих людей в його надзвичайні, навіть надприродні, якості (сильної особистості, надійного й авторитетного провідника, людини яка знає правильний шлях до перемоги тощо).
Зараз вже досить чітко сформульовано розуміння дефініції „харизма”, як наділеність (на думку певного кола осіб) якоїсь особи виключними властивостями надприродності, непогрішності, передвизначеності. Харизма виводить людську діяльність за межи нормативних правил і звичаїв, взагалі – за межи, які мають сенс.
Харизма характеризує, перш за все, неординарні якості особистості (реальні чи уявні): велич, особливий дар впливу на людей, таємничість, загадковість, унікальність, фатальну значимість, передбачення тощо. Харизма може бути потужною силою, якщо спирається на віру мас, підтримку оточення, підкріплюється цілеспрямованою діяльністю (релігійною, політичною, моральною тощо). В харизматичних відносинах індивіда і мас особливе значення надається вірі в незаперечну цінність об’єкта, авторитет лідера, який наділений харизмом як особливим набором переважних позитивних якостей.
Виявлено наступні історико-психологічні механізми відтворення харизми в буденній свідомості мас: міф, архетип, символ, фольклор. Дія цих механізмів заснована на мавпуванні, заражені, моді, особистому прикладі тощо .
Феномен харизми в політичній свідомості виникає як образ особистості, якій притаманний певний яскравий духовний дар, що оцінюється оточенням як видатна природна якість. При дослідженні різних форм харизматичних відносин підтверджена ірраціональність й ворожість харизми всякому традиційному. Виявлено її психологічне джерело – авторитарність. Об’єктивною базою й живильним ґрунтом для харизматичних процесів постають соціальні кризи, війни, революції та історичні злами. Харизма, що сприяє створенню емоційного збудження індивідів і мас, є одним з основних способів формування культа особи, мобілізації великих груп людей на виконання визначених лідером політичних дій.
Харизматичних лідерів можна підрозділити на дві категорії. До першої відносяться енергійні, сміливі, неістоті вожді, у яких воля, однак, проявляється лише в нетривалі проміжки часу. До числа таких лідерів можна віднести безліч військових персонажів світової історії. До іншого (більшою мірою політичного) різновиду належать лідери, які мають сильну і стійку волю, що спроможна утримувати в харизматичному екстазі великі маси людей досить тривалий час (Наполеон, Гітлер, Ленін, Сталін та ін.).
Феномен харизматичного лідерства, зокрема – лідерства політичного, розглянуто нами в зв’язку з тою властивістю мас – великих груп населення – яка спонукає їх замість прагнення до свободи, шукати підкорення. Надана сама собі, велика маса людей швидко перенасичується своєю хаотичністю й інстинктивно прагне до упорядкування через підкорення. В ці моменти учасники великих груп втрачають свою волю й інстинктивно тягнуться до того, хто на їх думку цю волю зберіг. Неупорядкована маса людей інтуїтивно прагне підкорятися тому, хто наважиться оголосити себе її володарем. Роль такого лідера головним чином полягає в тому, щоб створити умови для формування масової віри (не має значення уві що).
Неупорядкована маса людей завжди готова піти за сильною, вольовою особою. Люди, в основній масі своїй, поважають силу, але стільки ж нетерпимі, скільки й довірливі відносно лідера. Воля лідера стає своєрідним ядром, навколо якого єднаються думки й міркування учасників великої групи. Тому влада лідера може стати досить деспотичною. Але парадокс відносин великої групи людей і її лідера полягає в тому, що по мірі упорядкування (через волю лідера) цих відносин, деспотичний стан лідера починає обтяжувати групу, викликати спершу скритий й надалі все більш наявний протест. З рештою (як свідчить й історія) лідер дуже часто стає жертвою тих, хто ще недавно так беззастережно йому підкорявся.
Розглянемо ще більш детально феномен лідерства на прикладі його формування і дії в натовпі (оскільки натовп є найбільш простою й поширеною формою самоорганізації великої групи).
Попри уявну безособовість і неорганізованість натовпу в її структурі виділяються люди з чітко визначеним статусом: лідери, провідники й ведомі.
Лідери це ті, хто натовп організує й спонукає до певних дій. Постать лідера вже від початку процесу самоорганізації натовпу може виділятися на загальному фоні – за наявності певних умов, у потрібний ключовий момент – він відіграє свою роль. Часто лідер у натовпі може виявитися внаслідок стихійного вибору або у порядку самовисування. Спонтанний лідер зазвичай налаштовується на настрій й почуття учасників натовпу й порівняльно легко може спонукати їх до певних дій. Самовисуванець навпаки – прагне прилаштувати учасників натовпу до власного емоційного стану й нав’язати їм свою стратегію дій, що зробити значно важче, але в разі успіху ефект такого лідерства тримається значно довше, а дії натовпу можуть виявитися радикальнішими. Лідер, який діє спонтанно є важкопрогнозованим. У такому випадку його поведінку скоріше треба співвідносити з типовою поведінкою слабо організованого натовпу. І навпаки – вчинки наперед відомого лідера можна спрогнозувати, виходячи із знання про його особисті якості. У кожному з цих випадків у зацікавлених осіб з’являється можливість протидії натовпу через цілеспрямований вплив на лідера. Найбільшу небезпеку становлять психічно нестійкі лідери. Для них будь яка безглузда ідея, яку вони захищають, стає догмою і їх переконання не можна вразити раціональними доводами. Поведінка таких лідерів у натовпі стає майже не передбачуваною.
