Вимоги навчання у школах українською мовою (1905 р.)
У боротьбі за права української мови. 1900-1907р.
До попереднього розділу: Боротьба за українську мову в пресі
У лютому 1905 р. діячі народної освіти звернулися до уряду з вимогою надати дітям можливість навчання у школах українською мовою. В листі на ім'я міністра народної освіти зазначили: "Рідна мова народу вигнана зі школи, дітей учать гордувати нею, як грубим і негідним для вжитку жаргоном; виклади ведуться чужою мовою, мало зрозумілою, через що діти не можуть добре засвоїти навіть простої штуки читання та писання". Стосовно середніх і вищих учбових закладів, то діячі народної освіти констатували у цьому документі, що "тут так само зовсім вигнана наша мова, наша література, а історія подається ученикам сфальшована з метою, щоб ми забули нашу минувшину. І тут нас систематично і постійно зневажають у дорогих для нас почуттях любові до рідного краю і рідної мови, любові, що є невідлучним правом кожного чоловіка".
Проведене Полтавським земством у 1905 р. у селах Золотоношського повіту опитування серед селянства про бажання вчитись українською мовою ще раз переконливо засвідчило духовне поривання населення, яке майже поспіль виступило за національну школу. А громада з м. Лубни на Полтавщині в резолюції сходу зазначала: "Нема, мабуть, народу, який був би поставлений в такі нереальні умови свого існування, як український. Позбавлений права користуватися рідною мовою, як засобом свого розвитку, і засуджений тим на мовчання, він позбавлений і всякої можливості засвоювати культурні надбання людства. Звідси страшна культурна відсталість і, як природний наслідок її, занадто низький рівень економічного благополуччя народних верств". Схожі численні вимоги про відміну заборони української мови, заснування національних шкіл надходили від робітників та селян Київської, Харківської, Волинської, Чернігівської, Катеринославської губерній.
До наступного розділу: Політичні вимоги вільного розвитку української мови
До попереднього розділу: Боротьба за українську мову в пресі
У лютому 1905 р. діячі народної освіти звернулися до уряду з вимогою надати дітям можливість навчання у школах українською мовою. В листі на ім'я міністра народної освіти зазначили: "Рідна мова народу вигнана зі школи, дітей учать гордувати нею, як грубим і негідним для вжитку жаргоном; виклади ведуться чужою мовою, мало зрозумілою, через що діти не можуть добре засвоїти навіть простої штуки читання та писання". Стосовно середніх і вищих учбових закладів, то діячі народної освіти констатували у цьому документі, що "тут так само зовсім вигнана наша мова, наша література, а історія подається ученикам сфальшована з метою, щоб ми забули нашу минувшину. І тут нас систематично і постійно зневажають у дорогих для нас почуттях любові до рідного краю і рідної мови, любові, що є невідлучним правом кожного чоловіка".
Проведене Полтавським земством у 1905 р. у селах Золотоношського повіту опитування серед селянства про бажання вчитись українською мовою ще раз переконливо засвідчило духовне поривання населення, яке майже поспіль виступило за національну школу. А громада з м. Лубни на Полтавщині в резолюції сходу зазначала: "Нема, мабуть, народу, який був би поставлений в такі нереальні умови свого існування, як український. Позбавлений права користуватися рідною мовою, як засобом свого розвитку, і засуджений тим на мовчання, він позбавлений і всякої можливості засвоювати культурні надбання людства. Звідси страшна культурна відсталість і, як природний наслідок її, занадто низький рівень економічного благополуччя народних верств". Схожі численні вимоги про відміну заборони української мови, заснування національних шкіл надходили від робітників та селян Київської, Харківської, Волинської, Чернігівської, Катеринославської губерній.
До наступного розділу: Політичні вимоги вільного розвитку української мови
Вернуться назад