Висновок до розділу «Особливості художньої рефлексії в творчості жінок-режисерів радянського та пострадянського кінематографа»


«Жіноча» кінорежисура в гендерному аспекті культуротворчості

До попереднього розділу: Ґендерний аналіз кінорежисури фільму «Настроювач» К. Муратової

Отже, уявляється, що саме творчість К.Муратової є ілюстрацією гендерного підходу. Дійсно, на перший погляд, це так, адже стільки жіночих персонажів не „населяли” кінострічки жодного іншого жінки-режисера. Ба більше. Ці персонажі, доволі різноманітні і в віковому і соціальному і професійному відношенні.

Водночас, на відміну від попередньо проаналізованих фільмів інших режисерів, важко запідозрити, що К.Муратова ідентифікує себе зі своїми героїнями, точніше, з героїнями її фільмів. Ця оговорка нами зроблена не випадково: складається відчуття, що режисер цих жіночих персонажів якщо не ненавидить, то принаймні ставиться до них із певною жорстокістю. Адже трактова, наприклад, жіночого песонажу у фільмі „Довгі проводи”, на наш погляд, є антифемінною: чомусь не спадає на думку, що матір’ю рухає не самозакоханість людини, в якої „відбирають іграшку”, а неймовірна любов до своєї дитини, яку вона – і це цілком природно – боїться втратити. Не іграшку – дитину. То ж боїться за неї, а не за себе.

Мимоволі складається враження, що це той випадок, коли жінка-режисер не ідентифікує себеє з жінками-героїнями своїх фільмів, тому що тут маємо гендерну інверсію: адже це скоріше – чоловічий погляд на жінку, аніж жіночий. Жодного співчуття, жодного навіть розуміння жіночої натури, у тому числі материнських почуттів.

Цей висновок підштовхує до пошуку відповіді щодо причин цієї інверсії. Її можна витлумачити як індивідуальну особливість режисери. Але, на наш погляд, ми знов маємо справу з втіленням в творчості жинки-режисере передусім певних ідеологем, аніж власне жіночих, індивідуальних або типізованих відчуттів.

Ідеологема прочитується доволі чітко: дійсно вплив філософії екзистенціалізму відчувається в самій трактовці буття, яке подається через жіночи персонажі. Фактично це не жінки, а ідеї, уособленням яких на екрані вони стають. Оскільки екзистенціалізм є доволі різноманітним, то передусім спадає на думку наближеність К.Муратової до варіантів А.Камю і – менше – С.Бовуар. Популярність цих авторів в Радянському Союзі в 60-70-х серед творчої і інтелектуальної еліти є відомою, хоча б тому, що саме цих авторів на той час було перекладено російською мовою, що робило їх доступнішими ніж таких представників екзистенційної філософії як Ясперс та Хайдеггер.

Зачитуватися їх книгами було ознакою певної обраності, елітарності. Оскільки Камю властивий символізм, можливо більше, аніж іншим авторам французького екзистенціалізму, за виключенням хіба що Сартра, остільки стає популярною „гра в бісер”: розшифровка символів, експлікація прихованих смислів, інверсії інтерпретацій.

Якщо вже порівнювати у цьому сенсі твори К.Муратової, то не з роботами М.Михалкова, а з творчістю А.Тарковського. Не зважаючи на різну кінопоетику їх поєдную саме екзистенційно налаштований символізм. Проте якщо поетика Тарковського є вишуканою, дійсно естетскою, про поетику К.Муратової цього сказати важко.

Отже, перед нами два ігрока в інтелектуально-мистецький „бісер”. При цьому, в творчості Тарковського, на наш погляд, більше „жіночого”, аніж у Маратової. Звісно якщо під останнім розуміти ту саму співчуттєвість, на основі якої відбувається гендерна самоідентифікація режисерів і їх ідентифікація з героями. Муратова – це лише формально режисер-жінка, у своїй грі вона зрікається значною мірою від того, аби ідентифікувати себе з жіночністю. Але це – скоріш за все наслідок надто тривалого захоплення „грою в бісер” екзистенційної філософії.

Аналіз дає підстави зробити наступний узагальнюючий висновок: аналіз кінотворів відомих режисерів – жінок з позицій гендерного підходу засвідчує, що насправді не можна категорично виоремити „жіночий” кінематограф. Творчість жінок-режисерів є полі аспектною і експлікація суто жіночої натури, відображеної в їх творчості показує, що насправді, домінантним у творчості всіх розглянутих режисерів є певна ідеологічна (ідейна) позиція, відбиток світоглядних морально-етичних поглядів і переконань або захоплень їх носіїв.

Вдасне гендер, у даному випадку фемінність авторок проявляє себе там, де стає можливою в ідентифікації за статтєвою ознакою зі своїми героїнями. Саме їх трактова експлікує жіночу природу режисером. Вона, ця природа, в особливій співчуттєвості.

Проте, існує і інший варіант: гендерна інверсія, коли ідентифікація відбувається, скоріше за маскулінним поглядом на жінку, як це властиве, на наш погляд, творчості К.Муратової.

Проведене дослідження не тільки не підтвердило думку про те, що «жіночий кінематограф» вирізняється підвищеною емоційністю, сентиментальністю, навіть сльозливістю, але, навпаки, виявило існування його модифікації «чоловічого складу» – строго стриманої, часом навіть твердої. Це показує аналіз фільмів Кіри Муратової і Лариси Шепітько. При розгляді робіт тієї й іншої було виявлено і глибинно-потаємну жіночу першооснову кінематографічного трактування мотивів і образів, характер творчого вирішення епізодів і навіть окремих кадрів, художній світ створених ними стрічок. Саме звідси випливає глибока своєрідність і неординарний естетичний потенціал щодо цих жінок-режисерів.

Разом із тим відмінності між творами кіномистецтва, створеними чоловіком і жінкою, існують. Перш за все вони «читаються» у суто кінематографічному просторі: сценарії та сценографії.

Особливо варто підкреслити збіг результату, отриманого нами шляхом наукового дослідження творчості кінорежисерів жінки і чоловіка, з уявленнями, що існують у багатьох кінокритиків на інтуїтивному рівні. Цей збіг, по-перше, свідчить про справедливість інтуїтивних відчуттів, по-друге, об'єктивізує отриманий науковий результат.

До наступного розділу: Висновки до дослідження

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии