Ґендерний аналіз кінорежисури фільму «Настроювач» К. Муратової


«Жіноча» кінорежисура в гендерному аспекті культуротворчості

До попереднього розділу: Ґендерний аналіз кінорежисури фільму «12» Н. Міхалкова

Сюжет. Картина Муратової «Настроювач» зовні – справжній детектив. Колишній настроювач Андрій, людина м'яка, але здичавіла від неробства і безгрішшя, живе на горищі багатоквартирного будинку з цинічною і шахраюватою красунею Ліною. Щоб таку утримати біля себе, чоловікові треба стати хижаком. І він знаходить здобич в особі двох стареньких – Ганни Сергіївни, пані з собачкою, та її приятельки медсестри Люби. У них і з житлом, і з грошима все гаразд. Наївна Люба має у передмісті особняк. А в розкішній двоповерховій квартирі Ганни Сергіївни по суботах збирається музичний салон – співаки, які втратили голос, і скрипалі, які втратили рухливість пальців, концертують на радість купки людей похилого віку. Одна біда – розстроїлося старовинне піаніно. У потрібний момент з'являється настроювач і вмить впокорює своєю чарівливістю господиню будинку. Він стає спочатку постійним гостем, а потім і головним порадником обох пані. Разом з хитромудрою Ліною він придумує, як обчистити стареньких, і здійснює свій обманний маневр, так уміло маніпулюючи їх довірливістю, що у жертв не виникає ніяких підозр до самого викривального фіналу. Проте вони не проклинають крадія, а великодушно прощають йому все за те чудове почуття, яке він їм дозволив пережити на схилі віку.

Сюжет фільму настільки простий, що, здавалося б, не залишає ніякого простору для варіацій на його тему. Проте це тільки здається. Насправді режисура фільму така, що зовні простий сюжет втрачає свою простоту і стає настільки неоднозначним, що навіть професіонали в області мистецтва кіно сприймають фільм абсолютно по-різному. Так, І.Любарська пише: «Це з вигляду простенька комедія характерів... Але Муратову цікавлять пригоди кохання серед другорядних людей... Набагато важливіше, що злочин залишається без покарання, а кохання, навіть і обдурене, завжди у виграші». [І. Любарська, «Итоги» №41 (№435), 18.04.2005]. «Настроювач» — практично детектив, де парочку ексцентричних аферистів віртуозно зображають Рената Літвінова і Георгій Делієв з «Маски-шоу». А поряд з ними несподівану для режисера-мізантропа «людяну лінію» грають Алла Демідова і Ніна Русланова. [І. Любарська, «Новые известия», 02.09.2004]. Ось що говорить із цього приводу відомий кінознавець М.Трофименков: «Кіра Муратова не вперше знімає фільм про злочин. Але раніше злочин, як у «Трьох історіях», був абсурдною, умовною подією, що відбувалася, швидше, в голові убивці, а не в «реальності». «Настроювач» же — чистісінький зразок кіно про аферистів». [М. Трофіменков, "КоммерсантЪ'" №72 (3648), 27.04.2007].

«Настроювач» — кінокомедія: смішно, цікаво, захоплююче. А все інше можна залишити за дужками», – вважає С. Беретова. [С. Беретова. «Московский комсомолец", 07.04.2005]

Алла Демідова, виконавець однієї з головних ролей у «Настроювачі»: «Мені здається, що у неї вийшла абстракція сучасного життя, причому не тільки одеського, а взагалі якогось нашого. Начебто зіграно навіть і не абсурдно, а в результаті виходить повний абсурд». [К. Шавловський. «Московский комсомолец», 05.11.2004].

Як видно з наведених цитат, навіть виконавиця однієї з головних ролей А.Демідова не може чітко сформулювати, про що ж, власне, фільм. А ось зізнання самої Кіри Георгіївни, опубліковане в одному з численних інтерв'ю, щодо того, як вона розуміє сюжет, приступаючи до зйомок чергового фільму:

«...Когда починається щось (мається на увазі початок зйомок нового фільму, Т.Ш.), я не знаю, що роблю, навіщо, як це робиться, що цим хочу сказати...» [А. Ванденко. «Итоги» №45 / 439 (09.11.04)].

