Ґендерний аспект в соціології (ч.4)


«Жіноча» кінорежисура в гендерному аспекті культуротворчості

До попереднього розділу: Ґендерний аспект в соціології (частина 3)

На відміну від репродуктивних органів, диференціювання яких в нормі є альтернативним, мозок містить потенційні можливості програмування поведінки і за жіночим, і за чоловічим типом, реалізація яких залежить від умов індивідуального розвитку. У природі людини існують так звані інтерсексуальні, тобто "проміжні", стани. Це правильно не тільки для вказаних вище соматичних, але і також і для психологічних і поведінкових властивостей, які можуть і не збігатися. Наприклад, із соціології і етнографії відомо, що статеві ролі залежать від суспільного устрою [1]. Так, стійкі соціально-економічні відносини, що склалися в суспільстві, формують такі норми і правила поведінки людини як мораль, людські цінності, традиції, забобони, які, у свою чергу, більш суттєво впливають на статеві ролі чоловіка і жінки в соціумі. З цим узгоджуються і дані психології, яка демонструє, що далеко не всі індивідуальні властивості чоловіків і жінок залежать від їх статевої приналежності, і навіть там, де така детермінація існує, вона часто видозмінюється умовами середовища, виховання, видом діяльності тощо.

Яскравим прикладом, що підтверджує останнє твердження, є дослідження впливу особливостей соціального середовища на характеристичні особливості жінки, описані в книзі А.Щеголєва «Помилкова жінка» [26]. Зокрема він пише: «Коли в житті людського суспільства торжествує засилля матеріалізму і інтелектуалізму, що виряджаються в «реалізм» і «духовність», коли товарно-меркантильний стиль життя стає загальноприйнятим, коли агресивний кар'єризм і жадібне прагнення добробуту затуляють все інші сторони життя, коли в людських взаєминах панують недовіра, брехня, озлоблення, підозрілість, егоїзм, нудьга, суєта, цинізм і вульгарність, – тоді суспільство дрібніє, і застій, змертвілість, душевна гнилизна стають вироком такого суспільства, а його розклад і загибель є неминучими. Такому суспільству не потрібні значні прояви статі, всілякі «мужність» і «жіночність», для нього достатньо фізичного насильства і авантюри, свавілля і егоїзму успішної мужланської натури, а тому таке суспільство пригнічує, виганяє, витісняє у першу чергу саме глибинний прояв статі – жіночність. У такому світі позбавлена гідного існування жіночність приречена на деформоване, збочене, помилкове існування. Такий етично перевернутий світ створює помилкову жінку. Не маючи можливості утвердить свою жіночність, вона зраджує самій собі, бреше собі і веде своєрідний, зовсім не жіночий спосіб життя».

Оскільки, по-перше, стан сучасного суспільства принципово відповідає описаному А.Щеголєвим, а по-друге, метою нашого дослідження є саме інтелектуальна діяльність жінки, доцільно розглянути особливості психо-соціального образу жінки, що живе в конкретних умовах, характерних для нашого часу. У зв'язку з цим стисло зупинимося на деяких положеннях праці Щеголєва [26].

Що ж таке помилкова жінка за Щеголєвим? Це жінка із викривленою описаним вище соціальним середовищем жіночністю. Автор виділяє три типи такої жінки: сексуальний, гіперсоціальний та інтелектуальний. Опускаючи опис перших двох типів, ми зупинимося на інтелектуальному, що продиктовано проблемою цієї роботи.

Розглядаючи інтелектуальний тип „помилкової” жінки, А.Щеголєв відзначає, що її перебільшений інтелект, посідаючи панівне становище, пригнічує всі інші властивості її жіночої душі або значно деформує їх. Інтелектуальна жінка стверджує себе через розвиток своїх інтелектуальних здібностей, розуму, логічного мислення, накопичення професійних та інших знань. Вона є підкреслено емансипованою, вона вже стала або хоче стати рівнею чоловікові в його інтелектуальній і творчій діяльності. Така емансипованість часто є банальною реакцією на жіночу недостатність, жіночу ураженість, що постійно саднить її душу. Інтелектуальна жінка працює на терені творчих професій, аби максимально проявити свій «творчий потенціал», інтелектуальну обдарованість. Тут їй уявляється повна реалізація її здібностей, її «особистості», її «духовності», але саме тут понад усе вона проявляє себе як помилкова жінка.

Прагнення жінки до споконвічно чоловічого творчого самовираження, а інтелектуальна жінка прагне досягти успіху саме на цьому терені, неминуче призводить до її відходу від суто жіночного в собі. Антиподом своєї «духовної» діяльності ця жінка вважає «побут» з його «бездуховністю», «сірістю», «вульгарністю» і «міщанством» і найчастіше відмовляється від «побуту». При такому ставленні до побуту сім'я для інтелектуальної жінки – тягар чи окови. Їй необхідний не стільки чоловік, скільки захоплюючий партнер з інтелектуальних і сексуальних ігор, які вона схильна приймати за любов. По-чоловічому розвинений інтелект ставить жінку в своєрідну ситуацію: обтяжуючись відчуттям недостатньої жіночності, вона потребує жіночного чоловіка для посилення в собі чоловічих властивостей. Такий чоловік своєю присутністю в її житті сприяє остаточному перетворенню її в істоту, подібну до чоловіка. Її зв'язок з ним є не стільки гетеро-, скільки гомосексуальним, оскільки інтелектуальна жінка знаходить у своєму партнерові «жінку», вона немовби несвідомо мститься мужності, роблячи чоловіка «жінкою», а себе - «чоловіком», і тим самим лише підсилює помилковість своєї позиції: тепер не тільки вона, але і він – душевно помилковостатеві істоти. Закінчує свій аналіз інтелектуальної жінки Щеголєв такими виразними словами: «При всій своїй розвиненості і обізнаності вона – зрозуміла до нудьги, освічена до нудоти – світить лише відбитим, примарним, холодним світлом знання, позбавленим того творчого вогню, який розпалює в душі чоловіка-творця справжня жінка».

Аналізуючи творчу особистість, Щеголєв приходить до такого висновку: «Для творчого становлення Особистості в людині їй необхідне натхнення. Воно потрібне як чоловікові, так і жінці, бо особистість, в певному значенні, є духовно андрогінною, тобто поєднує в собі ознаки чоловічої і жіночої істоти одночасно. Особистість є досягненням цілісності існування у взаємозапліднюючому духовному єднанні мужності і жіночності – двох іпостасей душі, що єднаються в третій, – Особистості. Особистістю є завершена, цілісна, повноцінна людина».
Приймаючи такий підхід для розуміння суті творчої особи, якою, поза сумнівом, є і режисер, ґрунтуючись на наведених вище міркуваннях щодо бісексуальності властивостей людини, психологічний бік якої був розроблений Розановим і Вейнінгером, ми зможемо знайти ключ до вирішення піднятої в дисертації проблеми. Для цього детальніше розглянемо проблему бісексуальності в психології чоловіка і жінки, як її розуміли ці учені і філософи.

До наступного розділу: Ґендерний аспект в соціології (частина 5)

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии