Поліцейська аналітика українського руху

У боротьбі за права української мови. 1900-1907р.

До попереднього розділу: Розчарування 1905 року

До українців, які до 1905 року уже мали достатньо кадрів інтелігенції, прийшло усвідомлення, що попереду їх чекає уперта боротьба за свою духовність. Це розуміла іі значна частина урядовців, особливо така поінформована інституція, як міністерство внутрішніх справ з усією його структурою каральних органів на місцях. Департамент поліції в аналітичному огляді для внутрішнього службового користування з грифом "Цілком таємно" зазначав: "Український рух визрівав віками, крок за кроком розширював поле своєї діяльності та розкладав народні маси, - тому і боротьба з ним буде важкою і виснажливою... Вийти із неї гідним переможцем, не роблячи жодної уступки, жодного компромісу з цим внутрішнім ворогом - ось чергове і, безсумнівно, важливе завдання російського уряду".

На початку XX ст. охранка робить ще один висновок стосовно української інтелігенції. За спостереженнями поліцейських аналітиків вона охоче йшла на зраду України, прагнучи отримати ті привілеї, що й вірнопіддані російські інтелігентні сили, зрікалася рідної мови й швидко зросійщувалася.

Загалом же, народ український, на їх думку, залишався вірним Україні, рідній мові, традиціям, побуту тощо. Проте охранка, визначаючи причини ренегатства деяких провідників нації, стверджувала, що "українська інтелігенція росла і формувалась у вельми ненормальних умовах і за надзвичайно важких обставин...."

До 1905 р. в Україні були накопичені чималі культурні сили, сформувалася плеяда яскравих діячів, які могли стати провідниками нації та повести її на боротьбу з російським самодержавством. Саме характеризуючи їх, департамент поліції узагальнював: "Українська інтелігенція, якою вона є, втрачена для Росії назавжди. Уряду тільки й залишається оберігати народ від її зростаючого впливу".

У проурядових колах викликали тривогу процеси пробудження української громадськості у боротьбі за рідне слово на Півдні України, т.зв. Новоросії, або, за офіційною назвою на "Юге России", де русифікаційна політика за декілька століть не знала меж, а все українське винищувалося особливо жорстоко. Охоронне відділення Південно-Східного краю констатувало те, що українське населення під "впливом загальної військової повинності, школи та інших факторів швидко втрачало свої національні особливості й місцями остаточно обрусіло".

Проте українство на півдні України трималося завдяки нечисленним інтелігентським громадам. Жандармські органи з острахом фіксували те, що українство, пробудившись спочатку в інтелігентних колах, швидко демократизувалося, захоплювало напівінтелігентні верстви (конторщиків, приказчиків, учителів початкових шкіл), які в свою чергу пробуджували селянство і частину робітників.

Упертий, нахабний і відвертий великодержавний шовінізм, острах перед пробудженням національного життя саме у цьому регіоні, який був плацдармом зросійщення всієї України, змусили охранку зробити висновок: "Український рух, народжений як відома культурна течія, неминуче врешті-решт прибирає політичного забарвлення і стає в опозицію до існуючого ладу".

До наступного розділу: Перші україномовні газети. Розвиток українського книгодрукування

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии