«Україні потрібна нова права партія»


«Україні потрібна нова права партія»Політик, дипломат, колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко ділиться думками щодо свого можливого повернення у велику політику, яка політична сила зараз потрібна суспільству і що може надати гарантії національній безпеці України.

Володимире Станіславовичу, Ви були довгий час впливовою фігурою в українській політиці. Чи збираєтеся знову повернутися у велику політику?

Не перебільшував би своєї ролі в українській політиці. Просто сумлінно і чесно, як мені здається, виконував свої обов’язки. Бачив перед собою одну мету: забезпечити нашій державі незалежність та безпеку. На моє тверде переконання, цього можна досягти лише за умови реалізації двох цілей: вступу до НАТО, бо це гарантія безпеки, та вступу до ЄС, бо це гарантія демократичного та економічного розвитку України. Як здається, ми просунулися в нашому європейському напрямку. Після зміни влади це неодмінно відбудеться і у євроатлантичному. Хоча, на жаль, навіть в опозиційних силах, які представлені в парламенті, про це воліють не говорити. Такою є данина популізму і відсутності чіткої позиції. У питанні про НАТО згадані партії бояться сказати людям правду і плентаються у хвості нав’язаних нашим громадянам ззовні стереотипів, чим їх фактично підтримують. Чи правильною є така позиція? На мою думку, абсолютно ні. Має з’явитися нова політична сила, яка б нарешті почала чесно пояснювати ситуацію в цілому, у тому числі й щодо НАТО.

Скажу відверто: працювати у такій політичній силі, яку я бачу справді демократичною, а не фюрерською у будь-якому виконанні, та ще й прозорою в своїй діяльності, було б цікаво. Чи матиме це наслідком моє повернення у велику політику, скажу відверто, мене не дуже цікавить. І мене, і тих колег, яких така ідея об’єднує, значно більше хвилює не особисте «місце сидіння» у новій владі, а створення у державі таких умов, які, нарешті, дадуть можливість їй, тобто, усім нам, нормально жити і розвиватись. Звичайно, така партія має були україноцентричною та правою за своїми ідеологічними поглядами.

Ви брали участь у виборах на боці Української платформи «Собор». Чому вирішили піти від цієї політ сили?

Вдячний Павлу Жебрівському за його ініціативу (це було вперше у нашій сучасній політичній історії) щодо утворення на базі Української платформи «Собор» списку громадських активістів, які йшли на вибори. Вони, як і я, не були членами цієї партії. Мета полягала у тому, щоб довести, що теперішня політична система має мінятися, ставати ближчою до людей. Мені здається, що проведена кампанія це підтвердила.

Вона,однак, підтвердила і те, що реформувати цю систему потрібно дуже серйозно, починаючи практично з «нуля». Національно-партіотичні сили повинні сказати у цьому своє слово. Але це буде можливим лише тоді, коли ми зможемо об’єднатися знову, якщо кожен у своїй партії зрозуміє: не грає ролі, якою була її попередня історія. Значення має, чи зможемо всі разом, відкинувши власне «его», запропонувати суспільству реальну програму змін. Вірю, що, в кінцевому рахунку, всі ті, кому справді болить українська справа, піднімуться до розуміння необоротності об’єднання на новій основі.

Кого б Ви хотіли бачити своїми політичними партнерами на своєму теперішньому політичному шляху?

Власне, я вже відповів на Ваше запитання. Це - україноцентричні праві сили, які бачать майбутнє України як держави, де кожен має, насамперед, по-справжньому працювати, чесно платити податки, бути відповідальним за себе і свою сім´ю, шанувати наші українські традиції, українську мову та культуру. Звичайно, це ті, які хочуть бачити Україну в колі цивілізованих європейських народів, - тобто, членами ЄС та НАТО.

Хто, на Вашу думку, був би найкращим кандидатом від опозиції на виборах президента?

Про це ще зарано говорити – за час до виборів ще багато чого зміниться.

Нещодавні переговори Путіна і Януковича… Чим вони є для української влади: заграванням з Росією? Тиском і шантажем ЄС? Чи реальним бажанням взяти участь в проекті «Митний Союз»?

Вже зараз починається етап підготовки до виборів. Владі потрібно довести своєму електорату лояльність до Москви. Ось тому й ці «меморандуми», які нічого практичного під собою не мають. Великий бізнес, на якому тримається влада, зорієнтований на ринки ЄС, отже, відповідь зрозуміла. Але і пострадянськості у влади – хоч греблю гати! Через це така неоковирність у її діях на європейському напрямку. Адже нічого особливого і надзвичайного закони, про які говорять в ЄС, не містять: їх треба просто прийняти і виконувати. Для цього, правда, потрібна одна дуже важлива річ: політична воля. От її, на жаль, частенько, і не вистачає.

Досвід якої європейської країни для України був би найприйнятнішим на шляху внутрішніх реформ і курсу на ЄС?

Копіювати чийсь досвід, на мою думку, було б недоречним – немає у світі двох однакових країн. Разом з тим, врахувати особливості суспільного реформування в країнах, які були в тому ж самому комуністичному ярмі, як і Україна, є цілком слушним. Тому я взяв би за приклад країни Балтії, Польщу, Угорщину, Словаччину, Чехію. Це дозволило б уникнути багатьох помилок, які мали місце. Тим більше, що ці країни запрошують нас до відкритого діалогу і щиро хочуть поділитися своїм досвідом переходу від тоталітаризму до демократії.



0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии