«Останні роки – це суцільні соціальні потрясіння»

У Європі громадянське суспільство є одним із найпотужніших регуляторів політики тамтешньої влади: хочеш ти цього чи ні, а в умовах демократії та свободи слова просто змушений зважати на думку народу. Втім, навіть у цьому аспекті Україні далеко до західних країн. Багато хто каже, що розвиток громадянського суспільства взагалі спинився з приходом чинної влади. Але чи так це насправді? І, взагалі, чим є вітчизняне громадянське суспільство, як і для чого воно функціонує? .- Пане Сергію, ви вже впродовж тривалого часу є громадським і політичним діячем, берете участь у різних соціальних ініціативах та входите до складу багатьох організацій, де провадите активну діяльність. Як, на вашу думку, змінився стан громадянського суспільства в Україні в цілому від початку Вашої діяльності?- Чесно кажучи, я не помітив, щоб дуже змінився. Просто порівнюючи з 2002 роком, коли я почав займатися громадською діяльністю, люди стали менше боятися захищати свою позицію. Втім, ті громадські активісти, які виходили на акції на початку 2000-х – а акції тоді були переважно вуличними – були більш відчайдушними і завдяки своїй завзятості переважали тисячі нинішніх грантоїдів, які віддають перевагу комфортним конференц-залам, а не холодному гранітові майданів. Тоді було більше ідейних людей. Наразі громадський рух надто комерціалізувався, зявилося багато так званих «професійних НЖОшників», що звикли заробляти гроші на грантах, міжнародних програмах і т.д. Це не робить їм честі. Загалом, з’явилося нове покоління молоді, що народилася вже в незалежній Україні. Вона якісно змінила громадський сектор, виходила на майдани, лізла на міліцейські кийки. Це люди, ще не зіпсовані системою і матеріальними цінностями. Вірю, за ними майбутнє.- Порівнюючи обсяг прав і свобод українців (не тих, які закріплені законодавчо, а реальних) сьогодні і, скажімо, у 2005-му році, який висновок ви можете зробити?- Де Ви зараз бачите права і свободи? Нинішня влада не застосувала «російський варіант» лише тому, що навіть вона з усією своєю прямолінійністю розуміє, що українці – не росіяни, якщо спробувати їх «нахилити», то результат для влади буде дуже сумний… Але все одно «гайки» ця компашка «прикрутила» добре. Тому зіставляти рівень прав і свобод в 2005-у і зараз – це все одно що порівнювати крота зі слоном. - Чи існують сьогодні реальні загрози громадянському суспільству в Україні? Звісно, можна багато говорити про “перепони”, що їх виставляє чинна влада, але цікавить конкретна відповідь, проілюстрована прикладами.- Найбільша загроза – це навіть не неоковирні спроби підконтрольних силових структур закрити рота незалежним ЗМІ та громадським діячам. Набагато небезпечнішою є загроза приходу до влади таких політиків, як Медведчук. Ця людина, що пов’язана з Кремлем, принесе нам путінську модель управління державою, за якої нас будуть саджати до в’язниці просто за дописи в ЖЖ, політичні анекдоти або за мирні акції. І тоді це буде дійсно критично для громадянського суспільства України.- Чимало нині говорять про радикалізацію українців. Про протилежну тендецію — збайдужіння — говорять не менше. Який із цих двох геть різних “характерів” соціуму, все ж, властивий нашим землякам нині?- Це краще спитати в соціологів. Мені здається, що радикалізація переважатиме. Ми впевнено котимось на саме дно. І люди розуміють, що так далі не можна, а отже радикалізуються. Особливо молодь, нове покоління.-Захід і схід... На такі два регіони Україну починають ділити політики перед кожними виборами. Мовляв, це такі собі різні світи, до яких, властиво, треба шукати інакших підходів. Але чи так уже різниться громадська активність у різних регіонах насправді?- Різниться не активність, а ментальність, сформована за певних історичних обставин в певному етнополітичному середовищі. На сході і півдні населення виглядає більш заляканим і пасивним в політичному плані. Але це ніяк не відображається на активності громадських діячів. Наприклад, в молодіжному русі зараз на перших ролях – вихідці саме зі східних регіонів. Це Євген Демченко – голова Фундації Регіональних Ініціатив, Сергій Кузан – голова Молодіжного Націоналістичного Конгресу. Обидва опинилися в громадському русі, навчаючись в Харкові. Або ж Єлизавета Щепетильникова – президент Української Асоціації студентського самоврядування – родом з Луганщини. Чи Олег Медуниця, який з Сумщини. Або ж Андрій Юсов, один з фундаторів «Пори», батьківщиною якого є Одеса. Східноукраїнські активісти є, так би мовити, більш пасіонарними, бо вони діють в регіонах, де все ще дуже потужні позиції прорадянських та проросійських сил.- Які соціальні потрясіння найбільшою мірою вплинули на той стан розвитку громадянського суспільства, який ми спостерігаємо нині?- Останні роки – це суцільне соціальне потрясіння. Що саме вплинуло найбільше? Мабуть, події 2004 року. Вони стали каталізатором збільшення активності суспільних мас, як тих, хто підтримував «помаранчевий курс», так і тих, хто йому опонував. Але, гадаю, головні потрясіння для України та її народу ще попереду. Не виключаю, що наступні суспільні заворушення закінчаться кровопролиттям. Хотілося б, щоб я помилився…Усі провідні соціологічні школи стратифікують суспільство за різними ознаками: соціальний статус, соціальна роль і так далі. Спостерігаючи громадянське суспільство України зсередини, чи можете ви створити модель середньостатистичного громадянсько-активного українця? Хто він за професією, скільки йому років, яку життєву позицію він має тощо.Зазвичай це молода людина віком від 20 до 28 років, переважно студент або молодий спеціаліст, що сповідує національно-демократичні або ліберальні цінності; він негативно або скептично налаштований проти будь-якої влади (анархіст в душі), неодмінно має аккаунти в декількох соціальних мережах. Важливий аспект: ця людина є в переважній більшості найманим працівником. Ті, хто мають бізнес, є менш активними через практично повний брак часу. Але повторюсь, на це питання найкращу відповідь дадуть соціологи (усміхається).- Чи присутній у громадських течіях елемент ідеологічності? Якщо так, то наскільки сильно він впливає на види конкретної діяльності тієї чи іншої “групи за інтересами”?- Саме в громадському, особливо – в молодіжному громадському середовищі якраз найчастіше зустрічається елемент заідеологізованості. Ідейних людей серед молоді якраз набагато більше, ніж в середовищі дорослого політикуму. Молодь є не просто ідеологізованою – молоді люди є завжди ідеалістами. Хтось сповідує анархізм, хтось – націоналізм, хтось є фашистом, хтось – екологістом… Молодь, особливо будучи в шкільному віці прихильником певних субкультур, переносить це своє бажання виокремитись, протистояти домінуючій системі суспільних цінностей на громадський рух. А оскільки до цього така молода людина сповідувала певні ідеали, то далі вона підбирає собі найближчу до них ідеологію.- Пане Сергію, чого особисто вам бракує у громадському житті Києва зокрема та України в цілому? Що хотілося б змінити?- В Києві відчувається надмірна комерціалізованість громадської сфери. Ніхто нічого не хоче робити безкоштовно. Плюс – брак сильних місцевих громадських лідерів. Ну, є там Сергій Луценко чи Віталій Черняховський. І все. Решта – це лідери всеукраїнського рівня, що не прив’язані суто до Києва, як, наприклад, Солонтай. Потрібні харизматичні лідери і нові ідеї. Тоді в столиці люди будуть довіряти реальним громадським діячам, а не тим, хто купив собі цей статус за гроші, як, наприклад, добре відомий лідер Громадського активу Києва Олександр Пабат.- За якими методами впливу на владу — майбутнє?- В Україні це масові вуличні акції. Агресивні, багатолюдні акції, тиск вулиці. З цією владою по-іншому не можна. Моніторинг, адвокасі-кампанії, як, наприклад, «Молодіжна варта», мають ефект в тих країнах, де дуже розвинуте громадянське суспільство, а влада має елементарну совість перед людьми. У цілому, Україна рухається в тому ж напрямку становлення громадянського суспільства, що і європейські країни – хай і з декількарічним запізненням. У нас все буде добре. Але спочатку треба поміняти цю владу.Спілкувався Богдан Ковальчук