Якщо режисура міхалковського «12» відповідає строгим канонам класицизму, тобто, фільм впорядкований, стрункий, строгий і логічний, його зміст прозорий і не терпить неоднозначних трактувань, то «Настроювача» Муратової (як, втім, й усі її фільми) можна трактувати у якнайширших рамках, у яких притулок собі знаходить все, починаючи детективом і комедією і закінчуючи фільмом абсурду. «Барочні» неоднозначність, розгалуженість і примхливі відхилення сюжетної лінії – змістовної сторони фільму – яскрава прикмета чисто жіночого відображення світу, якому властиві напруженість, динамічність образів, афектація, прагнення до поєднання реальності та ілюзії.

В одному зі своїх інтерв'ю Кіра Георгіївна зізнається:

«Взагалі, я людина еклектична в усіх відношеннях. Люблю всілякі суміші та колажні пристрої у драматургії та у грі акторській, люблю, щоби був вінегрет». [Д.Десятерик. Інтерв'ю з К. Муратовою. Мистецтво кіно №1, 2005, 12-23]

Тут ключовим є слово «вінегрет», який викликає відразу у класицизму і взагалі чоловічого начала, якому властиве цілісне сприйняття і відображення світу. Всілякі суміші, еклектику його чітка, логічно мисляча свідомість відкидає.

«Правди немає! Є всесвіт і його хаос!» – вигукує Муратова в іншому інтерв'ю [«Московский комсомолец» від 22.11.2006], що однозначно вказує на жіночий, асоціативний характер мислення, яке породжує неясні, смутні образи всесвіту, в якому немає правди, а тільки хаос. Тим часом хаос протиприродний чоловічій психології, їй властиві чіткий, холодний, тверезий розум, раціоналізм [21]. Як відмічалось нами вище, чоловік приймає і затверджує дійсність як реально і об'єктивно існуючу, в якій царюють логіка і гармонія.

Сценографія. «Барочності» змістовної сторони фільму відповідає і його форма – сценографія «Настроювача», починаючи вербальною його складовою і закінчуючи декораціями і реквізитом. Порівнюючи сценографію Михалкова, можно стверджувати, що вона, навіть аскетична. В його кадрах немає нічого зайвого, все – декорації, костюми,навіть діалоги підчинені головному задуму, ідеї фільма. В той час, у сценографія Муратовської стрічки ізобілує так званою «мішурею» та занадтою театральністю. Сценографічними «рюшами», котрим жінка приділяє особливу увагу. Ось що говорить в своєму інтерв'ю Муратова щодо вербальної сторони своїх фільмів:

«Мені часто кажуть, що гра моїх акторів специфічна. І інтонації, і мову можна впізнати відразу, повтори мовні, щось гранично конкретне. Я думаю, так, щось таке є...» [Д.Десятерик. Інтерв'ю з К. Муратовою. Мистецтво кіно №1, 2005, 12-23].

Мова у фільмах Муратової справді дуже специфічна. Її герої нерідко майже кричать, неначе не чуючи один одного, часто повторюють одну і ту ж фразу по декілька разів, ніби не впевнені, що їх зрозуміли з першого разу. Ця специфічність, властива способу спілкування жінки взагалі, відмічена нами в узагальненому психосоціальному образі «Жінка говорить не тільки словами, вона говорить паузами, звучанням голосу, мімікою, жестикуляцією, кроєм одягу. Жінка багатомовна, і це свідоцтво її недовіри до формального слова». Як бачимо, ця межа жіночої вербалістіки точно відображена особливостях вербальної сторони муратовських фільмів.

Костюми, крій одягу героїв «Настроювача» служать ще однією «мовою», багато що може розповісти про героя. І вони теж «барочні» – вишукано строгі або витончено розв'язні, наче підкреслюють особливості характеру власника костюма (рис.6).

Ґендерний аналіз кінорежисури фільму «Настроювач» К. Муратової

Рис. 3. Кадри із фільму К.Муратової «Настроювач». Зразки костюмів.

Так, рафінована інтелігентка Ганна Сергіївна (її грає Алла Демідова), яка живе в розкішній двоповерховій квартирі, одягнена у вишукані сукні, носить витончені капелюшки (пані справа на лівому фото рис.3). Головна героїня – Ліна (Рената Літвінова) взагалі наряди міняє по декілька разів на день і виглядає в них екстравагантно навіть у ліжку (середнє фото рис.3). Навіть епізодична жінка-бомж теж одягнена непросто. Її голову прикрашає капелюшок, хай з діркою, що кидається в очі, але цікавий; кофта її, хоч і дірява, але теж з вив'язаними рюшами і бомбончиками (праве фото рис.3).


«Барочні» не тільки вербальна складова і костюми в «Настроювачі». Можна стверджувати, що його сценографія – прекрасна ілюстрація цього стилю. «Барочністю» – перенасиченістю – інтер'єру декораціями і барочністю – химерністю самих декорацій віє від кожного кадру фільму. Наприклад, старовинні дзеркало і настільна лампа в багатій квартирі Ганни Сергіївни (ліве фото мал. 4), або ліжко на горищі, де мешкають головні герої фільму (середнє фото мал. 3).

Ґендерний аналіз кінорежисури фільму «Настроювач» К. Муратової

Рис. 4. Кадри із фильму К.Муратової «Настроювач». Зразки інтер’єру.

Зброя, яка виступає чи не самостійною дійовою особою міхалковського «12», є також і в муратовському «Настроювачі». Але тут це майже гротесковий персонаж. Коса в руках Ліни – це символ прийдешньої розправи над старенькими, а усмішка на її обличчі означає, що розправа не передбачається, рис. 7. Так само як і пістолет в її руках (рис.7) – це не більш ніж спосіб налякати, а не убити, навіть заради грошей.

Ґендерний аналіз кінорежисури фільму «Настроювач» К. Муратової

Рис. 5. Кадри із фильму К.Муратової «Настроювач». Зброя – символи.

А гроші є центром тяжіння всіх героїв цього фільму, незалежно від їх віку і соціального становища. І на наш погляд, цей фільм – не про кохання, якому «все возрасты покорны», як припустила одна з цитованих вище кінознавців, а про покірність всіх віків грошам. І не важливо, чи згодна з цією думкою його режисер, чи ні, але факт залишається фактом – упродовж усього фільму устремління кожного з героїв сфокусовані на єдиній меті – здобичі грошей будь-якими засобами – аферою, обманом, розбоєм, крадіжкою. І не важливо, чи в ім'я власних пристрастей, чи для благородної мети будуть вони використані. До речі, ця найблагородніша мета у фільмі навіть не проглядається. Отже, не про всепрощенську любов одних і всепоглинаючий статевий потяг інших йдеться у фільмі, а про тотальну пристрасть наживи, про жадібність людську, що заволоділа у новітній час людьми віку різного, але з силою однаковою.

У тому, як за допомогою нехитрого сюжету, скупими засобами (картина знята на чорно-білій плівці та з малими матеріальними витратами) вдається віртуозно і «барочно» побудувати фільм, у якому кожен бачить те, що може і хоче бачити, і криється суть таланту жінки-кінорежисера. Такий талант схожий на природжену жіночу здатність, використовуючи найскромніші засоби і матеріальні можливості, одягнути і подати себе так, що пройти мимо, не звернувши уваги, не зможе навіть найзапекліший жінконенависник.

Ось що говорить про муратовську кінотворчість один із кінокритиків:

«І все-таки необхідно сказати про головну властивість її творчості – про її жіночність. Жіночність кінематографа Муратової – це не статева ознака, а знак іншого світогляду. Багато хто говорить про те, що немає чоловічої або жіночої творчості, що є мистецтво, воно існує саме по собі, у нього немає статі. А все-таки завжди видно, де мужик знімав, а де ні. Не в значенні, що жінки роблять кіно гірше (безглуздо взагалі так думати), але вони роблять його інакше, і не помічати цього може лише людина, яка ніколи не розуміла кіно».

Сама ж Кіра Георгіївна, відповідаючи на запитання про те, чи існує жіноча кінорежисура як самостійне явище в кінематографі, сказала так:
«Жінки-режисери для мене відкрилися на фестивалі в Кретеї. За часів гострого захоплення фемінізмом це був знаменитий фестиваль, у ньому брали участь тільки фільми режисерів-жінок. Мене туди запрошували кілька разів. Я спочатку дивувалася: яка дурість, що означає «жіноча режисура», «чоловіча режисура»? Талант або є, або його немає. І з таким ось скептичним ставленням я поїхала в Кретей. І зі здивуванням побачила, що жіноче кіно існує: жахливо цинічне, жорстоке кіно. Всі фільми дуже злобні, сухі, роздратовані. Це фільми озлоблених рабинь, які дорвалися і все сказали, плюнули в обличчя все, що всередині довго копилося і загострилося до межі. Ні про яких маленьких крихіток або щось у такому роді. Я була здивована. Отже, я визнаю існування тигрів, медуз, павуків і жіночого кінематографа». [Д.Десятерик. Інтерв'ю з К. Муратовою. Мистецтво кіно, №1, 2005, 12-23].

До наступного розділу: Висновок до розділу «Особливості художньої рефлексії в творчості жінок-режисерів радянського та пострадянського кінематографа»

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии