DataLife Engine > Книги > Визначення стратегії формування системи державного управління

Визначення стратегії формування системи державного управління

Корупція в Україні: причини поширення та механізми протидії

До попереднього розділу: Визначення стратегічного напряму боротьби з корупцією

У будь-якій країні корупція є закономірною реакцією громадян на існуючий державний устрій, на неспроможність держави забезпечити нормальне функціонування суспільства. У своєму соціальному розвитку Україна дійшла до стану, коли корупція стала невід'ємним атрибутом державного управління, його системним елементом. Така ситуація в Україні значною мірою стала можливою внаслідок відсутності політичної стратегії формування нової системи державного управління, позитивних перетворень у сфері діяльності управлінського апарату, наявності значних залишків старої командно-адміністративної системи у вигляді надмірно великого державного управлінського апарату з необґрунтовано широкими повноваженнями, зокрема розпорядчо-дозвільного змісту, переускладненим, забюрократизованим та неконтрольованим порядком задоволення нагальних потреб населення, відсутності чіткої системи надання управлінських послуг. Без здійснення системної, науково обґрунтованої адміністративної реформи не може бути й мови про досягнення відчутних результатів у сфері протидії корупції.

Реформування системи управління - один із магістральних шляхів усунення підґрунтя корупції. Між реформою державного управління і результативністю протидії корупції існує безпосередній причинний зв'язок. Фрагментарні рішення щодо змін у системі державного апарату, навіть за умови їх зовнішнього ефекту щодо боротьби з корупцією, в принципі не можуть змінити ситуацію у цій сфері. Водночас, необхідно розуміти, наскільки складним і болючим є цей процес для влади, адже мова йде про зміну системи управління суспільством, зміну державного апарату, зміну системи влади. Цим, значною мірою, пояснюється та ситуація, яка склалася з реформуванням державного апарату.

Формування принципів і цінностей державної служби повинно бути визнано одним із найактуальніших завдань у сфері державного будівництва, оскільки основу поведінки будь-якої особи, у тому числі державного службовця, становлять саме моральні принципи. Відсутність чітко сформульованої системи цінностей державної служби, пануючий серед значної частини чиновництва дух невизначеності і непевності у завтрашньому дні треба віднести до основних соціальних передумов корупції в Україні.

Важливим напрямом забезпечення антикорупційної діяльності в органах державної влади є вдосконалення нормативно-правового регулювання державної служби. Насамперед, потребує суттєвих змін базовий закон, який регулює проходження державної служби, - Закон України "Про державну службу", який було прийнято ще в 1993 p. Практика застосування цього акту показала, що багато його положень є недосконалими, такими, що дозволяють неоднозначно тлумачити закон або передбачають половинчасті рішення у сфері державної служби.

Управлінській сфері нашої держави сьогодні бракує чітко визначених приписів і процедур поведінки державних службовців при прийнятті управлінських рішень, що дозволяє їм здебільшого діяти на власний розсуд, зловживати наданими їм повноваженнями. Щоб запобігти такого роду діям з боку чиновників управлінської сфери необхідно на законодавчому рівні виписати адміністративні процедури, тим самим визначити правила і рамки дій державних службовців за певних ситуацій. Отже, є потреба у науковому дослідженні питання про необхідність розробки і прийняття спеціального нормативно-правового акта (закону, кодексу) про адміністративні процедури. Крім того, заслуговує на увагу висловлена на різних рівнях пропозиція про прийняття Кодексу основних правил поведінки державного службовця, який би визначив, умовно кажучи, межу дозволеної і забороненої поведінки державного службовця.

Є потреба у прийнятті ще одного закону, який заборонив би державним службовцям бути членами політичних партій (виняток мають становити державні службовці, які перебувають на політичних посадах - міністри, керівники інших відомств, державні службовці патронатної служби, працівники секретаріатів депутатських груп і фракцій парламенту, помічники народних депутатів України тощо). Основні цілі такого закону: не допустити використання державними службовцями наданої їм влади або посадових повноважень в інтересах окремих політичних партій, груп та їх представників; забезпечити стабільну діяльність державного апарату, яка виключає надання переваг чи навпаки застосування обмежень державними службовцями до тих чи інших суб'єктів правовідносин в управлінській сфері залежно від їх політичної належності чи політичних поглядів.

До наступного розділу: Забезпечення прозорості та інформаційної відкритості влади



Вернуться назад