Успішний лідер, як правило, використовує певну тактику поведінки. Якщо необхідно спрямувати натовп на вчинення певного миттєвого акту (наприклад – штурмувати укріплення), то самим ефективним в даній ситуації є особистий приклад.
Якщо ж натовп потрібно переконати слідувати певним ідеям, то тут використовується інший рецепт: формулювання простого твердження, багаторазове повторення цього твердження, взаємне навіювання. Таке твердження має бути максимально кратним й безапеляційним й частіше за все зводитися до лозунгу (на кшталт „експропріації експропріаторів”). Воно має бути проголошене багатократно, повторюватися якомога частіше й бажано в одному і тому ж формулюванні. Багатократне повторення думки сприймається натовпом як її обґрунтування. Воно впливає на самі глибокі області підсвідомості й через певний час у це твердження люди починають просто вірити.
Зазвичай люди, які виявляють прагнення вести за собою натовп, інтуїтивно володіють методами впливу на нього. Ще в давнину китайський філософ Мен Цзи відзначав: «Набуття народу означає набуття сердець народу. Для набуття сердець народу існує шлях – збирати все, що хоче народ і віддавати йому, не здійснювати нічого, що не любить народ» . Щоб переконати натовп потрібно спершу зрозуміти які почуття його надихають, зробити вигляд, що поділяєш їх, а потім збудити в уяві натовпу належні образи.
Певні слова також можуть сприяти появі у людей потрібної емоційної реакції. Це, перш за все, зрозумілі всім слова, які включають в себе найбільший спектр яскравих образів (наприклад – картини майбутнього щасливого життя, або навпаки – жахливі сцени сучасності), які спроможні повністю заволодіти увагою натовпу.
Лідер, який бажає захопити натовп повинен зловживати сильними виразами, перебільшувати, стверджувати, повторювати але ніколи не пробувати переконати до чогось логічними міркуваннями. „Справа полягає не в тому, що фрази побудовані за законами граматики чи ні, й не в тому, чи має сенс те, що кажеш. Підкорювати потрібно серця людей, а не їх убогий розум. Вирішує не зміст фрази, яка виголошується, а як вона виголошується, поза оратора, підйом, трепет й громовий рас кат його голоса” .
Провідник (провідники) натовпу це ті, хто в потрібний момент часу, завдяки своїй екзальтованості, підхоплює спонукаючий вплив лідера й спрямовує його реалізацію. Провідник сам рідко створює ідею, але спроможний зробити так, щоб цю ідею якнайшвидше втілити, якщо вона йому здасться вірною. Лідер і провідник не в змозі діяти окремо. Зазвичай лідер каталізує складний процес самоорганізації натовпу, а провідник підсилює цей вплив. Таким чином, чим більше провідників приєднуються до лідера, тим сильнішим й швидшим виявляється процес самоорганізації натовпу та спонукання його до бажаних, з погляду лідера, дій.
Такий саме ефект взаємодії лідера і провідників проявляється й в процесі самоорганізації великої нормативної групи населення з тією лише відмінність, що сам по собі лідер не в змозі досить тривалий час фізично контактувати з великою групою. Тоді частина його харизми „делегується” провідникам. У свою чергу – ефект „делегування харизми” лідера може призвести в потрібний момент до усунення чинного лідера, його заміни іншим. При цьому відбувається ніби „зворотне делегування харизми”, коли першими лідера визнають провідники, а надалі – цілком велика група. Дія цих ефектів дозволяє тривалий час зберігати стійкість великої нормативної групи, латентно змінювати її ідеологічне спрямування (через механізм заміни лідера). Але ці механізми абсолютно не діють у натовпі.
Повертаючись до ролі провідників – зазвичай це люди дієспрямовані. Їм притаманна велика енергійність і працездатність, але натомість значно атрофована раціональність. Всяка раціональність народжує сумніви, а головне призначення провідника – втілювати ідею, якою б абсурдною вона не була. У провідників пригнічується й інстинкт самозбереження. Вони більшою мірою схильні до самопожертви. А екзальтованість й непохитна віра в ідеали надає провідникам величезну силу навіювання.
Ведомі – це самі звичайні люди натовпу. Вони постають тим матеріалом, який відіграє роль „наповнювача” при організації дій натовпу.
Лідери, провідники і ведомі разом являють собою єдиний організм. Тім більше, що у натовпі індивідуальні межи людини зникають.
До наступного розділу: Соціально-психологічні механізми реалізації взаємодії людей у великих групах
Примітки:
1. Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого Я - Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого Я. – М.: АСТ, 2007. – 192 с.
2. Назаретян А.П. Психология стихийного массового поведения. – М., 2001. – 275 с.
3. Майерс Д. Социальная психология. М., Норма. 2001.- С.28.
4. Писманик, М.Г. Лекции по религиоведению: учеб. пособие / М.Г. Писманик; ПГТУ. – Пермь, 2006. - С. 173
5. Мудрецы поднебесной. – Симферополь: «Реноме», 1998. – С. 208.
6. Науменко Т.В. Психологические методы воздействия на массовую аудиторию // Вопросы психологии. 2003. №6. - С.63-75.
Вернуться назад